Відновлення та розбудова звільнених від військ російської федерації територій, повернення життя на випалені, затоплені і спустошені війною землі Херсонської області — одне з найактуальніших завдань, що нині стоїть перед державою та місцевим самоврядуванням. Своїм баченням щодо цих процесів поділилися експерти Причорноморського центру політичних та соціальних досліджень.
На думку Дементія Білого та Володимира Молчанова, експертів Причорноморського центру політичних та соціальних досліджень, ключем до реконструкції українського суспільства є те, що не потрібно чекати до кінця війни, щоб почати відбудову України. Варто вже зараз планувати як проходитиме ця реконструкція. Тому що важливо не просто залучити гроші чи запросити міжнародне співтовариство, щоб вони надали допомогу зруйнованим українським регіонам. Треба, насамперед, чітко розділяти поняття: повернення, відбудова, відновлення, розвиток.
Дементій Білий та Володимир Молчанов, експерти Причорноморського центру політичних та соціальних досліджень
Бо повернення — це наповнення людьми населених пунктів.
Відбудова і відновлення — одразу після завершення воєнних дій потрібно буде відновити критичну інфраструктуру. Зокрема — електромережі, дороги, залізничне сполучення, газопостачання, водогони, інтернет та відбудувати школи і лікарні, забезпечити хоча б тимчасовим житлом тих, хто його втратив.
А розвиток — це промисловість, бізнес, зосередження на створенні робочих місць і постійних джерел генерування доходів. Це відновлення економіки в цілому і її стабільне зростання.
Однак нині розуміння того, які заходи повинні бути першочерговими — також немає. Адже у кожному регіоні ситуація склалася дуже різна. Навіть в межах однієї області, приміром Херсонської, де відновлення кожної деокупованої громади вимагає індивідуального підходу.
Це ж стосується і допоки окупованих громад лівобережної частини Херсонщини. Тому за словами експертів не має бути універсального підходу, до їх післявоєнного відновлення і відбудови, оскільки ці адміністративно-територіальні одиниці мають різні масштаби ушкоджень, різні людські та фінансові ресурси, різний часовий період перебування під тимчасовою окупацією Росії.
До прикладу, обговорили ситуацію з двома громадами лівобережної частини Херсонської області — Іванівською та Нижньосірогозькою, які нині ще окуповані росіянами. Ці сусідні громади ще з довоєнного часу мали чимало подібних характеристик за соціально-економічними показниками. Однак навіть на початковому етапі планування відновлення і відбудови цих територій після деокупації, є чимало моментів, які суттєво відрізняються.
Дементій Білий, експерт Причорноморського центру політичних та соціальних досліджень
— Треба зараз починати підготовку до деокупації лівобережних громад Херсонщини. Робити це поступово. І вже йде повним ходом така робота. Зокрема, волонтерські організації накопичують різну гуманітарну допомогу на складах майже в усіх регіонах. Але цей запас буде саме для населених пунктів на лівому березі Дніпра. Всі вже чекають на звільнення. Є плани, як буде йти ця допомога. Зараз визначають регіони, які допомагатимуть Херсонщині, та саме яким громадам. Це перший крок з відновлення після деокупації — розподіл гуманітарної допомоги вже планується. Другий крок, який зразу закономірно повстане — як відновити інфраструктуру.
Досвід Херсону показує, що окупанти просто все будуть повністю знищувати: світло, воду, зв’язок. Мінуватимуть території, щоб перетворити їх на пустелю.
В Херсоні з листопаду і десь до кінця минулого року, було в цьому плані дуже важко. Однак не лише обласний центр потерпав без світла, тепла, води і зв’язку, а й Берислав та інші визволені громади. А потім їх почали обстрілювати. Це суцільний жах. І все це зрозуміло.
Тож нині є плани термінового налагодження зруйнованої інфраструктури. Тобто ми бачимо що вже розпочалася підготовка. І вона стосується таких екстраординарних заходів для рятування людей.
Ми ж з вами говоримо про відновлення громад, що робити далі.
Відновлення це не лише налагодження енергопостачання, або знищених будівель. Це повністю перебудова життя громади, бо у нас зараз абсолютно нові умови. Ми бачимо, як окупанти знищили наші підприємства та Каховське водосховище. Тож після деокупації відразу буде нова ситуація, насамперед, для сільського господарства.
По-перше, — у нас значні території та багато об’єктів заміновано. На сьогодні на правому березі Херсонської області однією з найголовніших проблем є розмінування земель сільськогосподарського призначення. За самими простими підрахунками воно може тривати багато років, якщо й надалі проводитиметься такими темпами як зараз. На сьогодні намагаються спростити правила роботи мінерів, які б могли розміновувати всі ці поля. Зокрема, допустити до розмінування іноземців, які мають досвід подібної роботи в різних куточках світу де були військові конфлікти.
По-друге, — на нас попереду очікує повна перебудова життя громади, з урахуванням тих реалій які зараз є. А це повна деіндустріалізація та знищене сільське господарство. І в цих умовах треба перебудувати навіть своє мислення і своє уявлення що робити далі. Ми повинні розуміти, що далі не буде так, як було до війни. Це важливий такий висновок. Адже у нас не буде стільки людей, не буде такої інфраструктури, підприємств, сільського господарства, які були. Все треба буде перебудовувати.
Як це робити? Насамперед, зрозуміти це, а також усвідомити, які виклики на нас очікують. Далі використовувати світовий досвід відновлення і робити це під контролем міжнародних організацій. Також ми вже накопичили власний досвід з відновлення деокупованих громад правобережжя Херсонщини, і він стане у нагоді.
Зауважу, що окремі наші грома—ди на правому березі, там де зараз немає обстрілів, беруть під опіку міжнародні організації та інші регіони України. Вони надсилають бригади ремонтників, фінансують відбудову найважливіших споруд, які потрібні для функціонування громад, насамперед. Також зараз іде процес створення важливих документів, так званих Планів стратегічного відновлення і розвитку. До їх розробки активно залучають як місцевих мешканців, так і експертів ззовні. Це робиться для того, щоб створити цей документ разом — органами влади та мешканцями громад. Щоб люди самі зрозуміли ситуацію в якій вони опинилися, а також щоб вони знали, які в громади є ресурси, і відповідно, які вони бачать першочергові завдання для вирішення. І вже через оце розуміння будували реалістичні плани відновлення.
Також це потрібно для того, щоб позбавити мешканців наших громад, які вже звільнили, а також тих, хто чекає на звільнення — від патерналістських поглядів, стосовно того, що нам все відновлять, що все буде добре і нормально.
Довідково. Патерналізм (від лат. pater — батько) — це така система взаємовідносин, при якій право прийняття важливих рішень для забезпечення загального блага делегується більш авторитетним, старшим та досвідченим людям. Так, наприклад, патерналізмом називають таку модель взаємодії влади з народом: влада бере на себе відповідальність за загальний добробут народу. Вона самостійно приймає рішення (видає закони), які, на її думку, повинні принести загальне благо. Натомість в обмін на це «благо», народ відмовляється від деякої частини своїх прав та свобод, переходячи у статус підопічних (платить податки, виконує закони, не втручається в управління). Але, важливо зазначити, що подібна практика взаємовідносин характерна в основному для авторитарних або диктаторських форм правління.
Але все буде по іншому. Буде тяжко. І головне, потрібно розраховувати, насамперед, на свої сили, на реалістичні плани. Як це можна зробити — зрозуміло що у вільному світі. Я би сказав, що це скоріш не плани, а рецепти з відновлення.
Наприклад такі: залучення громадян до обговорення, до ухвалення рішень, щоб самі люди відчували себе учасниками процесу відновлення. Не чекали що хтось за них це зробить, а планували і розуміли свої сили. Це найголовніше. І будували свої реалістичні плани, описуючи що необхідно зробити. Ці плани складали і передавали в центри, які зараз займаються питаннями відновлення. А вже ці центри шукатимуть фінансування під конкретні проєкти.
Є багато проблем і навіть зараз у нас. Бо не всі люди розуміють, яким шляхом громада має рухатися далі, у них немає досвіду та кваліфікації, щоб підготувати ці проєкти по відновленню. І я знаю, нам розповідають представники військових адміністрацій, що вони просять громади, щоб передавали ці напрацьовані і розроблені документи з відновлення. Адже нині частково є фінанси, щоб на першому етапі можна було відновити те, що важливо насамперед. Але наші місцеві громади ще не можуть цього робити. І ось зараз виникло таке питання: треба створювати спеціальні курси або семінари для менеджерів (керівників місцевих громад), щоб вони вчилися готувати проєктну документацію, створювати кошториси, реалістичні проєкти щоб можна було це подавати на фінансування.
Тобто потрібно, перше, — залучити жителів громад до обговорення рішень по відновленню.
Друге, — проводити навчання людей щоб вони могли створювати грамотні проєктні рішення.
Третє, — налагоджувати первісний рівень життя, щоб ті, хто виїхали, повернулися. Бо якщо наші співгромадяни, які від початку повномасштабного російського вторгненя евакуювалися в інші регіони України чи за кордон, не повернуться назад, то відновлюй не відновлюй, але нічого не буде. У нас зараз складається така катастрофічна ситуація не лише через те, що у нас немає води — територія зневоднена, що всі поля заміновані, що у нас деіндустріалізація — зниження або повне припинення індустріальних активностей у регіоні, а й ще через те, що немає людей. І цих людей потрібно повертати. А повертати через залучення по відновленню, і щоб люди розуміли перспективу змін.
Знаю про одне з болючих запитань, яке турбує мешканців лівобережної Херсонщини — це подальша доля невеликих сіл та селищ. Не секрет, що у чималій кількості невеликих населених пунктів області, ще до війни вирішувалося питання стосовно того, залишати там школу, дитячий садок, чи можливо буде більш доцільно та економічно вигідно возити дітей автобусом на навчання до центру громади.
Тепер люди не знають що буде далі з їх селами. Вціліють ті школа, дитячий садок, Будинок культури, фельдшерський пункт, чи це буде зруйноване. Чи будуть все це відбудовувати після війни? Чи можливо людей поставлять перед фактом, що будувати такі об’єкти в маленькому селі, де проживає приміром 300-400 осіб, — це абсолютне недоцільне вкладання коштів в населений пункт. Що краще витрати гроші на закупівлю автобусів і відновлення доріг. А можливо оберуть абсолютно інший шлях відновлення: відбудують 3-4 населених пункти з 20, що були до повномасштабного вторгнення, і людям запропонують туди переселитися.
На сьогодні у нас є такі села на правому березі Дніпра, які стоять пусті, їх десятки. Там, після вигнання росіян, немає ні будинків, ні людей. І ніхто туди поки що не буде повертатися, бо немає куди, земля замінована, все зруйноване, проблеми з водою: частина сіл на правому березі — без водопостачання, а в інші населені пункти ще досі затоплені після підриву Каховської ГЕС.
Нині на Херсонщині діє програма “Пліч-о-пліч”, в рамках якої допомогу деокупованим громадам Херсонській області надають регіони України — і коштами, і робочою силою. Різні області беруть шефство над окремими селами і намагаються їх відновити. І потрібно зрозуміти, що вони беруться за відбудову не всіх сіл. А тих, де немає обстрілів, та де є люди, які зможуть утримувати ці території.
На сьогодні ми повинні розуміти, що у нас кількість населення вже зменшилася і відповідно зменшиться кількість населених пунктів. І ми ж не знаємо як проходитимуть бойові дії з подальшої деокупації Херсонської області. Ми можемо лише сподіватися на Збройні сили України, які зможуть сильними ударами визволити лівобережну Херсонщину так, щоб ворог просто піде з нашої території. Але може все бути по іншому. Ми бачимо зараз, які запеклі бої тривають на Запорізькому напрямку, де росіяни перетворюються села в руїни. Зауважу, що коли наші військові визволяють село вони відразу намагаються евакуювати людей — всіх, хто там ще є живий.
Тому треба розуміти, що не буде такої кількості сіл в Херсонській області, як було до війни. Це важливо. І розуміти не лише це, а й ті фактори, що я зазначив вище.
Зараз окупованим громадам потрібні ідеї проєктів. Потрібно створити умови для комунікації влади і населення, спільно працювати над кожною темою, презентувати ці напрацювання, щоб їх використали, коли розроблятимуться стратегії відновлення територій.
Володимир Молчанов, експерт Причорноморського центру політичних і соціальних досліджень
— Звільнені громади Херсонської області вже майже повністю розробили Плани з відновлення територій. Правда, це робилося аврально, вони поспішали, тож працювали над їх створенням ударними темпами. Потрібно було якнайшвидше визначити наскільки ці плани адекватні і враховують проблеми, що виникли внаслідок механічного руйнування інфраструктурних об’єктів. А також проблеми, які безпосередньо хвилюють громадян, а саме: залишатися чи повертатися в ті місця, звідки вони виїхали.
Що стосується громад, які зараз ще в окупації, то тут метод який застосовували деокуповані громади Херсонщини щодо визначення шкоди від якихось безпосередніх обстрілів, мінувань, стану певної інфраструктури — застосувати неможливо.
По-перше, — потрібно дефектувати ці об’єкти.
По-друге, — ще будуть додаткові руйнування скоріш за все через те, що тривають бойові дії. Приміром, як на Запорізькому фронті, де росіяни завдають тотального руйнування усім без винятку населеним пунктам, що перебувають на лінії вогню. А там же живуть люди! І з наближенням лінії фронту та посиленням обстрілів їм доведеться тікати будь-куди, навіть до Криму. Тож треба обрати для цих громад трохи інші механізми планування відновлення.
Проте є питання, які на рівні громади вирішити неможливо, цим мають займатися більш високі владні інституції. До прикладу, неможливо вирішити питання стосовно того, як працюватиме, наприклад, зрошувальна система. Адже у нас деякі територій мають тотальну залежність від неї. Тож поки не буде відновлене Каховське водосховище, щось казати про якість життя та відновлення сільгоспвиробництва поки не варто.
Тобто треба ув’язувати всі плани відновлення в інфраструктурній частині з відновленням, а краще реконструкцією зрошувальних систем Північнокримського і певною мірою Каховського каналів. Також максимально заохотити сільгоспвиробників використовувати менш водовитратні способи зрошення, як наприклад крапельне.
Зауважу, що Каховський магістральний канал у довоєнний період мав менші втрати води, бо він новіший, ніж Північнокримський. Також Каховський канал має кращу гідроізоляцію, але варто пам’ятати про такі природні процеси, як втрати води на випаровування, які на півдні України є значними.
Нижньосірогозькій громаді також у плани відновлення бажано включити питання зрошення, зокрема, заводнення балки Великі Сірогози, на жаль, яка знову висихає. Треба мати на увазі, що Каховський магістральний канал майже сухий і наступного року вже ніякого зрошення не буде, навіть цього року ймовірно не вистачить води для забезпечення Мелітополя і Бердянська.
Але я веду до трохи іншої думки — проблема зараз в тому, що значна частина людей сприймає росію і російську окупацію вже як хоч і вимушену, але нормальність. В чому це полягає — більшість людей взяли російські паспорти. Зараз їх примусять голосувати в той чи інший спосіб. Можливо вони не будуть голосувати, а за них там хтось розпишеться і поставить галочку. Головне в тому, що їх лякатимуть тим, що вони потім нестимуть в Україні відповідальність за ці дії. Тобто росіяни намагатимуться у них розвинути стокгольмський синдром. Щоб ці люди змушені були підтримували росію просто тому, що вони побоюються покарання за певні колабораційні дії.
Також непокоїть освіта. Нещодавно спілкувався з батьками деяких дітей з Хрестівської громади Чаплинського району (за старим адмінустроєм), його ще росіяни називають муніципальним округом, як і власне всі старі райони.
Мене що вразило: батьки думають про те, як дітей зараз навчати, а не про те, що їх примушують заганяти дітей у російські школи. Але вони собі так розмірковують, якщо буде російська школа реально працювати (бо вона не працювала минулого року), то ми віддамо дітей туди, адже краще щоб вони вчилися очно. Якщо російська школа не відкриється — то нехай діти навчаються в Асканії Новій, в українській онлайн школі, яка працює.
Що це означає? А це означає, що немає такого розуміння у тих людей, що росія — це абсолютне зло, що від неї треба триматися подалі. Звісно, що батьки віддадуть туди дітей, аби на якесь навчання, і потім цим дітям там промиватимуть мізки.
Ми маємо розуміти, що після звільнення територій, якась значна частина людей, а передусім це люди, які схильні дивитися телевізор (а там окрім російського нічого не транслюють), досить швидко переходять на точку зору того, хто сидить по той бік екрану. Також це діти, яким промиватимуть ще несформований мозок, для того, щоб нав’язати всі ці російські наративи.
Тому нам потрібно в планах відновлення лівобережжя Херсонської області враховувати гуманітарний аспект набагато серйозніше, ніж це відбувається на правому березі, де взагалі про нього забувають. Хоча є там колаборанти, їх хапають, саджають. Тут же ми зіткнемося з тим, що є жертви російської пропаганди. Так, можна казати що це ненайрозумніші люди були, але маємо що маємо. І більше того — з поміж них є діти, які, наразі, не відповідають за свої дії. Їх неможливо карати чи щось з ними примусово робити.
Тож виходячи з усього цього ми матимемо майже половину населення, яке сприйматиме росію не як якесь добро, а просто як свою країну, громадянами якої вони природньо є. І от з тим, щоб їх перевиховувати з одного боку не порушуючи права людини, а розуміючи що ці люди є жертвами, а з іншого боку треба критерії ефективності розробити щоб перевиховання людини не залишилися в тому ментальному вигляді в якому їх залишили росіяни.
Ми бачимо наприклад колишню Німецьку Демократичну Республіку, де продовжують набагато більше голосувати за ліву партію комуністів або ж за фашистів, як альтернативу для Німеччини. Так само, як приїжджі в Німеччину німці з Казахстану, які піддавались там репресіям, тим не менш в більшості своїй є проросійськими. Тож це значить, що перебування у вільному світі не виховує і не перевиховує людину саму по собі. Потрібні якість ефективні заходи та серйозна дискусія. Я, наприклад, не готовий до якихось готових рішень і пропозицій на ці теми як це робити. Треба щоб збиралися разом психологи, юристи, пропагандисти, і разом професійно вирішувати, яку тактику і стратегію застосувати для ментального відновлення.
Ось приблизно що вже зараз можна починати робити, адже типова поведінка таких людей є більш-менш прогнозованою.
Незалежно від того звільнять чи не звільнять, і в якому стані буде вся інфраструктура, ми можемо вже заздалегідь формувати спілкування з цими людьми, які пережили окупацію. Звісно, що чим довше це триватиме, тим гірша ситуація буде. Людей, що залишилися на окупованих територіях почнуть мобілізовувати, потім з’являться жертви війни з окопів, які наприклад кінцівки втратять і казатимуть, що все це зробила Україна. Ми зараз по Донецькій і Луганській областях бачимо, що ті, хто постраждав, вони були насильно мобілізовані, їх гнали як гарматне м’ясо в “м’ясні штурми”. Але тим не менше, у них немає розуміння, що винна росія. Вони знають що їм ногу відірвало українським снарядом. Тобто укронацисти це зробили. І така сама ситуація цілком можлива і на лівому березі Херсонщини. Незалежно від того, що ці люди ще нещодавно вважали себе українцями і навіть протестували проти російського вторгнення і проти окупантів в перші дні вторгнення військ рф на українські землі.
Тобто це така моя думка, що цей забутий напрямок треба зробити пріоритетним в плані відновлення окупованих наразі лівобережних громад.
Публікація створена в рамках проєкту Української Асоціації Медіа Бізнесу (УАМБ) “Підтримка місцевих незалежних ЗМІ в Україні під час війни”. Цей проєкт реалізується УАМБ в рамках загальної стратегії ЮНЕСКО для сектору комунікації та інформації в Україні, що фінансується Японією.
