Дніпро став річкою, історія якої нерозривно пов’язана не лише з розвитком гідроенергетики, а й з масштабними воєнними катастрофами, що перетворювали його воду на зброю. Сьогодні Україна згадує трагічну дату — 84-ті роковини першої масштабної гідрологічної катастрофи на Дніпрі, спричиненої війною.
Коли вода стає зброєю
ДніпроГЕС після підриву у 1941 році. Фото: prosvit.in.ua
18 серпня 1941 року радянські сапери підірвали греблю Дніпровської ГЕС, аби зупинити наступ Вермахту. Потужна хвиля затопила десятки населених пунктів у нижній течії Дніпра. За різними даними, кількість жертв сягала від кількох десятків тисяч до понад 100 тисяч людей. Загинули як військові, так і мирні жителі, а екологічні наслідки відчувалися десятиліттями.
Ця рукотворна техногенна катастрофа стала прецедентом застосування підриву гідротехнічних споруд як зброї масового ураження проти цивільного населення та довкілля. На жаль, у ХХ–ХХІ століттях подібна трагічна практика повторювалася: у 1943 році відбувся другий підрив Дніпровської гідроелектростанції (ДніпроГЕСу) під час відступу німецьких військ, що знову спричинило затоплення та численні жертви.
Дніпровська гідроелектростанція після підриву німцями. Фото архівне
Вже у новітній історії України гідроспоруди Дніпра стали мішенню бойових дій. У 2022 – 2025 роках Дніпровська ГЕС у Запоріжжі неодноразово зазнавала ракетних та дронових атак російських військ, які завдавали шкоди енергетичній системі й ставили під загрозу життя сотень тисяч людей. Найбільш руйнівний удар стався — 22 березня 2024 року: два прямі влучання по ДніпроГЕС-1/-2, призвели до значних пошкоджень обладнання й окремих гідроспоруд, витоку нафтопродуктів, тимчасової зупинки виробництва.
Вибухи ворожих ракет на греблі ДніпроГЕС. 2024 рік. Запоріжжя. Фото з відкритих джерел
Найбільшою гідрологічною катастрофою ХХІ століття став підрив Каховської ГЕС, найнижчої у каскаді гідроелектростанцій на Дніпрі, у червні 2023 року. Тоді було знищено греблю, затоплено десятки населених пунктів на Херсонщині та Миколаївщині, зруйновано екосистеми нижнього Дніпра та Чорного моря, внаслідок чого постраждали десятки тисяч людей.
Зауважимо, що підрив гідроелектростанції в Херсонській області вчинений росіянами “у кращих традиціях” Радянського Союзу. Адже це вже не вперше, коли руйнуванням ГЕС і ціною невинних життів мирних людей російські солдати намагаються врятувати свою шкуру і не бути знищеними.
Коли і як будували ДніпроГЕС: історія гіганта енергетики
Дніпровська гідроелектростанція розташована в Запоріжжі та є п’ятим ступенем нижньої частини каскаду гідроелектростанцій на Дніпрі. Вона утворила найстаріше на річці водосховище — Дніпровське.
Перший проєкт будівництва ГЕС був розроблений ще за часів царської Росії у 1905 році. Потім до ідеї будівництва поверталися чи не щорічно, починаючи з 1912 року. Згадки про проєкт можна знайти в постановах Ради Міністрів Української Держави гетьмана Павла Скоропадського. Однак через політичну нестабільність і подальшу радянську окупацію до реалізації планів повернулися лише у 1920-х роках.
“Ця місцина була приречена на ДніпроГЕС за будь-яких умов. Більше того, за будь-якої влади, будь-якої держави тут би побудували станцію. У цьому місці Дніпро має високі береги, а значить — вода не буде сильно розливатись, тож, це ідеальна локація для будівництва ГЕС”, — упевнений запорізький історик Володимир Лініков.
Будівництво Дніпровської гідроелектростанції стартувало у 1927 році як один із ключових елементів сталінської програми індустріалізації.
Будівництво ДніпроГЕСу. Фото з архіву “Індустріалки”, з колекції Державного історичного музею
Хоча радянська влада представляла проєкт як символ своєї сили та досягнень, насправді будівництво ДніпроГЕСу стало результатом масштабної міжнародної співпраці.
Проєкт у загальних рисах розробив радянський академік Іван Алєксандров, який згодом курирував будівництво. Архітектурне оформлення гідровузла було здійснено за проєктом, розробленим під керівництвом архітектора Віктора Весніна.
Будівництво ДніпровГЕСу. Фото з архіву “Індустріалки”, з колекції Державного історичного музею
Але реальне проєктування і будівництво виконувало американське бюро H.L. Cooper & Co. Головним консультантом із США був інженер Г’ю Купер, який запропонував зробити греблю у формі підкови. Американські компанії поставили більшість обладнання: турбіни, генератори (виробництва General Electric), парові крани, екскаватори та іншу техніку. Участь у проєкті брали також підрядники з Німеччини, Швеції та тодішньої Чехословаччини. СРСР забезпечував фінансування, сировину та людські ресурси (на будівництві одночасно працювали понад 100 тисяч людей).
Перший гідроагрегат запустили у жовтні 1932 року і протягом наступних семи років було введено ще вісім агрегатів.
Вирізка з газети “Правда”, новина про відкриття ДніпроГЕСу. Сайт: uhe.gov.ua
У січні 1939 року — з пуском дев’ятого гідроагрегату ДніпроГЕС досягла проєктної потужності 560 тисяч кВт, що зробило її найпотужнішою і найбільшою гідроелектростанцією в Європі того часу: довжина споруди становила 760 метрів, висота — 60 метрів, конструкція греблі складалася з 49 опор, з’єднаних монолітним залізобетонним мостом, усередині якого було облаштовано спеціальний тунель для технічного персоналу, щоб контролювати стан споруди.
Однак спорудження греблі мало і трагічні наслідки. Під час заповнення Дніпровського водосховища затопили близько 16 000 гектарів земель, під воду пішло понад 50 населених пунктів, а тисячі людей були змушені покинути свої домівки. Кількість же втрачених унікальних ландшафтів Дніпра, історичних місць, пам'яток минулого взагалі складно порахувати.
Підрив ДніпроГЕСу в 1941 році: трагедія, замовчувана десятиліттями
У серпні 1941 року радянська влада вчинила одну з найбільших техногенних катастроф ХХ століття на території України. Щоб зупинити просування німецьких військ, у ніч з 18 на 19 серпня співробітники НКВС підірвали греблю Дніпровської гідроелектростанції в Запоріжжі. Цей крок, задуманий як військова стратегія, обернувся масштабною трагедією для десятків тисяч мирних жителів та бійців Червоної армії.
Рішення про підрив ухвалювалося похапцем у день, коли радянські війська почали відступати від Запоріжжя. Хоча вибухівку було закладено ще 16 серпня, команду на підрив дали лише ввечері 18-го. Виконавцями стали офіцери інженерних військ — підполковник Олексій Петровський та Борис Епов із Генштабу.
Для вибуху використали близько 20 тонн амоналу. В результаті у греблі утворилася пробоїна завдовжки 175 метрів і висотою понад 20 метрів. Через неї вниз ринула 6-метрова водна маса, яка затопила села та переправи на нижньому Дніпрі.
Підірвана в серпні 1941 року ДніпроГЕС без попередньої евакуації населення, в результаті чого, за деякими підрахунками, загинули десятки тисяч цивільних людей
Особливий цинізм підриву полягав у тому, що місцевих жителів та навіть червоноармійців, які у цей час переправлялися на лівий берег, не попередили. Вода накрила їх за лічені хвилини.
Точних підрахунків втрат не було й не могло бути — радянська влада не фіксувала кількість загиблих. За різними оцінками, кількість жертв сягала від 20 до 120 тисяч осіб. Це були і мешканці навколишніх сіл, і бійці Червоної армії, які відступали від Запоріжжя. Водночас втрати німців були мінімальними: фронт ще не встиг наблизитися до греблі.
Головною метою підриву було знищення мосту й унеможливлення швидкого переправлення військ Вермахту. Однак ефект був нетривалим. Уже влітку 1942 року німці відновили зруйновану ділянку греблі та встановили нове обладнання власного виробництва на ГЕС. Тож стратегічний сенс катастрофи виявився сумнівним.
Відновлена німцями ДніпроГЕС. Архівне фото
Вибух греблі призвів не лише до численних людських жертв, а й до екологічної катастрофи.
Раптовий підйом хвилі знищив іхтіофауну та нерестові ділянки у нижній течії Дніпра. Швидка течія (до 5 м/с) протягом кількох днів змивала все на своєму шляху. Було винесено та перерозподілено величезні маси мулу та забруднень із промислових зон Запоріжжя, що призвело до збільшення концентрації важких металів і фенолів у донних відкладах. А затоплення сільськогосподарських угідь призвело до втрати врожаю та довготривалої деградації ґрунтів.
Сучасні історики називають підрив ДніпроГЕС воєнним злочином радянської влади проти власного населення. Запорізький історик Володимир Лініков наголошує: катастрофа не була несподіванкою — підготовка тривала кілька днів. Але цивільних і військових ніхто не попередив.
Таким чином, підрив греблі у серпні 1941 року став першим прецедентом використання гідротехнічної споруди як зброї масового ураження. Трагедія, замовчувана десятиліттями, досі лишається символом цинічної байдужості тоталітарного режиму до життя власних громадян.
ДніпроГЕС: від відбудови німцями до нової руйнації в 1943 році
У серпні 1941 року, німці, окупувавши Запоріжжя, швидко зрозуміли значення цієї гігантської споруди. Для Третього рейху ДніпроГЕС була не лише джерелом електроенергії для промисловості, а й символом довготривалого контролю над регіоном. Проєктом відновлення гідроелектростанції опікувався особисто міністр озброєння Німеччини Альберт Шпеєр. Встановлені агрегати та відремонтована гребля мали забезпечити німецьку військову економіку ресурсами, необхідними для війни.
Відновлювальні роботи на греблі ДніпроГЕСу. Середина 1942 року
Однак вже восени 1943 року під ударами Червоної армії німці змушені були відступати. Історія повторилася: відходячи, вони вирішили знищити стратегічний об’єкт, щоб позбавити противника переваг.
Як виглядала машинна зала зруйнованого ДніпроГЕСу. Фото від запорізького краєзнавця Романа Акбаша
Німецькі сапери вивели з ладу машинний зал, пульт управління, турбіни, генератори та аванкамерний міст. Але реалізувати план повного знищення перешкодили радянські диверсанти: в ніч проти 30 грудня 1943 року вони переправилися через Дніпро і перерізали кабелі, що мали підірвати решту закладеної вибухівки.
Як виглядала машинна зала зруйнованого ДніпроГЕСу. Фото від запорізького краєзнавця Романа Акбаша
За словами запорізького історика Володимира Лінікова, “з лиця землі було стерто машинну залу, де розташовувалися турбіни і генератори. Усе це вже не підлягало ремонту — довелося будувати фактично нову залу під час радянської відбудови”.
Від символу індустріалізації до мішені війни
Після визволення Запоріжжя в 1944 році ДніпроГЕС знову стала одним із пріоритетних об’єктів для радянської влади. Відновлення відбувалося в умовах нестачі власних технологій та ресурсів. СРСР знову звернувся до США, адже турбіни і генератори вітчизняна промисловість тоді виробляти не могла.
Перші п’ять гідроагрегатів другого відновлення були американського виробництва, так само як і крани та підйомне обладнання. Лише пізніше радянські заводи змогли налагодити власне виробництво. Водночас, співпраця із Заходом швидко припинилася через погіршення відносин між СРСР та США після завершення війни.
Відновлена у повоєнні роки Дніпровська ГЕС стала не лише серцем української енергосистеми, а й гордістю радянської індустріалізації. Вона виробляла до 3,5 млрд кВт·год електроенергії щорічно, залишаючись найпотужнішою гідроелектростанцією Європи до 1956 року.
У 1969 році, щоб посилити її значення в енергосистемі СРСР, було добудовано ДніпроГЕС-2, яка стала своєрідним продовженням першої черги станції. Це дало змогу збільшити загальну потужність і зробити ДніпроГЕС ключовим енергетичним вузлом у всьому регіоні.
З проголошенням незалежності України роль ДніпроГЕСу поступово змінювалася. Історик Володимир Лініков пояснює:
“У 1992 – 93 роках формувалася вже окрема українська енергосистема. Виробництво електроенергії скорочувалося, адже українська промисловість споживала менше, ніж у радянську добу. До того ж, у 1980-х роках в СРСР активно будували атомні та теплові електростанції. Тож гідрогенерація дедалі частіше використовувалася лише для покриття пікових навантажень”.
Попри це, значення ДніпроГЕС залишалося важливим: вона забезпечувала гнучкість енергосистеми, балансуючи навантаження в моменти пікових споживань.
Дніпровська ГЕС. Фото: Вікіпедія
У часи незалежності Україна розпочала масштабні проєкти модернізації ДніпроГЕСу. Зокрема, в 1990-х та 2000-х роках завдяки міжнародним кредитам та власним інвестиціям вдалося підвищити ефективність агрегатів, знизити втрати й продовжити строк служби гідроспоруд.
Перший етап реконструкції ДніпроГЕСу стартував у 1996 році і проводився за рахунок кредитних коштів Світового Банку Реконструкції та Розвитку, гранту Швейцарського уряду та власних коштів
Водночас російсько-українська війна повернула старі загрози. Досвід Другої світової війни показав: навіть часткове пошкодження греблі може стати причиною катастрофи. І якщо під час повномасштабного вторгнення 2022 року ворог намагався тероризувати українську енергосистему масованими ракетними та дроновими атаками, то вразливим елементом ДніпроГЕС нині вважаються не лише сама гребля, а й лінії електропередач, що з’єднують її з енергомережами України.
Цікаво, що в мирний час Дніпровська ГЕС неодноразово ставала політичною сценою. Так, 6 жовтня 2002 року тодішній президент Росії Володимир Путін разом із президентом України Леонідом Кучмою брав участь у святкуванні 70-річчя станції. Тоді Путін заявив, що ДніпроГЕС є “наріжним каменем в україно-російській політиці”. Через два десятиліття російська агресія показала справжню ціну цим словам.
Кучма та Путін здійснюють символічний запуск гідрогенератора Г-4 Дніпровської ГЕС, 6 жовтня 2002 року. Фото: УНІАН
Матеріал створений за участю CFI, Agence française de développement médias, як частина Hub Bucharest Project за підтримки Міністерства закордонних справ Франції
