Вже рік як не вдома перебувають українці, яких війна змусила шукати прихистку за кордоном. Географія країн, які прийняли вимушених мігрантів з України чимала. Нижні Сірогози.City зібрали розповіді наших співгромадян які переїхали до сусідньої Румунії, як вони шукають роботу, вчать мову та як їм допомагають інтегруватися на ринку праці і адаптуватися в повсякденному житті представники некомерційної організації Asociatia Ateliere fără Frontiere.
Останні кілька довоєнних років в Україні набула популярності трудова міграція. Чимало наших співгромадян свідомо прийняли рішення про переїзд до іншої країни. Основним мотивом такого вибору було працевлаштування і можливість заробити грошей. Люди їхали за кордон на кілька місяців, на сезон, чи на більш тривалий термін. Зазвичай документи з роботодавцем вони оформляли ще перебуваючи в Україні, допомагали їм з цим — фірми-посередники з працевлаштування, або сторона, яка запрошувала на роботу. Головне ж, що трудові мігранти знали, що в будь-який час вони можуть повернутися додому. Тому переважна більшість з них не витрачала час на те, аби вивчати мову, юридичні тонкощі і особливості трудового законодавства країни, в якій вони перебували.
Однак ситуація кардинально змінилася після 24 лютого 2022 року, коли внаслідок російського вторгнення мільйони громадян України змушені були втікати від війни. Чимало з них стали біженцями, переїхавши до сусідніх країн.
Чимало біженців від війни в України прийняла сусідня Румунія. Фото ukrinform.ua
Прийняла втікачів з України і Румунія. За даними прикордонної поліції кількість українців, які в'їхали на територію цієї країни Євросоюзу, на тлі російського вторгнення, перевищила 4,5 мільйона. Хтось з цих людей транзитом перетнув Румунію і поїхав далі. Але є чимало тих, хто вирішив осісти в сусідній країні на невизначений час.
На кінець лютого 2023 року в Румунії налічувалося понад 109 тисяч українців. Практично всім їм довелося стикнутися з майже однаковими проблемами. Одна з них — інтеграція в румунську спільноту. Проте самотужки вирішити цілу низку побутових і фінансових проблем, та знайти офіційну роботу без знання мови і законодавства, звісно під силу не кожному. Та й не секрет, що на цьому шляху є чимало “підводних каменів” і ризиків. Найрозповсюдженіший — шахрайство, коли під виглядом допомоги з працевлаштування “кидають” біженців на гроші, скориставшись їх безпорадністю в чужій країні.
В Румунії, одними з перших, простягнули руку допомоги вимушеним мігрантам з України співробітники румунської некомерційної організації Asociatia Ateliere fără Frontiere (AFF). Ця організація має 15-річний досвід роботи допомоги вразливим категоріям населення, зокрема, їх працевлаштування.
Організації Asociatia Ateliere fără Frontiere в числі перших, хто підтримав українських біженців
Тому відразу після початку повномасштабної війни в Україні і зростання потоку біженців, в березні 2022 року, AFF запустили проєкти, спрямовані на підтримку наших співгромадян. Насамперед, це була допомога з працевлаштування: пошук легальної роботи, спілкування з потенційними роботодавцями, офіційне укладання трудових договорів, а також різнопланові інформаційно-просвітницькі заходи, аби українці могли краще пізнати традиції, звичаї та історію Румунії.
Через невеликий проміжок часу прийшло розуміння, що біженцям, аби інтегрувати в нове середовище, необхідне знання мови країни, в якій вони перебувають. Бо маючи хоч невеликий мовний багаж, у вимушених мігрантів зростають шанси на працевлаштування, з’являється можливість отримати більш кваліфіковану і краще оплачувану роботу. До того ж це дає їм відчуття захищеності в чужій країні.
Тож починання Asociatia Ateliere fără Frontiere Frontiere з інтеграції українських біженців у румунську спільноту виявилося затребуваним. І вже в серпні 2022 року спільно з Управлінням Верховного комісара ООН у справах біженців (УВКБ ООН) вони запускають пілотний проєкт “Підтримка самозабезпечення вразливих біженців з України”. Мета якого — надання вимушеним мігрантам з України необхідної підтримки у доступі до ринку праці Румунії.
Марія Ніка, менеджерка проєкту Ateliere fără Frontiere
“На старті реалізації проєкту нам стало зрозуміло, що потрібно допомоги біженцям з України якомога легше пристосуватися до життя в Румунії. Звісно, що їм у цьому потрібна була стороння підтримка, щоб люди почувалися більш захищеними і не покинутими сам на сам зі своїми проблемами. У нас в свою чергу було розуміння, що процес інтеграції біженців у нове середовище життя буде довготривалим. Тому в AFF виважено взялися за розробку проєкту, визначили першочергові завдання, які б сприяли швидкій адаптації українців у румунську спільноту”, — розповідає Марія Ніка, менеджерка проєкту Ateliere fără Frontiere (“Майстерні без кордонів”) — курсів румунської мови для вимушених мігрантів з України організованих AFF.
Фахівці цієї неурядової організації підійшли до проблеми інтеграції біженців комплексно. Адже окрім організації курсів з вивчення румунської мови, вони консультують громадян України щодо питань офіційного працевлаштування, інформують про наявні вакансії, всіляко підтримують і допомагають з пошуком роботи, надають психологічну підтримку.
“Від самого початку реалізації цього проєкту, AFF допомагає українцям не лише з працевлаштуванням, а й з вирішенням питань, які стосуються освіти, медицини, житла, деяких юридичних аспектів, — пояснює пані Марія. — Щодо працевлаштування, то спочатку ми допомагаємо українцям які шукають роботу зареєструватися на біржі праці. Після чого підшукуємо роботодавців, які б згодилися взяти вимушених мігрантів на роботу. Також забезпечуємо юридичний супровід і переклад під час співбесід та оформлення документів. Адже не кожен роботодавець може дозволити собі найняти перекладача. Тому ми допомагаємо офіційно оформити договори про умови прийому на роботу та інші супровідні документи. Тобто наша організація виконує роль мосту, який з’єднує тих, хто шукає роботу і тих, хто цю роботу пропонує — вимушених мігрантів з України, які хочуть працевлаштуватися і румунських роботодавців, які можуть надати робочі місця”.
Менеджерка AFF зауважила, що працевлаштовуючи біженців, роботодавці однією з умов прийому на роботу декларують хоча б мінімальне знання румунської мови тими особами, яким вони надають робочі місця. Тому під час пошуку роботи найбільшою проблемою для багатьох українців стала вимога знати принаймі загальновживані слова румунською. Це стосується як некваліфікованої, так і кваліфікованої роботи.
“На кожному підприємстві є кілька обов’язкових документів, приміром посадові інструкції, правила техніки безпеки, або правила користування певними механізмами і приладами, тож людина, яку приймають на роботу, має з цими документами ознайомитися, — продовжує розповідати пані Марія. — А так як до нашого центру звернулося і продовжує звертатися за підтримкою чимало біженців з України, ми просто фізично повсякчас не можемо бути поруч з ними. Тому така ситуація стала однією з причин, яка спонукала AFF відкрити курси з вивчення румунської мови”.
Курси румунської мови для вимушених мігрантів з України організовані AFF
За словами пані Марії на сьогодні для зручності українців, які вирішили вивчати румунську, організовано роботу денних і вечірніх груп з вивчення мови. Навчальний курс складається з трьох різнорівневих блоків, по 40 годин кожен. Навчальний процес забезпечують п’ятеро осіб. Заняття проводяться в інтенсивному режимі — з понеділка по п’ятницю, по три години поспіль.
Тобто викладачі забезпечують занурення у мовне середовище, поєднують теоретичні і практичні завдання, використовують інтерактивні та ігрові елементи. Все це для того, щоб в стислий термін дати українцям, які відвідують навчальні заняття, необхідний у повсякденні об’єм словарного запасу румунською.
Мовні курси для біженців з України організовані рамках проєкту Ateliere fără Frontiere
Заняття організовані AFF одночасно відвідує 200 українців. Це люди, які не з примусу, а з власного бажання прийняли рішення вивчати мову країни в якій вони знайшли прихисток утікаючи від війни.
Для зручності роботу мовних курсів від AFF проводять в денний і вечірній час
“Ми нікого не примушуємо відвідувати заняття, — зауважує менеджерка AFF пані Марія. — На курсах навчаються ті, хто дійсно хоче опанувати ази румунської мови. До речі, є також група у WhatsApp, де наші курсанти спілкуються, обмінюються інформацією. А ми в свою чергу заохочуємо їх до спілкування румунською мовою”.
Що спонукало українців, які перебувають у Румунії, відвідувати навчальні заняття з румунської мови організовані Asociatia Ateliere fără Frontiere, та які перспективи це для них відкриває, розпитали у них самих.
Рената, жителька Одеси:
“До повномасштабного російського вторгнення працювала в банківській сфері. Рішення виїхати до Румунії прийняла ще на початку війни. Тож з роботи довелося звільнитися. До речі, вихідної допомоги, яку я отримала після звільнення з банку, мені на перших порах вистачило для життя в Бухаресті. Планувала, що вже за 2-3 тижні повернуся додому, і що отриманої виплати на цей період мені буде достатньо.
Однак спливав час, а разом з ним і мої фінанси. І єдиним рішенням у цій ситуації було влаштуватися на роботу. Румунської мови звісно, що я не знала, а рівень моєї англійської також був недостатній для того, щоб знайти роботу. Та я активно включилася в пошуки: ходила на різні співбесіди, була на ярмарках вакансій, розсилала резюме. І так тривало два місяці…
Від випадкової знайомої почула, що скоро відкриють набір слухачів на безкоштовні курси румунської мови, і що після закінчення навчання організація допоможе працевлаштуватися. Тож я вирішила скористалася такою нагодою: зателефонувала до AFF і на зазначену дату прийшла на співбесіду. Розповіла про свій досвід з пошуку роботи в Румунії, про те, що я вмію і знаю. Після чого мене проінформували про наявні вакансії, дали заповнити анкети. А головне пояснили, що мої можливості з пошуку роботи зростуть, якщо я знатиму румунську мову.
До речі, щодо вивчення румунської мови, то я мала певні побоювання. Бо чула від знайомих, що ця мова доволі складна. В процесі ж навчання деякі румунські слова здалися мені схожими на українські та англійські. Це надало мені більшої впевненості, що я зможу зрозуміти і вивчити мову сусідньої країни.
На сьогодні завдяки знанню румунської я знайшла роботу. Так склалися обставини, що коли я закінчила навчання, AFF саме шукали співробітника зі знанням української та румунської мов, щоб працювати на курсах Ateliere fără Frontiere. Тож після співбесіди і проходження випробного терміну, я розпочала роботу у складі команди Asociatia Ateliere fără Frontiere. Нині допомагаю нашим співгромадянам інтегрувати в румунську спільноту”.
Анна, жителька смт Каланчак (Херсонська область):
“Я себе називаю ветераном AFF бо прийшла на мовні курси в числі перших. А приїхала я з дитиною до Румунії 8 жовтня минулого року. Шлях сюди був дуже складний. Вибратися з окупованої росіянами території було дуже складно. Їхали довелося автобусом, разом з такими ж як і ми втікачами від війни. Дорога була як суцільний квест. Спочатку довелося протягом трьох годин відповідати на запитання російських військових на адмінкордоні між Херсонщиною та АР Крим. Потім на російсько-грузинському кордоні на КПП Верхній Ларс нас росіяни затримали більше ніж на 5 годин. Вони розповідали про те, як треба любити їхню батьківщину та запитували чому ми тікаємо, адже нас рятують.
Далі їхали п’ять діб автобусом до Болгарії. Під час цієї дороги у нас не було можливості ні нормально поїсти, ні поспати. Нарешті з Болгарії добралися до Румунії. І вже 21 листопада розпочався мій перший робочий день за контрактом — покоївкою в готелі.
До речі, я маю дві вищі освіти — юридичну та економічну. До війни у мене був власний бізнес. І я не соромлюся сказати, що нині я працюю в готелі — прибираю в номерах. За весь цей час у мене не було навіть думки, куди мені бігти за гуманітарною допомогою — бо я розраховую завжди тільки на себе. Зауважу, що треба розуміти, що рано чи пізно будь-яка допомога закінчується. Це не може тривати нескінченно, адже кожна країна має свій фінансовий ресурс.
Щодо моєї нинішньої роботи — вона важка. Звісно, що хотілося б знайти щось більш легке. Адже я офісний працівник і у мирному житті не працювала фізично, а працював мій мозок. Та сьогодні так склалися обставини не лише в мене, а й у багатьох українців, які стали вимушеними біженцями.
Курси румунської мови від AFF я почала відвідувати на початку жовтня минулого року. Потім покинути навчання, бо пішла на роботу. До речі, я неодноразово зверталася до керівників проєкту з проханням організувати навчальний процес для тих, хто працює. Особисто мені дуже хотілося продовжити вивчати румунську мову далі. Адже потрібно мати хоча б мінімальний словарний запас для спілкування в колективі. Тож я дуже зраділа, що в AFF зважили на моє прохання і відкрили вечірні курси.
Звісно, що після роботи я втомлена, і іноді взагалі нічого не хочеться, але я усвідомлюю, що потрібно думати про день прийдешній. Можливо моє майбутнє буде пов’язане саме з Румунією. Хоча я хочу повернутися в Україну. І дай Боже, щоб так і було”.
Олена і Олександр, подружня пара з Луганської області місто Рубіжне:
“Виїхали ми з окупованого військами РФ Рубіжного ще в березні місяці минулого року. Нині більшу половину міста вже розбомбили, — ділиться Олександр. — За фахом я механік. Працювати за своє трудове життя довелося і токарем, і слюсарем, і модельником дерев’яних моделей. Та зважаючи на мій вік, а мені більше 60 років, працевлаштуватися в Румунії доволі проблематично. Оскільки тут приймають на роботу тільки осіб до 55 років. До того ж скрізь вказують, що потрібне знання або англійської, або румунської мови. Тож навіть двірником не працюватимеш, якщо не говоритимеш румунською”.
“В Рубіжному були проблеми з працевлаштуванням і роботою ще до війни. А після звільнення міста взагалі невідомо яка складеться ситуація, — зауважує 57-річна Олена, лікарка за фахом. — В перспективі можливо ми залишимося в Румунії. Тож треба підшукувати роботу. Проте скрізь роботодавці вказують, що потрібне хоча б мінімальне знання чи то румунської, чи англійської мови. Та й для спілкування в побуті потрібно знати мову. Адже живемо ми в Румунії вже більше року, а на якісь елементарні запитання не можеш і не знаєш як відповісти.
Про курси ми ми з чоловіком дізналися від знайомих, які їх відвідували. Також прочитали схвальні відгуки в соцмережі в групі “Українці у Румунії” про мовні курси від AFF. Тому й вирішили прийти навчатися саме сюди. Це потрібно для того, щоб почувати себе комфортно під час спілкування не лише на робочому місці, а й в побуті. Вважаю, що знання мови — це прояв поваги до країни, яка нас дуже гостинно зустріла. А додому хоч би й завтра полетіли, як на крилах”.
Тетяна, жителька Херсона:
“Перебуваю в Румунії вже більше року. Почула від колежанки, а також від подруги дуже гарні відгуки про ці курси. До речі, саме подруга познайомила мене з однією з менеджерок курсу Ateliere fără Frontiere, пані Вікторією, яка привітно мене прийняла у вже діючу групу. Таке виключення зробили особисто для мене, адже я вже знала ази румунської. До переїзду в Бухарест я проживала в Сучаві, і саме там почала вивчати мову.
На курсах у нас прекрасна група і знаюча та компетентна викладачка пані Анна. Вона нас навчає румунської, як носій мови, і мені це дуже до вподоби. Хоча доволі складно засвоювати нові слова на слух.
З особистих спостережень зауважу, що процес запам’ятовування пришвидшується, якщо спілкуєшся з носієм мови. Бо ставиш собі за мету зрозуміти і запам’ятати сказане.
Також мені подобається, що заняття організовано за принципом «занурення в предмет», що поєднують і теорію, і практику. Та й процес вивчення іноземної мови — є чудовим тренуванням для головного мозку.
Окрім мовних курсів у Бухаресті я ще й паралельно навчаюся в Херсонському педуніверситеті на кафедрі психології та соціології. Це була власне моя мрія, яку я здійснила ще до війни, вступивши до університету за заочною формою навчання.
Зауважу, що навіть в умовах війни, перебуваючи в іншій країні, завдяки сучасним освітнім технологіям можу повноцінно навчатися і опановувати ази обраної спеціальності.
В Херсоні я мала власний бізнес. Ось вже 18 років, як створила агенцію з нерухомості. Займалася купівлею, продажем і орендою житла. Та як багато наших співгромадян змушена була тікати від війни, від нашого спільного горя. Саме в Румунії прийшло усвідомлення того, як важливо спілкуватися, підтримувати один одного, а ще — розуміти, вивчати, знати і поважати мову країни, яка нас прихистила і нам допомагає. Та й свою мову не забувати, а вивчати і удосконалювати. Бо наша мова прекрасна і мелодійна. І як тут не згадати слова Тараса Шевченка: “І чужому научайтесь, й свого не цурайтесь”.
Павло, житель Одеської області:
“Війна застала мене в морі. Я судновий лікар на одному з кораблів промислового флоту. Нашому судну довелося змінити порт приписки через бойові дії в Чорному і Азовському морях. Ось так, майже 5 місяців тому, я й потрапив до Румунії.
В очікуванні наступного рейсу вирішив вивчати румунську мову. Тож зараз відвідую заняття Ateliere fără Frontiere.
Я не знаю як довго триватиме війна і на який час мені доведеться тут залишитися. Тому вже отримав тимчасовий захист в Румунії. Можливо тут і залишуся. Принаймні розглядаю таку перспективу”.
Ольга, жителька Одеси:
“У Румунії я з квітня минулого року. Хоча двічі поверталася додому, в Одесу. Залишалася там на місяць, але після чергового масованого обстрілу поверталася назад до сусідньої країни.
Пішла на курси тому, що на сьогодні незрозуміло, як ще довго триватиме війна. Вважаю, що для нормального спілкування потрібно знати мову країни, в якій ти перебуваєш. Я ж володію лише українською та російською. З англійською мовою в мене не склалося, я її не вивчала. Тому за даних обставин потрібно вчити румунську.
Зараз я ніде не працюю, бо перебуваю у декретній відпустці. Молодшій донечці 6 місяців. А всього у мене трійко дітей. Справляємося з ними вдвох з чоловіком. Разом з нами живе тут у Румунії й моя сестра. В неї також маленька дитина, якій лише один місяць. Тож на підготовку до занять у мене взагалі немає часу. Мову вчу тільки на курсах, бо вдома за дітьми та домашніми справами взагалі це робити неможливо.
За професією я кухар. У перспективі, якщо буде можливість, обов’язково піду на роботу. До речі, тут роботодавці часто шукають кваліфікованих кухарів. Але поки що у мене немає можливості приступити до праці. Причина в тому, що як правило, робота кухаря — це зайнятість на повний робочий день. А в мене маленькі діти, і такий графік роботи мені не підходить. Тож поки що я вивчаю мову. Чекаю поки підросте дитина, щоб влаштувати її в дитячий садок. Мрію вийти на роботу і працювати за фахом. Якщо закінчиться війна — обов'язково повернемося в Україну. Вдома є вдома”.
Анна, жителька Запоріжжя:
“У Бухаресті я лише три місяці, і вже маю досвід життя в іншій країні. До цього рік мешкала в Іспанії. Знаю, наскільки важливо знати мову країни, в яку потрапляєш. Насамперед, це потрібно для комунікації з місцевими жителями та для вирішення побутових питань. Там я почала відвідувати курси з вивчення іспанської мови, але так склалися обставини, що переїхала з донькою до Румунії.
Курси Ateliere fără Frontiere я знайшла вже за місяць після переїзду до Бухаресту. І вже після перших занять зрозуміла наскільки це важливо і класно. По суті я знайшла те, чого мені катастрофічно не вистачало останнім часом — спілкування з українцями і можливість вивчати мову країни перебування.
Думаю, що вивчення румунської мови на курсах від AFF підвищує мої шанси на працевлаштування за фахом, який мала в Україні. До речі робота у мене була доволі різнопланова. Можна сказати так, що у будні це була одна людина — бухгалтер і офісний працівник, а по вихідних інша — фотограф та візажист.
Тому сподіваюся, що опанувавши румунську мову я зможу працювати візажистом у якомусь салоні краси. Для мене це головна мотивація з вичення мови. Я чудово розумію, що знаючи румунську я зможу не лише нормально комунікувати з роботодавцем, а й спілкуватися з клієнтами, щоб якомога краще зрозуміти їх побажання і потреби. Та й у побуті зі знанням мови жити набагато простіше. Приміром, вже не буде потрібна стороння допомога у спілкуванні з господарем орендованого житла.
Тож зараз я ніде не працюю, тільки відвідую курси, навчаюсь, щоб бути конкурентною на румунському ринку праці і в подальшому влаштуватися на роботу за фахом”.
Валерія, жителька Херсону:
“З тимчасово окупованого Херсону виїхала 1 грудня 2022 року. Вибиратися довелося через Василівку Запорізької області. Їхати в Румунію навіть не планувала, але туди вирішили мігрувати знайомі, тож поїхала разом з ними.
Спочатку зупинилася в Констанці. А в Бухарест приїхала оформляти тимчасовий захист. На території “Ромекспо” знаходиться UNHCR Румунія — Агентство ООН у справах біженців. Саме тут надають всебічну допомогу шукачам притулку та особам без громадянства. Після того як оформила необхідні документи для легального перебування у Румунії — прийняла рішення залишитися в Бухаресті, адже в столиці більше можливостей для працевлаштування. Також в “Ромекспо” волонтери надали контакти організації, яка допомагає з пошуком роботи. Так я дізналася про Asociatia Ateliere fără Frontiere.
Без зволікань прийшла до AFF. Потрапила на прийом до пані Марії Ніки. Вона мені пояснила, що у переддень та після Нового року на ринку праці “мертвий сезон”, святкове затишшя, проте за кілька тижнів ситуація зміниться. І дійсно, роботу мені запропонували вже наприкінці січня, а 3 лютого я почала працювати на аптечному складі. Робота певною мірою мені зрозуміла, бо в Херсоні мала власний аптечний бізнес.
Щодо вивчення румунської мови, скажу відверто, що я від самого початку перебування в Румунії хотіли записатися на мовні курси. Хоча я непогано знаю англійську мову, і на перших порах мені цього вистачало. Однак я поставила собі за мету ще й вивчити румунську.
До речі, мій роботодавець і румунські колеги по роботі радо сприйняли моє рішення щодо навчання. Для того, щоб я могла відвідувати ранкові заняття мені змінили графік роботи. Тож з 9 ранку до 12:15 – я на курсах румунської мови, а в другій половині дня працюю на аптечному складі.
На сьогодні я вже завершила вивчення двох мовних модулів. Планую вчити румунську мову далі, знову ж таки на курсах від AFF. У нас чудова викладачка румунської, пані Дойна. За її методикою та під її керівництвом вчити мову цікаво і просто.
До речі, удосконалювати румунську мову мені допомагають і колеги по роботі. Приміром, ті слова, які нам задають самостійно вивчити вдома, за моїм проханням вони надиктовують мені на диктофон. Тож працюючи на складі я слухаю ці записи через навушники. Це дуже зручно, та й вдома не потрібно витрачати час, для того щоб виконати домашнє завдання. Хоча один вихідний день на тиждень приділяю вивченню румунської.
Вважаю, що взагалі вивчення іноземної мови призводить до кращого розуміння своєї рідної. Адже ми будуємо логічні зв’язки, шукаємо подібності в словах, вивчаємо механіку побудови фраз і речень. Мозок потрібно розвивати та «прокачувати», як звичайні м’язи. Вивчення нової мови ідеально для цього підходить. Тож разом із вивченням румунської мови вивчаю культуру та традиції Румунії. Це дає мені можливість розширюється світогляд та формувати уявлення про країну в якій я нині перебуваю”.
