Батьки вже стояли на порозі.
— Женю, може таки поїдеш з нами до Каті й Віталія? Зустрінемо Новий рік сім’єю, малі будуть раді дядечкові, — з надією в голосі запитала мати, котра дуже хвилювалася за сина. Уже півроку він перебував у депресії, відтоді, як від нього пішла наречена.
— Ні, мамо, дякую, залишуся вдома. Я чудово проведу час: наїмся смаколиків, що ти наготувала, дивитимусь телевізор. А потім відісплюся. Не переживайте за мене, все буде добре. Передавайте вітання сестрі й зятю, поцілуйте племінників. Зустрінемося в новому році.
Євген провів батьків, почав сервірувати стіл. А що, як у Новоріччя збудеться його найзаповітніша мрія і Алла повернеться? Все має виглядати святково — і ялинка, й стіл. Тільки б вона прийшла!..
Євген працював менеджером з продажу мобільних телефонів у магазині побутової техніки. З Аллою юнак познайомився рік тому — продав їй телефон. Він детально розповідав дівчині про особливості та переваги тієї моделі, а потім запросив у кафе…
З кожним побаченням Алла подобалася йому все більше. Батьки також схвалили вибір сина — дівчина з хорошої сім’ї, вихована, з вищою освітою. У травні молоді призначити день весілля: намітили його на останню суботу серпня. А у липні…
У липні святкували День торгівлі. Корпоратив вирішили влаштувати біля моря. Виїхали туди всім колективом магазину. Євген тоді перебрав спиртного. Сам не знає, як це сталося, та він усамітнився в номері пансіонату з Людмилою, продавчинею із відділу комп’ютерної техніки. Це було хвилинне затьмарення, про яке, протверезівши, одразу пошкодував. Картаючи себе, дуже сподівався, що наречена ні про що не дізнається.
Проте доброзичливці знайшлися — «донесли» Аллі. Вона зібрала свої речі (інколи залишалася ночувати у хлопця) та на всі благання, які Євген промовляв навколішках, відповіла: «Женю, я більше ніколи не зможу тобі вірити. Може ти зараз щирий, але так як було — вже не буде. А жити, озираючись, я не хочу».
З тих пір Євгена ніби підмінили: з веселого й компанійського він перетворився на замкнутого відлюдька. На роботі майже ні з ким не спілкувався, практично не виходив з дому. Ще кілька спроб повернути кохану виявилися марними…
Його думки несподівано перервав дзвінок у двері. Була дев’ята вечора. Євген спохопився: Алла, адже нікого більше не чекав, і побіг відчиняти. На порозі стояли Дід Мороз та Снігуронька:
— Добрий вечір дорослі й дітки! Крізь заметіль та глибокі сніги ми приїхали з подарунками й веселощами на ваше родинне свято!
Господар квартири розгублено дивився на гостей. Помітивши ту розгубленість, Дід Мороз запитав:
— А діти Ваші де?
— Немає дітей. Я сам живу.
— Це восьма квартира? — тепер уже дивувався Мороз.
— Ні, шоста. Восьма — навпроти.
— У вашому під’їзді зовсім темно, переплутали. Що ж, вибачайте.
І раптом Євген подумав, що казкові персонажі неспроста завітали до нього, треба в їх присутності біля ялинки загадати бажання, тоді воно обов’язково збудеться!
— Проходьте до кімнати, — запросив. — Я заплачу, скільки треба, а ви мене хоч ненадовго у дитинство поверніть!
— Тоді, хвилиночку, я зателефоную Вашим сусідам, що трохи спізнимося, адже нас діти чекають, — посміхнулася Снігуронька з довгою білявою косою, дістаючи мобільний.
Вони разом заспівали новорічну пісеньку про ялинку, якій холодно в лісі. Євген відгадував загадки, навіть віршика біля ялинки прочитав й отримав від Діда Мороза цукерку. Потім вислухав віршовані новорічні побажання й задумав власне — кохати й бути коханим, як раніше. Гості пішли, Євген увімкнув телевізор…
Приблизно через годину в квартирі пролунала дивна мелодія. «Звідки вона?» — здивувався чоловік і пішов «на звук». У вітальні на столику «співав» забутий Снігуронькою мобільний. Євген вирішив відповісти на дзвінок. «Скажіть, Ви — Євген? Це у Вас я забула телефон? — дівочий голос звучав стривожено. — Я зараз піднімуся заберу його, можна?»
За хвилину в під’їзді пролунав грюкіт, а за ним — голосні зойки. Євген з ліхтариком вибіг на сходи. Між третім та четвертим поверхом, тримаючись за ногу, сиділа й плакала Снігуронька: «Я впала. Боляче. Що робити?» Хлопець допоміг їй підвестися. На одній нозі дівчина пострибала у його квартиру. На другу стати не могла. Її блакитний кожушок, обшитий сріблястими блискітками, порвався. Довга біла спідниця з одного боку стала сірою від бруду на сходах. Правий чобіток був без підбора…
Євген допоміг їй роззутися, посадив на диван, оглянув рану на нозі, з якої сочилася кров.
— Перелому немає, — заспокоїв. — У мене батько хірург, я на цьому розуміюся. Але ногу Ви добряче забили! Зараз оброблю рану.
— Я вже додому збиралася, — схлипувала дівчина. — Ми з колегою звечора працювали. Так стомилася! Викличте мені, будь ласка, таксі. Може встигну до півночі додому.
— Вас хто вдома чекає?
— Мама. Ми удвох живемо.
— Зателефонуйте мамі, що вранці приїдете. Вашій нозі і Вам наразі спокій потрібен. Не бійтеся, у мене є вільна кімната. Зсередини закривається, якщо сумніваєтеся. Через півгодини Новий рік, разом шампанського вип’ємо — і відпочивайте.
Снігуронька хвилинку подумала. Спробувала підвестися і зі стогоном знову опустилася на диван.
- Мамусю, я зайшла до друзів, залишуся в них, дуже просять, - намагалася говорити у слухавку бадьорим голосом. — Не ображайся, добре? Ти ж сама казала, що мені слід Новий рік у веселій компанії зустріти. З прийдешнім, мамочко!
Дівчина зняла пухнасту білу шапочку. Довга коса виявилася справжньою. Євген подивився у великі бірюзові очі дівчини, мокрі від сліз.
— Ви в будинку культури працюєте? — запитав, перебинтовуючи ногу.
— Так, веду заняття дитячого танцювального гуртка. Дуже люблю дітей!
Чоловік налив у бокали шампанського, підніс вазу з фруктами. У телевізорі били куранти:
— З Новим роком!
— З новим щастям!
Дівчина випила вино, з’їла мандарин.
— Ви, мабуть, голодна? Я салат принесу, дуже смачний, мама готувала, — Євген вийшов на кухню. А коли повернувся, незнайомка спала, згорнувшись клубочком на дивані. Він обережно укрив її пледом, сів навпроти. Підперши рукою підборіддя, вдивлявся в гарне обличчя дівчини: тонкі риси, довгі вії, трохи ластовиннячка на носі... І тепла хвиля ніжності підкотилася до горла: можливо, це нове кохання у такий дивний спосіб прийшло до нього?
В ту мить хлопцеві здалося, що в його дім завітала новорічна казка: м’які відблиски кольорових електрогірлянд мережили стіни, а на дивані спала справжня Снігуронька…
Дівчина прокинулася, коли за вікном сірів світанок. Розгублено озирнулася й побачила навпроти у кріслі усміхненого Євгена:
— Доброго, ранку, Снігуронько! Як спалося?
— Спасибі, чудово. Уявляєте, мені снилося, ніби я літала над містом й розсипала сніжинки. Так дивно!..
— Нічого дивного, Ви ж Снігуронька! Як Вас звати?
— Євгенія.
— Це ж треба — тезки… Можна на «ти»?
— Звичайно, я ж у Вас ніч провела!
— Женю, послухай, я переконаний, що в новорічну ніч відбуваються доленосні події. Усі збіги, вважаю, неспроста. Останнім часом мені було дуже нелегко, повір. Та в цю ніч зі мною щось сталося, я відчув сили розпочати нове життя і не хочу розставатися з тобою...
Дівчина трохи подумала й посміхнулася, виставивши забинтовану ногу:
— Куди ж я тепер без… тебе? Поїхали, з мамою познайомлю.
— Із задоволенням! Тільки спочатку пригощу кавою. Я таку смачну східну каву готую!
— Добре. Люблю каву!..
— Я щоранку варитиму її тобі, Снігуронько…
Авторка Олена ОЛІЙНИК
