Після окупації частини Херсонської області Росія почала активно перебудовувати культурне життя регіону, використовуючи мистецтво, як важіль впливу на свідомість та національну ідентифікацію населення. Одним із головних інструментів цього процесу стали театри. Через вистави, гастролі, дитячі студії та концерти окупаційна влада намагається створити ілюзію “мирного життя”, водночас просуваючи ідеологію “русского міра” та формуючи лояльність до держави-агресора.
Як Росія маскує агресію “великою культурою”
У світовому культурному просторі давно існує уявлення про “велику російську культуру”, яка нібито стоїть осторонь політики. Балет, театр, класична музика, література — усе це часто сприймається як універсальна спадщина людства, не пов’язана з діями російської держави. Однак історія свідчить про інше: культура в Росії багато десятиліть була одним із ключових інструментів пропаганди.
“Хороші руські” ліберали і “хороша” російська культура — це два стовпи, на яких тримається віра цивілізованого світу в те, що Росія може змінитися. Утім, ні те, ні інше ніколи не заважали цій державі вести нескінченні колоніальні війни”, — каже медіаекспертка Інституту демократії ім. Пилипа Орлика Ірина Авраменко.
За її словами, для виправдання воєнних злочинів у будь-які часи потрібна потужна пропагандистська машина. Адже необхідно створювати образ держави, яка нібито не є агресором, а виступає “визволителькою”. І саме мистецтво стає одними із найефективніших інструментів такого маскування.
“Багато хто у світі намагається відокремлювати російську класичну музику, балет, художнє мистецтво від диктаторів. Мовляв, ці шедеври, ці імена “поза політикою”, — зазначає Ірина Авраменко. — Втім, приклади з історії показують, що чимало відомих митців виконували ідеологічні замовлення влади або працювали в контексті державної пропаганди”.
За словами експертки один із показових прикладів — всесвітньо відомий балет “Лебедине озеро” Петра Чайковського. Уже після того, як партитура була завершена, композитор за вказівкою влади додав до неї “Руський танець”. Це сталося під час чергової російсько-турецької війни й було своєрідною даниною офіційному “патріотизму”.
У радянський період співпраця культури з владою стала системною. Так, композитор Сергій Прокоф’єв регулярно виконував ідеологічні замовлення. Зокрема, створив кантату до 20-річчя “Великого Жовтня”, використавши тексти Маркса, Енгельса, Леніна і Сталіна.
Інший відомий композитор — Дмитро Шостакович — написав спеціальну сюїту під час радянсько-фінської війни. Твір був створений на основі фінських народних мелодій і мав стати гімном майбутньої соціалістичної Фінляндії після її підкорення Радянським Союзом.
У сучасній Росії культурна спільнота також часто демонструє лояльність до влади. Частина відомих діячів мистецтва відкрито підтримала російську агресію. Серед них — директор Великого театру і диригент Валерій Гергієв, прем’єр Великого театру Микола Цискарідзе, оперна співачка Любов Казарновська, балерина Ілзе Лієпа та оперний співак Сергій Москальков.
Ба більше, до культурних еліт, які підтримують Кремль, приєдналися актори, співаки, художники та представники інших творчих професій, які стали колаборантами на окупованих територіях і фактично виконують роль рупорів російської пропаганди.
Театр під окупацією: історія спротиву і колаборації у Херсоні
Після захоплення Херсона навесні 2022 року російські окупанти почали активно перебудовувати культурне життя міста під власні ідеологічні потреби. Одним із ключових об’єктів їхньої уваги став Херсонський обласний академічний музично-драматичний театр імені Миколи Куліша — один із найважливіших культурних центрів регіону.
Навесні 2022 року росіяни оголосили про створення на базі театру імені Куліша власного “російського” театру. Для цього вони почали набирати персонал серед місцевих жителів, сподіваючись залучити до співпраці акторів, музикантів і технічних працівників. Однак зіткнулися з серйозною проблемою: більшість колективу театру відмовилася працювати на загарбників. У результаті діяльність установи фактично була паралізована.
За словами директора театру Олександра Книги, який зміг евакуюватися з окупації на підконтрольну Україні територію, з понад 250 працівників лише 16 погодилися співпрацювати з окупантами. Серед них були чотири актори, двоє артистів балету, один музикант з оркестру та кілька технічних працівників.
Серед тих, хто пішов на співпрацю з окупантами, опинилися відомі діячі культури. Зокрема, народна артистка України Ружена Рубльова, заслужений артист України Євген Гамаюнов, режисер і заслужений діяч мистецтв Олег Натяжний, а також художниця-гример Ганна Швець.
Окупаційна влада навіть призначила нового “керівника” театру. Цю посаду добровільно погодився обійняти Валерій Шелудько. Раніше він працював завідувачем постановочної частини, а пізніше став простим охоронцем. Його “кар’єрне зростання” стало шоком для багатьох працівників закладу.
Шелудько Валерій, колаборант. Фото з соцмереж
“Є відео, де чоловік представляється директором театру й проводить рашистам екскурсію. Це Валєра. Він працював багато років у театрі. Коли він проштрафився, ми його просили піти. А вже перед війною взяли його охоронцем, тому що звільнилася людина, а він добре знає театр. І зараз він у нас виявляється “директором”, — коментував у 2022 році ситуацію, що склалася в театрі Олександр Книга.
“Зірковий час” колаборантів
Після переходу на бік окупантів колаборанти почали активно брати участь у російських пропагандистських заходах. Так, Ружена Рубльова виступила на Красній площі в Москві під час концерту, присвяченому так званому “приєднанню” Херсонської області до Росії.
Ружена Рубльова під час концерту на Червоній площі. Скриншот відео
Євген Гамаюнов почав гастролювати на окупованій території Херсонщини та в депресивних російських регіонах.
У квітні Рубльова, Гамаюнов і ще один колишній працівник театру — вокаліст Данило Санітар виступили в будинку культури станиці Анапської, в межах культурної програми візиту представників окупаційної адміністрації Херсонської області.
У 2022 році, напередодні псевдореферендуму, окупаційна влада організувала так званий “агітаційний поїзд”, який їздив населеними пунктами Херсонської області. До його складу входили артисти-колаборанти, медики та вантажі з “гуманітарною допомогою”.
Під час цих поїздок мешканців агітували брати участь у “референдумі”. Концерти супроводжувалися роздачею продуктових наборів, до яких входили кілограм крупи, пачка макаронів і кілька банок консервів. Також працював пересувний медичний пункт, де можна було виміряти тиск або зробити кардіограму.
Один із таких заходів відбувся в селищі Дніпровське на території колишнього Білозерського району. Навіть пропагандистський телеканал “Таврія” не зміг приховати, що на концерт прийшло дуже мало людей — приблизно три десятки, хоча в селі проживало близько тисячі мешканців. І перед цією невеликою аудиторією виступали Ружена Рубльова та Євген Гамаюнов.
Агітаційний захід в Дніпровському, виступає Ружена Рубльова. 2022 рік. Скриншот окупаційне медіа
Для багатьох херсонців зрада відомих артистів стала справжнім потрясінням. Особливо болісно вони сприйняли те, що на бік окупантів перейшли люди, які народилися і виросли на Херсонщині та отримали визнання саме в незалежній Україні. Серед них, крім вище згаданих, також народна артистка України, солістка обласної філармонії Наталія Лелеко, яка раніше брала участь у мистецьких проєктах театру Куліша.
Сцена для пропаганди
Після того, як Збройні сили України звільнили Херсон, окупанти перенесли свій адміністративний центр на лівобережжя області, і роль обласного центру почав виконувати Генічеськ.
За словами так званого “першого заступника міністра культури регіону” Артема Лагойського, окупаційна влада намагалася відновити на лівому березі роботу культурних установ, які раніше діяли в Херсоні.
“Усі значні об'єкти розташовувалися в обласному центрі. У Херсоні два театри — музично-драматичний та ляльковий, які відповідно перейменували на “Херсонський обласний російський академічний музично-драматичний театр” та “Театр юного глядача”. Мова вистав там російська. Керівники нові. Ми збирали по дві-три особи, призначали керівника, а він набирав колектив наново”, — заявив Лагойський в інтерв’ю окупаційним медіа.
Реєстрація Херсонського драмтеатру в росреєстрах. Скриншот
Таким чином фактично псевдоміністр визнав, що більшість колишніх працівників сфери культури відмовилися співпрацювати з окупантами. Через це нові колективи формували із поодиноких колаборантів і запрошених працівників із Росії.
Сьогодні російська пропаганда активно використовує як інструмент для промивання мізків населення так званий Херсонський муздрамтеатр. Керує театром колишня херсонська акторка Ружена Рубльова, яка після окупації перейшла на бік Росії.
Реєстрація Ружени Рубльової в росреєстрі, як директора Херсонського драмтеатру. Скриншот
У пропагандистських інтерв’ю вона розповідає, що театр довелося створювати з нуля.
“У 2022 році почалося друге життя театру на лівобережжі області. Не було ні домашньої сцени, ні костюмів, ні декорацій, не вистачало акторів”, — заявила Рубльова.
За її словам трупа театру налічувала на той час лише 11 осіб. Через нестачу кадрів одному працівнику доводилося виконувати одразу кілька функцій: актори ставали режисерами, балетмейстери виходили на драматичну сцену, а музиканти брали участь у виставах. Матеріально-технічну базу театру поповнювали за рахунок обладнання та реквізиту, переданого з провінційних російських театрів. Театр навіть не має власної будівлі. Колектив працює у районному Будинку культури Скадовська і може проводити репетиції лише тоді, коли у залі є вільний час.
Трупа так званого “Херсонського драмтеатру” їде на гастролі. 2023 рік. Фото з окупаційних соцмереж
“Наша трупа – у повному розумінні слова бродячі артисти”, — зізнається Рубльова.
Та попри очевидні проблеми, Росія продовжує вкладати кошти у цей “культурний проєкт”. За повідомленнями окупаційних медіа, російський бюджет виділив минулого року понад 13,8 мільйона рублів на розвиток так званого херсонського театру. Ці гроші витратити на заходи, які пропагують російські “традиційні цінності” та “імперську культуру” на окупованих територіях.
Репертуар так званого “Херсонського театру” формується відповідно до ідеологічних потреб окупаційної влади. Значна частина постановок має відверто пропагандистський характер. Генічеськ, 2024 рік. Фото з окупаційних соцмереж
Наприклад, вистава “Крізь часи та люди” присвячена історичним постатям Катерини II та Григорія Потьомкіна — персонажам, яких російська пропаганда активно використовує для обґрунтування своїх претензій на українські території.
Ще одна постановка — казка “Про солдата та кота Баюна”. За словами її автора та режисера Олександра Іванова, це історія “про любов до Батьківщини і героїзм російського солдата”.
Інша вистава — комедія “Сусідам вхід через балкон” — відбувається у радянські часи та просуває ностальгічний образ СРСР як “золотого минулого”.
Вистава “Сусідам вхід через балкон”. 2025 рік. Фото з окупаційних соцмереж
Акторів драмтеатру також залучають до участі у державних пропагандистських заходах: днях конституції, прапора, перемоги та інших, які проводяться у сільських будинках культури та невеликих містах лівобережної Херсонщини.
Артисти влаштовують спеціальні дитячі програми, приміром, як “Кольори Батьківщини моєї”, під час яких дітям у ігровій формі розповідають про символіку Росії та нав’язують ідеологічні наративи.
Агітаційний захід за участі артистів-колаборантів з так званого “Херсонського театру” у Скадовську. 2025 рік. Фото з окупаційних соцмереж
Окремим напрямом діяльності театру стала робота з молоддю. При театрі створено дитячу студію “Апельсин”, де навчаються понад десять школярів віком від 10 до 13 років. За словами організаторів, головна мета студії — виховання нового покоління артистів, які в майбутньому працюватимуть у театрі. Фактично ж йдеться про формування лояльної до окупаційної влади молоді.
Історія зради Ружени Рубльової
Колись одна з провідних акторок Херсонського обласного академічного музично-драматичного театру імені Миколи Куліша, а нині засуджена колаборантка — історія Ружени Рубльової стала показовим прикладом того, як відома культурна діячка свідомо стала на бік окупантів і втратила не лише репутацію, а й державні нагороди та майбутнє в українському культурному просторі.
Ружена Рубльова народилася 3 квітня 1967 року у селищі Асканія-Нова на Херсонщині. Свою театральну кар’єру вона розпочала у 1999 році, коли прийшла працювати до Херсонського обласного академічного музично-драматичного театру імені Миколи Куліша. Працювала артисткою-вокалісткою, хормейстеркою та авторкою музичного оформлення вистав і концертів. Також як хормейстер вона співпрацювала і з іншими театрами України — Миколаївським, Полтавським, Луганським, Рівненським та Київським. Брала участь у гастролях за кордоном — у Болгарії, Молдові, Португалії, Румунії, Угорщині та Франції.
У 2005 році Рубльова стала лауреаткою Всеукраїнського театрального фестивалю жіночої творчості імені Марії Заньковецької у Ніжині в номінації “За кращу жіночу роль” у виставі “Світ пісень Едіт Піаф”. У 2009 році їй було присвоєно звання “Заслужена артистка України”. А у 2021 році указом Президента України Ружена Рубльова отримала найвище театральне звання — “Народна артистка України”. Крім того, вона очолювала первинну профспілкову організацію театру.
Після окупації Херсона у 2022 році Рубльова стала однією з перших культурних діячок міста, які відкрито підтримали російських загарбників.
У серпні 2022 року вона прийняла пропозицію російської окупаційної адміністрації та погодилася очолити дві музичні школи в місті Херсоні. Водночас Рубльова активно долучилася до пропагандистських заходів, організованих окупантами. Слідство встановило, що того ж року вона брала участь у мітингу-концерті в Москві, присвяченому окупації українських територій. Під час цього виступу вона співала у супроводі хору військ національної гвардії РФ і публічно виправдовувала дії Росії.
Попри очевидну лояльність до російської влади, кар’єра у великих культурних центрах РФ для Рубльової так і не склалася. Після кількох пропагандистських виступів у Москві, нині вона фактично безвиїзно перебуває у Генічеську та Скадовську.
Втім, колаборантка змогла отримати одразу кілька посад. Вона стала директоркою і “худруком” так званого “Херсонского областного музыкально-драматического театра”, який окупанти створили на базі захопленого українського театру. Паралельно виступає як солістка-вокалістка у цьому ж театрі. Крім того, Рубльова працює “професоркою” та викладачкою кафедри “изящных искусств” у фейковому Херсонському державному педагогічному університеті, який росіяни незаконно створили в Генічеську..
У 2023 році правоохоронні органи України повідомили Рубльовій про підозру у колабораційній діяльності. Слідство встановило, що вона брала участь у пропагандистських концертах на підтримку окупації українських територій. У 2024 році суд заочно визнав її винною у колабораціонізмі та призначив покарання — 10 років позбавлення волі з конфіскацією майна, зокрема кількох квартир. Вирок набрав законної сили.
Проте це не зупинило колаборантку і вона продовжила співпрацю з росіянами, які за “лояльність і гарну службу” присвоїли Рубльовій у липні 2024 року звання заслуженої діячки мистецтв РФ. Про це повідомили проросійські телеграм канали, посилаючись на слова незаконного в. о. міністра культури Херсонської області Артема Лагойського.
Народну артистку України Ружену Рубльову, яка втікла разом із росіянами на лівобережжя Херсонщини нагородили званням “Заслужений діяч мистецтв Російської Федерації”. Разом з нею таке ж звання отримав і ексдиректор Херсонського обласного КП “Кіновідеопрокат” Євген Максимов.
У 2025 році відповідно до указу №38/2025 президента України Володимира Зеленського та рішення Ради національної безпеки і оборони України Ружену Рубльову позбавили державних нагород і запровадили щодо неї санкції.
Цим Указом Президента України Ружену Рубльову позбавили українських державних відзнак. Скриншот
Попри гучні заяви російської пропаганди, реальність творчої кар’єри Рубльової у РФ виглядає значно скромніше. Нещодавно її можна було побачити у виставі за п’єсою Антона Чехова “Сімейне щастя” у Будинку актора імені Сергія Пускепаліса в Ярославлі. Інколи вона гастролює як вокалістка — наприклад, побувала у Криму, в Ялті. У своїх виступах вона використовує старий репертуар, створений ще за часів роботи в українському театрі. Зокрема, програму “Світ пісень Едіт Піаф”, яка колись принесла їй визнання.
Рубльова, з репертуаром старих радянських пісень, брала участь у російській музичній церемонії “Золотий грамофон”, і хизувалася тим, що виступала на одній сцені з російськими естрадними виконавцями. Фото з окупаційних соцмереж
У своїх інтерв’ю для російських медіа колаборантка не приховує підтримки російської агресії. Вона відкрито говорить про “гордість” за російських військових та схвально відгукується про так звану “спеціальну військову операцію”. Окупаційний керівник Херсонщини Володимир Сальдо також неодноразово використовував виступи Рубльової, як приклад “інтеграції” регіону у культурний простір Росії.
Сьогодні колишня народна артистка України, яка колись гастролювала європейськими сценами, опинилася у російській провінції. Замість великих театрів — другорядні ролі у постановках із невеликою трупою, замість міжнародних гастролей — поїздки по російських регіонах та окупованих територіях.
Ружена Рубльова другорядній ролі у виставі “Сімейне щастя” на сцені Будинку актора імені Сергія Пускепаліса в Ярославлі. 2025 рік. Фото з окупаційних соцмереж
Історія Ружени Рубльової стала символом того, як колись успішна українська акторка добровільно обрала шлях співпраці з окупантами — і врешті опинилася на периферії театрального життя, втративши і репутацію, і звання, і майбутнє в українській культурі.
Історія зради Євгена Гамаюнова
Євген Гамаюнов — український театральний актор, який тривалий час працював у Херсонському обласному академічному музично-драматичному театрі імені Миколи Куліша. Народився 27 липня 1980 року в селищі Асканія-Нова на Херсонщині. До повномасштабної війни був відомий як один із провідних акторів херсонської театральної сцени та член Національної спілки театральних діячів України.
У театрі імені Куліша Гамаюнов працював із 2003 року. За цей час він був задіяний у великій кількості постановок і виконував як комедійні, так і драматичні ролі.
У 2017 році Гамаюнов став стипендіатом щорічної одноразової стипендії видатним діячам культури Херсонської області “За особистий внесок у реалізацію державної політики у галузі культури і мистецтва”. У 2019 році отримав Почесну грамоту Міністерства культури України. У 2020 році йому було присвоєно почесне звання заслуженого артиста України. У 2021 році актор отримав квартиру в Херсоні.
У 2020 році Євгену Гамаюнову було присвоєно почесне звання заслуженого артиста України. Скриншот
Після початку повномасштабного вторгнення Росії та окупації Херсона навесні 2022 року, Євген Гамаюнов залишився працювати у створеному окупантами театрі. Тож легітимна адміністрація Херсонського обласного академічного музично-драматичного театру імені Миколи Куліша офіційно повідомила колаборанту про його звільнення з посади артиста вищої категорії за співпрацю з окупаційною владою.
Після визволення Херсона українськими військами, восени того ж року, Гамаюнов виїхав разом з російськими військовими та іншими колаборантами на тимчасово окуповану лівобережну частину Херсонської області.
Надалі він продовжив працювати у складі підконтрольної окупаційній адміністрації театральної трупи, яка гастролює по населених пунктах окупованої Херсонщини та виступає на різноманітних пропагандистських заходах.
День Перемоги в Генічеську. 2024 рік. Фото з окупаційних соцмереж
За повідомленнями медіа, актор бере участь у низькопробних постановках, граючи епізодичні ролі солдатів або моряків, а також виступає як аніматор на дитячих святах і є постійним учасником концертів та програм, організованих окупаційною владою. Подібні заходи нерідко поєднуються з пропагандистськими кампаніями та роздачею символічної “гуманітарної допомоги” місцевим жителям.
Євген Гамаюнов (перший ліворуч) у виставі “Добре діло”. 2023 рік. Фото з окупаційних соцмереж
Своєрідною “гумдопомогою” для самого артиста, а також агіткою для окупаційних медіа, стало присвоєння Євгену Гамаюнову в листопаді 2025 року звання “Заслужений артист Російської Федерації”. Про це повідомляли представники окупаційної адміністрації Херсонської області.
Так званий “міністр культури” окупованої території Артем Лагойський заявив, що нагорода є “визнанням внеску Гамаюнова у розвиток театрального мистецтва та прикладом підтримки діячів культури з боку російської влади”. 2025 рік. Фото з окупаційних соцмереж
У 2026 році Гамаюнов почав брати участь і в пропагандистських освітніх ініціативах на окупованих територіях. Нині він проводить профорієнтаційні зустрічі зі старшокласниками, під час яких розповідає про професію актора та роботу в театрі, і паралельно “топить” за Росію.
Майстер клас з театрального мистецтва проводить Євген Гамаюнов у школі Асканії-Нова. 2026 рік. Фото з окупаційних соцмереж
Історія зради Наталії Лелеко
Наталія Віталіївна Лелеко — українська співачка, педагог, народна артистка України. Вона народилася 13 лютого 1962 року в Херсоні. Після завершення навчання у Херсонському музичному училищі розпочала там же викладацьку діяльність. Із 1987 року Лелеко працювала солісткою Херсонської обласної філармонії та водночас навчала вокалу у музичному училищі.
У 1994–1997 роках вона співпрацювала з Херсонським обласним музично-драматичним театром імені Миколи Куліша. Із 1998 року співачка працювала викладачем у першій у Херсоні приватній школі мистецтв “Ювента”, де навчала дітей вокалу за сучасними методиками.
Наталія Лелеко, колаборантка
У 1998 році указом президента України Наталії Лелеко присвоїли звання заслуженої артистки України, а у 2011 році — звання народної артистки України. Вона також займалася науково-педагогічною діяльністю: у 2002 році стала доцентом кафедри вокалу та хорових дисциплін Херсонського державного університету. Протягом кар’єри виступала з камерним оркестром “Гілея” та ансамблем народних інструментів “Коло”, гастролювала у Франції, Німеччині, Великій Британії, Туреччині, Чехії, Словаччині, Ізраїлі та Росії.
Свого часу Лелеко була лауреаткою кількох престижних міжнародних фестивалів. У пресі її називали “золотим голосом краю”, а херсонська художниця Венера Токаєва навіть написала її портрет.
Втім, у подальші роки ім’я співачки почало фігурувати у скандалах, пов’язаних зі співпрацею з російськими структурами. Зокрема, у 2017 році Наталія Лелеко взяла участь у конкурсі-фестивалі “Бархатний сезон” у місті Саки в окупованому Криму. Захід проводився за підтримки окупаційної адміністрації та російського фонду “Русский мир”, який займається просуванням зовнішньополітичних інтересів Росії. На той момент Лелеко вже мала звання народної артистки України, працювала солісткою Херсонської філармонії та була професоркою Херсонського державного університету, і на фестивалі виступила членом журі. У 2018 році вона знову була серед членів журі цього конкурсу.
У 2019 році співачка вкотре взяла участь у фестивалі “Бархатний сезон” у Криму. Під час заходу так званий виконувач обов’язків заступника голови міста Саки Седат Аєдінов вручив їй подяку від місцевої окупаційної адміністрації.
Після повномасштабного вторгнення Росії в Україну з’явилися нові свідчення її співпраці з окупаційними структурами. За повідомленнями медіа, у 2023 році Наталія Лелеко брала участь у публічних заходах, організованих окупаційною владою на тимчасово захопленій частині Херсонщини.
Того ж року інформацію про неї було видалено з україномовної офіційної сторінки кафедри вокалу та хорових дисциплін Херсонського державного університету.
Додаткову суспільну увагу привертає і родинний контекст: Наталія Лелеко є матір’ю Ганни Коробової — херсонської журналістки, яка після окупації Херсонщини співпрацює з російською адміністрацією та обіймає посаду головного редактора окупаційного телеканалу “Таврія”.
Нині Наталія Лелеко припинила творчу діяльність і зникла з інформаційного простору.
Ляльковий театр в руках колаборантів-ляльководів
Одним із пропагандистських проєктів росіян з “відновлення культурного життя” в окупованому Херсоні стала спроба перезапустити роботу Херсонського академічного обласного театру ляльок, який окупаційна адміністрація поспіхом перейменувала на “Херсонский областной театр юного зрителя” (“ТЮЗ”).
До повномасштабного вторгнення цей театр був відомою культурною інституцією регіону. Однак після захоплення міста військами РФ колектив театру та його керівництво відмовилися співпрацювати з окупантами. Попри це, загарбники знайшли двох людей, які погодилися “нести культуру в дитячі маси” за новими правилами.
Росіяни не лише перейменували заклад, а й влаштували показове “урочисте відкриття”. Першою прем’єрою стала вистава для дорослих із гучною назвою “Драма. Абсурд. Чайка”, у якій, за повідомленнями, були навіть елементи “полунички”. Такий початок роботи “дитячого” театру лише підкреслив штучність та абсурдність ініціативи окупаційної адміністрації.
Афіши перших вистав так званого херсонського “ТЮЗу”. 2022 рік. Скриншот з окупаційних соцмереж
Директором “театру юного глядача” окупаційна влада призначила Подеречу Олександра Івановича, 7 лютого 1984 року народження. Він родом з Одеси та сам називав себе “простим кабацьким музикантом”. За його словами, до окупації Херсона він переважно виконував російський шансон у барах і ресторанах Одеси та Московської області, а також організовував концерти. Подереча був зареєстрований як фізична особа-підприємець у сфері театральної та концертної діяльності.
Олександр Подереча, колаборант
За даними слідства, влітку 2022 року він добровільно погодився очолити незаконно створену окупантами установу “Херсонский областной театр юного зрителя”. Крім організації роботи цього псевдотеатру, Подереча активно долучився до пропагандистської діяльності росіян. Він давав інтерв’ю окупаційним медіа, виступав з антиукраїнськими заявами та закликав мешканців брати участь у незаконному “референдумі” у вересні 2022 року.
За інформацією Центру журналістських розслідувань, Служба безпеки України заочно повідомила Подеречі підозру одразу за кількома статтями Кримінального кодексу: колабораційна діяльність, посягання на територіальну цілісність і недоторканність України та виправдовування збройної агресії РФ проти України. Йому загрожує від 10 до 12 років позбавлення волі з конфіскацією майна.
Іншим учасником цієї історії став новокаховчанин Валерій Валентинович Кічка, 23 жовтня 1983 року народження. Після приходу росіян він погодився співпрацювати з окупаційною владою і став головним режисером “ТЮЗу”. Проте фактично виконував одразу кілька “ролей” — режисера, автора постановок і актора.
Валерій Кічка, колаборант
За свідченнями очевидців, під час окупації Херсона театр ляльок перетворився на своєрідний “театр одного актора”, де всі ролі у виставах виконував Кічка. Це лише підкреслювало штучність та формальний характер існування окупаційного “ТЮЗу”.
Після звільнення Херсона у листопаді 2022 року театр ляльок було евакуйовано на лівий берег Дніпра. Після цього сліди Олександра Подеречі фактично загубилися, а Валерій Кічка втік до підмосковного Пушкіно. Таку інформацію зазначено на його сторінках у соцмережах, зокрема ВКонтакте, де він зареєстрований під ніком Ларін Лєйн
Втім, на цьому історія з “відновленням” театру не завершилася. Восени 2023 року російські окупанти знову заявили про створення “Театру юного глядача” — цього разу вже на підконтрольній їм частині Херсонської області на лівобережжі.
19 жовтня 2023 року стало відомо, що новим керівником незаконної установи призначили російського поп-співака Дмитра Нестерова. У Росії він не має значної популярності, хоча є автором кількох пісень із доволі промовистими назвами — “Кавуник мій”, “Шашличок”, “Життя — хурма”.
Дмитро Нестеров, керівник незаконно створеного “ТЮЗу”
За повідомленнями російських медіа, новий “директор” мав фактично створювати театр з нуля, адже установу не вдалося евакуювати з Херсона. Планувалося, що вже до Нового року маленькі мешканці окупованої частини області зможуть побачити першу виставу.
У перших інтерв’ю окупаційним медіа Нестеров заявляв, що репертуар театру буде розрахований на глядачів різного віку, хоча основною аудиторією стануть діти та підлітки до 18 років. За його словами, у театрі планували ставити вистави різних жанрів, а також запровадити дві книги відгуків: одну для дорослих, а іншу — для дітей, де вони могли б залишати свої емоції у вигляді малюнків.
Втім, і цей “культурний проєкт” виявився недовговічним, а Нестеров зник із інформаційного поля окупованої Херсонщини та повернувся до Москви.
На офіційному сайті співака немає навіть згадки про його роботу на окупованій території України. Натомість він охоче перелічує власні відзнаки, отримані в Росії. Серед них — медаль Міністерства оборони РФ “Учаснику військової операції в Сирії”, медаль “Учаснику спеціальної військової операції” за підтримку російських військових підрозділів, які воюють на території України, відзнака “Генерал армії Алтуніна” за внесок у патріотичне виховання молоді та розвиток російської музики.
Дмитро Нетеров хизується своїми відзнаками отриманими від влади Росії. Скриншот офіційного сайту Дмитра Нетерова
У березні 2024 року в російських соцмережах з’явилося чергове оголошення про намір знову відкрити “театр юного глядача” на окупованій частині Херсонщини. Повідомлялося про пошук нового керівника та творчого колективу.
Втім, чи то охочих працювати в такому “театрі” не знайшлося, чи то інші обставини завадили, але чергова спроба окупантів перезапустити роботу “ТЮЗу” так і не відбулася.
Історія з “театром юного глядача” стала ще одним прикладом того, як російська окупаційна влада намагається імітувати відновлення культурного життя на захоплених територіях. Насправді ж ці спроби часто виглядають як короткотривалі пропагандистські проєкти, які швидко зникають разом зі своїми “керівниками”.
Тихий геноцид: як Росія перепрограмовує дітей на ТОТ
Історія створення на тимчасово окупованій Херсонщині театрів, демонструє, як Росія використовує мистецтво, як інструмент політичного впливу.
Адже театри у мирний час є простором творчості та суспільного діалогу, проте в руках окупаційної влади перетворилися на потужний механізм пропаганди. Через вистави, концерти та дитячі студії формуються потрібні Кремлю історичні міфи, просувається культ російської держави та виправдовується війна. За допомогою мистецьких інструментів Росія намагається змінити світогляд людей, і насамперед дітей, аби стерти українську ідентичність та закріпити власний контроль над захопленими регіонами. Тому російські пропагандисти та їх посіпаки приділяють значну увагу дитячим заходам: виставам, інтерактивним програмам, майстер-класам, літературним читанням, а також концертам, присвяченим російській армії, “героям спеціальної операції” та російським державним святам. В такий спосіб дітям нав’язують російську історичну версію подій і формують лояльність до держави-агресора.
Пропагандистський захід для дітей в с. Ульянівка. 2024 рік. Фото окупаційні соцмережі
“Культурне” виховання дітей на ТОТ — це справжнісінький конвеєр з деструкції дитячої ідентичності. За основу взято процеси виховання, які існували за часів СРСР, — пояснює медіаекспертка Інституту демократії ім. Пилипа Орлика Ірина Авраменко. — Деякі методи залишилися незмінними: наприклад, екскурсії до метрополії. Всі ми чули про програму “4+85”, в межах якої дітей з чотирьох “нових регіонів” везуть на “культурні розваги” до музеїв та театрів Росії (до речі, за даними нашої розвідки, деякі українські діти були вкрадені саме під час “культурних” вояжів)”.
За словами експертки на виставах, які показують дітям, навіть класичні п'єси часто інтерпретуються з акцентом на “боротьбу з фашизмом”, проводячи абсурдні паралелі з сучасною війною, а ще влаштовують програми на кшталт “Родом з СРСР” і “пропонують” відвідати усілякі пересувні музейні кімнати та кінотеатри, з якими “культурні бригади” колесять по селах і райцентрах ТОТ.
“Але деякі інструменти інфільтрації було осучаснено в усіх сенсах. Росія вкладає величезні кошти, щоб перевиховувати українських дітей із залученням цифрових технологій, — розповідає Ірина Авраменко. — “Цифрова лоботомія” реалізується через різноманітні мистецькі проєкти: музейні експозиції з віртуальною реальністю, гейміфікацією, величезними сенсорними екранами, 3D-реконструкцією та проєкціями. Дитина “гортає” віртуальні сторінки, де українські діячі — “зрадники”, а росіяни — “герої”. Наводить телефон на руїни, і програма показує “величну російську будівлю” або пам'ятник Катерині II, який “повернувся додому”.
На думку експертки все це Росія впроваджує з єдиною метою — засліпити маленьких українців технологіями, щоб вона не помітила історичної брехні.
“Ще одне витончене знущання, яке застосовують російські пропагандисти — знайомити дітей з культурними шедеврами, викраденими з України, стверджуючи, що саме росіяни нібито врятували ці роботи від ЗСУ, — продовжує пояснювати Авраменко. — До прикладу, як відомо, з Маріупольського художнього музею ім. Куїнджі росіяни вивезли оригінали робіт Архипа Куїнджі та Івана Айвазовського. Тепер вони частково повертають їх, супроводжують цей процес пропагандистськими маніпуляціями. У цьому криється головна пастка: міжнародне право гостро реагує на фізичне насильство, але часто виявляється безсилим перед “асфальтуванням дитячої ідентичності”. Поки світ рахує фізичні втрати, на наших очах відбувається тихий геноцид — крадіжка майбутнього цілого покоління під прикриттям “культурного” виховання”.
Адже мистецтво має потужний вплив на свідомість людей. Воно формує уявлення про країну, її цінності та моральний авторитет. Саме тому держави часто використовують мистецтво як елемент “м’якої сили”.
“Російська культура ніколи не була відокремлена від вбивчої політики цієї держави. І доки міф про “величність” буде існувати, доти росіяни спекулюватимуть на ньому і замилюватимуть очі світові, вдаючи з себе “пацифістів”, “гуманістів” та “визволителів” до наступної “спецоперації”, — підсумовує Ірина Авраменко, і нагадує, що мистецтво в Росії нерідко ставало не лише способом творчого самовираження, а й інструментом легітимізації імперської політики. Тож розуміння цього є важливим для критичного переосмислення міфу про “культуру і мистецтво поза політикою”.
