Оцініть самі, чи це саме те, на що сьогодні варто витрачати ресурси міста?
Довго вагалася, чи варто виставляти це «загадкове чудо архітектури» на загал. Але, здається, змовчати просто неможливо. Йдеться про результат майже двомісячного “великого будівництва” у Миколаєві, в сквері Героїв Рятувальників (колишній Лягіна).
Спочатку мене відверто дратувало те, що відбувалося під вікнами квартири, яку я змушена орендувати як переселенка — людина, що втратила можливість жити у власному домі, який залишився в окупації. Але з часом це роздратування переросло у щось більше — у щире нерозуміння і досаду.
Бо як інакше назвати “велике будівництво”, коли протягом трьох тижнів десяток робітників перетворюють звичайну клумбу на… яму, потім засипають піском і камінням та викладають плитку? Звісно була й техніка, що підвозила будівельні матеріали.
Новий артоб’єкт у Миколаєві, в сквері Героїв Рятувальників. Фото: Любов Рудя
А результат? Маленький “п’ятачок” на якому встановили так звану “інсталяцію”, яка з вигляду нагадує звичайну чорну бочку на фоні розкішних дерев. Хоча там ніби то і є гарна фраза — “я люблю Миколаїв” на багатьох мовах світу. Навіть китайською є...
У соцмережах цей “витвір” опублікувала Алла Ряжських, і він зібрав уже більше сотні цікавих коментарів. Активно обговорюють: називають “чудом інженерної думки”, дискутують про “гарно” чи “негарно”. Навіть назву придумали: Клітка кари по Миколаївськи)))
Але на жаль не ставлять головного питання: чи на часі зараз подібні “проєкти”?
Йде війна. Кожна гривня має значення. І логічно було б спрямовувати кошти туди, де вони справді потрібні — на підтримку військових, на допомогу людям які втратили житло.
Я недарма згадала, що є переселенкою — таких, як я, ВПО лише у Миколаєві близько 50 тисяч. П’ятдесят тисяч людей, які потребують підтримки, а натомість спостерігають за сумнівними експериментами з благоустрою.
Тож питання залишається відкритим: чи це справді пріоритети міста сьогодні?
Хоча, можливо, для тих, хто ініціює подібні недоречні та недоцільні “будівництва”, це питання взагалі не стоїть. І саме це — найтривожніше.
