Крутиголовка — незвичайний птах з родини Дятлових, надихнула дітей по всій Україні, — а учні Нижньосірогозького ліцею стали серед тих, хто найкраще передав її магію у своїх творчих історіях. Дві казки юних авторів вибороли призові місця у Всеукраїнському конкурсі “Птах року – 2025”. З їх змістом можна ознайомитися у цій статті.
Всеукраїнському конкурсі “Птах року – 2025”
У 2025 році головним пернатим символом України офіційно стала крутиголовка звичайна — маленький, на перший погляд непомітний птах, який вражає своєю поведінкою більше, ніж багато великих хижаків. Її головна “суперсила” — здатність імітувати змію, скручуючи шию, шиплячи та наїжачуючи пір’я. Саме за цю дивовижну особливість крутиголовку у народі називали “крутоглавкою”, “кривов’язом”, “скрутиголовцем” і навіть “гівгачем”.
Щороку Українське товариство охорони птахів обирає птаха року, щоб звернути увагу на види, які потребують більшої опіки. І цього разу вибір припав саме на крутиголовку — загадкового представника родини дятлових, який не схожий ані на своїх родичів, ані на будь-кого іншого у нашій природі.
Птах року об’єднує країну: конкурси, дослідження та творчість школярів
Традиційно обрання пернатого символу супроводжується Всеукраїнським конкурсом, який організовує Національний еколого-натуралістичний центр учнівської молоді МОН України. У 2025 році школярі з різних областей спостерігають за крутиголовкою у природі, досліджують її повадки, створюють малюнки, аплікації, наукові роботи та авторські історії.
Активно долучився й Херсонський обласний еколого-натуралістичний центр, який провів регіональний етап конкурсу. Діти представили сотні робіт — від дослідницьких спостережень до вражаючих творчих казок.
Особливо відзначилися учні Опорного закладу Нижньосірогозький ліцей, які продемонстрували високий рівень таланту й любові до природи. У номінації “Кращий літературний твір”:
І місце здобула казка “Таємниця старого саду і пригоди пташки Мудринки”;
ІІ місце — казка “Пригоди крутиголовок в Африці”.
Роботи юних авторів вирізнялися оригінальністю, природничою точністю та щирим захопленням світом птахів.
Хто вона — крутиголовка?
Крутиголовка звичайна (Jynx torquilla) — один із найцікавіших птахів Європи. Це невеликий дятлик, який зовсім не поводиться як дятел: не барабанить по деревах; не має міцного дзьоба; активно спілкується за допомогою різних звуків; має виняткове маскування — її забарвлення майже зливається з корою дерева.
Та головний “трик” крутиголовки — захисна поведінка. Коли птах відчуває небезпеку, він: вигинає тонку шию; розпускає хвіст і наїжачує пір’я; видає шиплячі та булькаючі звуки; імітує змію так переконливо, що навіть хижаки насторожуються.
У народній культурі цей птах отримав безліч назв, пов’язаних зі здатністю “крутити голову” та “кривити шию”.
Цікаво, що інколи крутиголовки можуть підіймати блискучі предмети, а в їхніх шлунках знаходили маленькі металеві деталі, шматочки фольги чи пластмаси — ймовірно, помилково прийняті за їжу.
Казка “Таємниця старого саду і пригоди пташки Мудринки”
На околиці села, у старому, покинутому саду, де яблуні пахли медом, а під кущами жили мурашки, оселилася навесні маленька пташка — крутиголовка Мудринка.
Була вона не така, як інші птахи: неяскрава, неспівуча, зате дуже розумна, хитра, обережна і спостережлива. Її пір’ячко було сіро-коричневе, з плямками, і коли Мудринка сиділа на гілці, то зливалася з корою дерева — і ніхто її не бачив!
До речі, житло Мудринка собі обрала таке, щоб також залишатися непомітною. Так як будівельник з неї був такий собі, а по правді сказати — будувати гніздо крутиголовка зовсім не вміла, тож вона почала пошук вільного дупла у старому садку.
Доволі швидко пташка знайшла підходящу “квартиру” — гарне, сухе і просторе дупло, яке видовбав у старій яблуні, а потім покинув красунчик дятел у червоній шапочці.
— Тут і буду жити! — сказала Мудринка.
Та не встигла пташка відкласти перше яйце, як прилетів шпак Степан, і почав голосно репетувати, аби привернути увагу всіх мешканців садка:
— Гей, це моє дупло! Геть звідси! — кричав він.
— Було твоє, а тепер моє! — сміливо відповіла Мудринка й так закрутила головою, що Степан перепудився і полетів якнайдалі з переляку.
Так і зажила крутиголовка Мудринка у старому яблуневому садку. Бо мала тут не лише чудове житло, а й багато їжі — численних мурах, якими пташка полюбляла смакувати, і які здається ніколи не закінчувалися у яблуневому саду. Бо навесні комах сюди приваблювала велика кількість попелиці на деревах, яку вони “доїли” заради солодкого медяного слизу. А восени “солодкою здобиччю” мурах ставали соковиті фрукти і насіння бур’янів.
Тож мурахи з раціону Мудринки не вибувала протягом усього теплого сезону.
Щоранку вона спускалася на землю, нахиляла голову, витягала довгого, липкого язика — і раз, два, три! — ловила мурашок просто з доріжки.
— Ой, яка ж ти дивна! — сміялась з Мудринки сорока. — Краще ящірку спіймати, то вже солідний наїдок, а не мурах дзьобати!
— Кинь ту дрібноту та скуштуй краще ягід бузини і глоду, — радив омелюх. — Будеш енергійною і швидкою!
— А мені обід з мурахів до смаку! — відповідала Мудринка й гордо крутила голівкою.
Одного разу до гнізда крутиголовки підкралася купиня, щоб украсти яйця. Але коли хижачка зазирнула у дупло, Мудринка почала шипіти й крутити головою, ніби змія.
— С-с-с! Іди геть! — шипіла вона, витягуючи шию.
Куниця злякалася:
— Ой лишенько, змія в яблуні! — і дала драла щодуху!
Так Мудринка врятувала свої яйця, згодом з яких вилупилися маленькі пташенята.
А коли осінь пофарбувала сад у золоті кольори, стало холодно, і мурашки сховалися під землю, Мудринка сказала своїм вже підрослим діткам: пора летіти на південь — туди, де завжди тепло й багато комах. Вона попрощалася з яблунями, з сорокою, навіть із шпаком Степаном, який також готувався до далекої подорожі.
— Повернуся навесні! — крикнула вона і полетіла за обрій, у далеку Африку…
А старі яблуні, яких заколихував холодний осінній вітер, шепотіли крутиголовці вслід:
— Повертайся, Мудринко-крутиголовка! Ми тебе чекатимемо!
Казка “Пригоди крутиголовок в Африці”
Осіннього ранку три молоді пташки, яких звали — Веселинка, Мрійниця та Шипотун — вирушили у далеку дорогу на південь. Вони були крутиголовками, маленькими, скромними, і дуже розумними пташками.
Усі троє мали пір’ячко кольору кори старого дерева — сірувато-буре з темними хвилястими смужками. Коли вони сиділи на гілці, їх було майже не видно: здавалось, що то частинка дерева ожила й дивиться навколо.
Веселинка була найменшою — жвавою, моторною, з ніжним блиском на крилах.
Мрійниця мала трохи темніше пір’ячко, а на крилах — гарний малюнок з бурих плям, ніби намальованих пензликом.
Шипотун був схожий на своїх подружок — самці крутиголовок виглядають майже так само, як самки, тільки в нього груди були трохи світліші, а погляд — уважніший і спокійніший.
…Після довгої мандрівки трійко друзів нарешті прилетіли до сонячної Африки.
Тут усе було нове: яскраве небо, гаряче повітря, високі трави і безліч мурашок — справжній рай для крутиголовок!
— Ой, які мурашки великі! — прощебетала Мрійниця.
— А як швидко бігають! — засміявся Шипотун.
Веселинка хитро хитнула голівкою:
— Ну що ж, подивимося, хто швидший — вони чи наші язички!
І всі троє заходилися ловити комах своїми довгими, липкими язиками, якими крутиголовки вміють діставати здобич навіть із найвужчих щілин.
Одного ранку Веселинка шукала собі затишне місце в стовбурі дерева. Засунула голівку в тріщину — і раптом:
— Ш-ш-ш! — почулося з темряви.
То була змія, що грілася там після ночі.
Але Веселинка не розгубилася! Вона закрутила своєю довгою шиєю, зашипіла у відповідь, як справжня гадюка:
— С-с-с! Я теж змія!
Змія розгубилася, не зрозуміла, хто перед нею, і тихенько поповзла геть.
Веселинка радіючи своїй перемозі гордо сказала:
— Ось так крутиголовки захищаються!
Шипотун і Мрійниця сміялися, а потім захоплено похитали головами:
— Ти справжня хоробра пташка!
Наступного дня після цієї пригоди крутиголовки познайомилися з яскравим папугою Кіко.
— Що ви за дивні пташки такі — не кольорові, не яскраві, проте майстерно крутите головами, як калейдоскопом? — здивовано запитав він.
— Ми крутиголовки з України! — пояснив Шипотун. — Ми не блищимо пір’ям на сонечку, проте ніхто не знайде нас, коли ми сидимо на гілці!
Папуга здивувався:
— Справжні майстри маскування! У нас таких нема!
Відтоді Кіко потоваришував з Веселинкою, Мрійницею і Шипотуном: показував, де є великі мурашники, а ввечері розповідав казки про Африку.
Одного вечора небо почорніло, загуркотів грім і почалася тропічна злива.
Пташки сховалися під широким листям банана. Вода лилася, немов із відра, блискавки сяяли, як вогняні стрічки.
Шепотун тремтів:
— Мені страшно…
Мрійниця ніжно торкнулася його крильцем:
— Не бійся, це просто дощ — теплий і швидкий!
А Веселинка додала:
— А після зливи і грози на небі з’являється веселка.
І справді — коли негода стихла, повітря запахло свіжістю і над обрієм яскравим коромислом перекинулася веселка.
…Минуло багато тижнів. Африка була добра й щедра, але вечорами, коли сонце сідало за горизонт, пташки ставали тихими і задумливими.
В один з таких вечорів Мрійниця дивлячись в небо тихенько прощебетала:
— Де зараз наш сад? Чи ще стоїть наше старе грушеве дерево?
Веселинка тихо відповіла:
— Напевно, вже розквітають перші проліски.
Шепотун задумливо додав:
— Світ гарний, але немає нічого милішого, ніж рідна домівка.
І всі троє мріяли про день, коли знову побачать Україну — свої ліси, поля і рідні дерева.
Навіщо нам знати про крутиголовку?
Вивчення цього птаха допомагає школярам і дорослим не лише краще розуміти природу, а й усвідомлювати вразливість екосистем. Крутиголовка хоч і не є дуже чисельною, але гостро потребує уваги: зміна клімату, вирубування старих садів і використання пестицидів негативно впливають на її популяції.
Саме тому конкурси, спостереження, творчість і популяризація знань про птахів — важливий внесок у збереження нашої природи.
