Є люди в яких бачиш щось таке, що відрізняє їх від звичайної маси. Насамперед, небайдужість, бажання не втратити найдорожче — рідну Україну, рідних людей, себе. Вони прагнуть не просто проживати війну, а максимально змінювати все довкола. Саме такою є вело-волонтерка з Херсону Олена Гнітецька. Про цю унікальну та натхненну жінку, самовіддану і сміливу ентузіастку, її друзів-волонтерів — у цій розповіді.
Чому саме про Олену? Можливо тому, що помітно вирізняється з-поміж інших своєю неординарністю і відданістю волонтерки, та яскравими спробами журналістського пера. А ще тому, що вона моя землячка і нас багато що пов'язує, хоча ми ніколи й не зустрічалися.
Олена Гнітецька
Ми народилися і жили в одному селі — Маринське Горностаївського району. Вчилися в одній школі — Маринській (щоправда в різні роки). Моєю вчителькою була Оленина бабуся Олександра Яківна Бабійчук — викладала українську мову і літературу. А згодом, коли я почала працювати у Маринській школі вчителем математики, то була класним керівником у Оленчиної мами — Людмили Бабійчук.
Маринська школа. Третя ліворуч — Олександра Бабійчук. Друга праворуч — Любов Рудя. Фото з архіву Л.Руді
Людмила також згодом стала вчителькою і вся її трудова діяльність була в рідній школі. Маринці знають вчительку Людмилу Миколаївну Тимохіну (Бабійчук), знають і її доньку Олену Тимохіну (Гнітецьку), яка теж навчалася в цій школі.
Отож виходить, з Оленою ми знайомі “заочно”, як це часто буває в наш час, коли соцмережі поєднують людей схожих поглядів та вподобань.
…Про Олену дізналася через соцмережі, коли після окупації Горностаївки почала волонтерити й шукала “виходи” на різні благодійні організації, зверталася до всіх, хто зміг би допомогти нашій волонтерській групі надати благодійну допомогу для особливо нужденних. Після моїх звернень на сторінках Фейсбук, Олена відгукнулася, і в повідомленні запропонувала своє сприяння.
Херсонські вело-волонтери
Ми вже й домовилися за доставку ліків. Та на жаль, тоді нам не вдалося цього зробити, бо все жорстокішими ставали дії російських військових, все більше забирали в полон активістів. І Олена вимушена була виїхати з Херсону, а згодом і мені довелося покинути Горностаївку.
Але я не полишаю дотепер цікавитися активністю Вело-волонтерів Херсону, в команді яких працює Олена. Також слідкую за її повідомленнями в соцмережах.
Волонтер — це та людина, через яку проходить дуже багато емоцій. Коли ти усвідомлюєш, що не зможеш допомогти старенькій бабусі, тебе охоплює розпач. Але треба зібрати всю волю в кулак і шукати вихід. Саме такі вони — вело-волонтери Херсону. Спостерігаючи за їхніми діями, відчуваєш гордість за людей, які попри небезпеку допомагають виживати там, де найтяжче — в окупації. І наразі підтримують людей в деокупованих населених пунктах.
Відомо, що з перших днів захоплення Херсонщини виник катастрофічний дефіцит ліків. Завозити в аптеки їх було надто складно — а потім і просто нереально. Тож насичували медикаментами окупований регіон (часто під обстрілами) саме волонтери. З-поміж іншого, в цій найважливішій справі прослідковується активність групи, яку дехто називає ”Двохколісна Швидка Допомога”.
Потрібна та корисна справа зібрала відважних та працьовитих волонтерів та волонтерок, які добровільно готові допомагати людям, які після окупації опинилися в пастці. Про їх діяльність дізнаюся з публікацій на сторінці Херсон Вело-волонтери та на Фейсбук сторінці Олени Гнітецької.
“Давайте знайомитись ще раз: ось такі ми — Херсон Вело-волонтери, активні та свідомі велосипедисти рідного міста Херсон, що після окупації нашого дому 1 березня 2022 року взяли в руки велосипеди і поїхали розвозити гуманітарну допомогу, ліки, продуктові набори тим херсонцям, які того потребували в ці надскладні окупаційні часи.
Ми не тільки допомагаємо доставити допомогу від волонтерів та благодійних організацій, а також, завдяки допомозі наших друзів та підписників, маємо змогу періодично завозити власну допомогу у вигляді ліків та засобів гігієни для херсонців. Ми співпрацюємо також із Загоном швидкого реагування Херсонської обласної організації Червоного Хреста України. І завдяки вам та зборам на сторінках можемо допомогти молодим матерям, переселенцям та багатодітним родинам”, — написала Олена на своїй сторінці.
Вело-волонтери співпрацювали з організацією Червоного Хреста України
Чи безпечно було це робити в окупації? Всі знають — небезпечно. Насамперед, через переслідування окупаційною владою.
“Останні кілька місяців до деокупації я дуже-дуже-дуже мріяла про “зелений коридор” для завезення допомоги нашому Херсону. Всі волонтери-перевізники розводили руками — заїзди блокували росіяни. Не пропускали вантажі, відбирали те, що хотіли, змушували залишати вантаж прямо біля дороги — а потім забирали його собі”, — згадує Олена дні, коли було найтяжче.
“Допомогу мешканцям Херсонщини надавала команда “ЗеМолодіжка” Кривого Рогу.
Спільна допомога херсонцям від вело-волонтерів і “ЗеМолодіжки Кривого Рогу”
Так, основну частину ліків було доставлено саме в передмістя Херсону та область, оскільки надали значну кількість найактуальніших медикаментів, що дозволило розподілити допомогу між селищами...
Медикаментів в окупації катастрофічно не вистачало
Блокпости туди були жорсткішими, обстріли на шляху — сильнішими, завезення — небезпечнішими. Озвучити, від кого надійшла допомога під час окупації, було небезпечно через переслідування російськими військовими. На перший погляд звичайні медикаменти допомогли утриматися Херсонщині в надзвичайно важкий окупаційний час”, — саме так, завдяки взаємодії волонтерів з усієї України вдавалося допомагати людям.
Гуманітарна допомога жителям окупованої Херсонщини
І як добре, що на теренах України є ось такі, прості на перший погляд, волонтери. Люди, які не змирилися і наважилися власними справами наближати перемогу. У їх числі й велосипедисти Херсона, які з 7 березня 2022 року практично без вихідних розвозили гуманітарну допомогу, продукти, ліки в мороз, дощ та спеку під звуки вибухів по місту та передмістю. Говорять, у них така робота: бути там, де іншим страшно; робити те, що інші бояться. Такі ось люди.
Волонтер — це важко, якщо ти дійсно волонтер. Те, що робиш, роби на всі сто: або добре, або ніяк. Здається, Олена дотримується саме такого принципу.
Говорять, що в коментарях можна відчути настрій людей. Вони (коментарі) бувають різними. Але відгуки про вело-волонтерів міста Херсону (та й саму Олену) підтверджують: люди їм неймовірно вдячні за допомогу.
”Мої ви милі... Як я вам вдячна за те що ви є! Сміливі і відповідальні, добрі і відчайдушні. Мені бракує слів сказати Вам все, що в моєму серці! Дякую дуже! Ви неймовірні!” — і це, мабуть, найкраща нагорода для вело-волонтерів.
“До війни Лєна була звичайною дівчиною, мамою своєї донечки. Я не знаю, як це описати словами, ким вона стала зараз. Це просто мій мотиватор... Мабуть найвідданіша волонтерка з нашого міста. А її колеги ніколи не покидали місто, завжди були поряд та допомагали усім потребуючим”, — пише жінка, яка 9 місяців провела в окупації.
“Олено, я не знайома особисто з Вами, я познайомилась з Вами у Фейсбуці. Алея пишаюсь, що в нас такі розумні, сміливі, щирі та добрі жінки! Низький Вам уклін за допомогу! Ви дуже реалістично розповідаєте про то, що робиться у нашому Херсоні”, — так люди дякують волонтерам.
Допомога від вело-волонтерів надійшла вчасно
...Пишаюся і я своєю землячкою. Пишаюся її стійкістю, енергійністю та відданістю рідному Таврійському краю. Пишаюся її позицією та сміливістю. Тим, як вона словами може надихати людей — адже не менш важливо підтримувати людей морально. Що і робить Олена у своїх коротких публікаціях-повідомленнях. Прочитаєш і відчуваєш, як її емоційний стан здається передається тобі у саме серце — дивуєшся, де вона тільки знаходить такі слова! Досить прочитати короткі повідомлення і ти переймаєшся її тривогою за людей, гордістю за наших захисників, вірою — все буде добре.
Вона сумує над тим, що довелося пережити людям у пеклі окупації, обурюється тим, що загарбники зробили з херсонцями та нашою Херсонщиною. І найголовніше — надихає на віру в Перемогу.
Після звільнення Херсону Олена поїхала до рідного міста. Їхала зруйнованими, пограбованими селами і передавала свої враження і почуття від побаченого:
Херсон — місто вільних людей
“Наша Херсонщина найгарніша — зруйнована, обстріляна, пошматована ракетними вирвами та окопами — проте любимо її навіть у ці жахливі часи... І поспішаємо додому будувати, ремонтувати, фарбувати, висаджувати дерева та квіти, і найголовніше — обіймати близьких та рідних! Дуже боляче дивитися: їдеш, бачиш ці руїни, блокпости, розбиті авто — і розумієш, які жахливі за кожним із цих об'єктів історії та які зламані життя... Тим паче, що по ліву сторону Дніпра все ще окуповані території, там і моє рідне село. Але коли приїжджаєш в звільнені села — то розумієш, що все буде добре! Люди радіють, обіймають, зі сльозами щастя розказують, як їх звільняли, як вони трималися та не здавалися. І це найголовніше! Наші Захисники звільнять наші землі та наших людей, і ми всі обов'язково все відбудуємо — тому, що ми всі дуже-дуже-дуже сильні”...
Сильні... так можна сказати і про саму Олену. Вона витримала переслідування, змогла виїхати через жорстокі ворожі блокпости та не полишила справу волонтерів.
“При в'їзді в місто не змогла стримати сльози. І це дивно — тому, що не плакала там під обстрілами, коли погрожували та принижували на блокпостах при розвезенні гуманітарки, та коли змушена була виїхати через переслідування, коли добиралися з Херсону до Кривого Рогу 40 годин без їжі та води... Мабуть, я просто дуже сильно про це мріяла — повернутися, щоб моє місто звільнили, щоб ці неймовірні люди, що лишаються та тримають місто, не жили в страху та під постійною загрозою катувань та смерті...
У травні 2022 я провела 40 годин свого життя на цьому місці. Окупанти прикривалися колоною мирних людей, що хотіли евакуюватися, рили укріплення, переганяли важку техніку, обстрілювали з ГРАДів українські позиції з-за наших спин...
Плакала... Вірила, що наші землі звільнять — але на рівні віри в чудо. Надто багато їх було, надто сильні...
А наші захисники взяли — і зробили справжнє диво, звільнивши наші землі! І звільнять всі-всі-всі тимчасово окуповані території!”
Так, вона сильна... Пережила ще й болючу втрату рідної людини і не зламалася. Невдовзі після того, як вона вимушена була виїхати з Херсону, помер батько. Не мала змоги попрощатися та віддати останню шану рідній людині — проїхати назад в окупований Херсон ніякої можливості не було. Єдине, що їй залишалося — передати свою біль через соцмережі.
“Складно повірити, що тебе більше немає — так багато несказаних слів... Всі, хто знав мого батька — прошу згадати та помолитися. Він думав про рідний край та земляків до останнього. Завжди буду пам'ятати все, чому навчив. Ти був гарним прикладом та чудовим татком”.
Справді, батько був гарною людиною. Знаю його і всю його родину: активні, небайдужі, добродушні, принципові, турботливі мої земляки. Їх знають в районі та поважають.
У співчуттях люди проводили паралель між батьком і донькою. Староста села, де народився, жив і працював батько Олени, написала: “Володимир Михайлович залишив добрий слід на цій землі. Сам був розумною та порядною людиною і такими виховав своїх доньок. Маринське пам'ятає всі його добрі справи...”
Навіть ті, хто не знав батька, оцінював по дочці: “Оленочко, я не знала твого батька, але таку чудову людину як ти, могли виховати неймовірні батьки...”
...Наразі Олена не вдома — дім обстріляно з БТРів ще на початку окупації. Та й небезпечно ще в Херсоні — щоденно понад 50 разів ворог обстрілює місто. Проте дівчина радіє, що Херсон вільний, і наразі це — найголовніше! Працює на відстані. Вона вважає своїм завданням: робити все, щоб допомогти людям Херсонщини протриматися до Перемоги — матеріально, гуманітарно, інформаційно, морально. Тож вело-волонтери й надалі на своїх волонтерських позиціях. Передають не лише благодійну допомогу, а й вселяють віру в Перемогу.
“Обожнюю вас, Українці, пишаюся нашою сильною нацією! Але поки не здаються та борються на лінії фронту наші Захисники — доти і ми маємо встояти та допомагати... Обов'язково буде добре! Вірю, що через невеликий проміжок часу знову проїду цими місцями — відновленими, квітучими, відбудованими, усміхненими“, — пише в одному зі своїх постів Олена...
Чомусь і я вірю, що після звільнення лівобережжя Херсонщини та деокупації рідної Горностаївщини, зустрінемося з Оленою та ще багато добрих справ зробимо разом для наших земляків.
Підтримати діяльність Вело-волонтер Херсон можна за реквізитами:
— для потреб вело-волонтерів (заміна камер всій команді, запчастини для роверів, ремонти, утеплені аксесуари (перчатки, балаклави, лижні шкарпетки) тощо):
5169 3600 0949 8316
(отримувач — Гнітецька Олена Володимирівна)
— для закупівлі ліків та гуманітарної допомоги для жителів Херсону, також витрати на доставку допомоги в місто:
5457 0822 7038 2463
(отримувач — Горевая Євгенія Юріївна)
Авторка Любов Рудя
Фото з особистого архіву Олени Гнітецької
