Свого часу війна торкнулася таких високорозвинених країн світу, як Ізраїль, Німеччина, Японія та Кувейт. І вони не лише відбудували свої території, зміцнили і розвинули економіку, а й запровадили нову екологічну політику. Що корисного може запозичити з їх досвіду Україна, яка нині протистоїть російському збройному вторгненню?
Вже минув понад рік активної фази війни України проти російської агресії. Вітчизняна та міжнародна спільноти обговорюють плани відновлення нашої держави після перемоги. Про свої наміри підтримати українців у післявоєнній відбудові заявили Європейський Союз, США, Великобританія, Японія та інші країни.
Концепцію економічного відновлення України озвучили Офіс Президента та Уряд. Зокрема, йдеться про енергонезалежність та дерегуляцію ведення бізнесу в країні. Також центральною ідеєю трансформації економіки має стати кліматична модернізація. Це коли всі нові промислові потужності народного господарства базуватимуться на принципах “зеленої економіки” — низьких викидах вуглецевих сполук, ефективному використанні природних ресурсів і економічному зростанні у поєднанні з екологічною стійкістю.
І тут може стати у нагоді досвід післявоєнного відновлення деяких найрозвиненіших країн світу у контексті розвитку екологічних політик.
Японія: від когаю до економічного дива
Когай (японською — погіршення екологічної ситуації) досяг у Японії масштабів національного лиха після Другої світової війни. Це відкинуло острівну державу далеко в кінець списку країн з найбільш придатними для життя умовами. А великі руйнування, що спіткали Японію в цей період, поставили її на межу існування. Адже країна зазнала величезних людських втрат після масових повітряних бомбардувань та скидання атомних бомб на Хіросіму та Нагасакі. Це мало катастрофічні екологічні та економічні збитки.
Бомба, скинута на Нагасакі була потужнішою, ніж скинута над Хіросімою
Тому у післявоєнний період країна взяла курс на відновлення економіки. Акцент робився, насамперед, на створення промислової бази та розвиток інфраструктури.
Хіросіма через 5 місяців після ядерного вибуху
В Японії почали активно зводити атомні електростанції, численні автомобільні дороги, було проведено величезну роботу зі створення транспортної інфраструктури.
Паралельно робили певні кроки щодо поліпшення екологічної ситуації. Так, протягом перших десяти років після завершення війни в Японії законодавчо врегулювали питання видобутку корисних копалин, стандартизації та маркування сільськогосподарської продукції і деревини, використання хімічної продукції та добрив в сільському господарстві, захисту рослин, природних територій, дикої природи, рибних ресурсів тощо.
Приміром, у 1949 році у Токіо прийняли першу у своєму роді постанову про боротьбу з промисловим забрудненням. Вона зобов’язувала заводи отримувати дозволи від міської влади та надавати інформацію про викиди, але жодних конкретних стандартів не впроваджувала.
Окремим явищем, що охопило всю Японію у цей час, був рух з приборкання спалахів забруднення шляхом укладання угод між місцевими органами влади та бізнесом (Pollution Control Agreement).
Вперше такі угоди уклали у 1952 році між префектурою Сімане та целюлозною і прядильною фабриками.
Однак для збереження довкілля цього виявилося недостатньо. Хоча швидкий розвиток промисловості, транспорту і нових технологій в середині 1950-х років швидко вивели Японію в ранг найбільших економік світу. Та це призвело до погіршення екологічної ситуації і значного забруднення довкілля в країні.
Саме через це у 1960-ті та 70-ті роки на Японії стояло тавро країни з “найгіршою у світі екологією”, за нею навіть закріпилось прізвисько “універсального забруднювача”.
Рівень забруднення атмосфери, води та ґрунту досяг найвищого рівня, шумове тло та запахи ставили під загрозу життя людей, почалося зникнення диких тварин. Ціна за економічний розвиток Японії виявилася високою.
Усвідомлюючи стан екології, що погіршується, а також зростання навантаження на природу островів, влада Японії в 1970 році прийняла нове природоохоронне законодавство. Зокрема, переглянула підхід до використання природних ресурсів та захисту від антропогенного впливу.
Назву річки Суміда, яка зазнала катастрофічного забруднення, з кінця 40-х років японці стали використовувати для позначення брудної води. Лише завдяки цілому спектру природоохоронних заходів з 2000 року Суміда знову може пишатися чистою річковою водою.
Найбільша ефективність екологічної політики стала прослідковуватись в Японії завдяки спільному фінансуванню природоохоронних заходів з боку приватного сектору та держави.
Дозволили стабілізувати екологічну ситуацію в країні такі нововведення:
— Створення та впровадження нових очисних механізмів, значна частина яких припадає на приватний бізнес, який отримує суттєву державну підтримку.
— Впровадження принципу “хто забруднює, той платить”. Такий підхід змушує промислові підприємства вкладати гроші у створення нових технологій щодо зменшення відходів та викидів, щоб скоротити свої витрати на виплату штрафів та податків.
— Прийняття на законодавчому рівні екологічних стандартів, виконання яких жорстко контролює держава. У разі порушення керівники підприємств виплачують великі штрафи, компенсації постраждалим громадянам і можуть бути притягнуті навіть до кримінальної відповідальності.
— Розвиток ресайклінгу (переробка з метою вторинного використання) більшої частини побутового сміття та введення заборони на утилізацію токсичних відходів шляхом поховання та спалювання.
— Економічні заходи, які включають плату за використання природних ресурсів, підвищення податку на купівлю землі, введення додаткового податку на використання бензину.
У результаті проведеної політики японці вирішили більшу частину своїх екологічних проблем і стали прикладом розумного споживання природних ресурсів із збереженням балансу між економічним зростанням країни та турботою про довкілля.
Промислова та наукова діяльність сучасної Японії спрямована як на технічний прогрес, так і охорону довкілля. Сьогодні тут існує баланс між розвитком техніки та захистом природи.
Фудзісава — перше екологічне місто в світі
Екологічна діяльність Японії порушує також питання глобальної зміни клімату. Країна бере участь у Кіотському протоколі — документ про скорочення викидів діоксиду вуглецю, а також інших хімічних речовин, що сприяють розвитку парникового ефекту на планеті.
“Навряд чи у світі можна знайти ще одну країну, яка досягла подібних змін в екології лише за кілька десятиліть. Екологічна катастрофа перемістилася з розвинених країн до країн, що розвиваються, і в наші дні з екологічною проблемою стикаються країни Азії, Центральної та Східної Африки. Я вірю, що пройдений Японією шлях стане взірцем для регіонів, які стоять на шляху розвитку”, — зазначив Іші Хіроюкі, науковець-еколог, професор Токійського університету та Університету Хоккайдо, директор Екологічного центру Східної та Центральної Європи у Будапешті.
Ізраїль: від екологічної пустелі до землі обітованної
Починаючи з 1948 року та протягом перших десятиріч здобуття незалежності влада Ізраїлю сконцентрувалась на економічному розвитку країни. Так, за двадцять років населення країни виросло в 5 разів, ВВП зростав на 11% щороку, що стало найбільшим відносним приростом у світі.
Однак високі темпи індустріалізації та розвитку сільського господарства, швидке зростання населення і урбанізація завдали шкоди довкіллю різного ступеня тяжкості, зокрема, це призвело до повного зникненням окремих видів флори і фауни. Відтворити ж біорізноманіття та унікальні ландшафти у такій невеликій країні, як Ізраїль, було доволі складно. За таких обставин ізраїльтяни усвідомили, що це є спільним завданням як державних органів, так і неурядових об'єднань.
На початковому етапі любителі природи об’єдналися в ізраїльський рух охорони навколишнього середовища. Примкнули до них і вчені, яких турбувала реалізація таких спірних проєктів, приміром, як осушення заболоченої долини Хула, розташованої на північ від озера Кінерет.
Спроба осушки озера в долині Хула
На другому етапі держава виступила ініціатором законодавчих змін в природоохоронній сфері: було введено мораторій на полювання для повернення земель до збалансованого розвитку. Окрім цього, прийняли низку законів для захисту дикої природи, створення національних парків та заповідників, заборонили паління в лісах, що знаходяться під охороною, тощо.
Водночас, були у тогочасного Ізраїлю й справжні екологічні проблеми — звалища відходів у великих містах, забрудненість водойм стічними водами, забруднення повітря (як від промисловості, так і від авто), відсутність контролю за використанням пестицидів з боку держави тощо.
Незаконне поховання будівельного сміття під Хайфою
Також у 1951 – 1958 роках проводилися роботи з осушення в долині Хула з метою боротьби з малярією та вивільнення земельних масивів під сільськогосподарські потреби.
Усвідомлюючи, що повне зникнення боліт Хули призведе до загибелі унікальної флори та фауни, захисники природи домоглися збереження невеликої ділянки озера як природного заповідника. Їхня успішна кампанія гарантувала не тільки виживання довкілля Хули, а й народження ізраїльського природоохоронного руху — Товариства охорони навколишнього середовища, однією з цілей якого стало збереження унікальної природи долини.
Заповідна територія в долині Хула
Згодом уряд Ізраїлю усвідомив, що не всі землі внаслідок осушення боліт придатні для сільського господарства. Більше того, іноді сільськогосподарські процеси забруднюють ґрунт і воду, а це губить унікальний рослинний та тваринний світ долини.
У результаті у 1956 році при Міністерстві глави уряду було створено спеціальний Відділ з охорони навколишнього середовища та історичних пам'яток. У 1963 році від нього відгалузилися два управління — національних парків і національних заповідників.
З 1970-х років ізраїльська суспільна екологічна свідомість почала розвиватися в ногу зі світовою тенденцією, хоча повільними темпами. Зростання суспільної свідомості і тиск вчених-екологів змусили ізраїльський уряд враховувати екологічні проблеми при ухваленні рішень.
Повноцінну програму управління природними ресурсами, в основі якої лежить поєднання економічного розвитку, Ізраїль зміг запустити лише у 1973 році. Це стало можливими після створення Служби охорони навколишнього середовища (СООС), яка відповідала за консультації різних урядових міністерств з питань екології.
У наступні роки завдяки цій служби, у ізраїльському суспільстві почало формуватися уявлення про збереження довкілля. Також було створено відповідні контролюючі стан довкілля структури та запроваджено обов'язкову підготовку “оцінки екологічних ризиків” для всіх великих об'єктів, що будувалися. Це сприяло створенню нагляду та систем моніторингу для водних джерел, узбережжя та забруднення повітря у кооперації з міжнародними програмами і угодами.
У 1988 році в Ізраїлі створили Міністерство навколишнього середовища (згодом перейменоване на Міністерство охорони навколишнього середовища), щоб сконцентрувати екологічну відповідальність, вироблення екологічної політики та її реалізацію, які були перед цим розсіяні серед різних державних міністерств, таких як Міністерство внутрішніх справ, Міністерство охорони здоров'я та Міністерство сільського господарства.
Міністерство охорони навколишнього середовища щорічно публікує рейтинг промислових підприємств, найбільше відповідальних за екологічне забруднення Ізраїлю. Його мета — розкрити ступінь екологічних ризиків для широкого загалу та потенційних інвесторів.
Це стало важливою віхою у розвитку довкілля країни та у рішучості уряду вирішувати екологічні проблеми. На національному рівні Міністерство відповідає за розробку комплексної та всеосяжної державної політики, а також стратегій, стандартів та пріоритетів у галузі охорони навколишнього середовища.
Так нещодавно пані міністр з охорони навколишнього середовища Тамар Зандберг заявила, що для повного скорочення викидів парникових газів до 2050 року Ізраїлю необхідно терміново відмовитися від вкладень у сферу видобутку корисних копалин та припинити розробку нафтових та газових родовищ. Адже через шкідливі викиди в атмосферу країна втрачає 31 млрд шекелів на рік. Тож 40-відсотковий перехід економіки на відновлювані джерела енергії до 2030 року дозволив би Ізраїлю заощаджувати 4,5 млрд шекелів щорічно. Перехід чверті автопарку зі звичайного палива на електрику до 2030 року дав би економію у розмірі 970 млн шекелів на рік.
Сьогодні, Міністерство охорони навколишнього середовища Ізраїлю має часткову або повну відповідальність за більш ніж 26 законів та 71 інструкцію, що стосуються всіх напрямків екології. А Ізраїль знаходиться на непоганому місці серед країн із сприятливою екологічною обстановкою.
Німеччина: екологія, як елемент національної ідентичності
Після завершення Другої світової війни, Німеччина, як і попередні країни, повністю поринула у відбудову економіки, розбомблених міст та інтеграцію мільйонів переміщених осіб у нове життя. І хоча країна на той час була розділена на дві частини: західну — Федеративну Республіку Німеччину (ФРН) та східну — Німецьку Демократичну Республіку (НДР), вони обидві взялися впроваджували засади “екологічної політики”. Цей тренд об'єднував обидві частини розділеної країни. І на місцевому рівні, і на загальнонаціональному розглядалися проблеми взаємодії людини з навколишнім середовищем — від організації вивезення сміття до застосування нових містобудівних норм.
Протягом першої повоєнної декади Західна Німеччина законодавчо врегулювала питання захисту лісів та рослин, роботи сільськогосподарського і видобувного секторів, мисливства та земельні питання.
У 1952 році голова Рурської територіальної асоціації регіонального планування представив детальний план створення кооперативу боротьби з забрудненням повітря (Luftreinhaltegenossenschaften) в Північному Рейні-Вестфалії.
Рурський регіон після Другої світової війни став осердям важкої промисловості Німеччини.
За його задумом, підприємства, місцеві муніципалітети та регіональні планувальники мали об’єднатись і розробити технічне керівництво з очистки повітря та ініціювати заходи з очищення повітря. Але ні влада, ні бізнес ці пропозиції не підтримали, і відповідні законодавчі акти було прийнято лише на початку 1970-х років.
Тим часом екологія перетворилася на тему, яка наполегливо вимагала уваги та місця у громадській дискусії. У 1969 році в Міністерстві внутрішніх справ ФРН створили Відділ захисту навколишнього середовища (1986 року перетворений на окреме профільне міністерство). Цей крок показав, що відтепер влада приділятиме темі екології особливу увагу. Важливою частиною роботи уряду в напрямку екології стало стимулювання наукових досліджень, які вперше дозволили повною мірою виявити та проаналізувати багато ризиків для довкілля.
Вугільний кар’єр Ґарцвайлер
До природоохоронної діяльності долучилися й громадські об'єднання, які виступали проти шкідливих виробництв та неекологічних транспортних проєктів. У ФРН ці виступи були спрямовані головним чином проти атомних електростанцій.
Що стосується екологічної політики НДР, то до 1970-х років вона була така ж активна, як і ФРН. Навіть здавалося, що соціалістична планова економіка здатна перевершити західнонімецьку ринкову, і у питаннях екології. В рамках цієї політики на початку 1972 року в східній Німеччині створили Міністерство охорони навколишнього середовища та водного господарства, але незабаром планова економіка та систематичний дефіцит звели екологічну активність НДР нанівець.
Буре вугілля залишалося єдиним енергоресурсом, що видобувається в НДР, і в 1970-х роках його видобуток активізувався, незважаючи на серйозну руйнацію природних ландшафтів і забруднення повітря промисловим пилом і діоксидом сірки. Керівництво НДР хотіло вирішити проблему за допомогою атомних електростанцій, але затримки при будівництві реакторів були надто серйозними — а в цьому питанні НДР повністю залежала від радянських технологій. У результаті у всій НДР були дві працюючі АЕС — у Грайфсвальді та в Рейнсберзі. Забігаючи наперед зауважимо, що під час возз'єднання всі східнонімецькі реактори було зупинено через невідповідність стандартам безпеки.
З середини 1970-х років екологічна політика НДР ставала дедалі менш активною, а останні роки свого існування країна заощаджувала навіть на простому ремонті очисних станцій.
На боротьбу з зростаючими проблемами у 1980-ті роки вийшло громадянське суспільство, де сформувався свій екологічний рух. Воно було напрочуд критичним та інтелектуально незалежним.
З падінням Берлінської стіни західнонімецький підхід повністю домінує в інститутах об’єднаної Німеччини, що займаються захистом навколишнього середовища, і у ставленні до нього.
Очевидно, остання обставина також визначає високу значущість питань екології у німецькому загальнофедеральному порядку. Для багатьох німців екологічна політика фактично стала елементом національної ідентичності.
У 80-х роках характер екологічної політики змінився. Спочатку в центрі уваги було забруднення навколишнього середовища, тому всі зусилля спрямовували на відмову від шкідливих видів виробництва. Однак згодом почався пошук нестандартних рішень та способів їхнього довгострокового застосування, заснованого на результатах наукових досліджень. Приміром, заборони та технічні засоби не дозволили повною мірою впоратися з негативним впливом автомобілів на навколишнє середовище, тому на перший план вийшли комплексні рішення проблеми — розвиток внутрішньоміського та міжміського громадського транспорту, а також розширення мережі велодоріжок на місцевому рівні. На реалізацію таких заходів зараз виділяються багатомільярдні суми.
На місці металургійного комбінату в місті Дортмунд створили озеро “Фенікс”.
Найамбіційнішим загальнофедеральним екологічним проєктом стала концепція “нової енергетичної політики”. Одна з її цілей — знизити частку атомних та вугільних електростанцій у виробництві електроенергії, тому нині в Німеччині значні фінансові ресурси вкладаються у відновлювані джерела енергетики. Великі інвестиції у науково-дослідні розробки забезпечили різке зростання ефективності виробництва, насамперед, у сонячній та вітровій енергетиці.
Сонячна електростанція Weesow-Willmersdorf під Берліном стала до роботи 2020 року
Саме тому відновлювані джерела енергії сьогодні є конкурентоспроможними та не потребують додаткової фінансової підтримки. Успіх нової енергетичної політики підштовхнув федеральний уряд до того, щоб повністю відмовитися не лише від атомних, а й від вугільних електростанцій — остання з них буде відключена від мережі не пізніше 2038 року.
Такими показниками задоволена пані міністр охорони навколишнього середовища та ядерної безпеки ФРН Свенья Шульце. На її думку, це є результатом політичних заходів, таких як виведення з експлуатації деяких вугільних електростанцій та реформа в ЄС торгівлі квотами на емісію парникових газів. Міністерка наголошує, що завдяки цим заходам вугільна електроенергетика стала дорожчою, а “зелені” альтернативи — економічно привабливими.
Сьогодні екологічна політика Німеччини дедалі частіше визначається міжнародними організаціями.
По-перше, це пов'язано з директивами та ініціативами Євросоюзу, який із 1980-х років визначає загальноєвропейський порядок денний.
По-друге, з початку 1970-х зростає кількість міжнародних угод, найважливішими з яких є Рамкова конвенція ООН про зміну клімату та Конвенція про біологічну різноманітність, підписані на саміті в Ріо-де-Жанейро у 1992 році. При цьому міжнародні конвенції не применшують значення рішень, прийнятих на національному рівні, але є основою для законодавчих актів, що приймаються всередині країни.
Поряд з цим стає все очевиднішим, що забезпечити сталий розвиток екосистеми неможливо лише одними заходами “згори”: багато екологічних проблем безпосередньо пов'язані зі споживчими звичками громадян. Саме тому у Німеччині все частіше порушується питання про особисту відповідальність споживачів. А бути екологічно свідомим громадянином стало в останні кілька років стало в Німеччині модним і перспективним трендом.
Кувейт — країна якій вдалося отримати компенсацію за екозбитки внаслідок війни
Війна у Перській затоці розпочалася 2 серпня 1990 року із вторгнення Іраку в Кувейт. Сили агресора були переважаючими, тож Кувейт захопили буквально за кілька днів, одразу анексували і проголосили 19-ю провінцією Іраку.
Наслідки цієї війни були для країни тяжкі, а для екології — взагалі катастрофічні. Наприкінці окупації Кувейту іракські війська організували скидання нафти до Перської затоки. Загалом вилилося близько 8 млн барелів нафти, що завдало серйозної шкоди екосистемі затоки. Загинули двадцять п'ять тисяч птахів, величезну шкоду зазнало рибне господарство, кислотний дощ вразив місцеву флору. Внаслідок розливу нафти близько 700 км берегової лінії було забруднено нафтою. Постраждали прибережні території не лише Кувейту, а й Ірану, Бахрейну, Катару та Саудівської Аравії.
Площа нафтової плями в затоці складала близько 11 тис. кв. км. Товщина нафтової плівки у деяких місцях досягала 12,7 см
Крім цього, наприкінці лютого 1991 року, під час відступу з Кувейту, іракська армія підпалила нафтові свердловини, гасіння яких тривало майже 8 місяців. А хмари сажі та шкідливих газів були рознесені вітрами на великі відстані. Ця подія стала однією з найбільших екологічних катастроф ХХ століття.
Пожежа на нафтових родовищах Кувейту, 1991 рік
Проте ліквідувати негативні екологічні наслідки війни тоді вдалося швидше, ніж припускали експерти, каже директор природоохоронного Інституту світових ресурсів Джонатан Леш: “Відразу після війни висловлювалася думка, що екологічна шкода буде незворотною. Через дванадцять років у воді, як і раніше, залишається якась кількість токсинів, але, оскільки вода тепла, природний процес очищення пройшов швидко”.
Щодо кувейтських сільгоспугідь ситуація гірша, зазначає Леш. Великі території, як і раніше, покриті мазутною кіркою, що утворилася внаслідок випаровування легких фракцій нафти. В результаті полегло близько 80% поголів'я худоби.
За час війни в Перській затоці популяція верблюдів Кувейту скоротилася з 10 тис. до 2 тис. особин
Внаслідок військових дій і окупації Кувейт зазнав значних економічних втрат. Завдані країні збитки, за деякими міжнародними оцінками, сягали 50 млрд доларів, тоді як влада Кувейту озвучувала цифри в рази більші. Для відбудови понівеченої загарбниками країни ООН застосувала спеціальні механізми контрольованих виплат компенсацій, змусивши агресора, під тиском санкцій і зовнішньої ізоляції, платити за свої загарбницькі амбіції.
Навесні 1991 року створили Компенсаційну комісію ООН, як допоміжний орган Ради Безпеки. Сфера компетенції цієї інституції поширювалася на всі питання, пов’язані з розглядом претензій та виплатою компенсацій за втрати і збитки, завдані Кувейту внаслідок іракського військового вторгнення й окупації.
Окремим напрямом в роботі Комісії став розгляд заяв щодо відшкодування екологічних збитків. Загалом претензії до Іраку в цій частині, окрім Кувейту, висловили ще близько 10 країн. Заявлена ними загальна сума компенсації екологічних збитків сягала 80 млрд доларів, проте Комісія задовольнила ці вимоги частково, виплативши лише трохи більше ніж 5 млрд доларів.
На сьогодні Кувейт є показовим прикладом застосування міжнародного компенсаційного механізму для відновлення країни після руйнування агресором.
Однак реальні виплати компенсацій почалися не одразу: через тривалі дискусії щодо оптимальних механізмів їх здійснення цей процес було запущено лише в 1997 році і тривав він до початку 2022 року. В підсумку з майже 2,7 млн заяв задовольнили близько 1,5 млн звернень. Загальний обсяг компенсації сягнув 52,4 млрд доларів, а це тільки 15% від першочергово заявленої Кувейтом суми — 352 млрд доларів. На початку 2022 року Ірак здійснив останній компенсаційний платіж. Власне, Компенсаційній комісії ООН знадобилося більш як 30 років, щоб стягти з Іраку збитки в розмірі $52,4 млрд за військове вторгнення в Кувейт.
Вторгнення Іраку в Кувейт і наступна війна в Перській затоці завдали, здавалося б, непоправної шкоди економіці країни. Однак сьогодні кувейтська є однією з найсильніших економік світу.
Післявоєнні уроки для України
З досвіду країн, які постраждали внаслідок військової агресії, у післявоєнний час всі вони працювали за двома напрямками.
Перший — це швидке відновлення економіки, зокрема, забезпечення населення житлом, створення нових робочих місць, запуск промисловості та залучення іноземних інвесторів.
Другий — захист і подальше відновлення природних ресурсів національного та міжнародного значення.
Нині в Україні триває війна розв’язана росією. Це руйнує українську інфраструктуру, економіку і довкілля, тож попереду нас чекає не лише важка боротьба за перемогу, а й тернистий шлях відбудови. Тим не менш, частина територій вже звільнена і починає відновлюватися, а Український уряд спільно з іноземними партнерами вже працюють над стратегічними планами з питань післявоєнного відновлення України.
Так, в липні 2022 року в швейцарському місті Лугано, пройшла міжнародна конференція з питань відновлення України, за участі представників 40 країн-партнерів, українських урядовців і представників українських правозахисних та медійних організацій.
Лугано, міжнародна конференція з питань відновлення України
Всі вони висловили своє бачення того, яким має бути повоєнне відновлення країни. Зокрема, в межах конференції підписали угоду, в якій йдеться про “зелені” проєкти у сфері електроенергетики, теплопостачання, промисловості, транспорту, будівництва, сільського господарства та відходів.
“Український бізнес отримає доступ до вигідних інвестицій для реалізації проєктів, які сприятимуть скороченню викидів вуглецю та рухатимуть вперед “зелену” трансформацію країни. В обмін на “зелені” інвестиції Швейцарія отримуватиме від України верифіковані результати з пом'якшення зміни клімату”, — прокоментував підписання Денис Шмигаль.
Проєкти реалізовуватимуться після завершення війни з Росією. Сподіваємося, шо це “після” не примусить на себе чекати занадто довго.
Україна, при наявних ресурсах, технологіях та за умови співпраці держави з бізнесом, має унікальний шанс не лише стати економічним дивом ХХІ століття, але й взірцем з точки зору сповідування принципів сталого розвитку і впровадження засад “екологічної політики”.
Авторка Віта Копенко
Проєкт “Екоцид в Україні: вплив на країни Чорноморського регіону, шляхи спільного вирішення проблеми” створений за участю CFI, Французького агентства з розвитку ЗМІ, у рамках проєкту Hub Bucharest за підтримки Міністерства закордонних справ Франції
