Сьогодні Сірогозщина прощається з Миколою Павловичем Шмигирівським, людиною, яка щиро любила свою малу батьківщину і вболівала за майбутнє Сірогозького краю. Інтерв’ю Микола Шмигирівський не дуже любив давати, а ось просто спілкуватися на різні теми полюбляв.
З розмов на різні теми, під час коротких зустрічей з Миколою Шмигирівським, і написано цю статтю-спогад. Планувала її написання до зовсім іншої події, та на жаль, — тепер це спогад про життя і справи людини, яка відійшла в небуття…
Ще школярем почав працювати в колгоспі “Шлях до комунізму” Микола Шмигирівський. То з сапкою його можна було побачити на полі, то сівачам підсобляв, то на фермі.
“Праця — ото і є мудре сільське виховання”, — такі настанови з дитинства чув Микола від своїх батьків — звичайних сільських трударів.
А розпочав він свій трудовий шлях звичайнісіньким токарем, затим працював механіком, директором сільського Будинку культури, бригадиром колгоспу, а з часом очолив колгосп імені Калініна, що в Новопетрівці.
Багато доброго й корисного вдалося зробити Миколі Павловичу для людей і села. Саме при ньому зросла врожайність зернових культур, було придбано нову зрошувальну техніку, завдяки чому площа поливних земель досягла 550 гектарів. Тоді ж було вирито п’ять ставків, один з них — у центрі села, модернізовано тваринницькі ферми, придбано нову сільськогосподарську техніку, споруджено олійницю, крупорушку, 14 житлових будинків.
Посприяв Микола Шмигиріський і поверненню та відбудові в Новопетрівці римо-католицького костелу.
Реставраційні роботи в святині завершили 14 серпня 2002 року. Дехто вважав цю справу непідйомною, бо аж занадто ця споруда була занедбана. Нині ж дороговказ зазначає, що в селі Новопетрівка розташована архітектурна пам’ятка ІХ століття — костел Внебовзяття Пресвятої Діви Марії. У 2009 році новопетрівський костел відсвяткував своє сторіччя. Нині святині вже 112 років.
Новопетрівський костел
І те, що він функціонує, — заслуга Миколи Павловича. Про це вам скаже будь-хто з жителів цього села, ще й до дасть — благою справою увічнив своє ім’я Микола Шмигирівський.
Колгосп імені Калініна під час головування Миколи Шмигирівського вважався економічно міцним господарством, на його базі, як правило перед початком жнив, неодноразово проводилися обласні показові семінари. Адже сам голова колгоспу зі знанням справи міг провести екскурсію колгоспними полями, сісти за кермо комбайна, розповісти про секрети ремонту вузлів та механізмів будь-яких моделей тракторів і власноруч відремонтувати будь-яку техніку. Питань, які б могли поставити в глухий кут цього керівника, якщо вони стосувалися механізації сільського господарства не існувало. Добре розумівся Микола Павлович і в питаннях агрономії, бо мав не лише практичний досвід, а й відповідну фахову освіту. Свого часу закінчив Херсонський аграрний інститут ім. Цюрупи і отримав спеціальність “вчений агроном”. До речі, як один з найкращих студентів курсу, захищав дипломну роботу не в Альма-матер — Херсонському сільськогосподарському інституті, а в Херсонському обласному управління сільського господарства.
Усіх добрих справ, зроблених Шмигирівським, під час головування в Новопетрівці не перелічити. Та що б не робив, думав, передусім про людей.
Активна життєва позиція, неспокій душі у позитивному сенсі, завжди вирізняли Миколу Шмигирівського з поміж інших людей.
Його досягнення й здобутки, бажання працювати і при цьому досягати гарного результату помітили — призначили очільником Нижньосірогозького району.
Час перебування Миколи Павловича Шмигирівського на посаді голови Нижньосірогозької районної державної адміністрації припав на складні часи становлення незалежної України. Районом доводилося керувати, як нині модно говорити, “в ручному режимі” — це був час бартеру, заборгованості по заробітній платі, пенсіях та інших соціальних негараздів. І погодитися в такий непростий час очолити район — було справжнім чоловічим рішенням.
Та згодом усе ввійшло в нормальне русло. Район почав підніматися з колін, і це — не без мудрого керівництва Миколи Павловича. Та він з цього приводу завжди говорив, що це стало можливим завдяки злагодженій роботі команди, яку він очолював.
Уже в 2003 році на базі колишніх сільгосппідприємств району було створено 19 агроформувань, це були переважно сільськогосподарські товариства з обмеженою відповідальністю (СТОВ), яким селяни передали в оренду 13,2 тисячі гектарів ріллі. Також діяло 130 фермерських господарств (1654 гектара).
Для обслуговування тваринницької галузі почали функціонувати 19 постійних ветеринарних пунктів та 18 — штучного запліднення. Також працювало 20 пунктів прийому молока та 8 аптечних.
Крім зернових культур у районі вирощували кормові, овоче-баштанні та картоплю.
Як керівник району, Микола Павлович розумів, що аграрний район повинен мати свій переробний промисловий комплекс, і що переробка — це друге дихання виробництва й відродження економіки. Тож, насамперед, знайшов інвестора, щоб ожило, запрацювало й почало давати прибуток у бюджет району ВАТ “Сірогозький завод масла і сухого молока”.
А Нижньосірогозька харчосмакова фабрика не лише виробляла різноманітний асортимент продукції, а й була визнана однією з кращих в області, займала призові місця в Україні.
Тут необхідно зауважити, що шанобливим ставленням до економічних можливостей переробки Микола Шмигирівський відзначався ще відтоді, коли сам був керівником господарства. Взагалі чимало корисного з надбань того часу Микола Павлович переніс на загальнорайонну діяльність.
Та найважливіше, що він завжди розумів важливість дотримання оплати праці за оренду землі. Адже це — запорука економічного благополуччя окремо взятої родини.
І хоч яким би господарем був голова районної державної адміністрації, він має підкорятися й виконувати діючі закони нашої держави. Отож, коли в Україні відбулася чергова зміна президентської влади, Микола Павлович покинув владний кабінет і повернувся до витоків — до землі, яка годувала його все життя. Справа ця для хлібороба з багаторічним досвідом роботи була не новою, Микола Павлович започаткував власний бізнес — став приватним підприємцем. Однак трохи згодом вирішив дати дорогу молодим — на посаді директора ТОВ Новопетрівське його змінив син Павло, а Микола Павлович пішов до нього заступником. При цьому темп роботи він не збавляв.
Правда був період, коли Миколу Шмигирівського вибила з колії страшна хвороба, але він зміг її подолати. Тож продовжим працювати на землі та активно займатися меценатством і благодійною діяльністю.
Щороку чималі кошти Микола Шмигирівський спрямовував на спонсорську допомогу Нижньосірогозькій райлікарні та Центру первинної медико-санітарної допомоги.
Микола Шмигирівський разом з очільника Нижньосірогозького центру ПМСД і центральної лікарні – Людмилою Непомнящою і Геннадієм Гомоном
З 1995 року постійно допомагав Херсонському обласному кардіоцентру. Впродовж останніх п’яти років забезпечував продуктами для харчування хворих, пальним для спецавтомобілю, який обслуговує екстрені виклики з районів, купував дороговартісне обладнання.
Херсонський обласний кардіоцентр
Перелічити все зроблене Миколою Шмигирівським доволі складно, допомогу він надавав на постійній основі багатьом людям і організаціям. У зону АТО відправляв спорядження, одяг, продукти харчування. В рідному селі Верхні Торгаї зарибнив ставок і випустив у лісосмуги фазанів. Завжди підтримував громадські організації ветеранів і людей з інвалідністю та ще чимало іншого.
2019 рік. В обласному УТМР дичерозплідник “Підстепний”
2017 рік. Зарибнення ставка у Верхніх Торгаях
2017 рік. Зарибнення ставка у Верхніх Торгаях
Микола Павлович завжди був серед людей. З ним можна було без проблем зустрітися на місцевому ринку чи в продуктовому магазині, або урочистостях і святах.
2021 рік. День фермера в Нижніх Сірогозах
Хоча був період коли місцева влада не запрошувала і ігнорувала Шмигирівського. Та з часу створення Нижньосірогозької громади все змінилося. До Миколи Шмигирівського знову повернулися обличчям. В 2020 році йому присвоїли звання Почесний громадянин Нижньосірогозького району.
2020 рік. Миколі Шмигирівському присвоїли звання Почесного громадянина Нижньосірогозького району
Свою життєву позицію Микола Шмигирівський висловлював одним реченням: “Не люблю ледачих і брехливих”. Він вважав, що не слова, а лише конкретні справи здатні зрушити з місця ті проблеми, які мав Нижньосірогозький район, а нині громада. При цьому додавав, що крім нас самих ніхто про це не потурбується, що слід засукати рукава й ставати до роботи. А що таке робота і як працювати Микола Шмигирівський знав з дитинства. Вважав, що його життєвий досвід та навички практичного вирішення соціальних і господарських питань району не будуть зайвими. Бо Микола Павлович мав непоганий досвід лобіювання інтересів Сірогозщини не лише на рівні області, а й Кабінету Міністрів, секретаріату Президента України і інших високих відомчих установах.
А те, що, як голові районної державної адміністрації, йому довелося працювати аж з дев’ятьма губернаторами Херсонщини, стало свідченням про вміння цієї людини знаходити спільну мову з людьми різних вподобань.
Миколу Шмигирівського неодноразово обирали депутатом сільської та районної рад, у третьому і четвертому скликанні він був депутатом Херсонської обласної ради.
Також чимало років Микола Павлович входив до складу Херсонського земляцтва.
27 жовтня 2017 рік. Херсонське земляцтво
2017 рік. Херсонське земляцтво
Під час одного з останніх спілкувань Микола Павлович відверто сказав:
— Як би це просто не звучало, я насправді люблю наш район.
До речі, потім сам себе поправив: “Ще не звик, що у Сірогозщини новий статус, що вже ми громада”.
Складно говорити і писати про людину, яка ще вчора була в строю, мала купу планів і активно працювала. Однак сталося непоправне — Микола Павлович Шмигирівський передчасно пішов з життя. І сьогодні Сірогозщина прощається з ним...
В цей скорботний день хочеться згадати яким був Микола Павлович за життя — енергійним, веселим, сповненим задумів і планів. Саме таким він залишиться у спогадах багатьох людей.
