Війна змусила його пройти через окупацію та полон. Сьогодні Дмитро Ляхно — начальник Горностаївської селищної військової адміністрації Каховського району. До повномасштабного вторгнення він був законно обраним головою Горностаївської громади на Херсонщині, територія якої нині перебуває в тимчасовій окупації.
Перші місяці після вторгнення він залишався разом із людьми — це були п’ять місяців роботи в умовах окупації: забезпечення потреб мешканців, організація допомоги, координація волонтерів, щоденна комунікація з громадою.
Дмитро Ляхно виступає на мітингу проти російських загарбників. Горностаївка. 8 березня 2022 року. Фото: Любов Рудя
Увесь цей час російські військові намагалися схилити його до співпраці — від “пропозицій” до прямих погроз. Так тривало до того часу, поки 3 серпня 2022 року Дмитра Ляхна не викрали з дому і не відправили “на підвал”, де він провів п’ять місяців.
У Горностаївці на мітинг проти російської агресії вийшли сотні людей. 8 березня 2022 року. Фото: Любов Рудя
У розмові з очільником громади торкаємося тем відчуття відповідальності, пережитого полону та діяльності громади після релокації.
— Дмитре Валерійовичу, що тримало вас на окупованій території, коли ви залишалися там і продовжували виконувати обов’язки керівника громади?
— Напевно, відповідальність перед людьми. Вони мене обрали й потребували підтримки. Треба було забезпечувати їх продуктами й ліками, організовувати виплату пенсій, бо банки закрилися, пошта не працювала. Потрібно було зберегти роботу навчальних закладів, забезпечити водопостачання. Були також проблеми із харчуванням підопічних в територіальному центрі та психоневрологічному будинку-інтернаті, теж треба було якось організовувати їм допомогу, щоб люди з інвалідністю могли виживати. Я вдячний всім хто тоді допомагав: фермерам і підприємствам, які надавали продукти, волонтерам, які переймалися нужденними.
Ми створили крім волонтерської, свою групу правопорядку. Зрозуміло, що без зброї проти військових не виступиш. Але робили, що могли: патрулювали населені пункти, через день комунальним автомобілем розвозили хліб у села, збирали інформацію про обстановку. Спостерігали за трасою. Попереджали про заїзди росіян у населені пункти — навіть попри проблеми зі зв’язком.
У березні російські військові почали перевірки: вони заходили колонами по 10–15 машин — “КамАЗи”, “Урали” — озброєні, перекривали вулиці й проводили обшуки в будинках. Це були представники ФСБ та інших силових структур.
Згодом у квітні 2022 року, створили комендатуру в будівлі місцевої поліції. До того приїжджали “наскоками”. Влітку їх ставало все більше, відчувалось, що стає все складніше і складніше. Росіяни активно почали шукати кандидатів до окупаційної влади.
— Вас схиляли до співпраці? А хтось із працівників селищної ради пішов на співпрацю з окупаційною владою?
— Періодично приходили військові, говорили, що формується нова влада, пропонували працювати. Я відповідав: ви присягу давали — і я присягу давав своїй країні. Ми займаємося гуманітарними питаннями, медичними послугами, бо окупації люди потребують і ліків і хліба. Були такі спілкування і емоційні, і стримані.
Тричі приїздили представники їхньої адміністрації з Нової Каховки. Зокрема був Віталій Гура. Казав, що “россия здесь навсегда”. Привозили й гуманітарну допомогу, пропонували роздавати. Ми сказали, що у нас є своя гуманітарка і відмовилися, навіть у психоневрологічному інтернаті, попри нестачу продуктів, не взяли.
Ми працювали під українськими прапорами, допоки ситуація дозволяла це робити без порушення чинного законодавства — прапори на нашій території вони почали знімати десь у липні.
Про створення своєї окупаційної адміністрації в так названому Горностаївському муніципалітеті росіяни оголосили 5 серпня 2022 року. Фактично, після того, як мене забрали на підвал і захопили адмінбудівлю ради, комунального майна. Тоді вони призначили першого окупаційного очільника, в громаді почалися репресії щодо місцевого населення, в тому числі за проукраїнську позицію — настала інша реальність. Багатьох забрали “на підвал”. У той час виїхало багато людей, зокрема й працівників селищної ради.
Щодо співпраці, то з працівників селищної ради таких небагато. Мабуть десь відсотків до десяти згодом перейшли на бік окупаційної влади, після її створення. Серед них — діловод старостату, яка очолила так звану Великоблаговіщенську сільраду. Пішли на співпрацю окремі керівники комунальних підприємств, будинку культури яким не оплачувався простій. Школу вони одну запустили, але бракує кадрів: приїжджають вчителі з росії, залучають і некваліфікованих людей. Лікарня не працює, її пограбували — повністю вивезли все обладнання і майно.
— Розкажіть про полон. Вас викрали 3 серпня 2022 року. Що запам'яталося найбільше?
— Запам’яталося все. Нічого приємного, звісно, в цьому немає, ні психологічно, ні фізично. Було насильство, обшук, допит. Прийшли вранці з автоматами, наділи на голову шапку, дуже побили й повезли. Зупинялися біля будинку Олександра Слісаренка, директора терцентру, волонтера, також жорстоко били мабуть години три, і забрали. Більше я його не бачив. На жаль, досі про нього немає ніякої інформації.
Дмитра Ляхна і Олександра Слісаренка окупанти заарештували один день. Фото з архіву Нижні Сірогози.City
Два тижні мене тримали в Новій Каховці, у відділку поліції. Допитували, питали про зброю, нібито знайдену в громаді, про “терористичне угрупування”. Показували якісь автомати й бронежилети. Цікавило, чому розвозили гуманітарну допомогу і звідки її брали. Я пояснював: підприємці ділилися товарами, було борошно з держфонду, люди приносили власні запаси. Їм це все не подобалося.
Окрім допитів, було фізичне насильство: і били, і на розстріл водили. На початках, після фізичного побиття, декілька днів нормально не міг присісти.
Через два тижні мене перевезли до Горностаївки у приміщення місцевої поліції, де облаштували в’язницю. Був в одиночній камері, тож ніхто й не знав де я — батькам вони говорили, що мене тут немає. Допити й знущання продовжилися з новою силою. По їхніх обличчях було видно, що декому просто подобалась влада над людиною. Передач не дозволяли. За 5 місяців схуд на 20 кілограмів.
— Що допомогло витримати?
— Мені здається, що тоді всі емоції завмерли. Старався не панікувати. Розумів, що земляки стежать за ситуацією. Бачив, як тримаються ті, хто поряд зі мною перебував у неволі. Це також додавало сил. А коли дізнався, що дружина й діти вже виїхали на підконтрольну територію, стало легше триматися. Це трохи зменшило можливості для шантажу, щоправда батьки ще залишалися в селищі.
І хоча сидів у підвальному приміщенні знав, що відбувається контрнаступ. Розумів це з їхніх розмов, а ще вони говорили, що частину їхніх військових перекидають на Донбас. Відчувалося, що вони стали менш упевненими.
Не знаю, що вплинуло, можливо наступ наших збройних сил, але всіх, кого утримували “на підвалі”, наприкінці грудня 2022-го випустили. Я виходив останній попередньо, написавши заяву, що претензій до умов “содєржанія” не маю.
Розумів, що лишатись в окупації небезпечно. Якщо затримають — вдруге можуть вже і не випустити. Тому завдяки друзям і землякам виїхав.
— Як окупація змінила громаду і формат вашої роботи? У суспільстві час від часу виникає дискусія щодо доцільності фінансування адміністрацій з тимчасово окупованих громад. Що скажете з цього приводу?
— Окупація справді багато що змінила. Але громада — це не лише територія, це, насамперед, люди. Частина мешканців виїхала, частина залишається в окупації, проте всі вони члени нашої громади. Саме тому органи місцевого самоврядування продовжують працювати — дистанційно, на підконтрольній Україні території.
Наразі наша адміністрація функціонує на Херсонщині в громадах деокупованого Бериславського району, співпрацюємо з місцевою владою, громадськими організаціями та фондами. До роботи залучені ті працівники, чия діяльність є критично необхідною.
Ми забезпечуємо соціальний і адміністративний супровід людей по всій Україні, організовуємо дистанційні послуги, координуємо допомогу. Реалізуємо програми підтримки військовослужбовців, родин поранених і загиблих, допомагаємо внутрішньо переміщеним особам.
Окремий напрям — підготовка до деокупації та документування злочинів окупаційної влади.
Попри всі труднощі, громада продовжує жити. Адміністрація працює, допомога доходить до людей.
— Можете конкретніше сказати, яка допомога доходить до людей?
— Забезпечуємо системну підтримку військовослужбовців, ветеранів з громади та їхніх родин: у 2025 році допомогу отримали 505 осіб на загальну суму 5,9 мільйонів гривень.
У межах соціальної програми підтримано 486 цивільних мешканців — 1,5 мільйони гривень — зокрема онкохворих, осіб і дітей з інвалідністю, а також дітей ВПО. Ця підтримка продовжується і в 2026 році.
До того ж минулого року на потреби Сил Оборони України Горностаївською громадою було спрямовано 47,3 мільйонів гривень.
Наш релокований ЦНАП надає адміністративні онлайн-послуги — мешканці можуть отримати довідки, витяги та консультації незалежно від місця перебування.
Також працюють два релоковані навчальні заклади: у ліцеях українською освітою охоплено близько 740 дітей, зокрема й тих, хто перебуває в окупації та за кордоном. Організовується і оздоровлення дітей: у 2025 році скористалося такою можливістю, 24 дитини, у 2026 році — вже 6.
Наші вчителі в надскладних умовах навчають, підтримують, об’єднують дітей і родини, які сьогодні розкидані по всій Україні та світу. І це не лише про знання. Це зв’язок із домом. Це — про майбутнє.
На жаль ми нічим не можемо допомогти людям, які залишилися на тимчасово окупованій території. Їм там не солодко живеться. Щоправда, допомагаємо вивозити дітей звідти і тут на підконтрольній надаємо супровід з влаштування.
— Чи виправдовують своє призначення координаційні центри допомоги херсонцям?
— Однозначно, так. Координаційні центри допомоги херсонцям “Вільні Разом” — ХАБи працюють у 13 містах України, їхню роботу організовують спільно обласна військова адміністрація та громади, території яких окуповані. Нам довелося організовувати роботу центрів з нуля у двох містах — у місті Дніпро та Житомирі.
Відкриття Центру допомоги херсонцям “Вільні разом” у місті Житомир. Дмитро Ляхно, начальник Горностаївської СВА — на фото ліворуч, Олекандр Прокудін, начальних Херсонської ОВА — в центрі. Фото: Центру допомоги херсонцям “Вільні разом” у м. Житомир
Але суть в тому, що мешканці нашої громади можуть отримувати підтримку в центрах там, де вони проживають. У ХАБах надаємо психологічну підтримку, юридичні консультації, допомагаємо з працевлаштуванням, видаємо харчові набори, засоби гігієни та реабілітації. Крім того, на їх базах херсонці можуть отримати певні безкоштовні медичні послуги. Якщо якесь питання не можемо вирішити на місці, скеровуємо людей до відповідних служб.
У координаційних центрах ми не лише допомагаємо з нагальними питаннями, а й організовуємо дозвілля для ВПО — це і спорт, і різні гуртки для дітей та дорослих. Також залучаємо до культурних заходів — даємо можливість безкоштовно відвідувати музеї, театри, концерти. А ще проводимо психологічні та навчальні зустрічі, щоб підтримати людей і допомогти їм триматися в цих непростих умовах.
— А як щодо житлових питань ВПО — яку участь приймає адміністрація?
— Нині в громаді ведеться реєстр знищеного та пошкодженого майна — заяви громадяни подають через застосунок “Дія”. Водночас фізичне обстеження таких об’єктів наразі неможливе через безпекову ситуацію, адже частина територій залишається тимчасово окупованою.
Щодо придбання житла, зокрема за програмою “єОселя”, то через обмежений фінансовий ресурс громада наразі не має можливості співфінансувати або компенсувати перший внесок для ВПО.
— Часто бачу, що та чи інша громада підписують меморандуми про співпрацю. Що це дає громадам в релокації?
— Партнерства для нас — це життєвий ресурс. Це не формальність, а реальні спільні проєкти й заходи, які допомагають людям і сприяють їхній соціальній інтеграції. Серед основних напрямів співпраці — гуманітарна допомога, підтримка ветеранів і їхніх родин, допомога військовим, а також оздоровлення та відпочинок дітей.
За останні два роки ми підписали близько 40 меморандумів. Більшість із них спрямовані на реальну підтримку внутрішньо переміщених осіб, зокрема через роботу центрів «Вільні разом».
Окремо відзначу участь у державній програмі “Пліч-о-пліч”. У жовтні 2025 року ми підписали меморандум з Авангардівською громадою Одеської області за різними напрямами взаємодії.
Підписання Мемрандуму між Горностаївською громадою Херсонської області та Авангардівською громадою Одеської області. Фото: Горностаївська СВА
Уже є практичні результати: за підтримки партнерів зберігаються шість потужних генераторів, які будуть необхідні після деокупації громади.
Також опрацьовуємо й інші напрями співпраці.
— Як ви сприйняли вимоги Кабміну щодо оптимізації роботи адміністрацій громад території яких в окупації та скорочення комунальних закладів?
— Зрозуміло, що громада функціонує у форматі, який визначають державні органи влади. Відповідно до вимог, ми провели оптимізацію штатних розписів комунальних установ, організацій та закладів громади, які в умовах окупації не можуть виконувати свої функції. Розуміємо, що це хоча й складний, але необхідний крок для економії бюджетних коштів та забезпечення підтримки мешканців громади.
Горностаївка, центр селища. Фото: Любов Рудя
Головне наше переконання залишається незмінним: наша громада існує там, де є її люди. Ми можемо бути в різних містах, у різних країнах, на різних континентах — але ми залишаємося одним цілим. І для нас важливо підтримувати зв’язок з нашими людьми, допомагати, де це можливо, і зберігати громаду як спільноту навіть тоді, коли її територія залишається під окупацією.
