У Нижніх Сірогозах попрощалися з Громцевим Іваном Валентиновичем, який пішов з життя на 56-му році життя від ускладнень внаслідок COVID-19. З глибокою печаллю, сумом і болем у серці рідні поминають дорогого, рідного, незабутнього сина, чоловіка, тата, дідуся.
Тяжкі, гіркі і нестерпні від болю дні прийшли у нашу родину. Підступний коронавірус забрав життя найріднішої людини. 2 листопада відлетіла у Небеса душа нашого коханого, рідного і дорогого сина, чоловіка, батька, дідуся
ГРОМЦЕВА
Івана Валентиновича
18.01.1966 – 02.11.2021
Пустий дім без тебе, наш рідний, любий і дорогий, кричить і плаче душа… Все, здається, прийдеш, усміхнешся, пожартуєш, щось цікаве розкажеш нам. Але назад вороття немає. Смуток і печаль висять над головою: ніколи не буде радості без тебе, зболілось серце, виплакані очі.
Пам’ять про тебе, рідний, завжди житиме в наших серцях і думках. Ти жив усміхаючись, пішов не прощаючись…
Коли ти втрачаєш рідну людину,
Земля утікає з-під ніг
І серце пече, і зникає надія,
Ти втратив частинку себе.
І хочеш кричати від болю,
Упасти, сховавшись, втекти,
Не бачить й не чути нікого,
Усіх і себе проклясти.
Тебе немає, любий наш і рідний,
Ми не вірим, що ти помер.
Ти крізь життя ішов із нами
Та вже самотні ми тепер.
Розбилися усі надії
І мрії зникли в цей момент,
В душі лунає голосіння
І біль зжирає серце кожен день.
Не чути більше голосу твого,
Не бачим блиск в твоїх очах.
Закрились двері у земне життя,
Відкрилася дорога Вічного Буття.
І де не ступим, де не глянем,
Ми чуєм голос, бачим усмішку твою.
Ми не чекали, що так рано
Відчуєм пустку, смуток, самоту.
А ми не вірим, що тебе немає,
Бо у серцях наших ти живеш.
Тебе не бачим, але відчуваєм,
Що разом з нами ти ідеш.
Ми молимось за тебе, рідний,
І свічку світла запалимо,
І в Бога ласки тобі благаємо,
Бо щиро ми тебе кохаємо…
Всі, хто знав ГРОМЦЕВА Івана Валентиновича, помоліться за його світлу душу і пом’яніть разом з родиною.
В глибокій скорботі – сумуюча родина
