17 листопада минає рік, відколи страшна хвороба обірвала життя чудової жінки, коханої дружини, люблячої матусі й бабусі, шанованої на Сірогозщині фахівчині, Гладун Людмили Миколаївни. Сьогодні рідні вшановують її світлу пам’ять.
Гладун Людмила Миколаївна
09.08.1959 – 17.11.2024
Людмила Миколаївна залишила по собі слід, який не зітре жоден день — у наших серцях вона живе завжди. Ми й досі чуємо її голос і відчуваємо тепло рук, згадуємо мудрі поради та безмежну доброту, якою вона ділилася з кожним.
Такий біль не минає з часом. Тихий смуток крає серце, бо невимовно важко звикнути до думки, що поруч уже немає її лагідної усмішки, її турботливого слова, її щоденної присутності, яка зігрівала наш дім і робила його повним любові.
Вона була людиною великого серця — терплячою, щирою, мудрою.
Її доброта не знала меж, а турбота про рідних була її життєвим покликанням.
Ми з вдячністю згадуємо кожен день, проведений із нею, кожну пораду, кожну розмову, кожен погляд, який умів підтримати без слів.
Не згасне світло її душі, не вщухне тиха пам’яті молитва. Бо поки в серцях вона живе — доти не знає смерті людина.
І хоч минув уже рік, біль утрати залишається з нами, та поруч із ним живе вдячність — за її любов, за її шлях, за те, що була з нами.
Хай Господь дарує їй вічний спокій, а нам — сили берегти й шанувати пам’ять про неї.
Всіх хто знав і пам’ятає Людмилу Миколаївну Гладун просимо згадати цього дня добрим словом і тихою молитвою.
Вічна і світла пам’ять нашій найріднішій людині.
У глибокій скорботі: чоловік, сини, невістка, онук.
