З часу повномасштабної війни в Україні тисячі людей змушені тікати до більш безпечних регіонів. Багато хто з них не мали де перечекати складні часи. Декотрі їхали за кордон, але були й такі, хто не хотів бути далеко від рідного краю. Вони довгі місяці живуть з відчуттям невизначеності та постійно стикаються з новими викликами.
Як вдалося біженцям Херсонщини облаштуватися на новому місці, які умови створюють в українських громадах для переселенців на Кіровоградщині дізнавалася журналістка Любов Рудя.
У Знам'янській громаді Кіровоградської області представники міської територіальної громади розповіли журналістам, як з розумінням зустрічають кожного, хто через російську агресію змушений залишити рідні домівки. Допомагають матеріально, зігрівають турботою та увагою. Адже уявляють, як то — залишити все нажите, втратити близьких і поїхати в невідомість...
З перших місяців ворожої агресії Знам’янська громада щоденно приймала від 600 до 1000 вимушених переселенців. З-поміж них були й херсонці. Дехто їхав далі, хтось залишався. Їх розміщували в школах, дитсадках, санаторіях.
Втім, питання розміщення людей, які втратили житло, ставало все гострішим. Для більш зручного розміщення ВПО, переобладнали один з корпусів міської лікарні під гуртожиток, що розрахований на 140 чоловік. Наразі тут перебуває 90 вимушених переселенців.
У Знам‘янській територіальній громаді корпус міської лікарні переобладнали під соціальний гуртожиток для ВПО
У гуртожитку 17 жилих кімнат, а також кімната для відпочинку, дві кухні, вбиральні та душові
У гуртожитку є все, щоб біженці почувалися затишно та комфортно: дві кухні з сучасною технікою, пральня, душові та санвузли, дитяча кімната. Працює wi-fi. Все це журналісти побачили на власні очі.
Вікторія Зеленська розповідає журналістам про те, як в Знам’янській громаді допомагають ВПО
— Ремонтували приміщення за бюджетні кошти, витратили понад два мільйони гривень. Також допомогли міжнародні благодійні організації. Закупили сучасні меблі. Тут поселили людей з Бахмута, Харкова, Херсону, — повідомила секретар Знам‘янської міської ради Вікторія Зеленська.
Особливо приємно було поспілкуватися з вчителькою з міста Херсона — Галиною Шуригіною. Жінка розповіла, що до травня 2022 року в Херсоні навчальний процес у закладах освіти відбувався — хоча важко сказати, що справді відбувався. Це було дистанційне навчання, до якого вчителі вже звикли під час пандемії коронавірусу. Однак, умови для роботи були дуже складі.
Так, саме в той час, десь з 10-го березня була перша спроба окупантів ізолювати повністю Херсон від зв’язку — вони відключили всіх мобільних операторів та інтернет. Десь під кінець березня, початок квітня, почали вимагати закінчити навчальний процес — 24 квітня зробити «Останній дзвоник». Росіяни повідомили, що на Херсонщині до кінця навчального року школи працюють за українськими програмами, а наступний навчальний рік вже повинні перейти на російську мову навчання та російські навчальні програми.
Вже після завершення навчального процесу, коли окупанти провели першу педагогічну нараду з директорами — вони відчули освітянський спротив, і зрозуміли, що вчителі не хочуть і не працюватимуть за російськими програмами.
Тиск на вчителів загарбники почали вчиняти вже з кінця травня. Тож в червні Галина Шуригіна виїхала з окупації в безпечне місце.
Галина Шуригіна
— Я працюю в Херсонській школі № 46, — розповіла жінка. — У нас гарний навчальний заклад, чудовий педколектив. Нині, перебуваючи в різних місцях України, ми працюємо зі своїми учнями онлайн, спілкуємося. Я викладаю географію, природу та основи здоров'я. Знаю, що в нашу школу “прилетіло”, повибивало вікна — згодом їх там позабивали.
Також вона розповіла, що дуже переживає за своїх батьків, які залишилися на Лівобережжі Херсонщини, зв'язку з ними немає. Через сестру дізнається як вони, і що там відбувається. А там зараз дуже гаряче.
На запитання, чому обрала для проживання саме Знам'янку, Галина Григорівна, відповіла, що її зацікавила сама назва міста. Знам'янка — це ніби якесь знамення, ніби захист Богом.
— Коли ми прийшли з представниками Червоного Хреста до гуртожитку, я відразу помітила вчительку, яка сиділа за комп'ютером і захоплено вела урок для своїх учнів, — долучилася до розмови заступник міського голови Ліана Пересадченко. — Люди залишаються у нас, бо їм тут комфортно.
Кімната відпочинку в соціальному гуртожитку
Знаєте, всі потяги з біженцями йшли через нашу залізничну станцію, частина людей залишалися тут. Щоправда згодом шукали іншого прихистку, але є інформація, що люди жалкують, що поїхали далі, а не залишилися в нашому місті. Говорять, скільки підтримки і допомоги, як у нашій громаді, ніде не отримували.
Галина Шуригіна підтвердила сказане: вона задоволена створеними умовами, гостинністю громади та реагуванням керівництва на запити чи прохання. Говорить, що тут ніколи не залишають без уваги звернення — якщо відразу не можуть вирішити, то просять почекати. Водночас, зазначила, що з нетерпінням чекає, коли в Херсоні буде безпечно, щоб повернутися додому. І вона не одна така, хто мріє про повернення до рідного міста чи села.
У Знам'янці ще й реабілітаційний санаторій став також прихистком для переселенців. Щоправда, тут спочатку вони жили безкоштовно, згодом для них встановили пільгову оплату за проживання 240 грн, а в період опалювального сезону — 400 грн. Тож це місце проживання для тих, хто має хоча б якісь заощадження.
Бальнеологічна лікарня-санаторій, де обладнані місця для проживання переселенців
Журналісти спілкувалися з багатьма мешканцями гуртожитку та санаторію — відгуки справді позитивні. Все ж переселенці мріють про повернення додому. Кожен, з ким довелося спілкуватися, говорив про те, що вони сьогодні не мають власного житла, не мають роботи і не знають свого майбутнього. Так, вони отримують гуманітарну допомогу, дякують громаді за прихисток, шукають хоч якусь роботу і… щогодини перевіряють стрічку новин та намагаються додзвонитися до кого-небудь, щоб дізнатися, як там, вдома.
Попри позитивні відгуки, виявилося, що не всі переселенці мають такі гарні умови для проживання. Після публікації в соцмережі, відізвалася землячка з лівобережної Херсонщини, яка також нині перебуває у місті Знам'янка.
“Я проживаю з липня 2022 року в садочку м. Знам'янка, і маю далеко не таке проживання, як вам прорекламувало начальство. Побачила багато знайомих облич, які тільки дають обіцянки нам. Підходила неодноразово до керівників: іноді щось підказували, та більше тільки обіцяли. Тож тепер знаю, напевно добре там, де нас не має”, — написала вона в коментарях.
Що саме її не влаштовує конкретно — не повідомила. Справді, в громаді журналістам показували не всі пункти проживання переселенців. Та й чи має змогу громада за короткий період створити домашні умови для всіх людей, які зупинилися у їхніх населених пунктах? То вже риторичне запитання.
Жінка ще повідомила, що окрім цього має ще проблеми з оформленням деяких документів. Справа в тому, що населений пункт, де фактично проживає на Херсонщині, до цього часу в тимчасовій окупації (тому не називаємо прізвища). У цей період там помер батько доньки, яка цього року вже закінчує школу. А потрібні довідки отримати не має можливості.
“У нас є ще проблема: батько доньки помер, а я уже четвертий місяць не можу доньці дублікат свідоцтва про народження зробити, не говорячи про пенсію для неї та якісь пільги. Та головне — живі, здорові і в теплі. Зустрінемось...” — передала свої хвилювання жінка.
Зрозуміло, що досвід внутрішньо переміщених осіб різний, як і проблеми та переживання. Дехто втрапляє у нову мову, культуру, закони і правила, має життєві проблеми, з якими важко впоратися. Дехто переживає стрес — виникають негативні емоції. У такій ситуації допомогти можуть самі українці, які отримують схожий досвід, підтримка місцевих жителів та їхнє розуміння.
Важливо, аби біженців не порівнювалися з гостями. Гості знають, на який термін вони знаходяться поза домом. А вимушені переселенці знаходяться в ситуації невизначеності. Їм багатьом потрібна допомога.
