З глибоким сумом повідомляємо, що кровопролитна війна з російськими окупантами забрала ще одне життя захисника-патріота з Нижньосірогозької територіальної громади – у лікарні перестало битися серце старшого сержанта Савченка Олександра Миколайовича.
Савченко Олександр Миколайович 23.08.1970 — 04.05.2026
Олександр Миколайович народився у Нижніх Сірогозах. Закінчив Нижньосірогозьку середню школу. З юних років був працьовитим і відповідальним — у 17 років почав працювати механіком у районному Будинку культури.
Після строкової служби в армії повернувся до рідного селища, де продовжив трудову діяльність: працював у Будинку культури, згодом — охоронцем у Нижньосірогозькій районній державній адміністрації.
У 2020 році, після скорочення на роботі, підписав контракт зі Збройними Силами України. Служив у підрозділі радіаційного, хімічного та біологічного захисту у складі 57-ї окремої мотопіхотної бригади імені кошового отамана Костя Гордієнка, що базувалася у м. Нова Каховка Херсонської області.
Його служба проходила на найскладніших напрямках. Ще до повномасштабного вторгнення, у листопаді 2021 року, виконував завдання в районі Лисичанська — на другій лінії позицій ЗСУ, так званій Сєвєродонецько-Лисичанській агломерації, яка мала стримувати ворога з боку окупованих територій (Попасна, Первомайськ).
У 2022 році Олександр перебував у зоні запеклих боїв, що розгорнулися під Лисичанськом, і українські військові стримували наступ ворога в надзвичайно складних умовах.
Тут разом з побратимами Савченко потрапив у котел — окупанти намагалися здійснити оперативне оточення, інтенсивно обстрілюючи місто артилерією та ведучи штурмові дії з південного напрямку, і мали значну перевагу в артилерії, авіації та живій силі.
Проте українським військовим вдалося уникнути повного оточення і вийти з Лисичанського котла.
У 2023–2024 роках Олександр Савченко брав участь в обороні Куп’янського напрямку, а згодом — у боях за Вовчанськ на Харківщині.
Рік тому отримав тяжке поранення руки. Лікарям вдалося врятувати кінцівку, однак вона частково втратила функціональність.
Попри поранення Олександр не хотів залишив службу, прагнув залишався поряд із побратимами, допомагати в міру своїх сил та можливостей. Адже не уявляв себе поза своїм підрозділом.
Навіть після поранення говорив: “Я поїду до хлопців. Буду поруч, буду допомагати — я там потрібен”.
Однак під час проходження військово-лікарської комісії у Харкові його серце раптово зупинилося.
Олександр Савченко був вірний військовій присязі та народу України. Він проявив стійкість і мужність, гідно виконавши свій військовий обов’язок із захисту Батьківщини. За сумлінну службу мав нагороди та відзнаки.
Поховання Савченка Олександра Миколайовича відбудеться у місті Запоріжжя. Про дату та час прощання буде повідомлено додатково.
Сірогозщина у скорботі
Висловлюємо щирі співчуття рідним і близьким загиблого Героя. Окремі слова співчуття — сестрі померлого, Олені Миколаївні. Це не лише ваш біль — це спільна скорбота всієї громади, це рана всієї України. Нехай віра, любов і підтримка небайдужих людей допоможуть пережити цю непоправну втрату.
Схиляємо голови у глибокій скорботі за світлою пам’яттю воїна. Його мужність, відданість і щира любов до України назавжди залишаться прикладом сили духу та незламності для всіх нас.
Немає слів, здатних зменшити біль цієї втрати… Та нехай світлий спомин про Олександра буде сильнішим за смерть і вічно живе у серцях рідних, друзів, побратимів і всіх, хто його знав, поважав і любив.
Сумуємо разом із вами, низько схиляємо голови у скорботі.
Вічна пам’ять і слава Герою! Герої не вмирають!
З глибоким сумом —
Нижньосірогозька селищна військова адміністрація,
Нижньосірогозька селищна рада
та жителі Сірогозщини.
