Науковці пропонують встановити плавучі сонячні станції на придунайських озерах Одеської області, щоб одночасно зупинити їхнє обміління, забезпечити енергією зрошення та запустити виробництво палива для транспорту. Проєкт претендує на роль нового енергетичного вузла Чорноморського регіону.
Альтернативна енергетика як відповідь на російський енерготиск
Україна розглядає нові технології відновлюваної енергетики як стратегічний інструмент протидії російській агресії та зміцнення енергетичної незалежності Європи. Одним з ключових напрямів, що розробляються українськими науковцями, є впровадження плавучих сонячних електростанцій на озерах Придунав’я в Одеській області. Проєкт передбачає створення інфраструктури, яка дозволить не лише вирішити проблему обміління водойм та дефіциту води для зрошення, а й забезпечити виробництво палива з низьким вуглецевим слідом для морського та авіаційного секторів.
Ініціативу просуває ГО “Науково-дослідний інститут біотехнологій, екології, молекулярної та функціональної медицини” разом із міжнародними партнерами. Директор організації Юрій Старчевський наголошує, що технологічний розвиток у сфері альтернативних палив — це не лише екологічна політика, а й спосіб зменшення впливу Росії на світові енергетичні ринки.
“Зменшення залежності світу від викопного палива, яке експортує країна-агресор, безпосередньо наближає кінець війни. Нові енергоносії стають не лише кліматичним, а й геополітичним чинником”, — пояснює він.
Чому саме придунайські озера
Озера Катлабух, Ялпуг, Кугурлуй та інші водойми півдня Одещини відіграють критичну роль у забезпеченні сільського господарства регіону, але водночас перебувають на межі деградації через обміління та кліматичні зміни. Плавучі сонячні станції можуть стати частиною комплексного рішення: енергія від них живитиме насосні станції, що перекачують воду з Дунаю для підтримання рівня озер та зрошення полів.
За словами Старчевського, європейський досвід підтверджує позитивний вплив такого розміщення панелей на стан водойм: зменшення перегрівання, зниження випаровування та покращення умов для водних екосистем. Для України це особливо актуально, адже рівень випаровування на півдні становить близько 8 000 кубометрів води з гектара на рік.
Як сонячна енергія перетворюється на суднове паливо
Окремий напрям проєкту — розвиток біоенергетичного циклу, який дозволяє виготовляти альтернативні види палива для морського та авіаційного транспорту. Зрошення збільшує врожайність і кількість пожнивних решток, що стають сировиною для біогазових установок. Біометан і CO₂, отримані в результаті ферментації, можуть використовуватись для виробництва електронного метанолу — палива, яке відповідає європейським регламентам AFIR, FuelEU Maritime та FuelEU Aviation.
“Південь України може виробляти мільйони тонн електронного метанолу і забезпечувати ним дунайський та міжнародний транспортний флот”, — зазначає Старчевський.
Міжнародні партнери та технології
Українські фахівці орієнтуються на французький досвід. Зокрема, розглядається співпраця з компанією Ciel & Terre EMEA, що спеціалізується на промислових плавучих СЕС, а також з виробниками станцій на затоплених кар’єрах, такими як MEGA1. Паралельно команда прагне залучати українських інженерів і створювати власні технологічні рішення, щоб уникнути імпортної залежності.
Що потрібно від держави
Попри наявність інтересу бізнесу та іноземних партнерів, реалізація проєкту впирається у відсутність нормативного регулювання. Законодавство України не визначає правила розміщення сонячних станцій на водних об’єктах, що блокує інвестиції та запуск пілотних проєктів.
“Держава має якнайшвидше створити правові умови для розвитку плавучих сонячних станцій. Ми вже готуємо грантові заявки до європейських фондів, але без зрозумілих правил жоден інвестор не зайде”, — наголошує Старчевський.
Енергетика як оборонна стратегія
У перспективі технологія може сформувати нову енергетичну інфраструктуру півдня України, здатну: підтримувати водний баланс озер; забезпечувати агросектор та громади дешевою електроенергією; виробляти альтернативне паливо для міжнародного транспорту; зменшувати залежність ЄС від російських енергоносіїв.
Таким чином, проєкт виходить за межі локального регіонального розвитку й перетворюється на частину ширшої геополітичної стратегії України.
