Втрата дому, вимушений виїзд з окупації та необхідність починати життя з чистого аркуша — шлях, який пройшли тисячі українців. Серед них і підприємиця з Олешок Олександра Лі. Після евакуації вона не лише відновила власний бізнес у Вознесенську, а й створила нові робочі місця, довівши власним прикладом: навіть після найбільших втрат можна рухатися вперед.
Знайомство
З Олександрою Лі ми зустрілися у її затишній кав'ярні у Вознесенську. Тут аромат свіжозвареної кави змішується із запахом ванілі, лаванди й колосків, якими прикрашена зала. Важко повірити, що ще кілька років тому ця усміхнена жінка втратила все — дім, майно і власну справу на окупованій Херсонщині. Сьогодні вона розповідає не лише про втрати, а й про те, як знайшла сили почати життя заново.
“Навіть у найскладніші періоди життя, коли здається, що ти нікому не потрібен і ніхто не допоможе, треба діяти. Не сидіти, склавши руки, не нарікати, що тобі нічого не дають, а шукати вихід, брати й робити та вірити — ти сам коваль своєї долі”, — сказала Олександра, розповідаючи про свій непростий шлях.
Для Олександри це не просто красиві слова. Це правило, за яким вона живе. Саме воно допомогло не зламатися після втрати всього, а крок за кроком відновити власну справу.
Війна перекреслила звичне життя
Олександра належить до людей, які мотивують не гучними словами, а власним прикладом. Через російську окупацію вона втратила будинок, майно і бізнес. Проте не дозволила війні поставити крапку у своїй історії. Завдяки наполегливості, підтримці грантових програм і величезному бажанню працювати вона відкрила у Вознесенську власну кав'ярню-кондитерську, а згодом почала розширювати виробництво.
У Вознесенську Олександра Лі відкрила власну кав'ярню-кондитерську. Фото: Любов Рудя
До повномасштабного вторгнення Олександра жила в Олешках на Херсонщині й займалася випічкою. Родина мала власний кондитерський цех, а сама вона випікала горішки, трубочки та сухе печиво, які добре зберігаються і легко переносять транспортування. Продавала продукцію по всій Україні через сторінку в Інстаграмі. Бізнес розвивався, були плани на майбутнє.
Здавалося, життя йде за чітким планом. Та війна перекреслила його за один день. У 2022 році сім'я була змушена терміново залишити рідне місто.
— Ми виїхали буквально за пів години до того, як на Антонівському мосту почалися бої. Мали лише дві валізи на чотирьох. Не думала, що колись доведеться починати все заново. Але війна змусила залишити на окупованій території все, що ми мали, — згадує жінка.
Спочатку вони шукали безпечний прихисток в різних місцях України, зокрема, зупинялися в Черкаській та Київській областях. Та коли з’явилася можливість вивезти дещо з обладнання, родина вирішила оселитися у Вознесенську, де мешкає свекруха Олександри.
— Ми зрозуміли, що потрібно оселитися десь ближче до дому, до Олешок, і обрали Вознесенськ, оскільки мій чоловік родом звідси. Тут ми могли знайти підтримку у перші місяці, — говорить Олександра.
Зізнається, що це місто стало для родини другою домівкою. Хоча поряд з відносним спокоєм не покидає сум за рідними Олешками, які залишаються під окупацією.
Коли можливості та гранти знаходять тих, хто діє
Саме тут у Вознесенську, Олександра фактично почала все з нуля: закінчила курси баристи, скористалася грантовою підтримкою для придбання обладнання і здійснила давню мрію — відкрила власну кав’ярню-кондитерську.
— Через 5 місяців війни ми змогли вивезти з окупації два обладнання — горішницю та вафельницю. Здається дрібниця, але для нас це було багатством, коли у нас нічого не було навіть столів та каструль. Саме з двох врятованих форм для випікання фактично й почалося друге життя сімейної справи. Взяли в оренду це приміщення і почали працювати. Я працювала одна за закритими дверима, займалася звичною справою — випікала на продаж трубочки, горішки та сухе печиво. І знову реалізовувала через пошту для покупців та кав'ярень в різних містах України. Добре, що збереглися контакти в соцмережі.
Однак Олександра на цьому не заспокоїлася. Зрозумівши, що на одній кухні вести підприємницьку діяльність неможливо, почала цікавитися, що відбувається в громаді, відвідувала різні заходи та зустрічі, шукала ґранти. Дізналася, що громада залучала до співпраці міжнародних партнерів, які можуть надати переселенцям гранти для розвитку свого бізнесу.
— Загалом ми отримали чотири гранти. Першу підтримку надала міжнародна гуманітарна організація Save the Children. Завдяки цим коштам придбали тістоміс, духову шафу, холодильну вітрину, столи для кухні. І почали потрошки відновлюватися. Кав'ярню відкрили у травні 2023 року, — розповідає підприємиця.
Наступну підтримку надали в благодійному фонді “Посмішка”. Завдяки цьому вдалося придбати столи, стільці та інше необхідне обладнання. Ще один проєкт від EENergy дозволив взяти генератор і тісторозкатку. А четвертий ґрант дав можливість придбати велику вітрину та ще деяку техніку для роботи.
Чи реально отримати ґранти? На це запитання Олександра відповідає ствердно:
— На собі відчула — реально, якщо хочеш працювати і робити все по совісті, то грантодавці підтримують з радістю. Головні умови для успіху — чіткий бізнес-план, готовність створити нові робочі місця та офіційна сплата податків.
Смак, якому довіряють
Олександра говорить, що нині в кав'ярні створено п'ять робочих місць, працюють і вимушені переселенці. Це досвідчені жінки, які добре знають свою справу. Вже є постійні клієнти, а коли кав'ярню відвідують земляки з Херсонщини — це дуже приємно. Проте, вона хоче, щоб про її заклад знали більше і працює над тим, аби його популяризувати.
Війна не лише забрала звичне життя, а й подарувала нові сенси. Коли Олександра виїжджала з Олешок, вона була мамою двох дітей. Уже у Вознесенську в родині народилася третя дитина.
— Я хоча й у у такій ніби “вимушеній” відпустці, але продовжую працювати. Знімаю навчальні відеоуроки — це дає можливість і рекламу давати, і дещо заробляти. Багато людей, які стежать за моєю сторінкою в Instagram, запитують, чи можна придбати рецепти. І я створюю онлайн-навчання, хто бажає — купують уроки, — каже Олександра.
Підтримує бізнес і довіра клієнтів. Адже вони роблять якісну продукцію використовуючи натуральні інгредієнти: первомайське згущене молоко і лише виключно вершкове масло. Мовляв, у неї такий девіз: смак родом з дитинства. І якістю випічки за старими традиційними рецептами дають людям зрозуміти, що таку продукцію можна робити й сьогодні.
Для випічки Олександра Лі використовує лише натуральні інгредієнти: первомайське згущене молоко і вершкове масло. Фото: Любов Рудя
Підприємиця говорить, коли починали створювати бізнес, було страшнувато — і не сама робота, а те, що ти опинився у незнайомому місті: ні ти нікого не знаєш, ні тебе ніхто не знає. Найбільше допомогло те, що вдалося зберегти сторінку в Instagram і коло постійних клієнтів. Саме вони підтримали бізнес у перші місяці після переїзду. Тепер основні клієнти — це українці та кав'ярні, з якими налагодили співпрацю. З-за кордону теж замовляють — туди відправляють Новою поштою або через перевізників. Наразі співпрацюють з кав’ярнями в різних містах України.
Рухатися вперед, навіть коли важко
На запитання, чи виникало бажання все покинути, Олександра відповідає відверто: наголошує, що саме відповідальність за дітей і працівників щоразу допомагає їй знаходити сили рухатися вперед.
— Було. Коли почалися часті відключення електроенергії, які ускладнюють роботу в кондитерській. Коли не було відвідувачів у кав'ярні, бо люди живуть у постійній тривозі через війну та дронові атаки. Відчутно дорого й оренда житла та приміщення кав'ярні. У такі моменти справді руки опускаються. Але я собі говорю: ти не маєш права, бо в тебе троє дітей, у тебе люди працюють — і ти за всіх відповідальна.
Попри всі виклики, Олександра Лі продовжує розвивати свою справу. Розширює виробництво, додає нові продукти та види випічки. Вона вдячна громаді та місцевій владі за підтримку. Зокрема, за зустрічі з центром зайнятості, організацію грантових програм та навчальних курсів, які допомогли їй відкрити нову сторінку в житті. Говорить, без цієї підтримки, можливо б виїхала за кордон, бо не мала б фінансової спроможності відновити бізнес.
До неї часто звертаються новачки, які хочуть організувати свою справу, але сумніваються. Вона консультує, дає поради з власного досвіду, як побороти труднощі:
— Я кажу: якщо хочеш мати свою справу, не слухай тих, хто відмовляє. Не здавайся, а просто — бери і роби. Масштабна справа складається з повсякденних дій і треба крок за кроком наближатися до мети. Отримуй ґранти — це можливо. Ось я, майже чотири роки працюю і бачу, що у мене вийшло. Хоча дехто говорить, що мені легко все далося. Але я скажу так: ніхто не знає, як це легко, поки сам не спробував. Буває, що дехто лінується навіть прочитати те, що є у вільному доступі — і втрачають свій шанс.
Олександра Лі продовжує розвивати свою справу. Розширює виробництво, додає нові продукти та види випічки. Фото: Любов Рудя
Чи хотіла б повернутися до рідної Херсонщини? На це запитання Олександра відповідає після довгої паузи:
— Я дуже хочу побачити рідне місто вільним. Хочу знову пройтися його вулицями, відкрити двері свого дому. Але життя вже змінилося. Тут, у Вознесенську, ми відновили бізнес, тут виросли нові плани, народилася наша донечка. Можливо, саме тут тепер наш дім. Але мрію про одне щоб Херсонщина якнайшвидше звільнилася, а в Олешках знову можна було працювати й жити без страху. Тоді й там відкриємо свою кондитерську.
Її кав'ярня у Вознесенську сьогодні — не лише місце, де готують смачну випічку й каву. Це доказ того, що наполегливість, праця і віра в себе допомагають почати життя заново навіть після найбільших втрат.
