21 серпня 2026 року після тривалої боротьби за життя помер військовослужбовець Олександр Кальчик із Нижніх Сірогоз. 30 липня 2025 року на Покровському напрямку він отримав тяжке поранення під час мінометного обстрілу. Після кількох операцій, місяців лікування та перебування у комі серце 25-річного захисника зупинилося. За плечима Олександра — строкова служба, контракт у Національній гвардії, бої на Луганщині, оборона Сєвєродонецька, бойові завдання під Рубіжним і Лисичанськом, а також запеклі бої на Покровському напрямку.
Кальчик Олександр Олександрович
(12.06.2001 – 21.08.2026)
Війна безжально забирає найкращих синів і дочок України. За свободу та незалежність держави, її територіальну цілісність і мирне майбутнє українці віддають найдорожче — власне життя.
Дитинство і юність
Олександр Кальчик народився 12 червня 2001 року в Нижніх Сірогозах. Тут пройшли його дитинство та шкільні роки.
Навчався у місцевій Нижньосірогозькій загальноосвітній школі І–ІІІ ступенів. А так як змалку Сашка захоплювала техніка — він увесь вільний час щось ремонтував або лагодив. Йому було цікаво зрозуміти, як ці речі влаштовані, що сталося, коли щось перестало працювати, і головне — чи можна це полагодити власноруч.
“Сашко змалку сам ремонтував свій велосипед. А як натренувався і набув досвіду — почав лагодити двоколісні своїм друзям”, — згадує старша сестра Юлія.
Олекандр Кальчик — шкільні рокиФото: сімейний архів родини Кальчик
Поступово просте дитяче захоплення перетворилося на справжнє вміння. Якщо у когось із друзів були проблеми з технікою, вони знали, до кого звертатися. До того ж Сашко був компанійським хлопцем, легко знаходив спільну мову з іншими, був легким, як то кажуть на підйом.
Після дев'ятого класу Олександр вирішив не просто продовжити навчання, а водночас здобути професію, тому вступив до Іванівського професійного аграрного ліцею, що розташований у сусідній Іванівці. Обрав спеціальність “Тракторист-машиніст сільськогосподарського виробництва” та здобув відповідні категорії.
Для хлопця, який із дитинства цікавився механізмами, це був цілком природний вибір.
Навчання закінчив у 18 років і повернувся до Нижніх Сірогоз. Влаштувався працювати за спеціальністю у фермерське господарство “Нікош”. Робота із сільськогосподарською технікою йому подобалася.
Але ще більше Олександрові подобалося бачити результат власної справи. Це особливо добре проявилося, коли він на перші зароблені гроші придбав уживаний мотоцикл. Здавалося б, можна було просто їздити на ньому. Але для Сашка цього було замало.
“Сам його відремонтував, перебрав усе до гвинтика, перемив, відшліфував, змастив, підфарбував — зробив просто лялечку. Радів, що без сторонньої допомоги упорався з роботою. Для нього, мабуть, важливішим було не те, що він став власником мотоцикла, а те, що зміг його відремонтувати і відновити. Відчував себе справжнім майстром”, — розповідає Юлія.
Такою була одна з характерних рис Олександра — йому було важливо не просто отримати результат, а самому дійти до нього. Тож згодом Сашко став для друзів своєрідним універсальним майстром. І якщо комусь була потрібна допомога, він залишав власні справи і брався до справи. Йому подобалося розбиратися в несправності, шукати причину, ремонтувати і зрештою запускати механізм.
“Він отримував задоволення від результату своєї роботи, — каже сестра. — Ця риса — бути потрібним, допомагати іншим, доводити справу до кінця — згодом проявилася вже зовсім в іншій сфері життя Сашка”.
Далі прийшов час строкової військової служби. Її Олександр Кальчик проходив у Слов'янську Донецької області, у підрозділі Національної гвардії України. Після завершення строкової служби молодий чоловік вирішив продовжити військовий шлях і уклав контракт. Так він став військовослужбовцем 4-ї бригади оперативного призначення імені Героя України сержанта Сергія Михальчука “Рубіж”.
Службою у цій бригаді Олександр пишався. Адже він хотів служити там, де до військовослужбовця висувають високі вимоги, де потрібно постійно вдосконалювати свої навички й бути готовим до складних завдань. І дуже скоро ці навички довелося застосувати вже не на навчаннях…
Бойовий шлях
Напередодні повномасштабного вторгнення російської армії підрозділи бригади “Рубіж” перебували на Луганщині та виконували завдання в районі проведення Операції об'єднаних сил.
24 лютого 2022 року почалося повномасштабне вторгнення Росії в Україну. І для Олександра війна стала безпосередньою реальністю. Свій перший бій він прийняв уже в лютому 2022 року під Сєвєродонецьком.
Російські війська мали значну перевагу в живій силі та техніці. Українські підрозділи були змушені відходити на підготовлені резервні рубежі, використовуючи для оборони природну перешкоду — Сіверський Донець.
Так розпочалася одна з найважчих сторінок бойового шляху Олександра.
Олександр КальчикФото: сімейний архів родини Кальчик
Бригада “Рубіж” була серед підрозділів Сил оборони України, які тримали оборону на Луганщині. Бої були надзвичайно важкими. Сєвєродонецьк постійно зазнавав російських артилерійських та авіаційних ударів. Українські військові утримували місто, незважаючи на перевагу противника. Проте 24 червня 2022 року Генеральний штаб ЗСУ повідомив про відхід українських підрозділів із Сєвєродонецька через загрозу оточення.
Для Олександра це був лише початок довгого військового шляху.
У складі свого підрозділу він продовжував виконувати бойові завдання на сході України. Згодом бійцеві довелося знову повертатися на Луганщину — вже в район Рубіжного та Лисичанська.
За свою службу та участь у бойових діях Олександр був відзначений нагородами.
У лютому 2023 року він отримав медаль “Захисник Рубіжного” — якою відзначали за героїзм і стійкість під час оборони міста Рубіжне на Луганщині.
Також Олександра нагородили почесною відомчою відзнакою “Кращий сержант військової частини”. Це нагорода за високий професіоналізм, сумлінну службу, лідерські якості та зразкове виконання військового обов'язку
Серед його нагород був і нагрудний знак “За доблесну службу” — відомча заохочувальна відзнака Національної гвардії України. Вона є однією з найвищих нагород у цій структурі, нею нагороджують за високі показники у службі та бойовій підготовці, особисту мужність, сміливі й самовіддані дії під час виконання службового або військового обов’язку.
Дві відзнаки, фото яких Олександр Кальчик зробив власноруч: медаль “Захисник Рубіжного” та “Кращий сержант військової частини”Фото: сімейний архів родини Кальчик
За кожною з цих відзнак стояли місяці служби, бойові виходи, ризик і відповідальність.
Родина
У 2022 році мама Олександра виїхала з окупованої Сірогозщини на Київщину. Прихисток знайшла у звільненій Бучі. Туди під час коротких відпусток приїздив і Сашко.
Саме в Бучі він зустрів Юлію. Їхнє знайомство переросло у кохання. Згодом у подружжя народився син Тимофій.
Олександр став батьком. Але війна не дозволила йому бути поруч із сім'єю так часто, як хотілося б. Його життя складалося з коротких відпусток, доріг назад на фронт, телефонних розмов і повідомлень. Побачити дружину та сина можна було лише тоді, коли командування давало відпустку і дозволяли бойові обставини.
Телефонний дзвінок від Сашка для родини був завжди особливим. Адже ніхто не знав, коли наступного разу з'явиться можливість поговорити. Та коли він телефонував рідним із зони бойових дій, ніколи не скаржився, навпаки, говорив, що все добре, заспокоював. Мав багато планів на майбутнє.
Покровський напрямок
Та війна тривала, а разом із нею тривали бойові завдання. Олександр продовжував служити, залишаючись там, де було найважче. Його бойовий шлях пролягав через різні ділянки фронту. Він уже мав досвід боїв, знав, що таке постійні обстріли, небезпека та втрати побратимів. Але кожен новий напрямок міг стати найважчим.
Олександр КальчикФото: Олександр Кальчик
У 2025 році Олександр опинився на Покровському напрямку.
Тоді район Покровська був одним із найгарячіших на фронті. Російські війська намагалися просуватися до міста, обходити його з флангів, ускладнювати українську логістику та створювати загрозу оточення українських підрозділів.
Саме на цьому напрямку 30 липня 2025 року Олександр отримав тяжке поранення. Під час мінометного обстрілу він зазнав складної мінно-вибухової травми та контузії.
Після цього почалася інша війна — боротьба за його життя.
Боротьба за життя
Олександр переніс кілька складних операцій. Він перебував у вкрай тяжкому стані та впав у кому. Але родина не хотіла вірити в найгірше. Близькі чекали на диво. Сподівалися, що молодий організм витримає, що лікарям вдасться зробити неможливе і Сашко прокинеться.
Лікування виявилося довгим. За майже пів року Олександр змінив кілька медичних закладів. Лікарі говорили про певну позитивну динаміку. Для родини навіть найменші зміни ставали приводом не втрачати надії. Попереду бачилися лікування, реабілітація, довгий шлях відновлення. Та з часом стан Олександра почав погіршуватися. Він так і не вийшов із коми…
Останні місяці життя захисник перебував у Головному медичному клінічному центрі Міністерства внутрішніх справ України. Родина продовжувала чекати і вірити, що Сашка повернуть до життя.
Але 21 серпня 2026 року Олександр помер. Йому було лише 25 років.
Прощання
Поховають Олександра Кальчика у м. Буча Київської області, де нині живе його родина, на Алеї Героїв міського кладовища.
Прощання із захисником відбудеться 27 серпня 2026 року об 11:00 годину.
Кальчик Олександр Олександрович захищав Україну до останнього. І тепер його ім'я назавжди залишиться серед тих, хто віддав за неї найдорожче — своє життя.
