Чи потрібно вже сьогодні розпочинати підготовку до відбудови та розвитку деокупованих територій, готуватися заздалегідь до поновлення нормального життя у громадах? Які ймовірні проблеми можуть нас очікувати на територіях звільнених від “росіян-визволителів”?
Ми запропонували ці питання людям, чиї погляди однозначно є авторитетними в громадах. Подаємо думки волонтерів і громадських активістів (з питань безпеки більшість з них дали коментарі анонімно).
“Вже сьогодні потрібно шукати партнерські зв'язки, вивчати досвід інших громад”
Валерій Газаєв, Почесний громадянин Нижньосірогозького району, волонтер, начальник управління фізичної культури та спорту Мелітопольської міської ради, заслужений майстер спорту та заслужений тренер України.
Народився та виріс на Сірогозщині, має постійні зв'язки з цією громадою. В перші дні повномасштабного вторгнення він створив гуманітарний фонд “Підтримки Мелітополя”, нині вивчає практику роботи на вже деокупованих територіях різних регіонів України, налагоджує стосунки з громадськими та волонтерськими організаціями.
Валерій поділився думками, що потрібно вже сьогодні робити, щоб після деокупації лівобережної частини Херсонської області допомогти людям облаштовуватися та відновлювати своє життя на рідних землях.
— Насамперед, зазначу, що я не можу вважати себе експертом з цих питань, оскільки в мене трохи інший профіль діяльності. Але все ж маю деякий досвід, бо своїми очима бачив, у якому стані залишають росіяни населені пункти після своєї втечі чи відступу. Також спілкувався з людьми на деокупованих територіях в декількох областях України, де проходили тяжкі бої і населені пункти перебували в окупації. Здебільшого вони дуже зруйновані.
Я вивчаю практику зв'язків нашої майбутньої співпраці із закордонними партнерами з відновлення деокупованих територій. Окрім того, займаюся особисто налагодженням стосунків для відновлення спортивної інфраструктури та спортивно-матеріальної бази міста Мелітополя після деокупації. Тож деякий досвід є, як спеціаліста, і як волонтера, який з цими питаннями стикається в даний час і в найближчим часом ними опікуватиметься. Тож можу висловити своє бачення стосовно того, як має проходити відновлення громад після визволення.
По-перше, — вважаю, що питаннями відбудови треба було займатися ще вчора: вивчити практику та реалізацію потрібних питань з відновлення інфраструктури на деокупованих територіях. Найяскравіший приклад та багатий досвід — це Буча, яка найпершою була звільнена. Її доля отримала резонансне інформаційне поширення у світі. Так ось там після звільнення дуже добре була налагоджена робота як з іноземними партнерами, так і з державою, а саме в плані реалізації державних програм, які безпосередньо спрямовані на відновлення і відбудову деокупованих територій.
Так і нам треба вже сьогодні шукати партнерські зв'язки, вивчати досвід інших громад. Також в Європі, США та Канаді знаходити міста побратими. На рівні держави вивчати всі програми спрямовані на відновлення звільнених територій, нагадувати про себе, заздалегідь укладати угоди з відновлення інфраструктури.
На мою думку, мають діяти спільні робочі групи з іншими містами та містечками, які нині тимчасово окуповані. Наприклад Маріуполь, Мелітополь, Бердянськ, Енергодар, міста Сходу, такі як Кремінна, Лисичанськ, Сєвєродонецьк — аби разом готувати програми, ділитися досвідом, спільно претендувати на допомогу міжнародних організацій чи держави. Цю роботу однозначно треба робити вже сьогодні.
Наведу приклад, як діє Мелітопольська міська рада. Мер Мелітополя Іван Федоров щойно повернувся з довготривалого відрядження: він побував у декількох країнах Європи, містах-побратимах, де підписував угоди та меморандуми про співпрацю. Все це робиться з перспективою отримати активну допомогу після деокупації для відродження та розвитку міста.
Не дивлячись на те, що ми, відверто кажучи, далекі ще до відновлення нормального життя у нашому місті, і наша доля в руках ЗСУ та наших західних партнерів, звісно і всіх нас — ми маємо допомагати наближати перемогу та повернення української території. І готуватися до відновлення там життя. Маємо допомогти людям повернутися до нормального життя, наскільки це можливо.
Ще до повернення на деокуповані території у нас має бути, хоча б мінімально, техніка для роботи, аби населені пункти могли нормально функціонувати. Наприклад, вже зараз Мелітопольська міська рада знаходить і дістає в Європі спецтехніку для підрозділів ДНС, патрульної, лікарів, швидкої допомоги. Готує реабілітаційні центри, які вже працюють для психологічної та фізичної реабілітації наших воїнів. Це все ставиться на баланс Мелітопольських військових частин, які наразі працюють у Запоріжжі. І робиться це, щоб комунальні та соціальні служби повернулися в місто з мінімально необхідною технікою аби можна було відразу розпочати роботу.
Якщо ми говоримо сьогодні конкретно про наш Нижньосірогозький регіон, то треба щоб уже працювала робоча група, був розроблений план відновлення та розвитку територіальної громади, програми комплексного відновлення територій та план розвитку території. І не лише на папері — керівництво громади вже має “крутитися” щоб виконувати ці стратегічні плани, налагодити контакти та накопичувати техніку та матеріали для майбутньої роботи на звільненій території.
“На першому місці після звільненя будуть люди з їх проблемами, що накопичилися в російській окупації”
Ірина, волонтерка
Якщо хтось почав волонтерити вже після повномасштабного вторгнення РФ в Україну і має досвід такої діяльності лише кілька місяців, то пані Ірина з тієї категорії волонтерів, хто має за плечима багаторічний досвід роботи. В умовах війни їй довелося лише змінити “спеціалізацію”. Адже до повномасштабного вторгнення Ірина допомагала збирати кошти і організовувати благодійні заходи, насамперед, для діток з тяжкими хворобами, та для земляків, які потребували кошти на лікування. Після окупації Сірогозщини волонтерка почала, насамперед, організовувати доставку ліків на окуповані території. Згодом – допомагати землякам-військовим. Пані Ірина поділилася з нашим виданням своїм баченням проблем, з якими можуть стикнутися мешканці лівобережної частини Херсонщини після деокупації.
— Люди усвідомили, що війна — це серйозно: це серйозна загроза життю і абсолютна зміна звичного існування, адже ти постійно бережеш своє життя, думаєш, як забезпечити життя навколо тебе, життя твоїх рідних і близьких.
Тож на першому місці після деокупації будуть люди з їх проблемами, що накопичилися і виникли в умовах російської окупації. Потрібно буде забезпечити їх, насамперед, медичним обслуговуванням та ліками, надати психологічну і юридичну підтримку. Окремої допомоги потребуватимуть діти, адже саме вони зараз перебувають під “пресом” російської пропаганди.
Після деокупації постане потреба в швидкому відновленні. І хоча ми не можемо передбачити, в якому стані будуть наші населені пункти, однак потрібно бути готовими до різних “сценаріїв” розвитку подій.
З досвіду деокупованих територій бачу, що після звільнення громад лівобережної Херсонської області буде багато подібних проблем. Це забезпечення водою, світлом, зв’язком. Потрібні будуть будівельні матеріали, інструменти, транспортні засоби, можливо посівний матеріал і навіть свійська худоба та птиця аби відновити сільське господарство і дати людям самостійно себе прогодувати.
Більшість людей, які виїхали з окупації, втратили все: майно, бізнес. Але вони планують повернутися додому, і таких людей багато. Тож потрібно буде максимально швидко повернути життя в кожний населений пункт.
Відбудова кожного села і селища залежатиме від тих, хто організовує цю роботу. Не від окремих мешканців, адже в них є своя роль — допомагати відбудовувати і відновлювати. А місцева влада вже зараз має знаходити необхідні для цього ресурси, шукати донорів, державні програми, які допоможуть відновити нормальне життя в громаді.
“Треба вірити в Бога та ЗСУ”
Петро, волонтер
— Чи потрібно вже зараз готуватися до деокупації? Так я вважаю що потрібно, адже деокупація наших територій, наших домівок не за горами, а можливо станеться уже найближчим часом. Треба вірити в Бога та ЗСУ.
Які перші кроки ми повинні робити вже зараз?
Вважаю, що вже зараз потрібно готувати спеціалістів соціально-психологічних служб, які згладжуватимуть ті конфліктні ситуації, що обов'язково виникатимуть між людьми, які залишилися в окупації та тими, хто повернеться з підконтрольної території України.
Необхідно розробляти програми відновлення пошкодженої інфраструктури на наших територіях, які нині окуповані ворогом та програми розвитку громад після деокупації.
Потрібно вже зараз складати програми розвитку соціальної, економічної, аграрної сфери. Думати про технічні засоби, які необхідні нам при навчанні наших дітей, лікуванні хворих людей та соціальному захисті.
“Ми повинні розуміти, що громади не буде, якщо люди не повернуться”
Володимир, депутат селищної ради
— Беззаперечно, до повернення на деокуповані території треба готуватися. Адже більшість з тих людей, хто у свій час виїхав з рідної домівки, мріє повернутися. А для того, щоб люди повернулися і змогли там жити, треба їм створити умови.
Я сьогодні маю змогу бувати в деокупованих громадах правобережної Херсонщини і бачити, що там відбувається. Наприклад, у Бериславському районі. Бачу ті помилки, яких можна уникнути, готуючись заздалегідь до деокупації наших громад. Вивчаю досвід і дещо наопрацьовую для майбутньої роботи в громаді після її звільнення.
Хочу зазначити, що ті території, де ведуться бойові дії чи постійно обстрілюються — вони повинні бути в червоній зоні. І це мають відстоювати селищні та міські адміністрації, щоб такі населені пункти не перевели у якусь сіру зону. Від цього залежить багато і в соціальному, і в технічному плані.
Ми бачимо, що деокупові території Херсонської області забезпечують гуманітарною допомогою і бутильованою питною водою громадські та волонтерські організації. Але це не вирішує головної проблеми з водою, хоча вже майже рік минув після деокупації правобережжя. Наприклад, у одному з сіл Бериславського району, раз на тиждень подається вода — там впав рівень води в свердловинах через аварію на Каховській ГЕС, існують реальні проблеми з енергозабезпеченням.
Отже висновок: ті адміністрації, де території ще окуповані, вже сьогодні повинні ці питання прораховувати.
У нашій Нижньосірогозькій громаді є свердловини і ми не залежимо від рівня води в Дніпрі. Думаю, що свердловини збережуться. Але треба пам'ятати: ми залежні від електроенергії, а відступаючи росіяни, найімовірніше її “обрубають”. Тож буде гуманітарна допомога, буде бутильована вода — працюватимуть волонтери, це добре. Та людям потрібна не привозна вода раз на тиждень. Тому ми сьогодні маємо готуватися, щоб з перших днів звільнення території людям дати воду. А для цього вже зараз потрібно запастися генераторами, насосним обладнанням, пальним, передбачити в бюджеті кошти на нього.
Ми повинні розуміти, що громади не буде, якщо люди не повернуться. Тому не треба забувати про створення умов для життя.
Наступна проблема, яку доведеться першочергово розв'язувати, стосуватиметься безпосередньо ремонтів та відбудови зруйнованого під час повномасштабної війни. Реально ми не знаємо, які будівлі залишаться.
Як голова профільної комісії селищної ради, в компетенції якої зруйноване та пошкоджене майно, я розумію, що доведеться чимало працювати над документацією, щоб встановити та занести в державний реєстр всі дані про зруйноване і пошкоджене майно для отримання громадянами компенсації.
Наприклад, треба зробити експертне обстеження пошкоджених об’єктів будівництва та складання звіту. А хто в нашій громаді може це зробити? Тож у нас є можливість заздалегідь шукати організації та спеціалістів, які надаватимуть ці послуги, домовлятися з ними офіційно. Хоча законодавчі акти стосовно пошкодженого майна сьогодні постійно змінюються, але будемо сподіватися, що їх все таки удосконалять.
Соціальні служби теж повинні працювати. Насамперед, ЦНАП. Для його роботи потрібна техніка та фахівці — державні реєстратори (їх має бути щонайменше два). Про це теж треба заздалегідь потурбуватися.
Але якщо, приміром, спеціалісти будуть перебувати у Нижніх Сірогозах та не виїздити в села громади, то такий ЦНАП не потрібен. Державний реєстратор повинен виїздити в кожне село з мобільним кейсом, щоб люди могли подати документи, отримати всі послуги на місці. Адже пенсіонери не зможуть виїхати в центр громади. Немає в селах і можливості подати документи через нотаріуса. Бо де взяти того нотаріуса в селі?
Будуть проблеми з документами на право власності на нерухоме майно — тут потрібен зв'язок з БТІ.
Знаю, що виникатимуть безпекові питання. На новому місці роботи я відповідаю за пункти незламності, тож по можливості, намагаюся вже визначатись з ними на перспективу.
Буваю кожного тижня на нарадах в Запорізькій обласній державній адміністрації, чую, як вирішуються питання, які проблеми виникають, з якими проєктами та благодійними організаціями співпрацює область. Відчуваю, що по старому вже працювати не будемо, хоча до війни у нас в Нижньосірогозькій громаді було багато гарних напрацювань.
На території Херсонщини на відбудові вже працюють так звані “Добробати” — з ними треба вести переговори і вже сьогодні домовлятися, ставати в чергу, щоб відразу після деокупації залучати до роботи в громаді. Але це, як і багато інших питань, в компетенції голови адміністрації. Співпраця зі службами, благодійниками, меморандуми про співпрацю — цим сьогодні має займатися керівництво громади. Звертатися, щоб нам надали якийсь транспорт, карети швидкої допомоги, комунальну техніку... Все це стане у нагоді під час та після визволення територіальної громади.
Крім того, вважаю, влада з першого дня деокупації має бути на місці, хоча це й небезпечно. Якщо ти при владі, взявся за кермо — ти повинен бути поруч з людьми, не наїздами — люди ж там живуть...
“У скрутні часи треба підставляти один одному плече — це завдання кожного”
Марія, депутатка селищної ради
— На сьогодні ми бачимо, що деокуповані громади дуже відрізняються одна від одної. Треба зважати на те, що на це впливає тривалість окупації, рівень руйнувань, наявність ресурсу, особливо людського, який може працювати на відновлення.
Ключовим питанням була і залишається логістика, зокрема, доставка вантажів першої необхідності в деокуповані громади.
З досвіду звільнених територій розумію, що після деокупації постає питання фізичної безпеки: розмінування, невідкладна медична допомога, спроможна мережа послуг від держави. І на цьому етапі головне завдання якомога швидше закривати нагальні потреби.
Особисто у мене є поклик і бажання допомагати і у мене. У скрутні часи треба підставляти один одному плече — це завдання кожного.
Публікація створена в рамках проєкту Української Асоціації Медіа Бізнесу (УАМБ) “Підтримка місцевих незалежних ЗМІ в Україні під час війни”. Цей проєкт реалізується УАМБ в рамках загальної стратегії ЮНЕСКО для сектору комунікації та інформації в Україні, що фінансується Японією.
Авторка Любов Рудя
