Двічі на місяць, по суботах, жінки влаштовували чаювання: Галина купувала цукерки або печиво, рідко — пляшку вина, і йшла до подруги. Наталя, чекаючи її, пекла бісквіт, шарлотку чи пиріжки.
Щоразу, заходячи в просторий, дорого та зі смаком умебльований дім подруги, Галина мимохіть відчувала заздрощі, але вголос завжди говорила, як затишно тут почувається. «Не те, що в моїх хрущобах», — посміхалася ніяково. Вона жила з матір’ю та сином у старій хаті, тому й не запрошувала подругу до себе.
Наталчин чоловік — Федір, зустрівши Галину на порозі, вітався й підморгував їй: «О, нарешті дружині не до мене, піду пов’яжу риболовні снасті!» — і зникав у гаражі.
Наталя й Галина влаштовувалися на м’яких диванчиках кухні, де пахло корицею й ваніллю, попивали чай, ділилися жіночими секретами, обговорювали останні новини, згадували шкільні роки.
Хоч вони й були однокласницями, у школі майже не дружили, а після її закінчення роз’їхалися по різних містах. Наталя закінчила аграрну академію, повернулася у рідне селище — велике й гарне, вийшла заміж та разом із чоловіком здійснила мрію свого дитинства: створила й очолила фермерське господарство. На орендованій земельній ділянці висадила сад з яблунями, грушами, сливами, персиками та абрикосами. Згодом фермери почали вирощувати й овочі, відкрили свій продуктовий магазин. Частину вирощеного продавали, частину — переробляли на консервному міні-заводі, що також їм належав: варили компоти, джеми, сушили сушку, заморожували подрібнену продукцію.
У сезон вони приймали на роботу до сотні односельців. Подружжя, яке ще й активно займалося благодійництвом, у селищі поважали.
Одного їм не вистало — дітей: ще в студентські роки у Наталі виявили доброякісну пухлину, зробили операцію, після якої вона не могла народжувати. Федору про свій «ганж» повідомила до весілля, та він запевнив, що це для нього не має значення, він любить її всім серцем і зробить щасливою.
Галина вивчилася на бухгалтера й залишилася працювати у місті, дослужившись до посади головного бухгалтера на великому торговому підприємстві. Вона народила хлопчика від жонатого чоловіка, який не збирався з нею одружуватися, але допомагав оплачувати найману квартиру. Та коли підприємство збанкрутувало, а коханець зі своєю сім’єю переїхав до іншого міста, змушена була із 14-літнім сином повернутися в селище до матері.
Невдовзі після її повернення виповнилося двадцять років випуску їхнього класу, тож Наталя вирішила організувати зустріч однокласників. Саме на тій зустрічі жінки й здружилися: Галина, випивши майже пляшку шампанського, розповіла Наталі про свої невезіння в особистому житті й жіночу самотність, а та щиро перейнялася її долею…
Зрештою, виявилось, що у них чимало спільних уподобань і вони почали постійно спілкуватися. Щоправда, через зайнятість у бізнесі в Наталі катастрофічно не вистачало часу. Та оті суботні чаювання були для неї «недоторканними» ось уже півроку.
За цей період фермерка допомогла подрузі влаштуватися бухгалтером у селищну раду й навіть намагалася подбати про її особисте життя: познайомила зі своїм агрономом-вдівцем, майстровитим та непитущим. Однак «сімейна ідилія» тривала всього лиш місяць — чоловік пішов від Галини, котра опісля проливала сльози й хотіла його повернути. Наталя викликала агронома на відверту розмову: «Сашо, не знаю, що між вами сталося, але Галина — хороша жінка, розумна, скромна. Помиріться, прошу». Олександр, викуривши цигарку, мовчки вислухав Наталю і, запитавши: «Ми точно зараз про одну й ту саму людину говоримо?», пішов.
***
Зацвів духмяний бузок, тож того суботнього вечора Наталя запропонувала подрузі пити чай у садовій бесідці.
— Ну і смачнючий твій пиріг, уже третій шматок їм, а мені ж худнути треба! — сьорбала чай Галина.
— То все твоя сидяча робота! Побігала б ти упродовж дня, як я, одразу б скинула зайву вагу, — посміхнулася Наталя.
— О, до речі, про роботу. Восени вибори селищного голови. Балотуйся, тебе люди підтримають!
— Навіщо це мені? — здивувалася Наталя. — Маю бізнес, займаюся улюбленою справою. Ні, ця посада не для мене.
— А я б хотіла очолити селищну раду… Наташо, допоможи. Якщо ти агітуватимеш за мене, то перемога забезпечена. Засиділася я в бухгалтерії, знаю, що здатна на більше, — попросила Галина. — І зарплата в селищного голови хороша, а в материному домі дах треба міняти — протікає, та грошей катма…
— Що ж, добре, підтримаю, — після недовгих роздумів пообіцяла Наталя.
***
Передвиборну кампанію вони розпочали з літа. За Наталчині кошти влаштовували благодійні концерти, конкурси талантів, дитячі свята, безпрограшні лотереї тощо. На всіх цих заходах фермерка представляла свою подругу як співорганізатора, вихваляла її чесноти на шпальтах районної газети, навіть увела в коло крупних місцевих сільгоспвиробників — людей з мільйонними статками, з якими спілкувалася на рівних.
Усі ці «засоби впливу» не були марними — Галина перемогла на виборах трьох своїх опонентів. Щоправда, найближчого конкурента — директора місцевої школи — обійшла всього на 30 голосів.
***
— Вітаю тебе! — Наталя приїхала на своєму авто до Галининого двору з букетом квітів, коли стали відомі остаточні результати голосування.
— Дякую! — щасливо посміхалася Галина. — Ти на мою інавгурацію прийдеш?
— Як ти кажеш — інавгурацію?! — розсміялася Наталя. — Дотепно. На жаль, в день установчої сесії в мене зустріч з інвесторами.
— О, так, це ж ти у нас бізнес-леді, а я всього лиш селищний голова, — уїдливо зауважила Галина.
— Не ображайся, зате мій Федір прийде, він же тепер депутат ради, — обняла її подруга.
Як потім розповідав Федір, на сесію з букетами й подарунками завітали майже всі аграрні «тузи» (так він називав керівників сільгосппідприємств та фермерів).
— Чесно кажучи, я дуже здивувався, — сказав він. — А потім хтось із них проговорився, мовляв, Галина попередила: хто її краще привітає, тому вдвічі зменшить ставку земельного податку.
— Дурниці, бути цього не може! — обурилася жінка.
***
На свою першу зарплату Галина купила норкову шубу й прийшла похвалитися Наталі.
— Ти ж казала, що дах треба ремонтувати, а сама таку дорогу шубу купила, — здивувалася подруга.
— Ой, до зими відремонтую, — махнула рукою Галина. — А мій статус тепер вимагає, щоб я відповідно одягалася.
***
За місяць Галина звільнила більшу частину колективу селищної ради і на ключові посади призначила своїх людей. Залишилися ті, хто клявся їй у відданості й обіцяв «не сунути свого носа у справи мера». Та головний бухгалтер Валентина Сильвестрівна — колишня начальниця Галини — сказала, що не збирається йти з посади й судитиметься, якщо та її звільнить. Тоді новоспечена мер наказала всім ігнорувати головбуха, а хто з нею бодай заговорить — вилетить з роботи в той же день! Валентина Сильвестрівна витримала лише тиждень такого морального тиску й звільнилася за власним бажанням…
Нову начальницю колектив боявся. Отримавши владу, розкрилися риси, які вона раніше старанно приховувала. Галина була грубою з людьми, могла вилаяти підлеглих за дрібницю, змушувала бухгалтерів «махлювати» з цифрами і, заручившись підтримкою наближених осіб, навіть таємно міняла рішення сесій уже після їх проведення.
Її жадібність також вражала. Вона одразу ж виділила собі земельну ділянку, яку вигідно здала в обробіток; за грошову винагороду йшла на певні поступки впливовим людям — бюджет страждав, а Галина багатіла: купила собі автівку, відвідувала лише міські салони краси, відпочивала за кордоном.
Оскільки її попередниця багато зробила для селища й залишила міцну матеріальну базу, то деякий час Галина просто підтримувала порядок. Та вже через рік розпочалися проблеми — бюджетних коштів на утримання деяких об’єктів не вистачало, селищний голова «урізала» видатки на соціальні програми, люди обурювалися…
***
Федір повертався із засідань сесій щоразу похмуріший: «Боси скаржаться, що «наша Галя балувана»: спочатку преференції їм обіцяла, а тепер щомісяця вимагає заносити їй конверти з грошима, інакше «прижучить». Ох, дограється вона…»
Чаювання з Наталею Галина припинила. Але на своє 40-річчя, яке відзначала в місцевому будинку культури, їх із чоловіком запросила.
«Свято марнотратства й підлабузництва» — так охарактеризувала Наталя ювілей подруги, на якому було понад сто гостей. Вже через дві години жінка втомилася від гучної музики та фальшивих компліментів на адресу іменинниці, тож почала збиратися додому. Галину, яку шукала, щоб попрощатися, знайшла у темному кутку за сценою, де вона палко цілувала її Федора…
Наталя обпекла ювілярку сердитим поглядом і швидко пішла. Чоловік поспішив за нею.
***
Зрештою, Галинині апетити й зловживання владою дійсно набридли всім. Хтось із впливових заздалегідь повідомив до прокуратури і влаштував «пастку»: правоохоронці спіймали її на отриманні крупного хабара. Проти жінки відкрили кримінальну справу. Депутати селищної ради одностайно проголосували за відставку мера.
Та і це було не найгірше. Зайнята власним життям, замість материнської уваги й турботи, вона задарювала свого сина грошима. І в 16 років він став наркоманом. Юнака ледь врятували від передозування…
***
— Я мов біля розбитого корита — з чим була, з тим і залишилася, — ридала на порозі Наталчиного дому Галина. — Наташо, допоможи виплутатися з усього цього.
Наталя двері відчинила, але в дім колишню подругу не впустила.
— Одного разу я вже допомогла тобі, про що не раз пожалкувала. Кажуть, хочеш пізнати людину — дай їй владу. Що ж, випробовування владою ти не витримала. І нашу дружбу зрадила. Прощавай.
Наталя грюкнула дверима. А Галині ще довго вчувався щемкий запах кориці та ванілі, який долинав із будинку — колись такого гостинного, а тепер недосяжного для неї.
Авторка Олена ОЛІЙНИК
