Як “шлейф” політичної пасивності впливає на гендерний баланс місцевих рад та як досягти гендерної рівності в українському політичному житті? Наскільки гендерні квоти є ефективними? Що продемонстрували місцеві вибори 2020 року в Україні та, зокрема, на Сірогозщині. Відповіді на ці питання – в нашому матеріалі.
Стереотипи в суспільстві та політиці
“Нащо жінкам в політику?”, “Хто турбуватиметься про дітей, якщо мама займатиметься політичними справами?”, “Жінки самі не хочуть йти в депутати!” — такі коментарі часто можна прочитати під обговоренням публікацій про рівність жінок і чоловіків у політиці. Вони чудово демонструють зріз думок на цю тему і гендерні стереотипи: жінка повинна виховувати дітей, займатися хатньою роботою, а політична, громадська чи інша діяльність — це чоловіча сфера.
Попри високий рівень освіченості жінки часто обирають пасивну модель виживання, зосередивши всі інтереси на підтримці сім’ї, а очікування — на допомозі родичів і друзів. Жінкам важче потрапити до влади: і через суспільні стереотипи, і через родинні обов’язки, які залишають менше часу на публічну активність. До того ж політична культура, яка сформована в країні, дуже багатьох жінок відштовхує від того, аби пробувати свої сили на місцевих виборах.
Та нині жінки все більш активно йдуть у політику, хоча там їм непросто конкурувати з чоловіками. Жінки частіше роблять свідомий вибір на користь того, щоб виділити частину свого часу для громадської або політичної діяльності.
Український жіночий фонд разом із Національним демократичним інститутом за результатами гендерного моніторингу місцевих виборів встановив, що завдяки дотриманню ґендерної квоти у виборчих списках партій було більше жінок. Наприклад, у виборчих списках як до обласних рад, так і до 24 міських рад міст — обласних центрів, м. Києва, Краматорська та Бахмута, було в середньому 43% жінок, тоді як на місцевих виборах 2015 року цей показник становив 30% для обласних рад та 32% для міських рад.
Чим ближче до виборів, тим частіше обговорюють місце жінки в політиці
Особливої популярності обговорення питання про місце жінки в політиці набуває перед виборами. Причому немає різниці — це вибори до Верховної чи місцевих рад. Адже зазвичай починаються дебати щодо того, кого включати — чоловіків чи жінок — у списки політичних партій. Тобто йде обговорення гендерної квоти, тим більше що вона стала обов’язковою нормою при реєстрації кандидатів у списку партії.
Гендерна квота — тимчасовий засіб, який спрямований проти дискримінації за ознакою статі відповідно до ст. 2 та ст. 21 Загальної декларації прав людини. Кожна людина повинна мати всі права i всi свободи, проголошені цією Декларацiєю, незалежно вiд раси, кольору шкiри, статi, мови, релiгiї, полiтичних або iнших переконань, нацiонального чи соцiального походження, майнового, станового або іншого становища. А також кожна людина має право брати участь в управлінні своєю країною безпосередньо або через вільно обраних представників.
В новому Виборчому кодексі, за яким були проведені місцеві вибори 2020 року, вже були визначені квоти при формуванні списків кандидатів. Зокрема, у кожній п’ятірці партійного виборчого списку, як єдиного, так і територіального, щонайменше двоє кандидатів мали бути кожної статі. Тобто — становити щонайменше 40%.
До речі, першою країною, яка розпочала активне впровадження гендерної рівності та посилення участі жінок у політиці, була Швеція наприкінці 1960-х років. І вже у 1970-80-ті роки ця практика стала складовою політичного спрямування Швеції, Норвегії та Фінляндії.
Лариса Галадза
“Суспільства, де є більша гендерна рівність, є більш стабільними і процвітаючими, а результати подолання онфліктів, бідності та врегулювання мирних процесів, є більш сталими і довготривалими, коли жінок залучають до цих процесів і прийняття рішень”, — таку тезу висловила під час IV Українського жіночого конгресу (листопад 2020 року) пані Посол Канади в Україні ЛарисаГаладза.
Закон прийняли, виборчу квоту прописали, а який реальний стан справ?
Україна в 2015 році вперше включила до виборчого законодавства норму про гендерну квоту на місцевих виборах. Квоту запровадили одночасно зі зміною виборчої системи. Вже 14 липня 2015 року, за три місяці до виборів, прийняли Закон України “Про місцеві вибори”. Закон прийняли, і виборчу квоту прописали, однак будь-яких санкцій за недотримання квоти не було.
Очільник херсонського обласного осередку Комітету виборців України Дементій Бєлий визнав, що більшість партій поставилися до впровадження гендерних квот, як до простої формальності, і якщо й щось робили в цьому напрямку, то лише для того, щоб дати відчіпного.
Дементій Бєлий
“На жаль, коли ми проводили моніторинг, то побачили, що цей закон виконується формально. Лише 11% жінок за нашими підрахунками очолили партійні списки до місцевих рад, і лише у вісьмох обласних центрах на початку кампанії в 2015 році була передвиборча агітація за жінок. Тобто зробили так, щоб від них відчепилися”, — констатував експерт.
І хоча перший законодавчий крок з гендерного квотування виявився не зовсім вдалим, місцеві вибори 2020 року пройшли з урахуванням помилок попереднього виборчого процесу.
Відповідно до статті 230 Виборчого кодексу України територіальні комісії не реєстрували список партії, якщо виявляли порушення гендерного квотного принципу.
Олена Кондратюк
“Політика перестає бути суто чоловічою справою. Політика більше не має виключно чоловічого обличчя. Коли ми говоримо і ставимо в приклад іноземний досвід, мені б дуже хотілося, щоб ми помічали позитивні зміни і в Україні. У нас також є успіхи, якими треба пишатись і які варто визнавати. Найголовніший успіх цього року, попри всі побоювання, переживання, попри деякий скепсис і нерозуміння, які все ще присутні в суспільстві, — гендерні квоти на місцевих виборах спрацювали”, — сказала заступниця Голови Верховної Ради Олена Кондратюк під час відкриття IV Українського жіночого конгресу в листопаді 2020 року.
Виборці голосують за чоловіків
Зоя Казанжи
“Нині Україна посідає 61 місце в світі за індексом гендерної рівності (із 144 країн). Якщо ми й далі рухатимося такими темпами як зараз, нам знадобиться 217 років, щоб жінки набули рівних прав з чоловіками в економіці й політиці”, — ця теза Зої Казанжи влучно характеризує гендерну тенденцію в Україні.
На місцевих виборах 2020 року вісім партій боролися за місця в складі Нижньосірогозької селищної ради і в підсумку п’ять з них отримали депутатські мандати. Партійні списки сформували з дотриманням гендерного балансу — в списки включили по 40% жінок.
Сесійне засідання Нижньосірогозької селищної ради 8 скликання
За підсумками місцевих виборів 2020 року до складу Нижньосірогозької селищної ради пройшло 26 депутатів, з них — 10 жінки (це становить 38%). Тобто фактично квоти спрацювали. Проте спрацювало і стереотипне мислення виборців, що краще керують і приймають більш виважені рішення чоловіки. Тому саме за чоловіків виборці віддали більше своїх голосів.
Розглянемо ситуацію з дотриманням гендерної квоти в розрізі політичних партій, які увійшли до складу депутатського корпусу Нижньосірогозької селищної ради.
Дві політичних партії “За майбутнє” та “Опозиційна платформа — За життя” порівну розподілили представницькі мандати між чоловіками та жінками. “За майбутнє”: 1+1, ОПЗЖ: 3 + 3. Політична партія “Нам тут жити”, яка отримала 5 депутатських мандатів: із обраних 4 чоловіків і 1 жінка. Гендерна квота була лише, щоб включили до списків, для реального депутатства квоти нема. В складі двох партій — “Наш край” та “Слуга народу” вже після обрання та формування остаточних списків депутатів селищної ради провели коригування списків.
Політична партія “Наш край”, яка спочатку отримала 6 депутатських мандатів: чоловіки — 5, жінки — 1, дотрималася гендерної квоти лише на 17% відсотків. Після змін у списку цей показник становив 33%.
Політична партія “Слуга народу” отримала 7 депутатських мандатів: чоловіки — 5, жінки — 2. Після ротацій в партійному списку жінки в складі цієї партії отримали 43%.
Із 5 політичних партій, що увійшли до складу Нижньосірогозької селищної ради, лише одну очолює жінка.
А ось в керівному складі новообраної Нижньосірогозької селищної ради гендерний баланс дотримується. Із 4 керівних посад — 2 посідають чоловіки (голова громади та його заступник) і 2 — жінки (заступниця голови та секретар ради).
Керівництво Нижньосірогозької селищної ради: Дмитро Такаджи, Сергій Дашковський, Світлана Кутіщева, Оксана Полуекто
При формуванні постійних комісій селищної ради гендерний баланс ніхто не взяв до уваги. Мабуть тому, в чотирьох з п’яти комісій, головують чоловіки.
До складу двох з п’яти комісій не увійшло жодної жінки. Це комісії з питань бюджету та агропромислового розвитку і земельних ресурсів.
У мандатній комісії співвідношення чоловіків та жінок становить 50 на 50: двоє чоловіків та двоє жінок.
І дві комісії — з питань освіти та медицини можна назвати “жіночими”, адже з 5 осіб в складі цих комісій — по 4 жінки, що становить 80%.
“Шлейф” політичного минулого
До складу Нижньосірогозької селищної ради попереднього, сьомого скликання (2015 – 2020 роки), входило 22 депутата селищної ради. Із них жінок — 13 (59% від загального складу депутатського корпусу).
Це вищий показник, ніж в середньому по Україні. За даними Громадянської мережі ОПОРА, в селищних радах депутаток було 33,7%.
Керівництво в Нижньосірогозькій селищній раді сьомого скликання було представлено в рівній пропорції — 1 чоловік (голова ради) та 1 жінка (секретарка ради).
Аналіз складу Нижньосірогозької селищної ради від першого до восьмого скликань свідчить, що лише в першому та другому скликаннях в складі депутатського корпусу селищної ради жінок було менше нинішньої гендерної квоти. У першому скликанні — 33%, а в другому — 35% від загальної кількості депутатського складу.
Із третьої по сьому депутатські каденції Нижньосірогозької селищної ради відсоток жінок у складі ради значно перевищував чинну гендерну квоту і варіював від 63% до 80%.
Також маємо архівні відомості про три останніх депутатських скликання Нижньосірогозької селищної ради ще за часів Української РСР.
У ХVІІІ скликанні (1982 – 1985 роки) до складу депутатського корпусу селищної ради входило 75 осіб. Із них жінок — 33 (44%).
В ХІХ скликанні (1985 – 1987 роки) загальне число депутатів було такими же. Однак жінок обрали до складу ради менше — 21 (28%).
39 жінок (52%) із загальної кількості 75 депутатів обрали до складу селищної ради в ХХ скликанні (1987 – 1990 роки).
Однак жодного разу, навіть якщо брати до уваги три депутатських скликання радянських часів і вісім скликань незалежної України Нижньосірогозьку селищну раду не очолювала жінка. Це була прерогатива чоловіків.
Підсумовуючи аналіз гендерного балансу Нижньосірогозької селищної ради за останні 40 років її існування нагадаємо, що за часів СРСР, як відомо, “жіночих” партій не існувало, як і ніяких інших, тільки Комуністична. За Радянського Союзу була квота 33,3% для жінок, щоб показати, що Радянський Союз сприяє рівності жінок, однак представництво жінок у радах було лише формальністю.
Нині Україна активно позбувається “шлейфу” політичної та громадської пасивності жінок у суспільстві. Проте одним із перших парадоксів демократизації вже незалежної України стало різке зниження представництва жінок в органах влади.
Водночас в Україні абсолютно нерівномірно жінки представлені на всіх щаблях влади. І чим вище рівень, тим менше там жінок.
Скріншот з сайту 50vidsotkiv.org.ua
Гендерний дисбаланс погіршувався, як тільки на якийсь рівень держава передавала повноваження та фінансові ресурси. Тож після реформи адміністративно-територіального устрою та місцевого самоврядування, статистика на рівні сільських, селищних рад, міст районного значення змінилася не на користь жіночого представництва. Укрупнення територіальних громад призводить як до збільшення конкуренції, так і до зростання ролі фінансових та інших ресурсів для проведення передвиборчої кампанії.
Матеріал створено в межах проєкту «Гендерночутливий простір сучасної журналістики», що реалізовується Волинським прес-клубом у партнерстві з Гендерним центром Волині та за підтримки Української медійної програми, що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) і виконується Міжнародною організацією Internews.
