11 червня минуло дев’ять днів гіркої скорботи, смутку і болю, відколи пішов у Засвіти Микола Якович Дєєв (17.06.1939 — 03.06.2022) — краєзнавець, дослідник природи рідного краю, поет. Для рідних — люблячий чоловік, батько, дідусь, прадідусь, і просто добрий та дивовижно доброзичливий знайомий багатьох із нас. В пам'яті земляків Микола Якович зостанеться людиною, що наполегливо шукала істину.
Про місце народження Миколи Дєєва якнайкраще розказав він сам в нарисі “Тришкина хата”.
“В свідоцтві про народження записано, народився я в червні 1939 року, в селі Новомиколаївка, Нижньосірогозького району, Запорізької області.
Новомиколаївка — село, розташоване в 12-ти кілометрах на схід від Нижніх Сірогоз. На той час село було умовно поділене на дві приблизно рівні частини. В північній його частині було створено колгосп “Червоний воїн”, у південній – колгосп імені Фрунзе.
Важливо підкреслити, що село було підпорядковане Нижньосірогозькій сільській раді, а згодом на базі Нижніх Сірогоз та Новомиколаївки було створено найбільший в районі колгосп імені Кірова.
А ось область завдяки адмінреформам, весь час змінювалась. За період з 1939 року Новомиколаївка входила до складу Дніпропетровської, Запорізької, а з 30 березня 1944 року і по сьогоднішній день — Херсонської області. Згадані маніпуляції з областями стосуються всіх сірогозців моїх ровесників.
З районом також склалася досить цікава історія. Навесні 1966 року я разом з сім’єю переїжджаю жити в Нижні Сірогози. А вже через два роки, тобто в 1968 році, село Новомиколаївку передають до Іванівського району. І тепер юридично виходить, що я народився в Іванівському районі, хоча жодного дня в ньому не проживав, тобто фактично завжди був сірогозьким. Що ж, вважаю, мені пощастило мати одразу два рідних райони”.
Такою ж цікавою, як історія про місце народження Миколи Дєєва, є розповідь про його трудове життя. Адже за щоб не брався наш земляк, він все доводив до логічного завершення і виконував бездоганно. А працювати йому довелося в різних галузях і опанувати протягом трудового життя кілька спеціальностей.
Після закінчення Новомиколаївської школи Дєєв вступив до Бехтерського гідрометеорологічного технікуму. Після його завершення працював на будівництві Кременчуцької ГЕС. Далі — служба в армії, а після демобілізації повернення в Нижні Сірогози. Тут Микола Дєєв працює агрономом-обліковцем колгоспу імені Кірова.
А далі його трудова стезя круто змінюється — Миколу Яковича запрошують викладати математику і фізику в рідну Новомиколаївську школу. Молодий вчитель не лише зміг зацікавити учнів вивченням таких складних предметів, як математика і фізика, а й створив найкращий кабінет фізики в районі.
Але навчальний заклад був затісним для Миколи Дєєва, його тягнуло на простір — в поле, адже він завжди хотів бути ближчим до природи, і не лише працювати в сільському господарстві, а й досліджувати довкілля.
Всі ці знання і дослідження про степову Сірогозщину Микола Якович викладе пізніше в своїх краєзнавчих статтях і публікаціях. А поки що, молодий вчитель залишає роботу в школі заради сільського господарства і починає працювати агрономом станції захисту рослин.
Згодом Дєєв очолює дільницю Новотроїцької лісомеліоративної станції в Нижньосірогозькому районі. До речі, всі лісові насадження на Сірогозщині — це справа рук Миколи Дєєва та очолюваного ним колективу працівників лісомеліоративної дільниці.
Паралельно з роботою Микола Дєєв вступає на навчання до Харківського сільськогосподарського інституту за спеціальністю вчений-агроном. Блискуче його закінчує і отримує призначення на нову посаду — головним агрономом Нижньосірогозького районного управління сільського господарства.
На цій посаді Дєєв працює 20 років, аж до виходу на заслужений відпочинок.
Вже на пенсії у Миколи Яковича з’являється час на заняття улюбленою справою — агрономією. Правда масштаби його дослідних і експериментальних ділянок зменшилися до розміру городу і саду біля власного будинку. Проте результати агрономічних і селекційних експериментів завжди були дивовижними. Персики, сливи, яблука, виноград — найбільші, найсолодші та найсоковитіші. На грядці з помідорами не один-два сорти, а близько сотні. А все для того, щоб обрати рослини, які гарно плодоносять у степовому посушливому регіоні та мають високі смакові властивості.
Микола Дєєв
Ще одне незвичне хобі, — написання віршів, з’явилося у Миколи Дєєва після виходу на пенсію. Точніше відкрився талант до римування. Тривалий час він соромився виносити на широкий загал свої твори. Писав вірші й українською, і російською мовами. Зазвичай це були присвяти друзям на ювілейні дати. Зокрема, Дєєв складав акровірші — це вірші написані так, що початкові букви рядків, прочитані згори вниз, утворюють слово або словосполучення — відгадку. Тобто, це така віршована загадка на кмітливість та уважність.
Також чимало у творчому доробку Дєєва гуморесок і дитячих віршів.
За життя Миколи Яковича вийшли з друку дві збірки його творів — “Степ” і “Земля родная”.
“Степ” — поема про рідний степовий край, його природу і природні явища, про його людей — хліборобів і творців духовних цінностей, про його минуле і теперішнє, про любов, про велику трагедію 20 століття — війну 1941 – 1945 років. Це справжня енциклопедія природи Сірогозщини. Автор не просто знавець степу, він людина закохана в степ, яка відчуває зміни його настрою і вміло передає це читачам. Читаючи поему, ми вирушаємо в путь невтомного мандрівника, підіймаємось разом на високе узгір'я, щоб насолоджуватися красою людського буття.
“Земля родная” — збірка поезій присвячена 200-річчю заснування Нижніх Сірогоз. Це книга про малу Батьківщину автора. Про історію і природу рідного краю, його жителях, які знають справжню ціну хліба.
Останні роки Микола Дєєв писав краєзнавчі нариси та статті-дослідження на краєзнавчу тематику. Майже всі їх можна прочитати на сторінках Нижньосірогозької газети “Червоний промінь” та сайту Нижні Сірогози.City.
Крім того, Микола Дєєв активно займався громадською роботою. Він був членом Президії Нижньосірогозької організації ветеранів війни і праці, очолював комісію з патріотичного виховання молоді. Микола Якович зустрічався з учнями шкіл Сірогозщини під час ветеранських автопробігів, уроків патріотичного виховання та “круглих столів” у бібліотеці.
Микола Дєєв понад 50 років щасливо прожив у шлюбі. Разом з дружиною Тамарою вони виростили й виховали двох синів, мають 3-х онуків та 2-х правнучок.
На жаль, серце нашого земляка не витримало подій, що сталися в Україні. Останні слова Миколи Яковича були про те, що він не думав, що початок і кінець його життя припадуть на воєнні роки…
Добра та світла пам’ять про Дєєва Миколу Яковича, назавжди залишиться в серцях усіх, хто її знав і поважав.
Світла та вічна пам’ять…
