Дев’ятий місяць поспіль з часу повномасштабного вторгнення російської армії на територію України засоби масової інформації всіх рівнів сфокусувалися на темі війни. Та є така тема — насильство в сім’ї, яка навіть при зміні фокусу уваги та після закінчення війни нікуди не зникне. Адже по різним причинам — об’єктивним і суб’єктивним насильство в родинах після закінчення війни зросте. І до цього потрібно бути готовими зараз і сьогодні. Про це розповіла під час брифінгу в Українському кризовому медіа-центрі віцепрезидентка ГО “Ла Страда-Україна” Марина Легенька.
“Про насильство потрібно говорити і не боятися реакції кривдника”
За словами віцепрезидентки ГО “Ла Страда-Україна” Марини Легенької сьогодні в Україні ми маємо підвищений рівень жорстокості. Навіть в сім’ях зросла кількість проявів насильства. Однак статистичні відомості щодо фактів домашнього насильства в родинах вказують на те, що кількість звернень до правоохоронних і громадських організацій з цього приводу зменшилася.
Віцепрезидентка ГО “Ла Страда-Україна” Марина Легенька
“Це не означає, що зменшилися прояви домашнього насильства і знизилися його рівні. Це означає, що на сьогодні пріоритети в нашій державі, нажаль, інші, — говорить пані Марина. — І цьому факту маємо принаймі два пояснення: недоідентифікація серйозності наслідків з боку постраждалої від домашнього насильства особи та певні складнощі роботи правоохоронних органів щодо фіксації і реагування на факти насильства на тимчасово окупованих територіях”.
Марина Легенька розповіла, що навіть в умовах війни на Національну “гарячу” лінію з питань протидії домашнього насильства, яка працює 24/7, надходять звернення щодо насильства в родинах. Зазвичай постраждала особа говорить: “Вибачте, що я до вас звертаюся. Я розумію, що в країні війна, а я до вас з домашнім насильством…”
“Навіть сама постраждала особа відчуває сором, незручність, певну вину за своє звернення на “гарячу” лінію неурядової організації, — продовжує розповідь пані Марина. — Вже не говорячи про те, що чимало постраждалих від насильства в сім’ї нікуди не звертаються бо відчувають сором за свої звернення. Тому ми маємо ось таку проблему недоідентифікації серйозності наслідків з боку постраждалої особи”.
Віцепрезидентка ГО “Ла Страда-Україна” стверджує, що про факти насильства в родинах не треба замовчувати. І якщо воно відбулося, то за будь-яких обставин слід звернутися за підтримкою і допомогою до органів державної влади. Це дуже важливо, щоб не було більш тяжких і складних наслідків.
“Постраждалим сьогодні дуже важливо чути, що проблема з якою вони звернулися є важливою, навіть незважаючи на повномасштабну війну”, — пояснює Марина Легенька.
Також вона зауважила, що в умовах тимчасової окупації територій України є складнощі роботи правоохоронних органів — немає можливості фіксувати факти домашнього насильства і реагування на них.
“Особливо складно це було в березні-квітні 2022 року — на початку повномасштабного вторгнення військ рф в Україну, — інформує пані Марина. — Належного реагування на той момент дійсно дуже-дуже не вистачало, бо було ще не на часі. Адже не могли змінити формат своєї роботи органи державної влади і налаштувати належні механізми реагування під час війни. На жаль, ця проблематика існує і сьогодні”.
Все ж таки говорячи про той рівень звернень, які надходять нині на Національну «гарячу» лінію для постраждалих від домашнього насильства і інформацію, яку отримує ГО “Ла Страда-Україна”, можна сказати, що проблема вирішується. Зокрема, налагоджено механізми належного реагування на випадки домашнього насильства в сім’ях під час війни.
“До державної влади також потрібно звертатися постраждалим і розповідати про те, що відбувається в родинах де є особа яка скоює насильство відносно інших членів сім’ї. Це необхідно робити для того, щоб на рівні держави також було розуміння і належне реагування на вчинюване насильство. Тож це питання сьогодні як ніколи на часі», — впевнена віцепрезидентка ГО “Ла Страда-Україна”.
Вона пояснює це тим, що проблема домашнього насильства навіть після закінчення війни нікуди не зникне, а по різним причинам — об’єктивним і суб’єктивним зросте.
“І до цього потрібно бути готовими зараз і сьогодні. Слід говорити, що ця проблема на часі і відповідно потрібно реагувати на неї”, — констатує Марина Легенька.
“Війна — не привід для применшення вчинюваного насильства”
Чи змінилися механізми реагування на випадки насильства в родинах в умовах повномасштабної війни в Україні?
Пані Легенька стверджує, що всі суб’єкти залишилися на тому ж рівні на якому вони були до 24 лютого 2022 року. Також без змін залишилися механізми реагування та застосування спеціальних заходів до сімейних насильників: терміновий заборонний і обмежувальний приписи, постановка кривдника на облік, направлення його для проходження спеціальної програми для осіб, що скоюють насилля в сім’ї.
“Все залишилося без змін, єдине що ускладнилося — механізми реагування на тимчасово окупованих територіях України. Їх складно кудись перенаправити, оскільки органи державної влади не працюють на цих територіях і надання будь-якої підтримки і допомоги постраждалій від насильства особі, можливе тільки в онлайн-форматі, або під час телефонної розмови якщо є зв’язок. Звісно, фізично представники соціальних служб до цієї особи не можуть прийти. Також на цій території немає представників органів Національної поліції”, — пояснює пані Марина.
За її словами теж саме стосується і місць де ведуться активні бойові дії. Звісно, що з виїздом і реагуванням на випадки домашнього насильства там також є певні виклики та проблеми.
“Навіть на лінії активних бойових дій домашнє насильство нікуди не зникає. І ми маємо звернення з Донецької, Харківської та інших областей, де прямо під обстрілами вчиняється домашнє насильство. І воно проявляється ще в більш жорстких і жорстоких формах ніж на умовно мирних територіях. Бо люди бачать всі жахи війни, вони не справляються із певними емоціями, і маючи досвід попередньо вчинюваного насильства трансформують його на свої сім'ї і на осіб з якими вони проживають”, — інформує віцепрезидентка ГО “Ла Страда-Україна”.
Вона зауважує, що сьогодні Україна має спеціальний закон та потужне законодавство з питань протидії сімейному насильству, які ще потрібно доопрацювати і привести у відповідність до норм Стамбульської конвенції.
Нині згідно законодавства до кривдника застосовується адміністративна і кримінальна відповідальність в залежності від вчинюваного ним насильства. Якщо говорити про систематичне домашнє насильство — три і більше разів, то мова йде вже про кримінальну відповідальність.
“Неможна думати, що насильство неповториться, що це один раз і більше нічого не трапиться. На превеликий жаль — ні! Існує таке поняття, як “колесо домашнього насильства”. Це коли за першим випадком слідують наступні, і інтервали між вчинюваним домашнім насильством на жаль, зменшуються, якщо відповідно не відреагувати вчасно на це насильство, — пояснює віцепрезидентка ГО “Ла Страда-Україна”. — І це безпека самої постраждалої особи і спільних дітей. До того ж якщо діти бачать таке насильство, то стають свідками, а отже закон їх прирівнює до постраждалих від домашнього насильства”.
Пані Марина зазначає, що війна не є приводом для применшення вчинюваного насильства, тому що на жаль, насильство відбувається на всіх фронтах, у тому числі і вдома в сім’ях. Тож на це реагувати потрібно сьогодні, щоб ми не мали величезної, дуже складної, неконтрольованої проблеми в майбутньому.
“Ми маємо механізми, важелі реагування та спеціальний закон, який передбачає притягнення кривдника до відповідальності. Головне з боку постраждалої особи не замовчувати про факти насильства, а звертатися до відповідних структур. З боку органів державної влади слід реагувати незважаючи на обставини, в яких сьогодні перебуває країна. Ну, і для кривдників головне пам’ятати, що вчинюване насильство завжди тягне за собою відповідальність, тож краще його не вчиняти”, — констатувала Марина Легенька.
Віта КОПЕНКО
*****
Матеріал підготовлений в рамках проєкту ГО “Ла Страда-Україна” та ГО “Жінки в медіа” за підтримки International Media Support (IMS).
