На тимчасово окупованій частині Херсонської області російська адміністрація веде системну політику витіснення української мови з публічного простору. Якщо спочатку це проявлялося у школах і медіа, то нині мова йде про масштабне переписування карти регіону: перейменування населених пунктів і вулиць, повернення радянських назв, заміну дорожніх знаків та офіційної топоніміки. Ці дії мають усі ознаки лінгвоциду — цілеспрямованого нищення мови як визначальної ознаки національної спільноти.
Вулиці “героїв СВО” замість українських назв
Восени в окупаційних медіа з’явилася інформація про ініціативу перейменування вулиць на честь російських військових, які брали участь у війні проти України. Ідею озвучила учениця з села Брилівка Олешкінського округу під час зустрічі з окупаційним керівником регіону Володимир Сальдо. Пропозиція — присвоювати вулицям імена “героїв спеціальної військової операції” — була одразу підтримана.
Молодіжні активісти Брилівки подали ідею перейменовувати вулиці регіону на честь героїв СВО. Фото з окупаційних соцмереж
Першим кандидатом на увічнення став доброволець Володимир Брага з Новоолексіївки, який воював на боці РФ з 2014 року і загинув під час повномасштабної війни. Представники російського фонду “Захисники Вітчизни” заявили про намір назвати його ім’ям одну з площ Херсона після “звільнення” міста від ЗСУ.
Керівник херсонської філії фонду “Захисники Вітчизни” відвідала рідних загиблого добровольця СВО у Новоолексіївці. Фото з окупаційних соцмереж
Фактично йдеться про нав’язування регіону нової символічної пантеоніки — з іменами людей, які воювали проти України.
Скриншот проросійського медіа
Паралельно в низці населених пунктів повертають радянські назви вулиць — “Леніна”, “Побєди”, Дзержинського”, “Жданова” та інші. Це демонструє прагнення окупаційної влади не лише зросійщити простір, а й повернути його до ідеологічних стандартів СРСР.
Такі кроки мають глибоке символічне значення. Топоніміка — це інструмент формування історичної пам’яті. Зміна назв означає спробу витіснити український контекст і створити нову, “російську” карту регіону. Подібну практику Росія вже застосовувала після окупації Крим у 2014 році.
Чумацький Шлях перетворили на “Владіміро-Ільїнку”
Окупанти розпочали й перейменування населених пунктів. Один із найпоказовіших прикладів — село Чумацький Шлях у Новотроїцькій громаді Генічеського району. Його було “перейменовано” на Владіміро-Ільїнку — на честь Владіміра Ульянова (Лєніна).
Селу Чумацький Шлях окупанти повернули радянську назву — Владіміро-Ільїнка. Фото з окупаційних соцмереж
Українська історична назва, що відсилає до чумацьких торговельних шляхів, була замінена на радянсько-ідеологічну. Це не просто мовна трансформація — це зміна історичного коду місцевості.
Свою радянську назву населений пункт Владіміро-Ільїнка отримав з нагоди 50-річчя Владіміра Лєніна
Птахівка замість Олександрівки: вибір на користь комуністичного минулого
В окупаційних пабліках повідомлялося і про ініціативу жителів села Олександрівка Скадовського району “повернути історичну назву” Птахівка. Насправді ж село в різні часи мало назви Іщенські Хутори, Велика Олександрівка та Птахівка — остання була присвоєна більшовиками на честь комуніста Птахова.
Окуповане село Олександрівка Скадовської міської громади раніше мало назви Іщенські Хутори та Велика Олександрівка. Близько 100 років тому більшовики перейменували його на честь голови Олешківського ревкому, комуніста В. С. Птахова, вбитого українськими селянами. Скриншот окупаційні соцмережі
У 2016 році в межах декомунізації назву Птахівка скасували. Однак окупаційна влада обрала саме радянський варіант — як ідеологічно прийнятний.
“Альошки” замість Олешок: плутанина як метод
Особливо показова ситуація з містом Олешки. Історична назва походить імовірно від слова “ольха” або давнього топографічного терміна, що означав болотисту заплаву.
Окупанти ж почали вживати форму “Альошки”, притаманну російській фонетиці, а також заговорили про повернення радянської назви Цюрупинськ. У результаті в документах окупаційної адміністрації фігурують різні варіанти — Олешки, Альошки, Цюрупинськ, що створює плутанину навіть у правовому оформленні документів мешканців.
“Візитівкою” окупованих населених пунктів Херсонщини став “реанімований” вождь революції. Олешки, 2026 рік. Фото з окупаційних соцмереж
Тут ідеться не лише про мовну помилку, а про свідоме перекручування української назви.
Агаймани знову стали “Фрунзе”
У селі Агаймани Іванівської громади окупаційна влада почала використовувати радянську назву Фрунзе. Саме так населений пункт називався в період СРСР — на честь більшовика Михайла Фрунзе.
Окупати та їхні місцеві посіпаки хотіли змінили історичну назву села Агаймани, яке воно носило з 1807 року, тобто з часу заснування, і в своїх інформаційних повідомленнях використовували радянську назву — Фрунзе. Фото з окупаційних соцмереж
У 2016 році назву було змінено відповідно до закону про декомунізацію. Пам’ятник Фрунзе демонтували в грудні 2021 року. Після окупації його знову встановили, а в інформаційних повідомленнях село почали називати Фрунзе.
В центрі Агайман, за радянської влади було встановлено пам’ятник комуністу Михайлу Фрунзе, який керував боротьбою проти армії Української Народної Республіки (УНР). В середині грудня 2021 року пам’ятник Фрунзе в Агайманах демонтували відповідно до Закону про декомунізацію. Проте після окупації населеного пункту росіянами, пам’ятник Фрунзе знову було встановлено. Фото з окупаційних соцмереж
Таким чином, історична назва Агаймани, яку село носило з 1807 року, витісняється на користь радянського символу.
Каховський район: підміна назв і повернення до радянського минулого
Окремої уваги заслуговує ситуація в Каховський район, де окупаційна влада масово замінює таблички з українськими назвами населених пунктів на російськомовні варіанти.
Зокрема, на дорожніх знаках і в офіційних повідомленнях: Семенівку (укр.) подають як Семеновка (рос.), Любимівку (укр.) — як Любимовка (рос.), Петропавлівку (укр.) — як Петропавловка (рос.) та інші.
На перший погляд різниця здається мінімальною — зміна однієї літери або суфікса. Проте саме так відбувається поступове стирання української мовної норми й утвердження російської як єдино допустимої в публічному просторі.
Показовим є і приклад села Зелений Під. У радянський період воно мало назву Червоний Перекоп. Після декомунізації історичну українську назву було відновлено. Натомість нині окупаційна адміністрація переважно використовує саме радянський варіант — “Червоний Перекоп”, фактично ігноруючи чинну українську назву населеного пункту.
Окупаційна адміністрація в публікаціях в ЗМІ та соцмережах використовує радянську назву населеного пункту Червоний Перекоп, а не історичну назву — Зелений Під. Скриншот проросійські ЗМІ
Такі дії демонструють подвійний процес: з одного боку — русифікацію через мовну адаптацію назв, з іншого — повернення до символіки радянської епохи. У поєднанні це формує новий-старий ідеологічний ландшафт, у якому українська історична топоніміка витісняється або перекручується.
“Дорожній лінгвоцид”
Окремим напрямом стала заміна дорожніх знаків. За даними, оприлюдненими місцевими окупаційними медіа на окупованій частині Херсонщини встановлено кілька тисяч дорожніх знаків російською мовою.
Демонтаж дорожніх знаків окупантами у Генічеській громаді Херсонської області. Скриншот відео окупаційних соцмереж
Україномовні дороговкази демонтували в усіх районах тимчасово окупованого лівобережжя Херсонської області. Роботи виконує окупаційне підприємство “Херсон Автодор”.
Окупаційне “міністерство транспорту” пояснює це приведенням знаків до російських стандартів. Проте по суті йдеться про повне витіснення української мови навіть із дорожньої навігації.
Демонтаж дороговказів, виконаних українською мовою, зафіксовано на території тимчасово окупованої Іванівської ОТГ Генічеського району Херсонської області. Фото з окупаційних соцмереж
Як зазначив Уповноважений із захисту державної мови Тарас Кремінь, різниця між написами “Маріуполь” і “Мариуполь” — це одна літера. Але для окупантів ця літера означає контроль над простором і спробу легітимізувати свою владу.
Як один з прикладів лінгвоциду Тарас Кремінь навів світлину, на якій так звані комунальні служби в Маріуполі змінюють дороговкази українською мовою на російські. Це фото облетіло соцмережі. Фото: Telegram/mariupolrada
“Мовна інквізиція” з 2026 року
Новим етапом зросійщення тимчасово окупованих територій став російський Федеральний закон від 24.06.2025 №168-ФЗ “Про захист російської мови”. Згідно з його положеннями, з 1 березня 2026 року вся інформація для споживачів має бути подана російською мовою.
Сальдо днями нагадав жителям окупованого лівобережжя про важливість “захисту російського язика” на ТОТ і про покарання, яке загрожуватиме за недотримання вимог. Скриншот окупаційні соцмережі
Основні положення закону передбачають суворі обмеження:
Тотальна російська в бізнесі: Вивіски, меню, графіки роботи, етикетки та будь-яка інформація про товари мають бути виключно державною мовою РФ.
Обмеження іноземних мов: Використання іншої мови дозволяється лише як дублювання за умови, що російський текст буде ідентичним за змістом і розміром.
Заборона транслітерації: Не можна використовувати написання кирилицею іноземних слів без перекладу (наприклад, заборонено писати “мілк” замість “молоко”).
Вимоги до забудовників: У рекламі житлових комплексів дозволено використовувати лише назви на кирилиці; дублювання латиницею заборонено.
Наслідки для бізнесу будуть радикальними: Бренди та слогани, що містять англійські чи українські слова, доведеться повністю переробляти.
У ресторанній сфері, IT та онлайн-торгівлі звичні слова замінюватимуть на російські аналоги. Наприклад, замість “Wi-Fi” — “Вай-Фай”, замість “селер” — “продавець”.
За невиконання вимог передбачено штрафи та примусовий демонтаж вивісок за рахунок власника.
На практиці це означає, що підприємці на окупованій території не можуть використовувати українську мову в публічному оформленні бізнесу. Формально закон декларує “захист державної мови”, але фактично стає інструментом витіснення української.
Для окупантів мова завжди “на часі”, адже вони розглядають її як зброю для остаточного підкорення населення та знищення будь-яких зв'язків з Україною.
Атмосфера страху
За свідченнями мешканців тимчасово окупованого лівобережжя, українська мова майже зникла з публічних місць. Люди уникають спілкування українською у магазинах, установах чи транспорті через побоювання перевірок і санкцій. Навіть якщо йдеться лише про адміністративні штрафи, в умовах окупації вони часто супроводжуються тиском з боку силових структур.
Окупаційний керівник регіону Володимир Сальдо публічно наголошував на необхідності “захисту російської мови” та попереджав про відповідальність за порушення нових вимог. У такій риториці українська фактично подається як щось небажане або навіть ворожe.
Мовна політика РФ на окупованих територіях не є випадковою. Вона спирається на ідеологію “русского мира”, де мова розглядається як головний маркер належності до російського простору. Контроль над мовою означає контроль над ідентичністю.
Через освіту, перейменування та правові обмеження формується нова символічна реальність, у якій українська мова витісняється на маргінес або в приватну сферу. Такий процес має ознаки лінгвоциду — цілеспрямованого знищення або придушення мови певної спільноти.
Події на лівобережжі Херсонщини свідчать: для окупаційної влади питання мови — стратегічне. І саме тому воно є питанням не лише культури, а й безпеки та майбутнього регіону.
