Ці фото — не просто кадри. Це свідчення життя, яке було, і життя, яке триває, попри все. Горностаївська громада на тимчасово окупованій Херсонщині — у світлинах, що розповідають історію сили, болю й незламності.
Пам’ятаймо, щоб після перемоги знати справжню ціну нашої свободи
Минуло майже чотири роки з початку повномасштабного вторгнення.
24 лютого 2022 року стало днем, який розтягнувся на роки болю, втрат і боротьби. Війна забрала тисячі життів, зруйнувала міста, змусила мільйони українців залишити свої домівки.
Херсонщина, яка однією з перших опинилася під окупацією, пережила затоплення, руйнування та часткове звільнення.
Херсон уже український, але лівобережна частина області, — зокрема, Горностаївська громада (селище Горностаївка — центр Горностаївської громади Каховського району) з першого дня повномасштабного вторгнення і до сьогодні перебуває в тимчасовій окупації. Попри катівні, обстріли й страх, людей там не зламали.
У кожного з нас — своя пам’ять про ці роки. Мільйони знімків, зроблених кореспондентами і очевидцями, складають мозаїку найважчої сторінки сучасної історії України.
Ми підготували фотопідбірку з тимчасово окупованої Горностаївської громади. Ці світлини — мовчазні свідки життя, яке змінилося: про руйнування, втрати, і водночас — про силу, що тримає цю землю
Круча над Дніпром — візитівка Горностаївки
Горностаївська круча. Фото з архіву редакції газети “Сільські новини”
Краєвид знаної горностаївської кручі на мальовничому березі Каховського водосховища — гордість і візитівка селища Горностаївка. Вона знаходиться у місці впадіння у Каховське водосховище балки, яку називають Довбушевою — за іменем козака, який жив тут поруч із побратимами Каїром і Горностаєм, Поблизу пролягав Каїрський перевіз: давня переправа запорозьких козаків на правий берег Дніпра — Кам’янську Січ. А неподалік, у самому селищі, був козацький зимівник.
Горностаївка має цікаву історію. Це колишнє золотоординське місто Рохат-кермен, а згодом козацький форпост. До війни ця земля мала великий туристичний потенціал: легенди, музеї, краєвиди, які дихали історією та живописною природою.
За проєктом “Каїрська переправа” це місце могло би стати однією з локацій музею під відкритим небом, який планували облаштовувати у Горностаївці.
Колишнє Каховське водосховище після підриву ГЕС — тепер густий ліс. Фото із соцмереж
6 червня 2023 року російські війська підірвали дамбу Каховської ГЕС.
Це призвело до масштабної техногенної катастрофи. Рівень води впав, Каховське водосховище відступило, а там, де було водне плесо, виріс густий ліс, оселилися тварини й птахи.
Без води залишилися сотні тисяч гектарів сільськогосподарських угідь на півдні України, постраждали від підтоплення десятки населених пунктів Херсонщини, а також було знищено унікальні екосистеми.
Будівля поліції — від осередку безпеки до катівні
Горностаївське відділення поліції. Вихованці клубу контактного карате та бойових мистецтв, що діяв на базі відділку. Фото з архіву редакції газети “Сільські новини”
До війни тут працювало Горностаївське відділення поліції. Це був центр забезпеченням публічної безпеки, боротьби зі злочинністю та охорони прав і свобод людини.
Водночас, на базі відділку поліції працював Горностаївський спортивний клуб “КІТ” для дітей. Вихованці брали участь і перемагали у всеукраїнських та міжнародних змаганнях з контактного карате та бойових мистецтв.
Захоплене відділення поліції — тут російські окупанти облаштували катівню. Скрін із фільму “Тіні на лівому березі”
Після окупації росіяни захопили будівлю і зробили з неї військову комендатуру та катівню. Сюди звозили людей не лише з навколишніх сіл, а й міст за кілька десятків кілометрів.
Стіни цієї будівлі стали свідками нелюдських тортур. Тут катували й убивали мирних жителів лише за підозру в підтримці ЗСУ. Багатьох замордували до смерті, інші — безслідно зникли. Імена постраждалих відомі далеко не всіх.
Серед зниклих і загиблих — Руслан Руснак, Олександр Слісаренко, брати Іван та Антон Штепи, Денис Шум.
Про злочини, скоєні в цій катівні, розповідає фільм журналіста Данила Мокрика “Тіні на лівому березі”. У ньому зібрано свідчення людей, яким вдалося вижити.
Це не художній сюжет — це реальність, у якій люди живуть і навіть продовжують боротися без зброї.
Стела “Україна єдина” у Горностаївці — зруйнований символ волі
Горностаївка, стела “Україна єдина”. Фото з архіву “Сільських новин”
Пам’ятний знак-стела “Україна єдина” відкрили у Горностаївці 24 серпня 2016 року на місці демонтованого пам’ятника Леніну в період декомунізації.
Під час відкриття стели згадували шлях України до незалежності, покоління борців за волю, і тих, хто продовжує цю боротьбу — військових, волонтерів, усіх, хто з 2014 року захищав державу.
Монумент був символом єдності, віри у власну державу і нової сторінки в історії Горностаївки.
Бюст Леніна, встановлений росіянами на місці зруйнованої стели. Фото з окупаційних джерел
Після вторгнення росіяни знищили стелу “Україна єдина”, а натомість повернули бюст Леніна.
Погруддя “вождя” знайшли в одному з населених пунктів громади — адже демонтований у 2015 році пам’ятник уже був зруйнований. Тепер, де стояв знак Незалежності, знову з’явився символ радянського минулого.
Так вони намагаються стерти українську ідентичність.
Але навіть під окупацією Горностаївка залишається українською — у серцях людей, які пам’ятають, що “Україна єдина” — це не напис на граніті, а переконання, яке неможливо зруйнувати.
Ліцей № 2 — знання, які сильніші за війну
Будівля ліцею № 2 Горностаївської селищної ради, село Каїри. Фото з архіву ліцею
Каїрський ліцей № 2 був одним із найкращих у громаді: сучасні класи, успішні учні, високі результати (Каїри — село Горностаївської громади). Випускники ліцею демонстрували результати ЗНО вищі за середньоукраїнські, що відкривало їм шлях до навчання у провідних вишах Києва, Харкова, Одеси та Херсона.
Приміщення школи збудувало місцеве господарство ще у 70-х роках минулого століття. За десятиліття роботи навчальний заклад перетворився на сучасний освітній простір — з оновленими класами, новими меблями, сучасною оргтехнікою, шкільною їдальнею з новим обладнанням і модернізованою системою опалення. Територію було впорядковано, а напередодні повномасштабного вторгнення завершили облаштування нової огорожі.
Зруйнована будівля ліцею №2 у Каїрах. Фото з окупаційних джерел
Війна змінила все…
Ліцей релокували, а його будівля нині зруйнована.
Після вторгнення Каїрський ліцей захопили кадирівці. Тут вони облаштували військову базу і опублікували відео, зняте в будівлі навчального закладу, — і саме це стало їхнім кінцем. Цим роликом військові РФ фактично самі навели на себе українську артилерію, яка 24 жовтня 2022 року завдала точного ракетного удару по місцю їх дислокації. Під завалами загинули десятки окупантів.
25 жовтня Генеральний штаб Збройних Сил України повідомив: українська артилерія точковими ударами знищила окупантів у населеному пункті Каїри. З-під завалів будівлі вилучили 62 тіла загиблих — переважно військовослужбовців з чеченського підрозділу.
Загибель своїх бійців у Каїрах тоді підтвердив і глава Чечні Рамзан Кадиров.
Від колишнього затишного навчального закладу залишився лише темний силует — наче кадр зі страшної хроніки війни. Зруйновано стіни ліцею, але не дух каїрців.
Каїрська “Маруся” — своєрідний бренд Горностаївщини: скалічена, але нескорена
Скульптура “Маруся” біля села Каїри зустрічала подорожніх хлібом-сіллю. Фото із соцмереж
На узбіччі траси Каховка — Кам’янка-Дніпровська, на повороті до села Каїри, стоїть скульптура — жінка з хлібом-сіллю в українських строях, яку всі називали “Маруся”. Вона зустрічала подорожніх, як берегиня краю, як символ дому. Місцеві знали: якщо вже доїхав до “Марусі” — значить, майже вдома.
Скульптуру поставили ще за радянських часів, і за десятиліття свого існування вона стала своєрідним символом гостинної Горностаївщини.
“Розстріляна” загарбниками скульптура каїрської “Марусі”. Фото із соцмереж
Та прийшли “гості” без запрошення. Принесли страх, руйнування й біль. І почали самі ж обстрілювати території, які і так наразі підконтрольні їм. Знищують села, не маючи сили перемогти дух людей, стріляють у все, що нагадує про Україну.
І навіть до “Марусі” дісталися: спочатку розстріляли “у спину”, а потім і голову знесли — бо навіть у ній окупанти бачили символ України та незламності українського народу.
Та стоїть “Маруся” — розстріляна, понівечена, але нескорена, як і люди Горностаївщини, як і вся Україна.
Цей матеріал створено в межах проєкту НСЖУ “Зміцнення стійкості прифронтових медіа як інструменту боротьби з дезінформацією”, який фінансується Посольством Литовської Республіки в Україні в рамках Програми Співробітництва з Метою Розвитку та Сприяння Демократії.
