З перших днів війни тисячі жителів Херсонської та Запорізької областей мешкають в зоні окупації: Херсон, Мелітополь, Нова Каховка, Бердянськ, Генічеськ, Берислав… Там знаходяться наші рідні, друзі, колеги, яких ми хочемо підтримати, але не знаємо як. Про що слід з ними говорити, як втішати та підбадьорювати? Адже психологічний стан людей, які опинилися відірваними від “великої землі”, різниться. Поїхати чи залишитися — це складний вибір для кожного. Не менш складно, прийняти вибір близьких. Про те, як підібрати ключик комунікації й продовжувати спілкування, розповіла психологиня Євгенія Неделевич.
Як розгубленість і страх заважають складати “пазли життя”
Ілюстративне фото з відкритих джерел
“Сьогодні у багатьох з нас рідні опинилися в окупованих містах та селах на півдні України. Бувши на відстані, ми відчуваємо складні емоції й переживання — страх, лють, безсилля. Це нормальні емоції у такій ситуації. Однак, наші рідні за таких обставин насамперед потребують підтримки. Тож контактуючи з ними (у повідомленнях чи дзвінком) ми маємо їх заспокоїти, а не ділитися своїми страхами, зітханнями та панікою”, — пояснює психологиня Євгенія Неделевич.
Євгенія Неделевич
Перед людьми, які опинилися в окупації, постала величезна кількість виборів, які їм потрібно робити кожного дня. Виборів абсолютно різних рівнів: залишитися на окупованій території чи виїхати; погодитися співпрацювати з “новою владою” чи не виходити на роботу взагалі; обмежити спілкування чи шукати нових друзів та інше.
“Почувати себе розгублено зараз — нормально і природно, адже це є наслідком травматичних подій та гострого стресу, який люди переживають в окупації й продовжують з ним стикатись щодня”, — додає пані Євгенія.
Вона зазначає, що на рівні емоцій розгубленість дає про себе знати у формі втрати довіри до інших людей, до себе, в небажанні йти на нові контакти та будувати стосунки, тому що є відчуття, що це все одно ненадовго. Травматичні події руйнують відчуття довіри. А без довіри будувати стосунки неможливо. Розгубленість супроводжується страхом, роздратованістю, адже немає опори, яка дає спокій та впевненість.
“Поведінково розгубленість проявляється в незібраності, коли ви нібито хочете щось робити, кудись рухатись, але не знаєте куди, тому просто стоїте на місці. Або з іншого боку ви набираєте на себе дуже багато зобов’язань, щоб не пропустити якоїсь можливості, а потім не розумієте навіщо це вам і що тепер з цим всім робити, — так пояснює цей стан психологиня. — Розгубленість — це природне відчуття, яке з’являється тоді, коли кількість варіантів для вибору є дуже великою, але сил в нас зробити єдиний вибір замало”.
Перебуваючи в окупації людина хоч і обмежено, але також має свободу вибору, та при цьому вона не відчуває найголовнішого — внутрішніх критеріїв та опори, на яких цей вибір має базуватись. Звісно це додає ще більше стресу і викликає сумніви: “А якщо цей вибір виявиться неправильним?”
“Часто люди цей стан описують, як втрату “картинки” життя, яка була або “пазл тепер не складається”, — каже пані Євгенія. — Тому потрібно допомогти своїм рідним і друзям, які зараз знаходяться на окупованій території допомогти опанувати свої емоції, щоб зрозуміти куди рухатись і чого вони насправді хочуть особисто для себе. Тоді вони знову зможуть скласти пазлик за пазликом “картинку життя”.
Рекомендації, як поводитися з людиною, що перебуває на окупованій території
Ілюстративне фото з відкритих джерел
“Під час спілкування з вашими рідними та друзями, які опинилися на окупованій території бажано дотримуватися кількох простих правил”, — пояснює психологиня.
— Дозвольте людині сумувати, дайте їй можливість бути розгубленою, плаксивою, слабкою. Прийміть біль, почуття, не знецінюйте їх.
— Будьте по можливості постійно на зв’язку. Людині, яка переживає внутрішній біль, потрібне спілкування з близькими людьми й друзями.
— Підтримайте бажання поговорити про горе, про переживання. Людина, яка переживає горе, може по кілька разів повторювати те саме. Це нормально.
— Багато хто вважає, що краще не говорити про страшні події, щоб не засмучувати близьких. Але насправді дуже корисно розмовляти про те, що сталося, обговорювати, згадувати. Це дає змогу людині розділити свої переживання з іншими — так стає легше!
Поради тим, хто в окупації, як впоратись з кризовою ситуацією
Ілюстративне фото з відкритих джерел
Прийміть ситуацію. Сподівайтеся на краще, але готуйтесь до найгіршого. Якщо себе переконувати, що завтра дивом все закінчиться, то можна розчаруватись.
Дійте. Робіть те, що можете, з тим, що маєте, там, де ви є. Використовуйте ситуацію та можливості, які у вас є тут і зараз. Займіть себе справами за можливості, щоб голова була зайнята роботою, і не давайте волю поганим думкам.
Вірте. Віра не потребує доказів. Навіть якщо майбутнє не буде позитивним, час очікування пройде легше.
Звертайтесь до гарних спогадів. Вони стимулюють виділення гормонів задоволення, і ви будете почуватися краще.
Плануйте. Так, за умов війни будувати плани на місяць чи рік безсенсово, але сконцентруйтеся хоча б на одному дні — заплануйте справи, які хочете зробити сьогодні.
Знайдіть сенс. Подумайте, навіщо вам потрібно пережити випробування. Загадайте, які великі справи, проєкти та відкриття ви зробите в майбутньому.
Фільтруйте інформацію. Дозуйте її та перевіряйте новини.
Не займайтеся самозвинуваченнями та самокопанням. Усвідомлюйте, що підкласти солому всюди, де ви можете впасти, неможливо.
Знайдіть плюси. Щоб не розвивався посттравматичний стресовий розлад, треба в будь-якій ситуації шукати для себе переваги. Думайте не “я бачив стільки жаху, що не знаю, як тепер жити далі”, а навпаки — “я сильний, бо пережив нелегкі часи й тим паче буду цінувати життя”.
Читайте. Читання завжди допомагає боротися зі стресовою ситуацією. Читайте книги про природу, подорожі, кохання, дружбу. Це допоможе відвернутися від дійсності й зняти тривожний стан.
Як боротися з тривогою та страхом
Ілюстративне фото з відкритих джерел
“Основне завдання тих, хто опинився на окупованих територіях — вижити. І максимально подбати про свою безпеку та безпеку тих, хто поруч. Для цього дуже важливо залишатися спроможними діяти максимально раціонально, не піддаватися емоціям та станам безпорадності й зневіри, не піддаватися страху та тривожності. Слід аналізувати, що відбувається довкола і враховуючи реальність — обирати оптимальні шляхи збереження безпеки, — зазначає Євгенія Неделевич. — Треба визначити, що вас лякає, і прийняти свій страх”.
Психологиня радить для боротьби зі страхом і тривогою виконати прості рекомендації.
Дійте. Якщо ви стикаєтеся із ситуацією, яка у вас викликає тривогу, виходьте з неї. Проясніть нюанси, дізнайтеся додаткову інформацію, подумайте, як можна розв’язати проблему.
Не звертайте увагу на нав’язливі, тривожні думки. Вони вщухнуть. Це нормально, що вони є. Простіше кажучи, це частина діяльності мозку на кшталт вихлопних газів у автомобіля. Можна виписувати ці думки, таким чином вивантажуючи їх із голови. Через пару днів можете перечитати й переконатися, що думки справді були перебільшені та дурні.
Поставте собі питання: “Навіщо я боюся?”. Найімовірніше, ви не знайдете відповіді. Або усвідомили якусь власну вигоду у своєму страхові.
Замініть переконання. Якщо у вас є “страх почати”, то подивіться в корінь і знайдіть переконання, яке вас обмежує. Наприклад, “я думаю, що у мене не вийде”. Замініть його на нове: “Я не можу точно стверджувати, що у мене не вийде, адже я не спробував”. Або: “Я маю негативний досвід, але він не гарантує такий же результат у новій ситуації”.
Перемикніть увагу зі страху на перспективи. Не те, що з вами жахливе станеться. А те, які можливості це вам дасть.
Ідіть туди, де страшно. Це точка зростання та розвитку. Але робіть це поступово та обережно. Наприклад, якщо ви боїтесь виходити на вулицю, бо маєте негативний відбиток у пам’яті через повітряну тривогу та вибухи, то тут треба діяти поступово. Виходьте у час після відбою сирени, з близькими людьми, на короткі дистанції. Далі потроху збільшуйте відстань та час перебування на вулиці.
Складіть план дій. Продумайте свої кроки у разі реалізації негативних подій.
“На війні, в окупації та в полоні виживає не найрозумніший і не найсильніший. Виживає той, хто може адаптуватися. Треба прийняти факт того, що життя не буде таким, яким було раніше. Треба звикати до нових обставин, продовжувати жити, працювати, підтримувати стосунки, займатися своїм здоров’ям, — зазначає психологиня. — Поговоріть про все це зі своїми рідними, які нині перебувають на окупованій території. Поясніть їм, що нинішня ситуація — це тільки один з етапів життя, і що він скоро мине. А зараз — вчіться, читайте, дивіться фільми, займаєтесь хатніми справами попри “не хочу”.
****
Матеріал створено за підтримки Української Асоціації Медіа Бізнесу в рамках проєкту “Підвищення ефективності місцевих медіа та збільшення їхньої ролі в громадах”.
