“Я не знав, хвилююся мені за сина, чи за будинок, чи за ліс, який палає і може будь-якої миті дістатися нашого будинку”.
Дорога і новини, які розповів водій
Люди, які працюють у сфері охорони навколишнього середовища, добре пам'ятають пожежу, яка спалахнула в лісі біля Цагвері в Боржомі під час війни 2008 року. Майже цілий місяць горіли лісові гаї в долині Гуджаретіскалі.
Коли я почала працювати над цією статтею, я вирішила поїхати в Цагвері, щоб побачити селище та Цагверський ліс, а також поспілкуватися з людьми, які були свідками тогочасних подій.
Скріншот google.com/maps
Нагадаю, що Цагвері — селище і громадський центр муніципалітету Боржомі. До громади входять наступні села: Даба (ліс горів безпосередньо біля села Даба), Тімотесубані, Мзетамізе. Цагвері розташоване на північних схилах Тріалетського хребта, в долині річки Гуджаратіскалі, в 14 кілометрах від Боржомі. Зона Боржомі — Цагвері — Бакуріані є унікальною курортною зоною Грузії. Через вершину проходить траса Боржом — Ахалкалакі (тобто Боржом — Бакуріані).
Скріншот google.com/maps
Я думала, що буду їхати мікроавтобусом, що курсує за маршрутом на Бакуріані, від тбіліського автовокзалу до Цагвері. Мікроавтобус на Бакуріані не зупинився, а через 15 хвилин до Боржомі їхала машина.
“Поїду на Боржомі, звідти буде легше добратися в Цагвері”, — вирішила я, і сіла на вільне місце поруч з водієм. Бо вони зазвичай люблять поговорити, тож можна буде дорогою поспілкуватися.
Зазі Наріндошвілі 62 роки, він 24 роки працює водієм на маршрутці Тбілісі — Боржомі.
Починаємо з ним розмову про спекотні серпневі дні 2008 року.
“Того дня, вранці 8 серпня, я як завжди виїхав з Боржомі. Наскільки пам'ятаю, майже всі місця в маршрутці були зайняті. Ми нічого не знали про те, що відбувається в країні. Нічого особливо підозрілого до того дня не відбувалося. Однак на під’їзді до Горі стояла воєнна техніка, стріляли, міст через річку був підірваний. Довелося повернутися назад. Тож я вирішив спробувати поїхати з Бакуріані до Цалки. Коли ми приїхали в Бакуріані, мене звідти не випустили, бо саме летіли воєнні літаки. Їхати мені не рекомендували, сказали — дивіться що відбувається довкола. Тож я заночував в Бакуріані разом з пасажирами у салоні маршрутки.
Наступного дня я знову вирішив їхати на Тбілісі, але іншою дорогою — через через Боржомі та Горі. Здавалося, що на дорозі було спокійно. Ніхто не стріляв. Однак ліс згорів вщент.
Доїхавши до підірваного мосту, повернув у бік міста Горі. По дорозі зустрічалася покинута і спалена техніка. Так коли я заїхав у місто, мені стало дуже страшно. Я застав Горі порожнім, на вулицях зовсім нікого не було. Помітив лише одного чи двох людей, які перелякано виглядали з під’їзду будинку.
Через деякий час увімкнулося радіо і ми дізналися, що жителі виїхали з Горі, а в місто увійшли росіяни.
Можливо, Бог нас врятував того дня”, — сказав мені Заза.
Далі питаю його про Цагверський ліс. Водій говорить, що особистого цього не бачив, а як і інші, побачив кадри горіння цього лісу по телевізору. Так як тривалий час він не працював, бо в Боржомі неможливо було потрапити.
“У 2017 році біля Цагвері також була пожежа, я її добре пам’ятаю. Навіть зараз, якщо піднятися до міста, то здалеку видно згорілий ліс”.
За розмовою проїхали Мцхету, Каспі, під’їжджаємо до Горі. Минаємо “Вісоль” і вітрові електростанції:
“Дивіться, ви бачите той ліс? Він був спалений під час війни. Через роки Ахалнакарі потихеньку відродився. Також спалили лісовий гай біля села Шавшве”, — каже мені пан Заза.
Говорячи про війну, він згадує й інші, давніші історії 30-річної минувшини:
“Одного разу у березні, війна в Абхазії ще не почалася, але ситуація була вже напружена, чоловік із Сухумі попросив нас з братом відвезти вантаж до Росії. Тоді у брата був КАМАЗ, тож ми поїхали удвох, щоб дорогою підміняти один одного. Крім нашого завантажили ще два КАМАЗи. Ми везли будівельний матеріал. Виїхали з Абхазії у бік Казбегі, де ще лежав сніг. Їхати довелося кілька днів, дорога була складна, довелося пережили чимало неприємностей: то у нас лопнуло колесо, і довелосяся їхати десять кілометрів з пробитим колесом; то нам погрожували кулеметом; то ми їхали по заміннованому полю. Я дякую Богу, що того разу ми благополучно дісталися до місця призначення. Хоча, як кажуть, довелося дивитися смерті в очі, а нам таке довелося пережити кілька разів”.
У розмові час пролетів непомітно. В’їжджаємо в Боржомі. Водій зупиняє машину біля мосту, що веде на Бакуріані. Ще попереджає, що остання маршрутка з Боржомі до Тбілісі точно буде о 5 годині. А та, що о 6-й, так як понеділок, якщо буде заповнена — то поїде, а якщо пасажирів не буде — може і не виїхати, тому на останню маршрутку сподіватися не варто.
Я дякую водієві. Йде дощ. Я одягаю плащ, переходжу міст і чекаю, виглядаю транспорт, яким я зможу під’їхати на вершину. Мені кажуть, що маршрутка з Боржомі до Бакуріані приїжджає за 15-20 хвилин. Однак чекати довго мені не довелося. Під’їхала легкова машина з трьома пасажирами, і я поїхала разом з ними далі. Водій, його дружина та пасажир з цих місць, живуть у Цагвері та у селі неподалік нього.
Дорогою розговорилися. Попутники розповіли мені, що пережили дуже важкі часи під час війни. Згадували, що до гасіння пожежі було залучено багато чоловіків, але ліс горів майже місяць.
За домовленістю водій зупинив машину біля села Даба і я здалеку сфотографувала безлісі схили, де в 2008 році згорів ліс.
Що кажуть жителі Даби і Цагвері?
За офіційними даними, в Цагвері проживає близько 800 осіб, в селі Даба — близько 200. У 2008 році багато з них стали волонтерами-пожежниками та брали участь у гасінні пожеж.
У центрі Цагвері на перехресті, я зустріла кількох людей, попросила згадати серпень 2008 року.
“Я тоді був малим”, — відповідає хлопець.
“Я не звідси. Запитай Магвалу”, — сказала мені жінка.
Магвала Барамідзе має магазин в центрі Цагвері. Раніше, до появи у селищі мережевих торговельних закладів, справи в її магазині йшли непогано. І до сьогодні у неї є свої клієнти.
Маквала та її тітка, 86-річна Нанулі Гелашвілі, зустріли мене в магазині. На моє прохання вони згадали той спекотний і важкий серпень, охоплені вогнем Боржомі і Цагвері. Пояснюють, що того року через війну та пожежу, відомі бальнеологічні та гірські курорти цієї долини залишилися без туристів. А основний заробіток для багатьох тут — це оренда квартири влітку.
“Я пригощала пожежників кавою. А також допомагала чим могла. Приміром, якщо пожежний постраждав, то ми його клали в цю кімнату до приїзду швидкої”, — згадує Магвала.
Що могло стати причиною пожежі?
“Над нашою долиною кружляли російські воєнні вертольоти. Кілька разів пускали ракети. Це стало причиною пожежі. Був серпень, трава була суха, і раптом пожежа”, — розповідають жителі Цагвері.
“Пізніше, в 2017 році, також була пожежа в цьому лісі. Навіть якщо припустити, що у 2008 році пожежа почалася не через обстріли, а з іншої причини, то війна справді завадила її загасити. У 2017 році пожежа була повністю ліквідована за тиждень, а в 2008 році ліс горів цілий місяць”, — розповідає Таріел Мчедлішвілі.
Таріел також водій і працює на рейсі Боржомі — Цахвері. Я попросили згадати його той період і пожежу:
“Чи пам’ятаю я пожежу? Що змусить мене це забути? Я живу в селі Даба. Наша земельна ділянка і мій будинок у верхній частині села, за нами вже ліс.
Мій син теж був на війні. І я не знав, хвилююся мені за сина, чи за будинок, чи за ліс, який палає і може будь-якої миті дістатися нашого будинку. Вогнеборці старалися запобігти розповсюдженню пожежі: обрізали гілки дерев, щоб вогонь не дістався села. У моєму дворі та на подвір’ях моїх сусідів стояло кілька пожежних машин.
Була війна, половина країни переселилася, проблеми виникли по всіх напрямках, тому гасити було важко”.
Леван Табунідзе — програмний офіцер Фонду природи Кавказу, до цього був директором Боржомсько-Харагаульського національного парку, а в 2008 році очолював адміністративний департамент цього ж парку.
Я також запитали його про причини пожежі: “Чи можна з упевненістю сказати, що причиною пожежі стала війна?”
“Якби я Вам сказав, що на власні очі бачив, як мінували, то я б не мав рації, але факт в тому, що на нас летіли російські військові літаки. Факт також, що в ті серпневі дні, після прольоту літаків, пожежі спалахнули в Боржомі одночасно в кількох місцях. У нас в районі адміністративної будівлі національного парку, в долині Зореті, на вершині…”, — сказав він.
Оскільки грузинській владі довелося вести боротьбу на кількох напрямках (військові дії, вивезення загиблих із покинутих територій, контроль за населенням), загасити вогонь було дуже складно.
Серпень — пік туристичного сезону. У долині, на курортах і національному парку було багато туристів.
”Окупант точно знає, куди вас бити! Щоправда, росіяни в Боржомі не заходили, але вони тут все мінували. Знають, що це курортна зона, і головне багатство долини — ліс, саме тому туристи сюди їдуть. Тож вони це знали і тому вони били у ліс.
Пам'ятаю 8 серпня. Одна група в парку чекала своїх друзів і розмовляла з ними. “Горі розбомбили”, — сказали мені, і так ми почули про війну 8-го вранці — коли розбомбили Горі і перекрили центральну дорогу, що веде до Тбілісі, і в адміністрацію парку бігли туристи, — згадує Натія Муладзе, яка у 2008 році була у Боржом-Харагаульському національному парку начальником сервісного відділу. — Ми опинилися в складній ситуації. Навіть не знали, про що думати: про війну і небезпеку, яка на нас чекає, про Оджаз чи про відвідувачів.
Пригадую, що за кілька днів проблему туристів вирішили: втрутилися посольства. Ми пропускаємо туристів через Туреччину та Вірменію”.
Через кілька днів після початку війни весь Боржомі був охоплений вогнем.
“Згадую, що було важко дихати. Тільки на території Національного парку горіло 4-5 районів. З лихом боролися всі рейнджери та чоловіки — працівники заповідної території, всю іншу роботу залишили жінкам, — розповідає пані Натія. — Пожежна машина легко доїхала до адміністративної будівлі, вогонь там швидко загасили, ситуація в долині Зореті ускладнилася, тоді значну частину єгерів вивезли до річки”.
Що кажуть експерти? Якої шкоди вогонь завдав лісу?
Боржомський природний заповідник і Боржомі-Харагаульський національний парк включають частину боржомських лісів. Це одне з видатних місць у Грузії та на Кавказі з точки зору біорізноманіття.
Національний парк Боржом-Харагаулі розташований у центрі Кавказького екорегіону, на кордоні гарячих джерел Кавказу та Анатолії. Через вразливість біорізноманіття екорегіон входить до списку 35 пріоритетних екорегіонів Всесвітнього фонду природи та 34 гарячих точок міжнародного природоохоронного характеру.
Територія національного парку і прилеглі до нього ліси багаті на реліктові, ендемічні, рідкісні види флори і фауни. Тут зустрічаються 64 види ссавців (з них 11 ендеміків Кавказу, а 8 занесені до “Червоної книги” Грузії), 217 видів перелітних і осілих птахів (з них 13 видів занесені до “Червоної книги” Грузії).
У районі Боржомі зустрічається близько 1200 видів рослин. Така різноманітність зумовлена різним ботаніко-географічним (на межі Колхурської, Центрально-Кавказької, Малоазійської та Передньоазійської областей) розташуванням.
Серед рослин тут зустрічаються: види червоного списку: каштан (Castanea), ухраві (Ostrya carpinifolia), джонджолі (Staphylea colchica), дуб східний (Quercus macranthera) та осот голий (Ulmus glabra). Реліктові види: Taxus baccata, Rhamnus imeretina, Rhododendron caucasicum, Prunus laurocérasus, Ilex, Hedera colchica. Ендеміки Кавказу: ялина східна (Picea orientalis), сочі кавказька (Abies nordmanniana), сосна кавказька.
Тваринний світ представлений такими видами: благородний олень, лось, бурий ведмідь, вовк, рись, кабан, козуля, вовк, кіт лісовий.
На цій території зареєстровано 20 видів кажанів і 30 видів плазунів.
Район Цагвері та його прилеглі території не є частиною національного парку, цей ліс підпорядкований Національному агентству лісового господарства, хоча тут зустрічається більшість видів рослин.
Інформацію про пожежі в лісовому фонді, що перебувають у сфері управління, оприлюднило на своєму сайті Держлісагентство.
З 15 серпня по 8 вересня 2008 року фактично повністю вигорів 251 га лісу в Тбійському та Цагверійському лісництвах.
Заступник директора Національного агентства лісового господарства Грузії Натія Йорданішвілі тоді повідомила, що вогонь повністю охопив 950 гектарів лісу.
“Пожежа, яка починається в хвойному лісі, висока і переходить від дерева до дерева так, що може навіть не досягти землі. Під час висотної пожежі ситуація ускладнюється тим, що висячі конуси падають, як касетні міни, в різні боки, що спричиняє виникнення нових осередків пожежі. У такий час дуже важко передбачити напрямок вогню”, — сказала Натія Йорданішвілі.
Ситуація в Боржомі ускладнилася тим, що вогонь перекинувся на суху траву та ґрунт.
Оскільки грузинському уряду довелося вести боротьбу на кількох напрямках (військові дії, вивезення загиблих із покинутих територій, взяття під контроль переселенців), загасити пожежу було дуже складно.
Щоправда, війна тривала лише кілька днів, але щоб ліквідувати її наслідки, взяти у власність переселенців, побудувати для них будинки, відбудувати спалені будинки, знадобилися роки.
На відновлення лісу йде ще більше часу
Відповідно до плану лісовпорядкування Боржомсько-Бакурського лісництва Самцхе-Джавахетінського лісгоспу (підготовленого компанією “Геоленд”), загальна площа горіння до 2014 року становила 768 га: 80% площі було повністю знищено, а на 20% залишилася незначна кількість дерев різних видів.
Зоологи кажуть, що під час екоциду великі ссавці та птахи покинули свої місця проживання, і більшість місць їх існування були майже повністю знищені. У вогні загинули дрібні хребетні та більшість безхребетних.
На місці пожежі помічені обгорілі рештки окремих великих ссавців (сови, ведмеді).
Влада та бізнес-компанії розпочали роботи з відновлення цієї території, планувалося посадити 750 тисяч саджанців. Цей процес розпочався у 2013 році.
На жаль, у 2017 році майже на цьому ж місці сталася пожежа. На її гасіння також пішло кілька днів.
За даними Держлісагентства, загальний периметр поширення пожежі склав 943 га, з них 706 га — площа знищення лісового масиву внаслідок пожежі 2008 року. В останній пожежі також загинули лісові насадження, які нещодавно висадили.
У 2001 році Генеральна Асамблея ООН оголосила 6 листопада Міжнародним днем запобігання експлуатації навколишнього середовища під час війни та збройних конфліктів. Метою відзначення цього дня є підвищення обізнаності про небезпеки, з якими стикається довкілля під час збройних конфліктів.
Шкода, що ця проблема до сьогодні не втратила своєї актуальності у світі.
Чотири природоохоронні території Грузії (Ліхві, яка була втрачена в 2008 році, Біхвінта — Мусері, Псху — Гумісті, Ріці, яка була створена після війни в Абхазії) розташовані в районах, які грузинський уряд не може контролювати, і є дуже мало інформації про те, що відбувається в цих заповідниках.
Щодо Боржомі, то на сьогодні, навіть через 15 років, у лісах Цагвері та Дабі чітко видно сліди війни серпня 2008 року.
Авторка Тінатін Мосіашвілі
У матеріалі використані фотографії Ніно Вартапетіані та Тінатін Мосіашвілі
Проєкт “Екоцид в Україні: вплив на країни Чорноморського регіону, шляхи спільного вирішення проблеми” створений за участю CFI, Французького агентства з розвитку ЗМІ, у рамках проєкту Hub Bucharest за підтримки Міністерства закордонних справ Франції
