Новітня переможна історія України пишеться кров'ю її захисників. Це долі звичайних людей і неповторний світ кожного. Це чиїсь сини і доньки. Це наші герої, яким ми маємо віддавати шану, про яких ми маємо розповідати, писати, знімати відео... Розповідаємо, щоб пам'ятати нашу історію.
З початку повномасштабного вторгнення росії на територію нашої країни поповнюються ряди небесного війська… Дізнаєшся про непоправну втрату і не віриш, бо пам’ятаєш своїх земляків сповнених життєвої енергії та планами на майбутнє. Таким був, і назавжди залишиться в нашій пам’яті уродженець Горностаївки, воїн-патріот Дмитро Зайцев.
Трагічну звістку про загибель на фронті Дмитра Зайцева повідомили у Тересвянській громаді, що на Закарпатті. Йому було 43 роки. Дмитро народився на Херсонщині, однак, останні 20 років проживав на Закарпатті — на території військового містечка Грушово. Тут він проходив строкову військову службу.
“Зайцев Дмитро Миколайович — молодий амбітний чоловік! Уродженець Херсонщини, з 2002 року , з часу проходження строкової військової служби проживав на території військового містечка Грушово. Всі знають його, як трудолюбиву і чесну, рішучу і цілеспрямовану людину. Герой, Воїн, Захисник, відважний син своєї Неньки-Батьківщини. Він був справжнім патріотом України, незламним воїном, котрий боронив її суверенітет на сході з 2016 року, віддавши найдорожче - власне життя за вільне майбутнє кожного з нас” — зазначено в повідомленні Тячівської громади. Загинув 24 червня 2022 року.
***
Земляки з Херсонщини згадують Дмитра Зайцева як дружелюбну, активну, світлу і працьовиту людину, а також як хорошого сина.
Дмитро Зайцев народився 1979 року на Херсонщині, у Горностаївці. Його дитинство та юність пройшли у мальовничому селищі на березі Дніпра. Тут він закінчив місцеву загальноосвітню школу.
Мені Дмитро запам'ятався (працювала на той час директоркою школи) звичайним хлопцем, як і багато інших школярів. Ввічливий, дещо сором'язливий, завжди веселий. У школі зірок із неба не хапав. Але водночас мав вольовий характер. І була в нього дуже гарна риса, яку відзначали всі — і батьки, і друзі, і вчителі — Дмитро вмів товаришувати. У нього всі були в друзях.
— Діма в школі був активний, веселий, приязний, завжди готовий допомогти й підтримати однокласників, — з хвилюванням пригадує шкільні роки свого учня вчителька Ганна Іванівна Лук'янчук, яка була “класною мамою” Дмитра. — Він прийшов до нас у старші класи зі школи № 2. Хлопець добрий, відкритий, щирий, завжди уважний та привітний. І хоча з математикою не дуже “дружив”, він був сумлінним учнем. У всьому був старанним, справжній господар: якщо сандень, чи щось у класі треба було зробити — то він попереду. Йому можна було довірити найскладніше завдання і бути впевненим, що він впорається. У нього взагалі в руках все працювало. Якщо ставив перед собою якусь ціль, то обов’язково її реалізовував. З вибором майбутньої професії Дмитро визначився досить рано — він мріяв стати військовим. І тільки військовим — і ніким більше. Кожного разу про це говорив, коли ми спілкувалися. І попри першу невдалу спробу після 8 класів вступити до військового училища, він таки став кадровим військовим — з 2002 року, з часу проходження строкової військової служби. Був прикордонником... Я пишаюся тим, що серед моїх вихованців був такий учень, як Дмитро Зайцев.
Ганна Іванівна розповідає про зустріч випускників, що відбулася два роки тому. Дмитро тоді не приїхав, очевидно не було змоги — адже військові собою не розпоряджаються.
— Ми згадували Дмитра, і жалкували, що він не приїхав. Адже він був душею класу. Планували через рік наступну зустріч і сподівалися, що він обов'язково буде. Однак, як бачимо, не судилося.... Та й зустріч не відбулася, бо клята війна всі плани перекреслила. Діма Зайцев у нашій пам'яті збережеться не лише як гарний учень нашої школи, а й як патріот, захисник, Герой. Я сподіваюся, що після Перемоги ще буде зустріч випускників того класу, де навчався Дмитро, і ми згадаємо всіх, хто захищав Україну й не повернувся з цієї жорстокої війни, — з болем вимовила вчителька.
***
Це сталося під Запоріжжям. Побратими розповідали — він, командир групи розвідки, прийшов зі зміни. Хлопці запропонували йому відпочити. На жаль цей відпочинок став для безстрашного воїна останнім: він сидів пив каву і тут ворожий снаряд накрив бліндаж. Дмитро дістав смертельне поранення і врятувати можливості не було.
Дмитро Зайцев з 2016 року боронив суверенітет України на Сході. Його земляк з Горностаївки Анатолій інколи зустрічався з ним, коли бував там, в зоні ООС, як Капелан і волонтер. Передавав гостинці від земляків та “класної мами”.
Телефоном підтримував зв'язок постійно. Говорить, Дмитро був завжди життєрадісний, відданий, щирий, надійний, справжній Воїн.
— Війна почалася в четвер, а напередодні за 4 дні до війни, в неділю, Дмитро повідомив, що їх підняли по тривозі й відправили на Новомосковськ, — пригадує Анатолій. — Я його заспокоїв, мовляв, можливо для підстрахування... Адже до останнього ніхто не вірив, що таке почнеться. Та вже вночі 24 лютого російська армія вдерлася на територію України. Після того ми часто з ним спілкувалися телефоном. Потім він на деякий час зник, згодом передзвонив, повідомив, що перебуває в госпіталі: ”Нас з танку обстріляли, осколки потрапили в шию”. І так двічі в госпіталі лікувався після поранень. Останній раз передзвонив мені, багато розповідав, сміявся: “Я в посадці в засаді лежу...” Коли я зауважив, аби був обережним, він відповів: “Та я вже звик до такого”. Він увесь був у цій війні. А потім... Потім через декілька днів я переглядав стрічку Фейсбук і на сторінці доньки Валерії побачив повідомлення, що Дмитро загинув.
Анатолій каже, не могли не поїхати на похорон. Попрощатися з воїном прийшло дуже багато бойових побратимів, військовослужбовців прикордонного загону, друзів, та небайдужих закарпатців.
30 червня 2022 року останній земний шлях воїна продовжився до його домівки в село Грушево. Тисячі земляків-закарпатців із сіл та містечок — Хуст, Тячів, Буштин, Бедевля, Тересва, Грушово — стоячи на колінах, тримаючи в руках квіти та лампади, створили герою живий коридор пам’яті.
У соцмережах повідомляли:
“Сьогодні Тячів живим коридором проводжає майстер-сержанта Зайцева Дмитра Миколайовича (с. Грушово) справжнього патріота України, незламного воїна, котрий боронив її суверенітет на сході з 2016 року, віддавши найдорожче — власне життя”.
“Ми втратили сильного Воїна, але світлою і вічною буде про нього Пам’ять!”
Під час громадської панахиди за загиблим, згадуючи Дмитра, побратими та односельці говорили, що він був сміливий, досвідчений боєць, якого поважали в колективі. Він завжди був на найважчих ділянках передової. Справжній патріот України, принциповий у своїх поглядах та у ставленні до служби. Він заслуговував на довге та щасливе життя, але, на жаль, доля розпорядилася інакше. Дмитро до останньої хвилини залишився вірним військовому обов’язку. Навіть на небо воїн пішов у повному військовому спорядженні, ніби готовий в лиху годину знову стати до строю.
Місцем вічного спочинку Дмитра Зайцева стало кладовище поблизу погранзастави у селі Грушово Тячівського району.
***
Дбайливим та люблячим знає Дмитра його мати. Ми поспілкувались за кілька днів після загибелі її сина. Це була кардинально протилежна розмова. Не про унікальні бойові операції, маневри та високі ідеї. А про те, що він був найкращим подарунком у її житті. Згадала, як “піднімала” хлопця, як переживала разом з ним, коли не вдалося відразу вступити до училища, а Дмитро говорив: “Я все робитиму! Я стану професійним військовим! От побачиш, мамо!”
Говорила про те, як пишалася, коли збулася його мрія і він став військовим, як раділа, коли з сім'єю приїздив в короткострокову відпустку. І про те, як в одну мить її всесвіт зруйнувався...
— У нього й справді все виходило. Він був дбайливим сином. Коли почалася війна, кожного дня чекала дзвінків. Здавалося б, сказав: “Не хвилюйся. Живий!” — і більше нічого не треба... Та часу на розмови, очевидно, не вистачало. А для мене було достатньо хоча б смайлика якогось отримати, аби заспокоїтися. Та й зв'язок та Інтернет у нас тут жахливий — його місяцями немає, — згадує мати Дмитра, пані Ольга.
Тепер щовечора біля вікна сидить вона — мати, яка переглядає світлини із сином.
Вона чекає, що все таки задзвонить телефон і вона почує голос свого Діми: “Як ти там, мамо? Бережи себе. Я тебе дуже люблю”, — і з'являться в неї сили та бажання долати всі перешкоди. Але вона більше ніколи не почує його голос…
Не мала змоги мати провести сина в останню дорогу — виїхати з Херсонщини було неможливо... На похороні були земляки з рідного селища. Анатолій (Капелан) обіцяв їй включити відеозвязок. Але, на жаль, на той час не було ні зв'язку, ні Інтернету.
***
Молодому, амбітному та життєрадісному чоловікові було що боронити і заради чого жити. Він дуже любив свою маму, дружину і доньку, побратимів і друзів, земляків.
Єдина донька Дмитра Зайцева Валерія написала: ”Пустий дім без тебе, тату, кричить і плаче душа. Все, здається, прийдеш, усміхнешся, пожартуєш, щось цікаве розкажеш нам. Але назад вороття немає. Я ціную і люблю свого тата. Тато — майстер на всі руки. Він у нас найкращий. Він справжній, добрий, розумний і сильний. Мій тато — мій герой! Я пишаюся своїм татом!”
Слова доньки захисника підтверджують земляки. Вони написали про воїна Дмитра Зайцева у соцмережах: “Справжній Герой, Справжній Воїн, Справжній Тато... Дмитро, ти був у всьому Справжній...” (Віталій Жмайло). “Низький уклін вашій сім'ї, за такого мужнього захисника. Діма назавжди запам'ятається нам веселим і життєрадісним...” (Марина Трофійчук).
“Він був справжнім патріотом України, незламним Воїном... Його життя, як спалах зірки, що завжди вказуватиме шлях і виконуватиме бажання, пам’ять про нього, як сонячне проміння завжди зігріватиме. В День незалежності України усвідомлюєш, яку дорогу ціну ми платимо за нашу свободу!” — так говорять про Воїна односельці. І планують (проводиться обговорення) у селі Грушово перейменувати вулицю Кошового на вулицю Дмитра Зайцева.
Йому назавжди 43… А в нашій пам’яті він залишиться вірним сином українського народу і відважним воїном, який взяв до рук зброю, щоб захистити незалежність своєї держави і нашу волю.
За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність Військовій присязі Указом Президента України від 31 травня Дмитра Зайцева нагороджено медаллю “Захиснику Вітчизни”. Не встиг отримати — опісля вручили доньці та дружині.
...Високу ціну ми платимо, щоб настав мир на нашій землі. Але Україна, дякуючи вірним синам та донькам ЗСУ, вистоїть, захистить свою землю і закарбує в пам’ять та серці імена тих, хто заплатив своїм життям за свободу та незалежність Батьківщини. Пам'ятаймо ціну нашої свободи.
Авторка Любов РУДЯ
Світлини зі сторінки у Фейсбук доньки Дмитра Зайцева — Валерії
