В проблемному полі домашнього насильства та боротьби з ним є й безумовна позитивна новина — Україна ратифікувала Конвенцію про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами. 22 червня 2022 року було прийнято цей документ і відтепер наша держава готова сказати тверде “ні” проявам гендерно зумовленого насильства. Про головні зміни в правовому полі України та поширені міфи, які виникли після ратифікації Стамбульської конвенції розповіла під час брифінгу в Українському кризовому медіа-центрі головна редакторка “Громадського радіо” Тетяна Трощинська.
Що таке Стамбульська конвенція?
Стамбульська конвенція — повна назва документу — Конвенція Ради Європи про запобігання насильства щодо жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами. Документ охоплює низку заходів із запобігання та протидії насильству, захисту його жертв, переслідування і покарання кривдників.
Головна редакторка “Громадського радіо” Тетяна Трощинська
“Конвенція визнає насильство стосовно жінок і порушенням прав людини, і видом дискримінації та встановлює чіткий зв'язок між досягненням рівноправності між жінками і чоловіками, а також викоріненням насильства над жінками”, — пояснює правові засади документу головна редакторка “Громадського радіо” Тетяна Трощинська.
Ця міжнародна угода Ради Європи щодо насильства проти жінок та домашнього насильства, відкрита для підписання 11 травня 2011 у Стамбулі (Туреччина). Документ пропонує державам встановити кримінальну відповідальність за основні види насильства стосовно жінок. Такі як: переслідування, примусовий шлюб, ушкодження жіночих геніталій, примусовий аборт, примусова стерилізація, і забезпечити належне та ефективне покарання за насильство.
Крім того, кримінальним злочином визнається сексуальне домагання вдома, на роботі, в транспорті, на вулиці чи де-інде, а також фізичне чи психічне насильство, примусові аборти, стерилізацію та примусовий шлюб.
Стамбульська конвенція — після підписання у 2011 році, чинності набула лише у серпні 2014-го.
Цю міжнародну угоду Ради Європи ратифікували 36 країн. Між іншим, серед них немає деяких членів ЄС, зокрема Литви, а підписали документ 45 країн.
Зелені — країни, в яких підписана та ратифікована Стамбульська конвенція, жовті — підписана, червона — не підписана, бузкова — колишня учасниця. Вікіпедія
12 березня 2012 року Туреччина стала першою країною, яка ратифікувала Конвенцію. Документ набрав чинності 1 серпня 2014 року. Та в березні 2021 року Туреччина скасувала свій підпис і ратифікацію Стамбульської конвенції з формулюванням, що вона використовувалася для “нормалізації гомосексуальності”.
В минулому році, 14 жовтня 2021 року ратифікувала Конвенцію Молдова. Незважаючи на те, що в країні було багато маніпуляцій довкола цієї теми, Молдові вдалося ратифікувати Стамбульську конвенцію для реалізації її основних цілей. Перевівши таким чином країну в ряд цивілізованих держав.
На сьогодні ще 10 країн перебуває на шляху до ратифікації документу.
Цікаво, що ще однією з держав, яка підписала, але не ратифікувала Стамбульську конвенцію, є Російська Федерація. В цій країні в 2017 році було декриміналізовано домашнє насильство, а основним аргументом проти підписання Конвенції Росія декларує її несумісність з існуючими в країні нормами традиційної моралі та основами державної сімейної політики.
Останні події показують, що “борці за традиційні цінності” отримують у Росії все більшу силу: за їхніми позовами — людей, які “порушили норми моралі”, не тільки штрафують, а й кидають у в’язницю. Крім цього, Росія веде активну пропагандистську боротьбу проти Конвенції, й основна маса фейків та маніпуляцій потрапляють до України саме з російського медіа-простору.
Від підписання до ратифікації: шлях Стамбульської конвенції в Україні
Україна підписала Стамбульську конвенцію 11 липня 2011 року, але тривалий час не могла її ратифікувати.
Спроби підтримати документ у парламенті були у 2016 та 2019 роках.
У 2020 році петиція з вимогою ратифікувати Конвенцію до президента Володимира Зеленського набрала необхідні 25 тисяч голосів і пізніше він заявив, що підтримує необхідність ратифікації цього документа.
20 червня 2022 року Верховна Рада ратифікувала ”Конвенцію Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу із цими явищами”, відому як “Стамбульська конвенція”.
А 21 червня цього ж року Президент України Володимир Зеленський підписав документ про ратифікацію Стамбульської конвенції.
“Закон про ратифікацію Стамбульської конвенції. Її головний зміст простий, але надзвичайно важливий. Це зобов'язання захищати жінок від насильства і різних форм дискримінації. Ми розділяємо європейські цінності. Для нас життя і здоров'я людини — найвища цінність”, — написав Зеленський.
Ратифікація, що відбулась 20 червня 2022 року, надає можливість експертам Ради Європи контролювати, як саме Україна виконуватиме взяті на себе зобов’язання. Тепер можна буде вимагати посилення відповідальності і для кривдників наших громадянок за кордоном.
“Ратифікацією конвенції ми говоримо світу що готові бути кращими та сказати тверде “ні” проявам гендерно зумовленого насильства. Тож варто очікувати на позитивні зміни у правозастосуванні, роботі поліції та правосуддя”, — зауважує Тетяна Трощинська.
Зміни, які привнесе Стамбульська конвенція в українське законодавче поле
Всього можна виділити п'ять головних змін, які Конвенція Ради Європи про запобігання насильства щодо жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами може принести Україні.
Марш жінок 2021. Володимир Шуваєв
Перша. Раніше жертви домашнього насилля мали звертатися до різних фахівців — слідчих, лікарів, психологів, юристів. Не всі ці фахівці знали, як правильно себе вести з жертвами, а тепер їх навчатимуть. Відтепер держава має створити єдину установу, де людина може отримати комплексну підтримку в одному місці, і всі ці служби мають між собою координувати роботу.
Друга. В Україні притулки для постраждалих від насильства, фінансували переважно громадські організації, тому їх було замало. Після ратифікації Стамбульської конвенції такі притулки також має фінансувати держава. Норма — одне сімейне житло на 10 тисяч населення.
Третє. Зараз домашнє насилля розслідують лише тоді, якщо про нього заявить жертва. Але реалії такі, що жінки не завжди подавали заяви на своїх чоловіків. Або могли забрати її під тиском чоловіка. Після ратифікації розслідуватимуться усі випадки насилля, незалежно від того, хто про них заявив.
Четверте. До ратифікації жертви не могли вимагати грошей у кривдника — тепер з'явиться компенсація.
П’яте. Раніше домашнє насильство в присутності дитини не вело до позбавлення батьківських прав, хіба що насильник вже був засуджений за умисні дії стосовно дитини. Тепер батьківські права можуть бути обмежені, якщо насильство відбулося в присутності дитини або стосовно неї.
Боротися з насильством будуть комплексно
Перелічені вище зміни дозволяють комплексно підійти до боротьби з насильством стосовно жінок.
Конвенція визначає відповідальність держави за протидію всім формам домашнього насильства, зокрема:
— фізичному;
— економічному;
— психологічному;
— сексуальному, включно зі зґвалтуванням, примусовим шлюбом або абортом;
— злочинами заради «честі» (культура, звичаї, релігія, традиція або так звана “честь” не розглядається як виправдання таких актів. Це охоплює, зокрема, заяви про те, що постраждала порушила культурні, релігійні, соціальні чи традиційні норми або звичаї належної поведінки) та іншими подібними злочинами, а також за захист постраждалих від насильства та покарання кривдників.
При цьому, конвенція ґрунтується на принципах, що домашнє насильство не є приватною справою і вимагає спільних зусиль для його подолання як від органів державної та місцевої влади, так і від громадськості.
ТОП міфів про Стамбульську конвенцію
Попри чітко сформульовані цілі довкола Стамбульської конвенції виникає чимало маніпуляцій у різних країнах. Разом з Тетяною Трощинською головною редакторкою Громадського радіо розглянемо найпоширеніші фейки щодо ратифікації Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу із цими явищами, які сьогодні найчастіше зустрічаються в Україні.
“Стамбульська конвенція — коротенький документ, відкриваєш, читаєш і бачиш що там немає нічого страшного і протиправного, — говорить пані Трощинська. — Цей документ не шкодить устрою сім'ї чи моралі, навпаки — Конвенція захищає право людини на безпеку та забезпечує цивілізоване суспільство. Але вже є основні міфи які виникли після ратифікації цього документу і стали доволі поширеними”.
Міф перший: одностатеві шлюби.
Рада Європи зазначає, що, попри чітко заявлені цілі документу та серйозність проблеми насильства, деякі релігійні та ультраконсервативні групи розповсюджують дезінформацію про наявне в Конвенції поняття гендеру, зокрема пропаганду одностатевих шлюбів. Зауважимо, що Конвенція не вимагає змін до національного законодавства про шлюб, сім’ю та усиновлення, а також не пропагує ЛГБТ.
“Про одностаттеві шлюби в Стамбульській конвенції є одна єдина згадка — сказано, що ніхто не може бути дискримінований за своєю гендерною належністю. Конвенція не є тим законодавчим актом, що легалізує одностатеві шлюби”, — зазначає Тетяна Трощинська.
Міф другий: дискримінація чоловіків
Стамбульська конвенція спрямована на захист усіх, хто постраждав від насильства.
Пані Трощинська пояснює, що немає значення — це чоловіки, жінки, діти, чи літні чоловіки і жінки. Насильство на побутовому рівні може стосуватися всіх категорій людей.
Але статистика свідчить, що саме жінки найбільше потерпають від домашнього насильства, так як перебувають в ускладненіших, чутливіших обставинах досить часто вдома, на роботі і т. д.
Стамбульська конвенція заохочує держави-сторони застосовувати її положення до всіх жертв домашнього насильства, зокрема до чоловіків, дітей і літніх людей.
Міф третій: будь-яка увага до жінки — сексуальне насильство
В українському суспільстві склалися стереотипні гендерні ролі, які сприяють підпорядкованому статусу жінок у суспільстві й можуть призвести до проявів насильства у різних сферах, зокрема, і в родинах.
“Насильство — це злочин, це не провокація. Це не такі веселі стосунки коли чоловік і жінка то б’ються, то миряться. Якщо є дисбаланс сил — це не сімейна сварка. Тому що насильство — це завжди про силу і про владу, — говорить Тетяна Трощинська. — Сексуальне насильство в сім’ї — це згвалтування і це є насильство. Бо в даному випадку мова йде про владу, а не про секс. Адже секс — це коли стосунки за згодою і для задоволення”.
Пані Тетяна додає, що насильство нічим не провокується. Тому що це спосіб утвердження своєї влади або таке розуміння вирішення конфлікту, і це не провокація. Тому що завжди можна поговорити, або хряснути дверима, а не в вдарити в обличчя, і вийти з дому. Після чого піти заспокоїтися, повернутися і проговорити.
Дехто вважає, що жінки спеціально публічно говорять про насилля скоюване над ними в сім’ї, бо хочуть помститися своєму чоловіку.
Ось як коментує таку ситуацію Тетяна Трощинська: “Для того щоб наважитися говорити людині, яка потерпіла від насильства, треба мати силу, підтримку, а також зрозуміти, що твоя історія та твоя розповідь про те, як ти це долаєш може допомогти іншим вийти з цієї ситуації”.
Вона додає, що в такій ситуації треба бути готовим до того, що вранці доведеться прокинутися з тим, що все село чи містечко знатиме цю новину з місцевих ЗМІ. Тож робити зізнання щодо домашнього насильства потерпіла особа ніколи не буде з помсти. Вона просто в такий публічний спосіб виходить із кола насильства і робить спробу налагодити своє життя.
Чи потрібна Стамбульська конвенція Україні?
Ратифікація Стамбульської конвенції стала рішучим кроком у боротьбі з гендерно зумовленим насильством. Вона гарантує істотні зміни в українському законодавстві відповідно до міжнародних стандартів.
До того ж документ ратифікували у найбільш складні для України. І тому нині, під час війни це рішення є критично важливим і своєчасним, ніж будь-коли.
“Під час війни захист потерпілих від домашнього насильства в Україні набув ще більшого значення. Стамбульська конвенція передбачає захист жінок від усіх форм насильства та дискримінації, рівність між жінками й чоловіками, політику та заходи для захисту всіх жертв насильства й надання їм допомоги», — резюмує головна редакторка “Громадського радіо” Тетяна Трощинська.
Віта КОПЕНКО
*****
Матеріал підготовлений в рамках проєкту ГО “Ла Страда-Україна” та ГО “Жінки в медіа” за підтримки International Media Support (IMS).
