Російські окупаційні війська дедалі частіше застосовують хімічну зброю в Україні, порушуючи цим Конвенцію про хімічну зброю. Росія не може про те не знати, що хімічна зброя є забороненою, а наслідки її застосування будуть довготривалими і згубними не лише для людей, а й для довкілля.
Історія появи хімічної зброї і чому вона тримає “пальму першості” у “хімії вбивства”
Сучасне використання хімічної зброї почалося з Першої світової війни, коли обидві сторони конфлікту використовували отруйний газ, щоб заподіяти сильні страждання та спричинити значні втрати на полі бою. Тож саме хімії належить «пальма першості» в створенні засобів масового знищення людства, і споконвіку людям була відома здатність отруйних речовин спричиняти загибель усього живого.
“Хімію вбивства” широко застосовували протягом століть, але під час полювання на диких тварин та у боротьбі між племенами, і увесь час цю зброю розвивали і удосконалювали. Офіційною ж датою використання отруйних речовин в бойових діях, вже як хімічної зброї першого покоління, вважають 22 квітня 1915 року. Відлік почато з моменту в Першій світовій війні, коли німецькі війська, під час підготовки контрнаступу біля містечка Іпр, встановили на ділянці фронту шириною шість кілометрів 6 000 балонів, що містили 180 тонн хлору, і пустили цей отруйний газ на позиції противника.
Така зброя в основному складалася з добре відомих комерційних хімічних речовин, які вміщуються в стандартні боєприпаси, такі як гранати та артилерійські снаряди.
Серед використовуваних хімічних речовин були хлор, фосген (задушливий агент) та іприт (який завдає болючих опіків на шкірі). Результати застосування такої зброї були не вибірковими і часто руйнівними.
Після Першої світової війни хімічна зброя спричинила понад мільйон жертв у всьому світі — поранення та каліцтва отримали більше ніж 1 млн людей, померли приблизно 89 тисяч людей. За чотири роки війни було вироблено близько 132 тисячі тонн смертельних отруйних речовин, з яких застосували 113 тисяч тонн. Саме тоді почались розмови про не гуманність і жах наслідків, до яких призводить зброя цього виду, і розпочався діалог між країнами про договір, який би забороняв використання зброї масового ураження.
І вже в 1925 році уклали Женевський протокол, в якому йшлося про заборону використання хімічної і бактеріологічної зброї. Та цей документ мав ряд істотних недоліків, зокрема, що він не забороняв розробку, виробництво або накопичення хімічної зброї. Також проблематичним був той факт, що багато держав, які ратифікували Протокол, залишили за собою право використовувати заборонену зброю проти держав, які не є сторонами Протоколу, або в якості відплати натурою, якщо проти них була використана хімічна зброя.
Починаючи з 1932 року, в різних країнах проводились інтенсивні дослідження фосфорорганічних отруйних речовин нервово-паралітичної дії — хімічної зброї другого покоління (зарин, зоман, табун). Завдяки винятковій токсичності різко збільшилася бойова ефективність хімічної зброї. У ці ж роки вдосконалюються старі та з’являються нові засоби застосування хімічної зброї — хімічні боєприпаси.
А результатом “недосконалості” Женевського протоколу стало використання отруйних газів під час Другої світової війни в нацистських концентраційних таборах та в Азії, хоча хімічна зброя не використовувалася на полях європейських битв.
Слід зауважити, що хімічна зброя другого покоління стала складовою частиною бойового планування армій, що мали в своєму складі хімічні війська.
У 60–70-х роках ХХ століття розробляється хімічна зброя третього покоління, яка містила в собі не тільки нові типи отруйних речовин, але й більш удосконалені способи їх застосування, наприклад, касетні хімічні боєприпаси, бінарну хімічну зброю тощо.
В цей період на тлі накопичення хімічної зброї могутніми військовими блоками — зростають протести проти застосування гербіцидів, дефоліантів і подразливих отруйних речовин у ході війни, що продовжувалася на той час у В’єтнамі. Наслідком цих процесів стало підписання в 1972 році Конвенції про заборону розробки, виробництва і накопичення запасів біологічної (бактеріологічної), токсинної зброї та про їх знищення. А вже за два роки між США та СРСР було підписано угоду про заборону хімічної зброї.
Однак потрібно було 20 років для проведення додаткових переговорів, щоб досягти угоди про повну заборону хімічної зброї. І лише 13 січня 1993 року у Парижі підписали Конвенцію про заборону розробки, виробництва, накопичення, застосування хімічної зброї та про її знищення. Кожна держава-учасниця зобов’язалася не виготовляти та не застосовувати хімічну зброю, ліквідувати потужності з її виробництва та знищити усі її запаси. Документ вступив у дію 29 квітня 1997 року, та його ратифікація не зупинила процеси використання хімічної зброї. Прикладом тому є громадянська війна в Сирії. На початку 2016 року сирійсько-американське медичне товариство оприлюднило доповідь, в якій було описано 161 атаку із застосуванням хімічної зброї від початку війни (2011 року) й до кінця (2015 року).
Організація також мала інформацію про іще 133 хімічні атаки, але стосовно яких забракло переконливих доказів. Однак Сирія зазнала ударів хімічною зброєю і в 2017 році.
Конвенція про хімічну зброю — не указ для країни-агресорки
З початку повномасштабного вторгнення в Україну (з 24 лютого 2022 року) російські окупаційні війська здійснили 626 атак із застосуванням боєприпасів, споряджених отруйними хімічними речовинами на територію нашої держави. З них 51 — від початку січня 2024 року.
Про це повідомили в Генеральному штабі Збройних сил України. Зазначається, що динаміка застосування хімічних речовин з боку військ РФ зростає. Щодня Сили оборони фіксують до 10 таких випадків.
“Найчастіше ворог використовує гранати, такі як К-51, РГР, які скидає з БПЛА. Проте, застосовуються і саморобні вибухові пристрої, споряджені речовинами подразнювальної дії. А також здійснюються артилерійські обстріли снарядами із вмістом хімічно небезпечних речовин. 14 грудня 2023 виявлено застосування нового типу спеціальних газових гранат РГ-ВО з вмістом хімічної речовини CS”, — йдеться у повідомленні.
Про те, що російське окупаційне військо використовує проти бійців української армії хімічну зброю, окупанти самі публічно підтвердили факт порушення Конвенції про заборону хімічної зброї під Кринками на Херсонщині, пише у свіжому звіті Інститут вивчення війни (ISW).
Аналітики зазначають, що “радикальною зміною тактики”, а саме застосуванням ручний аерозольних гранат К-51, відкрито похизувались бійці 810-ї бригади морської піхоти Чорноморського флоту РФ.
“У дописі (у Telegram-каналі бригади — ред.) стверджувалося, що підрозділи 810-ї морської піхотної бригади провели ротацію в районі села Кринки і застосовують нову тактику “скидання гранат К-51 з безпілотників” на українські позиції, щоб викурити українські сили з їхніх позицій і наразити їх на вогонь з різних видів озброєння”, — вказано у звіті.
Допис окупанти супроводили відеороликом, на кадрах якого наочно зображено процес скидання аерозольних боєприпасів.
У гранатах К-51 міститься подразнюючий газ CS (хлорбензальмалонодинітрил). Це газ, який також називають “Бузок” (“Сирень”) є бойовою отруйною речовиною, що відноситься до групи іритантів комплексної дії. Його застосування забороняється Конвенцією про заборону хімічної зброї, державою-учасницею якої є Російська Федерація.
Що таке хімічна зброя і як вона діє?
Хімічну зброю часто називають “ядерною бомбою для бідних”. Адже в її основі лежить використання будь-яких боєприпасів, які містять токсини або хімічні речовини, що атакують всі живі організми, а не лише людину. В епіцентрі підриву боєприпасу концентрації бойовими отруйними речовинами настільки значні, що викликають майже миттєву смерть. Однак чим далі від епіцентру, тим концентрація їх зменшується.
Існують різні категорії хімічної зброї:
— задушливі отруйні речовини, такі як хлор і фосген, атакують легені та дихальну систему;
— шкірнонаривні отруйні речовини, такі як іприт, який обпікає шкіру та засліплює людей;
— нервово-паралітичні речовини, які перешкоджають передачі повідомлень мозку до м’язів тіла. Невелика їхня крапля може бути смертельною;
— отруйні речовини психо-хімічної дії викликають тимчасову недієздатність. Деякі з цих агентів мають специфічний запах. Деякі — не мають жодного запаху чи кольору;
— кров’яні або загально отруйні агенти впливають на організм, всмоктуючись в кров. Прикладом може бути газ ціанід.
Найбільш розповсюджені речовини, які використовуються під час хімічних атак: фосфор, аміак, хлор, зарин, іприт.
“Доставляти” ці хімічні агенти можна різними шляхами: літаками, дронами, артилерією, ракетами, людськими ресурсами.
За своїми вражаючими властивостями отруйні речовини відрізняються від інших бойових засобів, насамперед тим, що:
— здатні проникати з повітрям у різні споруди, в танки та іншу бойову техніку та вражати людей, що перебувають в них;
— можуть зберігати свою уражаючу дію в повітрі, на місцевості та в різних об’єктах протягом тривалого часу;
— розповсюджуючись у великих об’ємах повітря та на великі площі, вони вражають всі живі організми, зокрема, всіх людей, що знаходяться у сфері їх діяльності без засобів захисту;
— пари отруйних речовин можуть розповсюджуватись за вітром на великі відстані від районів безпосереднього використання хімічної зброї.
У порівнянні з вогнепальною зброєю хімічна зброя має ряд особливостей.
Отруйні речовини та різноманітні ядохімікати можуть масово вражати людей, тварин, заражати місцевість, джерела води, продовольство, фураж, викликати загибель рослинності.
В разі її використання, все навколишнє середовище стає джерелом ураження людей. Зокрема стійкі отруйні речовини заражають місцевість на довгий час. Більшість отруйних речовин, які не мають кольору та запаху, важко виявляються, що дозволяє використати їх приховано та несподівано й одночасно з іншими видами озброєння. Це дуже затрудняє захист від них, організацію медичної допомоги та лікування уражених.
Отруйні речовини можуть проникати в організм через органи дихання, шкірні покриви, слизові оболонки очей і ротової порожнини, крізь рани і шлунково-кишковий тракт. А після проникнення у організм, вони всмоктуються у кров, розповсюджуються органами та тканинами.
Застосування хімічної зброї може спричинити серйозні екологічні та генетичні наслідки. Екологічні наслідки пов'язані з впливом отруйних речовин на тваринні та рослинні організми, а також на ґрунт, воду та повітря. Дана катастрофа спричинить критичний стан навколишнього середовища. Генетичні наслідки пов'язані з порушеннями апарату спадковості людини, які можуть вплинути на майбутні покоління.
Матеріал створений за участю CFI, Agence française de développement médias, як частина Hub Bucharest Project за підтримки Міністерства закордонних справ Франції
