Про те, як в Нижніх Сірогозах будували меморіал “Скорботна мати” розповідає Анатолій Шокарєв, на той час голова Нижньосірогозької селищної ради, і який безпосередньо відповідав за хід будівельних робіт та облаштування прилеглої до меморіалу території
Ініціатори та “локомотиви” будівництва
Не знаю достеменно, кому належить ідея зведення меморіалу в Нижніх Сірогозах (вважаю, що автор заслуговує поваги), але одними з реалізаторів втілення задуму в життя були Сергій Мусійович Пащенко та Микола Гаврилович Приходько (кожен у свій час очолював виконком Нижньосірогозької районної ради депутатів трудящих), а також Петро Петрович Коваленко (на той час секретар Нижньосірогозького райкому партії). Зазначу, що саме Пащенко був організатором і «локомотивом» початку спорудження меморіалу на місці існуючого. А розпочиналось будівництво, в той період, коли головою виконкому Нижньосірогозької селищної ради був Олександр Антонович Попов.
На місці нинішнього меморіалу стояла скульптура солдата.
На місці Меморіалу «Скорботна мати» було встановлено скульптуру солдата
Він схилив голову над могилами побратимів та гранітний знак із написом: «На цьому місці буде споруджено пам'ятник воїнам Радянської Армії та воїнам-односельцям, які загинули, в боях за Батьківщину в роки Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років». Знак встановили в 1968 році.
Знак з написом встановили в 1968 році
Роботи з будівництва меморіалу розпочалися, а виконавець будівельних робіт М.Т. Кезля десь зник і розшукувати його було марно.
Гаяти час було неможливо: наближалися поважні дати — визволення Сірогозщини та Перемоги над фашистськими загарбниками. Тож Микола Приходько викликав мене і дав зрозуміти, що моїм основним завданням відтепер (поряд з іншими) буде спорудження меморіалу.
На місці майбутнього меморіалу були братські могили
Зважаючи на те, що на посаду селищного очільника я прийшов з районного відділу народної освіти (а тоді саме в районі реалізовували ініціативу «Кожному селу — зразкову школу»), я звернувся до керівника бригади, яка виконувала художнє оформлення шкіл, Валерія, з яким був знайомий. Прізвища його не пам'ятаю, можливо, Фрольонок. Лише один раз це прізвище згадали в газетній публікації про будівництво пам'ятника, але до проєкту не мало ніякого відношення. Валерій був з Донецька. Мабуть, там він набирав і бригаду. Він погодився продовжити будівництво, і роботи розпочалися.
1972 рік. Через десять років на цьому місці спорудять Меморіал «Скорботна мати»
Кілька слів про проєкт та його авторів
Реконструкцію здійснили спеціалісти Херсонських художньо-виробничих майстерень худфонду УРСР. Автори — архітектор Микола Іванович Шевчук — освічений, інтелігентний чолов'яга, який здійснював постійний нагляд за будівництвом та скульптор — Володимир Миколайович Потребенко, член Національної спілки художників України з 1971 року, який виготовив скульптуру Скорботної матері. До речі, будь-які зміни до проєкту, які пропонувалися під час роботи, погоджували з Потребенком. Зауважу, що давав він згоду на зміни не завжди, а от працювалося з ним дуже легко.
Фігуру Скорботної матері, виготовлену із залізобетону, привезли частинами і монтували на постаменті. Потім її обкували мідним листом і протравили спеціальним кислотним розчином, щоб надати характерного бронзового кольору. З часом у недоступних для обробки кислотою місцях з'явилися малахітові (зелено-блакитні) плями: утворився гідроокис міді.
Фігуру Скорботної матері монтували на постаменті
Пам’ятник складається з обеліска, скульптури, Вічного вогню, чотирьох постаментів з меморіальними плитами з прізвищами 360 воїнів-визволителів, 630 воїнів-односельців, 22 розстріляних фашистами сірогозців. Також тут поховано воїна-інтернаціоналіста Івана Макаровича Порійчука, який загинув в 1968 році в Чехословаччині.
Меморіальні плити, постамент скульптури і обеліск виготовлено з полірованого лабрадориту. Висота обеліска — 12,35 метра, скульптури — 2,8 метра, постаменту — 1,35 метра, загального бетонного майданчика — 0,30 метра. Загальна висота пам’ятника становить 14 метрів.
Висота пам’ятника 14 метрів
Зробили у проєкті деякі зміни за згодою архітектора. Так, на третій зверху плиті стели мало бути зображення ордена Перемоги. Його не встигали зробити з різних причин. Довелося відмовитися від цієї ідеї, і автор погодився на напис 1941 – 1945. На чільному боці постаменту скульптури, за моєю пропозицією, розмістили уривок з поеми Роберта Рождественського «Реквієм»: «Люди! Покуда сердца стучатся, помните! Какой ценой завоевано счастье, пожалуйста, помните!». Також було ще кілька незначних змін.
Одна зі змін, на яку погодився архітектор – напис на чільному місці постамента
Якщо йти від ресторану «Русь» до меморіалу «Скорботна мати», то на плитах ліворуч — прізвища загиблих односельців, а праворуч — бійців, про яких сказано вище. На першій плиті праворуч від постамента викарбуване прізвище командира-підпільника, нижньосірогозця Івана Давидовича Височина. Саме під цією плитою покояться його рештки.
Під цією плитою пкояться рештки Івана Височина
При виконкомі селищної ради для уточнення списків загиблих односельців створили комісію в складі ветеранів Великої Вітчизняної війни: Якова Михайловича Нестерова, Пилипа Матвійовича Мітічкіна, Тимофія Пимоновича Воловича, Іллі Кириловича Воронцова, Скрипника (не пам'ятаю ім'я та по батькові) — післявоєнного голови сільради. Достовірну і важливу інформацію надав І. К. Воронцов, який після визволення Нижніх Сірогоз працював начальником військового відділу РК КПУ.
Зауважу, що ці списки уточнювались декілька разів, бо не всі документи збереглися в райвійськкоматі. Приходили рідні й близькі з похоронками, в яких були вказані відомості про загибель і місце поховання членів їх сімей. Інформація потребувала уточнення, лише потім затверджувалася рішенням селищної ради.
Фінансування будівництва і благоустрій території
На спорудження пам’ятника колгосп Кірова витратив 220 тис. крб
Фінансування спорудження меморіалу здійснював колгосп імені Кірова. Ось що про це написано в «Червоному промені» від 29 травня 1982 року (після відкриття пам'ятника): «...колгоспом витрачено на прокладання доріг з твердим покриттям 400 тис. крб (на той час 1 км дороги коштував близько 50 тис. крб), на спорудження пам'ятника — 220 тис. крб». Додатково селищною радою було виділено ще 100 тисяч карбованців на облаштування меморіалу.
Визначенням обсягів робіт і їх розподілом займалася Нижньосірогозька селищна рада. Потрібно віддати належне колишнім головам колгоспів ім. Кірова — Володимиру Анатолійовичу Задернівському (нині покійному) та «Авангард» — Попову Олександру Антоновичу, які до будь-якого прохання місцевого самоврядного органу ставилися з розумінням і надавали дієву допомогу.
Паралельно із спорудженням пам'ятника велася досить велика робота з благоустрою райцентру. На той час депутатом обласної ради від Нижньосірогозького району був керуючий трестом «Херсонводбуд» Іван Григорович Юрченко. За його активного сприяння проклали дороги з асфальтним покриттям по вулиці Свердлова (нині Банкова) — від колишньої інкубаторної станції до колишньої харчосмакової фабрики, по вулиці Височина — від центру зайнятості до центральної площі селища, по вулиці Леніна (нині Садова) – від центральної площі до вулиці Миру. Реконструювали і заасфальтували і саму площу.
Хочу наголосити, що асфальт був якісний, його возили з Брильовки спеціальними КАМАЗами з підігрівом кузова, а клали в три шари за технологією. Покриття виявилося міцним, стоїть і донині.
Підготовка до відкриття меморіалу
У підготовці до відкриття меморіалу задіяли всі установи і організації райцентру — від першого секретаря райкому партії та голови райвиконкому до рядових сірогозців. Наприклад, працівники культури написали прекрасний сценарій святкового заходу, учнівські пошукові загони під керівництвом учителів і за сприяння райвійськкомату проводили активний розшук родичів загиблих. Бригада комунгоспу уклала тротуарну плитку по вулиці Свердлова, впорядкувала територію меморіалу. Великий обсяг робіт виконали працівники закладів торгівлі та селищної ради. Останні в період підготовки були задіяні на всі 200%.
Досить серйозно до робіт з благоустрою райцентру поставилася бригада Херсонського зеленгоспу, яка озеленяла Нижні Сірогози (ці роботи проводилися постійно). Зокрема, на клумбах меморіалу та селища висадили 1000 кущів троянд.
Чому саме тисячу запитаєте ви?
Тому, що на той час були відомі 646 прізвищ загиблих сірогозців та 355 – воїнів-визволителів. Усього 1001 особа. Звичайно, пізніше початкові цифри змінилися, бо було встановлено нові імена. Чимало троянд висадили біля установ райцентру, а частину роздали населенню, аби попередити розкрадання (і це вдалося). Висадили й дерева.
Напередодні Дня Перемоги квітники біля меморіалу заясніли червоними шатами — це розквітли ранні сорти голландських тюльпанів, а потім усе літо до глибокої осені – квітла червона сальвія, розсаду якої висаджували і дбайливо доглядали працівники зеленгоспу. А ще по периметру клумб завширшки 1 метр висіяли райграс низькорослий (газонну траву), що потребувала ретельного догляду, а саме регулярного підстригання.
Навпроти меморіалу встановили 4 прожектори з кольоровим склом. У нічний час два з них освітлювали фігуру Скорботної Матері, а два – були спрямовані на стелу.
І ось настав день відкриття
На плитах ліворуч – прізвища загиблих односельців, а праворуч – бійців, що визволяли Нижні Сірогози
До 9 Травня всі роботи з благоустрою завершили, але клопотів не поменшало, бо ж чекали на численну кількість гостей. Слід було подбати про розміщення прибулих, їх харчування, культурну програму, квитки або транспорт на зворотній шлях. Словом, приділити всім належну увагу і нікого не залишити поза увагою.
І ось настало 9 Травня 1982 року — день відкриття меморіалу.
Вперше після війни приїхали на урочистості до Нижніх Сірогоз сини Михайла Купрія, командира загонів-підпільників Нижньосірогозького району. Напередодні ж цієї події рішенням селищної ради одній з нових вулиць райцентру було присвоєно його ім'я.
Прибув з побратимами голова ветеранської організації 19-го танкового корпусу, який брав участь у визволенні Нижніх Сірогоз, поет Григорій Петрович Набока. На урочистості з нагоди відкриття меморіалу приїхали родичі загиблих з Херсонської, Рязанської, Калінінської, Донецької, Волгоградської, Куйбишевської, Харківської, Ворошиловградської, Запорізької, Дніпропетровської областей; з Білорусії, Азербайджану, Вірменії, Кабардино-Балкарської АРСР, Криму, Красноярського та Ставропольського країв; з міст Запоріжжя, Ялта, Київ, Бердянськ, Челябінськ, Мелітополь, Одеса, Ростов-на-Дону, Краснодар, всіх і не перелічити. До того ж приїздили цілими родинами.
На площі райцентру одночасно перебували, без перебільшення, тисячі людей. Окрім рідних, чиї близькі поховані в Нижніх Сірогозах, традиційно організовано прийшли на свято пенсіонери, прибули делегації з усіх населених пунктів району, вийшли робітники двох колгоспів, працівники організацій і установ селища. Лише одна Нижньосірогозька школа налічувала 1000 учнів.
Лунали привітальні слова, лилася музика. Потім – хвилина мовчання. Право запалити Вічний вогонь надали ветеранам війни Якову Михайловичу Нестерову, Миколі Васильовичу Оніпку, Петру Петровичу Коваленку, які в супроводі юнармійців виконали цю місію.
Думаю, що в місцевого кіноаматора, ветерана праці Василя Яковича Любченка ще збереглися кіноплівки з тими історичними подіями, частину з яких він надав нашій ветеранській організації для оцифровки, що було виконано.
Урочистості з нагоди відкриття меморіалу тривали допізна. Тогорічний День Перемоги став для Сірогозщини незабутнім святом.
Рік потому
Анатолій Шокарєв
Наступного, 1983 року, до меморіалу проклали водопровідні труби, якими подавалася вода з балки, облаштували систему поливу клумб і газонів. Всю цю роботу виконала бригада колгоспу імені Кірова під керівництвом інженера Віталія Івановича Поліщука. Йшла активна підготовка до 28 жовтня — святкування 40-річчя визволення Сірогозщини.
На урочистості в селище приїхала група ветеранів-визволителів. Разом з першокласниками місцевої школи вони заклали березову алею на честь 19-го танкового корпусу, який визволяв Нижньосірогозький район. Але це вже зовсім інша історія...
На сьогоднішній день наш пам’ятник — історико-культурний об’єкт, є пам’яткою історії місцевого значення — «Братські могили воїнів Червоної Армії, жертв фашизму та пам’ятник на честь воїнів-односельчан» – відповідно до рішення Херсонської обласної Ради народних депутатів № 59/2 від 21.01.1983 року (охоронний номер 843). Місцева назва «Скорботна мати».
Пам’ятник має паспорт. Нагляд за ним здійснює Херсонська обласна інспекція по охороні пам’яток історії та культури
Минуло чимало років з часу вищеописаних подій. Сталися значні суспільні зміни, змінилися людські цінності й орієнтири. Нині важливо пам'ятати, що в роки Великої Вітчизняної війни люди визволяли свою країну від фашистської навали, боролися за світле майбутнє своїх дітей і онуків. Давайте ж шанувати їх пам'ять.
