Станіслав, колишній учасник АТО, пережив нелюдські тортури в окупації, але зберіг віру в Україну. Вирвавшись з російської катівні, він не зупинився, а продовжив боротьбу як волонтер. Сьогодні, допомагаючи фронту у Львові та Чернівцях, він демонструє, як навіть у найскладніших обставинах можна знайти силу для дій і підтримувати тих, хто боронить нашу землю.
“Львівська волонтерська кухня”: 10 років допомоги фронту
Про те, що було на окупованому лівобережжі Херсонської області — пізніше. Почнемо з того, що вибравшись з окупації колишній атовець Станіслав (справжнє ім’я змінено з міркувань безпеки) хотів допомагати нашим захисникам. Чоловік декілька разів ходив до ТЦК, але там відмовили направити його до ЗСУ за станом здоров'я, бо мав раніше отримані травми.
Втім Станіслав сидіти просто так не міг, хотів хоча б чимось допомогти українським військовим.
Потрапивши до Львова, чоловік долучився до “Львівської волонтерської кухні”, яка займається виробництвом “сухих страв” для українських військових.
“Львівська волонтерська кухня”. Фото з Фейсбук-сторінки “Львівської волонтерської кухні”
Ця волонтерська спілка має багату історію, бо розпочала допомагати ЗСУ ще з 2014 року — відразу після Революції гідності, коли почалось вторгнення Росії в Україну. Насамперед, почали думати, щоб таке зробити, аби хлопці в польових умовах швидко могли приготувати собі їжу. Тож спершу сушили продукти вдома на батареях та шукали рецепти в інтернеті. Потім з'явилися перша побутова сушарка, а згодом напівпромислова, яка працює дотепер.
Після 24 лютого 2022 року масштаби виробництва “Львівської волонтерської кухні” збільшилися у декілька разів: до повномасштабного вторгнення виробляла в день 150 – 200 кг продукції, а тепер — близько 500 – 700 кг.
“Львівська волонтерська кухня”. Фото з Фейсбук-сторінки “Львівської волонтерської кухні”
Станіслав говорить, хто бував на львівській кухні і бачив тонни овочів та інших різних продуктів, розуміють, скільки праці вкладають щодня волонтери, які працюють на цій кухні, від світанку і до пізньої ночі.
Їм доводиться готувати сотні одиниць їжі, як в ресторані. Асортимент страв чималий: борщі, супи, каші, чаї, енергетичні батончики, різноманітне сушене мʼясо (хмизок, джерки), десятки видів медівників та інших смаколиків. Все це щоденно відправляють на фронт.
Асортимент продукції “Львівської волонтерської кухні”. Фото з Фейсбук-сторінки “Львівської волонтерської кухні”
На додачу ярмаркують щонеділі, щоб зібрати кошти на потреби фронту. Тож аби витримати такий робочий ритм треба мати неабияку силу духу, витримку і віру.
Волонтери “Львівської волонтерської кухні” організовують ярмарки, щоб зібрати кошти на потреби фронту. Фото з Фейсбук-сторінки “Львівської волонтерської кухні”
Окрім роботи на волонтерської кухні, як фахівець по металу, Станіслав виготовляв деякі деталі для потреб фронту.
Металеві вироби, які виготовляють львівські волонтери. Фото з Фейсбук-сторінки “Львівської волонтерської кухні”
Він стверджує, що саме у Львові йому показали і допомогли зрозуміти, як можна бути корисним для Перемоги всюди, де ти є.
“Народний Дім” у Чернівцях: історія волонтерства та підтримки захисників України
Сталося так, що в пошуках більш-менш пристойної роботи (бо жити за щось треба!) вимушеному переселенцю з лівобережжя Херсонської області довелося переїхати у Чернівці. Тож і там Станіслав не тільки влаштувався на роботу, а й відразу почав шукати волонтерів, аби продовжити допомагати ЗСУ.
Дізнався, що при чернівецькому товаристві ”Український Народний Дім” діє волонтерська група, де плетуть маскувальні сітки і кікімори, виготовляють окопні свічки та консерви для ЗСУ. Тож нині допомагає плести маскувальні сітки.
Плетіння маскувальних сіток волонтерами чернівецького товариства ”Український Народний Дім”. Фото: Фейсбук-сторінка “Український Народний Дім”
Загалом історія ГО “Український Народний Дім” давня, а робота багатогранна. Це найстаріша громадська організація в Чернівецькій області, яка була започаткована ще 1884 року і стала центром українського життя на Буковині впродовж майже півтора століття. Відновлення діяльності товариства “Український Народний Дім” відбулося 1990 року.
Упродовж багатьох років громадська організація залишається центром розвитку громадянського суспільства Буковини, об’єднуючи навколо себе активні організації та людей задля збереження національної спадщини, підтримки волонтерських ініціатив та розвитку регіону.
Товариство працює за багатьма напрямками, з-поміж яких і волонтерська група, яка активізувала роботу з початком широкомасштабного вторгнення Росії в Україну, щоб допомогти захисникам боронити країну. Тут працюють як місцеві мешканці, так і вимушено переміщені особи з окупованих та прифронтових територій, в тому числі й з Херсонщини.
Виготовлення окопних свічок волонтерами чернівецького товариства ”Український Народний Дім”. Фото: Фейсбук-сторінка “Український Народний Дім”
Волонтери кожного місяця виготовляють та відправляють понад 20 маскувальних сіток на різні напрямки, — зокрема, Південний, в також в Запорізьку, Харківську та Сумську області. З настанням холодів роботи побільшало — дуже зросла потреба в окопних свічках.
“За сітками черга стоїть, бо вони на фронті дуже потрібні. Тільки закінчили плести — і її відразу забирають. Тож роботи тут усім бажаючим вистачить”, — зазначає волонтер.
Станіслав говорить, що робочих рук не вистачає. Тож волонтери звертаються до всіх, кому болить за долю країни, хто може виділити хоча б годину-дві вільного часу — приходити до Народного дому і допомагати.
Колектив чернівецьких “павучків”. Фото: Фейсбук-сторінка “Український Народний Дім”
“У Львові та в Чернівцях я побачив, що попри тривалу війну, на щастя є люди, які не втомились допомагати захисникам України. І мене скрізь підтримували. Словом, я знайшов справжні волонтерські родини, де відчув, що ти не тільки допомагаєш іншим, а й тебе самого підтримують та мотивують”, — говорить Станіслав.
Від зварювальника до волонтера: як колишній АТОвець Станіслав продовжує боротьбу за Україну
Історія життя Станіслава цікава та складна. Він був учасником АТО. Під час бойових дій дістав поранення, після якого звільнився із лав ЗСУ за станом здоров’я. За професією зварювальник. Залюбки займався цією справою до повномасштабного вторгнення росіян. Отримав ґрант на власну справу й успішно створював металеві вироби.
На батьківщині, його знали, як гарного майстра. Він навіть був автором і виконавцем композиції символічного щита Збройних сил України, виготовленого з уламків російських снарядів, який випускники Національного університету оборони України ім. Черняховського подарували президенту Порошенку. Це було 2017 року.
Символічного щит ЗСУ, виготовлений з уламків російських снарядів
Тоді при врученні щита Станіслав сказав: “Цей щит символізує захист нашої держави, якого потребує сьогодні Україна. Кожен осколок у цьому щиті — це чиясь зруйнована доля. Я присвячую цю композицію українському народові, волонтерам, добровольцям та українським воїнам — усім, хто захищає нашу державу від російської агресії на Сході України”.
Чи думав він тоді, що війна прийде і в його село?
Коли територія Херсонщини була окупована, перші місяці якось не відчувалося агресії, кожен робив свою справу. Навіть мітинги проводили. У російських загарбників мабуть ще не доходили руки до сіл та невеликих селищ. Вони встановили блокпости біля населених пунктів та іноді в села і селища заїздили росгвардійці з перевірками. Та так тривало недовго. Згодом почали переслідувати проукраїнських жителів, активістів, колишніх учасників АТО/ООС, волонтерів.
“Російські військові почали приїжджати до села регулярно. Вони мали списки АТОвців та проукраїнських активістів. Людей із списку вони забирали на підвал. Когось довго тримали, когось згодом відпускали. Кожного, хто не так подивився, чи щось сказав проти, могли здати росіянам і деякі наші запроданці любители “руського мира” — бо, мовляв, він за Україну. Так і мене забрали. Я знаю тих, хто мене здав. Добре знаю”, — розповів Станіслав.
Справді, починаючи із липня 2022 року росіяни багатьох українців незаконно затримували і кидали на “підвал”, а практично до катівні. Їх навіть звозили до таких катівень з кількох сусідніх районів.
Як пригадує Станіслав, день починався з катувань, допитів, крику. Били палками, киянками, ногами, руками та всім, що потрапляло в руки. Також час від часу застосовували “електротерапію” — під'єднували електрострум до тіла. Не давали їсти та пити.
Ця катівня, розміщена в колишньому відділку поліції на лівобережжі Херсонщини, відома нелюдськими поводженнями росіян з полоненими та зникненням людей. Дехто зник назавжди, декого закатували до смерті.
Станіслава тримали 42 доби. Йому пощастило звідти вийти — саме був період, коли говорять, росіяни ніби то щось не поділили з чеченцями (які на той час в селищі заправляли), і тоді звільнили багатьох.
Коли вдалося вирватися з полону, можливість виїзду була тільки через Крим та Росію, а там жорстка фільтрація. Тож чоловік наважитися на виїзд, знаючи, що там можуть його затримати, не ризикнув. Виїхати ж йому вдалося лише на початку 2024 року завдяки перевіреним перевізникам.
За цей період Станіслава ще декілька разів затримували, приїздили до нього додому, били. Він переїхав у сусіднє селище і там переховувався. Але його вирахували, знайшли і знову затримали та допитували. Відібрали автомобіль. Після цього він зрозумів, що його не залишать у спокої — виїхав.
Спочатку приїхав у Чернівці, потім переїхав у Львів, згодом повернувся знову у Чернівці. Нині він волонтер.
“Знаєте, яке відчуття, коли волонтери відправляють на фронт те, до чого ти доклав свою працю? Відчуваєш, що ніби камінь з душі падає, бо знаєш, якщо ти не з ними, все ж допоміг виконати прохання хлопців і хоча б чимось їх підтримав. А потім чергове прохання і його знову за будь яку ціну треба виконати! Бо знаєш, як там хлопцям важко”, — ділиться Станіслав.
Він вважає, що не робить щось надзвичайне, а займається тим, що вміє робити і цим підтримує українських оборонців.
“Тримаючи тил, ми неабияк підтримуємо наших військових. Від початку повномасштабного вторгнення російської армії в Україну потреби наших захисників у підтримці з тилу зростають, адже бойові дії стають все більш запеклими та вимагають максимального матеріального та технічного забезпечення”, — вважає колишній учасник АТО.
