Чотири українських родини поділилися своїми історіями виїзду до Європи з тимчасово окупованих регіонів України, про те, як виїжджали власним транспортом і разом з автоперевізниками у передноворічні дні.
Історія перша: дорога в Нідерланди
Маршрут: Донецьк — Нідерланди.
Хто виїжджав: сім’я — чоловік 38 років, його донька 15 років.
Вивіз тварин: кішка.
Транспорт: власний автомобіль.
Які мали документи: у чоловіка був внутрішній паспорт громадянина України; у дівчинки — свідоцтво про народження і протермінований на місяць біометричний закордонний паспорт України; на кішки документів не було ніяких. Авто української реєстрації (на дружину). До виїзду зробили нотаріальний переклад усіх документів на російську мову.
Час в дорозі: з 23 по 29 грудня 2023 року.
Пряма мова: З Донецька виїхав 23 грудня 2023 року в напрямку КПП “Успенка” (Ростовська область), але кудись не туди повернув і опинився на БАПП “Матвєєв-Курган” (Ростовська область). Проїхав його за 15 хвилин (це з прикордонним оглядом), але потім згадав, що мені потрібна міграційна карта.
Коли попросив її у прикордонників, мене повернули на бесіду, яка тривала 4 години. Увесь цей час дитина і кішка чекали в авто. На бесіду їх брати заборонили.
Розмову зі мною вели три ФСБшника. Говорили іноді одночасно, іноді по черзі, іноді один питав, а інший давав йому поради. Декілька разів заводили до кабінету якогось хлопця в кайданках, як вони стверджували — затримали сподвижника Бенладена-Залужного (якась нова лякалка). Коли побачили що я на це не повівся, зробили відбитки моїх пальців і долонь, сфотографували на фоні плакату-ростоміру, як злочинця у фільмах. Після кожної дії, або пари-трійки запитань, відправляли в іншу кімнату “подумати”. Лякали поліграфом, затриманням і всім, що змогли вигадати.
Потім почали перевіряти телефон: передивились усі чати в Telegram, Viber, пошту, історію переглядів на Safari та YouTube. Їх дуже вибісила україномовна переписка щодо виїзду в Європу українців.
Після цього почали зі стовідсотковою впевненістю лякати, що європейці по три рази на день змінюють стать всім українцям, які туди приїхали, а ще нести іншу маячню в стилі Скабєєвої. Погрожували повернути в Донецьк, зіпсувати український паспорт, після чого дали на камеру прочитати текст, що я обожнюю путіна і не підтримую свою країну.
Нарешті віддали мій паспорт, правда, надірвали першу сторінку, і лише тоді пропустили в Росію.
…Дорога з Ростова до Воронежа вся в ямах, на узбіччі було чимало машин з пробитими колесами, тож будьте дуже обережні, особливо якщо їдете по правій смузі. Через погану дорогу в перший день я доїхав лише до міста Богучар (Воронезька область). Там зняв на добу однокімнатну квартиру за 2000 рублів.
На другий день виїхав о 8:00 ранку і поїхав у бік Москви по платній дорозі М-4 (така собі по якості, але після Воронежа можна їхати).
За весь маршрут по платним дорогам Росії заплатив за проїзд 2500 рублів.
Дорогою до Москви поруч із заправками багато їдалень, де можна дешево перекусити, це набагато краще, ніж їсти хот-доги і бутерброди, які продають у мінімаркетах на АЗС. В середньому поїсти на двох коштувало від 650 до 1000 рублів.
Приїхали на другий день до Ржева (Тверська область), там зняли в гостьовому будинку номер за 2400 рублів, плюс 1000 рублів заплатили за парковку.
На третій день виїхали о 6:30.
Після Московської області цивілізація закінчилася. Заправки на дуже великих відстанях одна від одної, іноді більше 100 кілометрів. Траса дуже вузька і зовсім не чищена (вночі випав сніг), весь день їхали 70 км/годину. Їдалень зовсім немає, та й на заправках нормальної їжі немає зовсім.
Доїхали до останнього села з пристойним супермаркетом. Там в “Пятерочке” скупилися і поїхали на БАПП “Убылинка”.
Перед “Убылинкой” є АЗС “Лукойл”. Перший раз побачив заправку, де спочатку заправляєшся, а потім ідеш платити на АЗС.
На “Убылинку” приїхали об 11 годині. Перед в’їздом на пункт пропуску є 100 метрів платної дороги. За проїзд цього відтинку потрібно заплатити 300 рублів (Коломойський просто ридає, що не вигадав такого бізнесу). Простояли до 20:00 години, за цей час пропустили три авто на єврономерах, а нам увесь час говорили — чекайте, ми покличемо.
В 20:00 заступила нова зміна, яка нам сказала, що два дні тому заїхав автобус з громадянами України, і поки вони не пройдуть перевірку — нас не пропустять, а буде це не раніше, ніж за дві доби. Чому про це не сказала денна зміна — загадка.
Тож я вирішив їхати на БАПП “Бурачки” (Псковська область), але на виїзді з “Убылинки” з мене знов запросили 300 рублів. На що я відправив “прохачів” у напрямку крейсера “Москва” і пригрозив звернутися до поліції, що немає альтернативного безкоштовного маршруту. Після чого мене випустили без оплати.
Приїхав на БАПП “Бурачки” близько 22:00 години, став у чергу п’ятим. Тут не ділили авто на українські та європейські. Десь о 23:00 запустили три авто на перевірку. Ми простояли всю ніч, зранку біля нас стала ще одна машина. О 10:00 дали дозвіл на перевірку ще двом машинам.
Нас запустили о 17:10. Одразу сказали повністю звільнити машину від речей. Тож я вийняв усі речі, килимки, задні сидіння, запаску і все, що можна було витягнути без інструмента.
Росіяни оглянули машину з ліхтариком і дзеркалом — сказали, що все гаразд. Нас відправили “просвітити” всі речі через “телевізор” — теж все гаразд. Увесь цей огляд закінчився через 20 хвилин. Після чого виписали направлення на рентген авто.
Проходження рентгену довелося чекати 2 години. Увесь цей час мої речі були на вулиці з дитиною і кішкою. Рентген зайняв приблизно 10 хвилин. Нарешті повернувся назад з результатами рентгену. Нам сказали загрузити речі назад і їхати до останнього вагончика на паспортний контроль. Тут у нас забрали “міграційки”, віддали свідоцтво дитини, а протермінований закордонний паспорт навіть дивитися не захотіли. Мене ж знов відправили на допит, який тривав 5 хвилин. Я одразу сказав, що проходив допит дві доби тому і у ФСБ я не викликав ніяких питань. Перевіряючі поклацали мій телефон, їм не сподобалося, що я дві доби переписувався з хлопцем, який залишився на “Убылинке”. Ми декілька разів списувалися з ним щодо ситуації з пропуску. ФСБшники сказали, що якщо цю переписку побачать вороги Росії, то це може нашкодити безпеці країни.
Паспорт мені довелося очікувати до 12 години ночі.
Нарешті об 00:05 я заїхав на латвійську митницю. Почали перевіряти міграційну карту та питати чи є російський паспорт, питали на грані погроз! Тож не полініться сфотографувати свої міграційні карти (це знадобиться). Потім забрали техпаспорт, мій паспорт і свідоцтво про народження дитини разом з протермінованим закордонним паспортом. Через 2 хвилини повернулися, перевірили машину та відправили оформлювати “зелену карту”. Без неї сказали, що не пропустять. Раджу зробити “зелену карту” заздалегідь на митниці, там ціна на карту на півроку 360 євро, це доволі забагато, але робити нічого.
Потім погукали на співбесіду з начальником з питання оформлення мені “білого” паспорта. Дуже неприємна розмова була, але результат — лист з печаткою про перетин кордону з ЄС отримав.
Пішли на паспортний контроль, потім до ветеринара. Ветлікарка навіть не стала дивитися на нашу кішку. Дала заповнити бланк перетину кордону твариною, поставила печатку і все.
Вже 27 грудня 2023 року о 4:56 по донецькому часу ми виїхали з митниці Латвії.
На проїзд з Донецька до в’їзду в ЄС витратили 28 000 рублів (платні дороги, три баки бензину, 2 ночівлі, їжа, 4 каністри омивача, який в Росії коштує 450 рублів).
У Латвії зробили папери про перетин кордону з твариною, нас попередили, що по приїзду на локацію розподільчого центру потрібно одразу зробити паспорт тварини.
Виїхали з латвійської таможні, ніяких волонтерів не зустріли, тільки поліція, яка не відриваючись від Тік-Току, нас пропустила. Прийняли рішення їхати до Каунаса і там шукати де відпочити.
Заїхали до найближчої АЗС, як потім з’ясувалося ціна на паливо там була найнижчою. Кава 2 євро, паливо 1,37 євро. По Латвії і Литві дуже багато знаків обмеження швидкості до 30-40 км, і навіть подекуди до 20 км/год. Всюди камери відеоспостереження, тож їдьте уважно, знаки не ігноруйте. По місту максимальна швидкість 50 км/год., але до Польщі таких ділянок мало. За містом 70-80-90 — все по знакам, гугл-карти некоректно відображають швидкість, і зовсім не показують де встановлено камери відеоспостереження. Кордонів між країнами немає, окрім Польща — Німеччина. Чим далі їдеш, тим дорожче паливо, приміром, в Нідерландах 2,18 євро, і менше людей розуміють українську або російську мову, але майже всі можуть розмовляти англійською.
Врешті-решт доїхав до Варшави. Зупинилися в тризірковому готелі на трасі. Вартість номеру 70 євро і 4 євро (245 злотих) за кішку, поїсти на двох у Макдональдсі 784 грн (80 злотих).
На ранок виїхали з готелю, заправилися на АЗС десь на Варшавській об’їзній бензином по 1,69 євро. До речі, кава коштувала 7,7 євро. Я просто обожнюю каву, тож мені така ціна, прямо ножом по серцю.
Доїхали до Німеччини. На кордоні поліція оглянула авто, перевірила легальність в’їзду в ЄС. Все дуже ввічливо. До речі, поліцейські гарно спілкуються англійською. Провели зі мною профілактичну розмову на тему перевезення тварин. Порадили транспортувати кішку у клітці, щоб якщо розіб’ємося і здохнемо, — кішка залишилася неушкоджена. Я не зрозумів зв’язок сказаного, але запевнив поліцейських, що обов’язково посаджу кицьку у клітку. Звісно, що цього не зробив, і вона всю останню частину дороги їхала у мене на колінах.
Заїжджали у європейський аналог АТБ — Lidl. В порівнянні з українським ціни — жах, але дуже чисто. Це було в Германії. Здивувало, що ніхто з продавців і касирів не розуміє англійської, але корм для кішки все одно купили — 10 пакетиків за 3,5 євро.
Їзда по Німеччині це щось… Я їхав як завжди по Україні, мене дуже часто обганяли навіть фури. Всі в середньому їдуть 150+ км/год. (ніколи не буду купувати б/у авто з Німеччини — двигун довго не витримає навантажень). Дорога до Берліна супер, широка, чиста, але дуже напружувало водіїв, що навіть в крайній правій смузі їх сліпить дальнім світлом. Навіть АЗС з дороги не видно, треба дивитися на знаки і з’їжджати з автобану. Англійську на заправках також не знають і не розуміють, тож гугл вам в поміч.
Ще хочу звернути увагу, що в Нідерландах не завжди працюють українські картки. Всього на проїзд по ЄС до розподільчого центру в Утрехті витратили 27 000 грн.
Ще потрібно робити документи, але це вже не страшно, головне, що без росіян.
Історія друга: дорога в Польщу
Маршрут: ТОТ Херсонської області — Польща.
Хто виїжджав: сім'я з трьох осіб — жінка 51 рік, чоловік 50 років, їх донька 19 років.
Вивіз тварин: без тварин.
Транспорт: їхали з автоперевізником, 8-місний бус.
Які мали документи: жінка — протерміновані внутрішній та закордонний паспорти громадянина України, чоловік та дівчина — діючі внутрішні та закордонні паспорти громадян України.
Час в дорозі: з 22 по 29 грудня 2023 року.
Пряма мова: 22 грудня автоперевізник привіз нас до Мелітополя, але сказав, що виїджатимемо завтра (накладки деякі були). Тож ночували у місті, нічого за нічліг не платили. Однак наступного дня теж не виїхали, а вирушили в дорогу 24 грудня о 5:00 ранку.
Приблизно о 9:30 були в БАПП “Новоазовськ” (Донецька область). Пройшли паспортний контроль (паспорти природно забрали, сказали очікувати), пройшли сканер і загалом чекали довелося лише 4 години.
Викликали нашу сім'ю, дали заповнити анкету. Може нам така зміна попалася, але в принципі нічого страшного. Ставили загальні питання: “Куди їдете?”, “Чому їдете?”, “Де працювали?”, “Де навчалися?”. Трохи по контактах у телефоні пройшлася, відкатали пальці, сфоткали — на цьому перевірка закінчилася. Розмова тривала 15 хвилин.
Далі шлях Росією приблизно півтори доби.
Приїхали на БАПП “Бурачки” (Псковська область), приблизно о 18:00. Перед нами було 14 людей, тож нам сказали чекати у автобусі перед КПП.
Через деякий час приїхали великі автобуси (їх пропускають поза чергою) і нам повідомили, що ми простоїмо на КПП не менше 3 діб, тому наш водій вирішив їхати на БАПП “Убылинка”.
Приїхали на “Убылинку”. Перед нами в черзі вже стояло 5 людей. Ми думали, що пройдемо все швидко, та як ми помилилися. Незважаючи на те, що перед нами було лише п’ятеро осіб, ми чекали своєї черги майже три доби. Причина відома — людей з українськими паспортами спеціально морять в черзі, а лише потім пропускають.
І ось на третій день о 15:00 з нашого бусика викликали перших п’ятьох на перевірку. Ми сім'єю залишилися далі чекати, думали, що доведеться очікувати своєї черги, як мінімум добу. Але яким було наше здивування, коли нас о 18:00 теж покликали на перевірку. Ми пройшли сканер, паспортний контроль та сіли зачекати наших попутників. Адже п’ятьох пасажирів з нашого буса, яких викликали раніше за нас, на той час ще не перевірили, тож вони чекали своєї черги.
Приблизно після 00:00 почали викликати і їх. Тут я скажу одне — хто на кого потрапить. Четверо людей з нашого буса пройшли перевірку без проблем, розмова тривала хвилин 7-10, пальчики відкатали та вільні. Моя сім'я та ще хлопець із нашої ж компанії потрапили до зовсім іншого співробітника ФСБ, і в нас все було зовсім інакше.
Розмова у кожного тривала не менше 30 хвилин, і все, що їм потрібно було перевірити з видалених файлів у телефоні — відновили, хоча, звичайно, всі ми чистили свої гаджети постійно. Як виявилося все це до одного місця, відновлюють все, що хочуть, за будь-який період, а потім все це тобі вголос читають. Ми нічого не приховували, казали правду.
І ось приблизно після 30 хвилин морального тиску на кожного, спроб принизити, натиснути — нас відпустили. При цьому сказали, що якщо захочете через Шереметьєво повернутись, вас з таким досьє не пропустять, ви вже в базі. Залякували чи правда — залишається лише гадати. Далі відкатали пальці і мене з родиною випустили, це було приблизно о 5 ранку, але хлопця, який їхав з нами — ні.
Чому випустили? Хто каже, що у них немає права не випустити “іноземців”, може, тому що ми не брехали, може, що не вигідно їм таких на своїх територіях тримати.
Латвійський кордон — перевірку пройшли за 5 хвилин, без зайвих питань. Далі нас забрав наступний бус. Довіз до Варшави, далі — своїм ходом хто куди.
Загалом дорога зайняла 7 днів до нашого пункту призначення.
Виїжджати було дуже складно, але можливо. Тож якщо хочете — спробуйте. Готуйтеся до гіршого, але не переставайте вірити у краще.
Історія третя: дорога в Німеччину
Маршрут: ТОТ Запорізької області, Мелітополь — Німеччина
Хто виїжджав: родина з трьох осіб — жінка 47 років, чоловік 54 роки, юнак 17 років.
Вивіз тварин: без тварин.
Транспорт: виїжджали з приватним автоперевізником, 8-місним мінівеном.
Які мали документи: внутрішні українські паспорти та російські паспорти.
Час в дорозі: з 22 по 29 грудня 2023 року.
Пряма мова: Виїзд запланували на 22 грудня 2023 року, але виїхали 24 грудня, оскільки у перевізника зламалася машина і довелося трохи зачекати. О 5-й ранку виїхали з Мелітополя, прямуючи до Новоазовська.
Спочатку планували проходити фільтрацію за російськими паспортами, сподіваючись, що до нас буде менше питань, але водій наполягав на тому, щоб ми проходили митницю виключно за українськими паспортами і одноголосно казали, що їдемо до Європи.
О 9:30 були на БАПП “Новоазовськ” (Донецька область). Водій ще раз усе ретельно пояснив та розклав по поличках: кому, що і як казати. Спочатку був паспортний контроль: забрали паспорти на перевірку у тих, хто вперше перетинав кордон із РФ, а хто раніше це вже робив — повернули одразу. Після паспортного контролю, наші речі відправили на перевірку. Ніхто нічого ретельно не перевіряв і не вивертав наші сумки. Просто речі пропустили через рентген і сказали чекати, доки нам повернуть наші паспорти.
Через 3 години очікування мене першого викликали на розмову з ФСБ. Я, чесно сказати, дуже сильно нервував, але добре, що з собою були заспокійливі пігулки.
Зайшовши до кабінету, мені дали декларацію, яку я мав заповнити. Все за стандартом: “Прізвище, ім’я”, “Звідки і куди їдете?”, “Яку суму грошей маєте при собі?”, “Чи співпрацюєте з спецслужбами України?”, “Чи підтримуєте СВО?”…
Хочу зауважити, що там є підступні питання, на які треба відповідати з розумом. Наприклад: “Чи перетинали Ви раніше кордон РФ?”
Правильною відповіддю, як на мене, буде: “Я живу в РФ (вказуєте своє місто)”.
І таких питань дуже багато, тому на якийсь час “вбийте” собі в голову, що ви “громадянин РФ”.
Після заповнення декларації почали перевіряти мій телефон. Добре що нічого не знайшли. Та й якщо чесно, вони й не особливо намагалися щось знайти — надто “добрий” співробітник попався мені. Далі у мене взяли відбитки пальців і зробили фото, потім почали погрожувати, що Польща не впускає українців, і ми просто даремно витрачаємо свій час — все це їх брудні маніпуляції, не ведіться. Просто кивніть головою і скажіть, що обговорите все з водієм.
Насамкінець, дали підписати документ, у якому я даю свою добровільну згоду на проходження поліграфа. Думаю, ви розумієте, що підписувати це потрібно всім і кожному, інакше вас просто не випустять. Загалом, на цьому все: повернули паспорт та побажали гарної дороги. Загалом усе тривало 20-30 хвилин. Нічого страшного у цьому немає. Однак багато чого залежить від чергової зміни. Після мене викликали батьків: ті ж самі питання, ті ж дії — нічого нового.
О 14:00 ми вже були в нашому автобусі і чекали на інших людей, які все ще проходили фільтрацію. До 15:00 усі були на місці — і ми вирушили до БАПП “Бурачки” (Псковська область).
До кінцевого пункту нашого призначення було 2000 кілометрів, в автобусі було тепло та комфортно — за це спасибі водію, який не ігнорував наші прохання: якщо треба комусь у туалет — зупинить на заправці, якщо хтось захотів їсти — завезе до їдальні.
25 грудня о 18:00 були у “Бурачках”, стали в чергу, чекали до 20:00, але незабаром стало відомо, що приїхало 5 автобусів, які проходять перевірку без черги, а в кожному з цих автобусів по 50 осіб — таким чином нам довелося б чекати кілька діб поки їх перевірять, тому водій, обговоривши з нами цю ситуацію, прийняв рішення їхати на БАПП “Убылинка” (Псковська область), що за 2 години їзди від нашого нинішнього місцезнаходження.
О 22:00 дісталися потрібного пункту і дійшли висновку, що ситуація тут набагато краща, але як ми помилялися: росіяни спеціально “маринували” людей на морозі 2-3 доби, а тільки потім пускали на перевірку. На жаль, ми не виняток — тож дві доби сиділи в машині і чекали, коли нас покличуть.
Скажу відразу, що потрібно бути морально готовим до того, що вам доведеться 2-4 доби, як ми, просто чекати. І у тих, хто на КПП немає жалості ні до кого: чи то маленькі діти, чи пенсіонери — всіх тримають однаково.
27 грудня о 15:00 нас запросили на фільтрацію: спочатку змусили роззутися, потім почали перевіряти сумки, потім, у кого була велика сума грошей, дали вказівку піти і перерахувати їх. Після знову був паспортний контроль: у всіх забрали документи на перевірку, так як було в Новоазовську, але яким був мій шок, коли дівчина-перевіряюча віддала мені паспорт одразу. Як з'ясувалося, я неповнолітній, і вони не мають права перевіряти мене. Цікаво, чому на попередній митниці про це “правило” забули.
Загалом просиділи ми в залі очікування 12 годин, батьків викликали на розмову лише о 01:00. Сама розмова тривала 10 хвилин, хоча зазвичай 30-40, а то й вісім годин — знову ж таки, все залежить від зміни і співробітника, який вам трапиться. Об 01:30 батькам зробили відбитки пальців, віддали паспорти та сказали, що ми можемо бути вільними.
Два страшні роки окупації, два роки страждань, мук і стресу — і ось о 2:00 ми перетнули кордон з Латвією, побачили величезний білборд “Europe Union” — і саме на той момент наче камінь упав з моєї душі. Саме тоді я усвідомив, що страх залишився там — у минулому, на болотах. Неможливо описати емоції, які я відчув у той момент.
Митницю у Латвії пройшли без проблем. Нас запитали: “Куди? Звідки? Навіщо?”, і на цьому мабуть, все. Після чого ми пішли до намету для українських біженців. Там нас напоїли гарячим чаєм і дали зігрітися. Дякую величезним волонтерам.
О 4:00 за нами приїхав автобус і повіз до Варшави. Звідти ми вже самостійно дісталися Німеччини, де нас зустріли родичі.
Друзі, це дуже важкий шлях, який зможе пройти не кожен. Тож почніть готувати себе морально вже зараз. І, повірте, не все так страшно, як ми собі уявляли. Проходять усі — і ви пройдете. Пам'ятайте, що розум і критичне мислення — ваша зброя.
Історія четверта: дорога в Латвію
Маршрут: ТОТ Запорізької області — Латвія.
Хто виїжджав: родина з трьох осіб — чоловік, дружина і їх донька 16 років.
Вивіз тварин: дві кицьки.
Транспорт: власний автомобіль.
Які мали документи: діючі внутрішні паспорти громадян України, протерміновані закордонні паспорти громадян України, внутрішні російські паспорти; кицьки мали паспорти, довідку про щеплення, плюс чіпи.
Час в дорозі: з 22 по 31 грудня 2023 року.
Пряма мова: Виїхали 22 грудня 2023 року. До Мелітополя практично на всіх блокпостах нас зупиняли для перевірки паспортів, іноді питали: “Куди їдете?” Ми відповідали, що в Мелітополь. Лише один раз нас попросили відкрити багажник для перевірки. Після Мелітополя практично не зупиняли.
До Новоазовська (Донецька область) їхали за російськими паспортами. На посту ДАІ “Новоазовськ” була повна перевірка документів, також у нас відкатали пальці, сфотографували, запитали адреси електронної пошти, номери телефону, перевірили месенджери. Тут ми надали для перевірки лише внутрішні українські паспорти, російські документи сховали, сказали, що російське громадянство ще не набули.
Далі, десь близько 17:00, прибули на ДАПП “Новоазовськ”. Перевірку почали з огляду нашого авто (з дзеркалом) та просканували речі.
Поки носили речі на сканер, мене викликали першою на розмову. Після чого відкатали пальці і сфотографували, а тим часом у сусідній кімнаті перевіряли мій телефон.
Запитань було не багато і вся бесіда зі зняттям відбитків і фото зайняла хвилин двадцять. Цікавилися куди ми їдемо, до кого, адреса сторони, яка зустрічає, яка у мене освіта, а ще з ким це я спілкувалася в телефонній переписці українською мовою.
Перед виїздом ми вдома обговорили відповіді на стандартні питання та прийняли рішення говорили під час перевірок правду, щоб не плутатися у розмові. У телефонах чистили історію браузера, і все, що пов'язано з політикою, також реакції на відео в YouTube і чати. Залишили фільми, рецепти, спорт, здоров'я (спеціально робили перегляд такого контенту) і те, що можна обґрунтувати та пояснити, наприклад, банківські додатки з українською символікою не видаляли. Видалили лише ті, де були донати на ЗСУ.
Після мене викликали чоловіка. Його приблизно те саме питали і за часом приблизно 20 хвилин тривала вся бесіда.
Далі близько двох години чекали виклику на розмову доньки, і хоча їй 16 років, але розмову з нею проводили. Бесідували з нею найдовше (близько 40 хвилин) і питань було набагато більше і рівень питань був більш складний. Детально розпитували куди і навіщо вона їде.
Запитань, як ми ставимося до СВО, не було ні до кого. І ще, як мені здалося, речі на сканер можна було не всі тягнути. Не було ніякого контролю, ніхто не перевіряв чи все ми просканували.
Близько 21:00 нам повернули останній документ, і ми поїхали на Таганрог (Ростовська область) шукати нічліг.
Всі ми мали російські сімки на телефоні і перед поїздкою їх поповнили, щоб в дорозі мати стабільний інтернет. Однак він закінчився відразу ж, як тільки ми виїхали за межі нашого міста, і більше не з'явився.
До Маріуполя чоловік знав дорогу, далі до Таганрога, їхали інтуїтивно орієнтуючись по дорожніх знаках.
Приїхали в місто близько 22:00 години. Дуже пощастило, що не довго шукали готель, і знайшли його рандомно. Заселяти нас у готель із українськими паспортами навідсіч відмовилися. На рецепції сказали, що всі готелі перевіряють поліцейські патрулі, і якщо є постояльці з українськими документами — адміністрацію закладу штрафують.
Наступного дня, коли ми знову зупинилися в готелі на ночівлю, то як тільки заселились (вже за російськими паспортами) — майже відразу прибув патруль із перевіркою. Поліцейські переписали паспортні дані всіх гостей. Тому весь шлях по РФ нам довелося їхати з російськими паспортами.
Також у Таганрозі ми купили ще одну сім-карту для інтернету (так само за російським паспортом).
Не доїжджаючи до Воронежа (адміністративний центр Воронезької області) у нас було невелике ДТП (цього дня після зливи і туману підморозило трасу). На в'їзді на АЗС чоловік в'їхав у купу зледенілого снігу, яку нагребли і залишили, пошкодив бампер, фару і радіатор.
Водії фур, які перебували на заправці, допомогли витягнути нашу машину та викликати евакуатор до Воронежа.
У цьому місті ми застрягли на 4 дні з ремонтом машини. У підсумку грошей заплатили дуже багато, а ремонт нашій автівці зробили такий собі.
З Воронежа виїхали 28 грудня. Подорож взимку дуже складне випробування. Щиро раджу всім їхати в теплу пору, коли ще довгий світловий день.
У нас була ще одна пригода пов'язана з авто: трохи підспускало переднє ліве колесо і ми періодично заїжджали на АЗС, щоб перевірити і підкачати його.
30 грудня близько 10:00 ми заїхали на АЗС і підкачали колесо. Через півгодини їзди по трасі нам почала сигналити машина на російських номерах. Водій показував пальцем на колесо нашої автівки.
Ми зупинилися, а машина, що подавала сигнали, зупинилася за 2 метри від нас, з неї вийшли троє молодих людей (вік до 30 років) і сказали, що допоможуть землякам. Ми в свою чергу спитали звідки земляки? Вони відповіли що із Запоріжжя.
Мій чоловік почав уточнювати яким чином із Запоріжжя на російських номерах? Вони уникнули конкретної відповіді, почали розповідати про Нову Каховку, Токмак… Зі своєї машини дістали відмінний домкрат і поміняли нам два колеса. Грошей не взяли та поїхали. Я пожартувала, чи не працюють вони на СТО, вони сказали, що ні, просто два роки їздять бездоріжжям. Ще чоловік помітив, що у одного з них проглядала армійська білизна... Загалом не знаю, що це було…
31 грудня близько 11:00 ми заїхали на БАПП “Бурачки” (Псковська область). Машин перед нами не було, лише автобус. Ми зупинилися біля інспекторів у будці та подали українські документи. Документ дочки нам повернули одразу (тут її на розмову не викликали і телефон її не перевіряли). Наказано було повністю розвантажити машину і всі речі нести на скан (тут машина не осторонь стояла, як у Новоазовську, а перед носом інспекторів і вони могли контролювати процес).
Після сканування речей порожню машину відправили так само на сканування. Тільки після цього дозволили всі речі повернути до машини. Під час усіх маніпуляцій потрібно намагатися стежити за речами (у нас дещо пропало). Потім близько 1 – 1,5 години чекали виклика на розмову.
О 18:00 до нас підійшла інспектор, яка приймала наші документи, сказала швидко заповнити міграційні карти, і сама пішла просити, аби нас прийняти якнайшвидше на співбесіду.
Можливо напередодні Нового року дива все-таки відбуваються. Нас удвох із чоловіком завели до кабінету, де було три співробітники органів, посадили за сусідні столи, тож природно, що ми чули і питання та відповіді один одного. Чоловікові попався нормальний співробітник, мені — мудакуватий. Запитання ставили стосовно того куди ми їдемо, навіщо, адреса зустрічаючих, навіщо я так почистила телефон. Я пояснювала, що це стара модель з обмеженою внутрішньою пам'яттю, немає місця для фото та іншого. Раніше була карта пам'яті, але зараз російська сімка, більше слотів для карток/сімок немає). Також запитали про моє ставлення до СВО, потім довелося прослухали поради з патріотичного виховання дитини. Пальці не катали, фото не робили. Сказали встати і йти за ними. Довели до виходу, там вже очікувала на мене донька, запитали ким я їй доводжусь і куди її везуть.
Десь о 20:00 ми виїхали з БАПП та виїхали до Латвії. Тут ми купили ще одну сімку, оскільки російський інтернет зник після перетину кордону.
PS. З приводу вивезення тварин: у нас було 2 кішки з паспортами, щепленням від сказу та чіпами. Жодна прикордонна служба РФ ніякого інтересу до них не виявляла. На БАПП “Бурачки” при скануванні речей була вказівка зробити сканування котячих переносок (без тварин звичайно).
Вперше наших кішок оглянули та перевірили їх паспорти на латвійському кордоні. Ветлікар видав документ із рекомендаціями, підписом та печаткою і нас благополучно пропустили далі. При заселенні в готелі, скрізь вносили додаткову оплату за кицьок (РФ — 500 рублів, Латвія — 5-8 євро).
Скорочення в тексті:
*БАПП — багатосторонній автомобільний пункт пропуску,
*КПП — контрольно-пропускний пункт.
