Рефлексія на спектакль “Позивний «Горобчик”, яким відкрився 25-й Міжнародний фестиваль “Мельпомена Таврії” у Херсоні.
Тисячу років тому, у світі, де йшла локальна війна, яку ми майже не відчували (будьмо ж чесними), на якійсь з “Мельпомен Таврії”, вже і не згадаю на якій, херсонцям показали виставу “Погані дороги” (режисер — Тамара Трунова, драматург — Наталія Ворожбит). І це був шок. Бо так про війну, що йшла десь поряд, ще не говорили — відверто про все, що трапляється на фронтових дорогах, на блокпостах, про наших і чужих. Після вистави ми пили каву у затишному кафе, на вулиці повній людей, у місті, де було багато світла та музики. Принаймні так тоді здавалось. А потім війна прийшла до нас. У перший день березня 2022 року у Херсон зайшла чужа армія.
Те, що писала Наталя Ворожбит у 2014 році, стало пророцтвом: “Колись я сварилася з колишнім чоловіком, щоб не зненавидіти його остаточно, і уявляла тоді, що він іде на війну. Уявляла його нещасну інтелігентську спину, армійський мішок за плечима. Уявляла, як він іде вдалечінь: такий кадр зі старого радянського фільму про війну. Я дивилася на його спину, що віддалялася від мене, плакала й усе прощала”.
Максим Курочкін, її колишній чоловік, пішов у ТРО. Інтелігент в окулярах взяв у руки зброю і пішов захищати Україну. Як і тисячі інших інтелігентів — акторів, журналістів, спортсменів, дизайнерів...
Війна прийшла до нас усіх і кожному видала свою порцію горя. І всі ми маємо тепер кладовище зруйнованих мрій, ілюзій, розірваних дружб, знищеного кохання. Деякі ведуть скорботний мартиролог рідних та друзів. І від усього цього у нас оголені нерви, але випалені емоції.
А тепер рефлексія на спектакль “Позивний “Горобчик”, яким відкрився 25-й Міжнародний фестиваль “Мельпомена Таврії”. Без довгою преамбули, боюсь читач не зрозумів би чому так сприйняли його глядачі.
Війна, яку ми особисто переживали, кожен по різному, ці довгі, майже, два роки, і війна на сцені. Чи вдалося тим, хто працював над спектаклем, розказати про людей на війні?
По-перше, — респект сценографу. Візуальний та акустичний ефекти змогли відтворити атмосферу воєнного апокаліпсису.
По-друге, — Тетяна Проворова актриса, яка може зіграти все. І вона зіграла на найвищому накалі емоцій. ЇЇ героїня була живою та переконливою.
Тетяна Проворова в сцені зі спектаклю “Позивний “Горобчик”
Режисер Сергій Павлюк у моноспектаклі “Позивний “Горобчик”, як міг витягував банальний любовний сюжет до неймовірної висоти — швидкоплинний потяг опалених війною людей з різних соціальних груп. Рафінована киянка і провінційний хлоп, що зійшлись на фронтових дорогах на кілька днів і розійшлися своїми шляхами, бо одну чекає у Києві хіпстер-вегетаріанець, а іншого в Рівному проста жінка з великими цицьками. Але близькість смерті кинула їх в обійми, ще й придала цьому зближенню присмак справжнього кохання.
І нібито все правильно, все зійшлось — гарна актриса, чудовий режисер, прекрасний драматург, але ж ні — чуда не відбулось.
Я знайшла для себе відповідь, чому так. Херсонський глядач, який любив мюзикли та коньячок під час антрактів, який співчував та аплодував героїням любовних драм, зник. Немає більше таких глядачів у Херсоні. А є випалені війною люди, що майже не відчувають чужих емоцій, бо перегоріли у своїх. Нас ще може зачепити якась історія, в якій буде небанальний сюжет. І поплакати і поспівчувати ще можемо, але резонувати разом з чужими емоціями, ще й багато у чому імітаційними, дуже важко. От саме тому чуда й не вийшло.
“Погані дороги” — великий текст, який складений з різних життєвих історій війни 2014 року. З тексту взяли лише одну, яка скоріше є авторським монологом, що допомагає зрозуміти всі інші частини драми, бо вони пропущені крізь авторську оптику. Саме її зробили самостійним твором. Бо поза увагою залишились найцікавіші моменти і акценти драматургічного тексту Наталії Ворожбит. Втім, це був вибір режисера. Він щось розгледів там, у тому вирі емоцій. А я ні. На жаль.
Авторка Ксенія Келєберда
Фото Ксенія Келєберда
