Транспортне сполучення, наповнення водою русла балки Великі Сірогози, облаштування тротуару і дитячого майданчика, якість дорожнього покриття, підвіз учнів до школи, вуличне освітлення. Ці, а також ще низка інших проблем, що турбують мешканців вулиці Перемоги, в фоторепортажі Нижні Сірогози.City
Не дуже світле сьогодення. І доволі туманне майбутнє
Тепер на вулиці Перемоги житлові будинки розділяє по кілька пустирів
Одна з найстаріших і густонаселених вулиць Нижніх Сірогоз — вулиця Куйбишева, що в мікрорайоні “Авангард”, зазнала значних трансформацій з часу свого існування. Колись тут вирувало життя. Нині більшість будинків знищено, а на місці колишніх осель рясніють чагарники.
П'ять років тому вулицю перейменували. Однак нове гучне ім'я “Перемога” не змінило особливий і розмірений ритм життям нижньосірогозької околиці. А ось проблем з плином часу стало більше.
Валентина Вікован, яка проживає на вулиці Перемоги, розповіла, що її сусіди, як і більшість куйбишевців, переїхали до центральної частини селища або в місто. Оскільки умови для життя там ліпші.
Валентина Вікован
— Давно, ще з 2010 року не стало в балці Великі Сірогози води. Природно, що й лісок з його берегів теж давно зник, — розповідає пані Валентина. — Що саме засохло (там переважно росли верби, які полюбляють воду), а що й на дрова вирубали. Городи ж, звісно, теж перестали садити, бо без води в нашій засушливій місцевості нічого не росте. Тепер все більше раніше райський куточок використовують як пасовище для худоби. Тож і спостерігаємо тепер тільки за коровами.
Типовий пейзаж з коровами
А для ще однієї мешканки вулиці Перемоги, пенсіонерки Лідії Грушко проблемою є відсутність транспортного сполучення з центром Нижніх Сірогоз.
Лідія Грушко
— Минуло майже тридцять років, як відмінили кільцевий автобус. Нині жоден перевізник не погоджується перевозити людей по цьому маршруту, навіть один раз на тиждень (у четвер, базарний день). Бо ціна квитка не перевищує витрати на транспортування, — зауважує пані Лідія. — А взимку комунальникам і селищній раді доводиться дорогу від снігу по кілька разів на день розчищати, оскільки багатьох будинків по вулиці немає, тож і мете сніг зі степу.
Валентину Журавську, якій щоденно потрібно добиратися в центр селища на роботу також непокоїть питання транспортного сполучення. Адже в теплу пору року можна доїхати велосипедом, або дойти пішки. Хоча на таку “подорож” доводиться витрачати чимало часу. А ось взимку, або під час негоди її підвозить машиною сусідка, якій, до речі, ще й потрібно відвезти онука до школи.
— В дощову погоду, у зв’язку з тим, що пішохідні тротуари зносилися, дорожнє покриття зруйнувалося з часом, з’явилися великі ями, майже басейни, мешканцям нашої вулиці доводиться робити чималий гак, щоб добратися до центру. Тож була пропозиція від жителів зробити подекуди тротуарні доріжки від вулиці до траси Нижні Торгаї — Нижні Сірогози, звідки легше і швидше дістатися в райцентр, — додає пані Валентина.
Також варто розповісти про ще одну проблему яка турбує мешканців вулиці Перемоги. Раніше діти, які проживали на цій та сусідніх вулицях ходили до школи у Жданівську 8-річку, яка була неподалік. Після того, як відбулася реорганізація навчального закладу — його закрили. Тож тепер діти навчаються у центрі, в Нижньосірогозькій школі. Відстань до цього навчального закладу чималенька — від 4 до 5 кілометрів. Підвозять шкільним автобусом на навчання лише молодших школярів, а старшим доводиться добиратися до школи самостійно.
Марина Клочан, яка виросла на вулиці Куйбишева (Перемоги) нині приїздить сюди в гості до мами, відзначає, що довгий час на вулиці не було освітлення. Та в минулому році на більшій її частині вуличне освітлення відновили. Кошти на реконструкцію виділили з бюджета Нижньосірогозької селищної ради.
Марина і Тетяна Клочан
— На іншій же частині, де це зробити не вдалося з технічних причин, поставили два ліхтаря на сонячних батареях. Але взимку таке освітлення не ефективне, у зв’язку з тим, що в похмуру погоду не встигають заряджатися акумулятори.
А ось донька Марини Тетяна, яка любить проводити літні канікули у бабусі, говорить про те, що на вулиці немає ні дитячих майданчиків, ні магазина, ні кафе. Тож щоб з’їсти морозива і покататися на гойдалках, потрібно йти в центр Нижніх Сірогоз, а це дуже далеко.
— Зазвичай ми граємо з друзями просто на пустирі. Бабуся свариться, якщо ми йдемо гратися в хованки до зруйнованих, або покинутих будинків. Каже, що це небезпечно. А мені цікаво, бо у нас в місті такого немає. Адже на цих розвалинах такі квести можна влаштовувати цікаві!
Вулиця, де можна сховатися від щоденної метушні
Вулиця Перемоги
Для Валентини Журавської, яка двадцятирічною дівчиною за сімейними обставинами потрапила у Нижні Сірогози, передусім, постало питання придбання житла. Вона згадує, як довго їй довелося ходили всіма вулицями селища і оглядати оселі, щоб придбати будинок до душі.
Валентина Журавська
— Чомусь, коли прийшли саме на вулицю Куйбишева, мені найбільше сподобалося тут. Тоді вона була гарна, затишна, завжди заквітчана, — ділиться пані Валентина. — Чудовий краєвид з двору на город, в кінці якого протікала балка. Ця невелика степова водойма на той час була по вінця з водою. Зачаровувала прибережна смуга з природним ліском та зеленню, де можна було гарно відпочити з сім’єю, влаштувавшись на зеленому газоні, або навіть організувати невеликий пікнік, захопивши із собою плед і легкі закуски. А ще — порибалити. Тут завжди було дуже тихо і спокійно, це ідеальне місце, щоб сховатися від щоденної метушні.
Валентина Журавська згадує, що дбайливі сірогозькі господарі вирощували в балці городину. Які відбірні тут росли помідори, огірки, перець, квасоля, картопля! Все ж поливалося. З ранньої весни і до пізньої осені не треба було бігти в магазин за свіжою зеленню, салатом чи іншою городиною. Можна просто вийти з дому і зірвати все це в себе поряд. Дуже зручно. Звичайно, для такого власного “магазину” потрібно було добре попрацювати на городі та в садку.
— Хоча до центру селища було й не близько, та цим не переймалися, оскільки кожної години з шостої ранку і до десятої вечора Нижніми Сірогозами їздив кільцевий автобус, — продовжує розповідь пані Валентина. — Завжди можна було швидко й комфортно добратися до будь-якої точки селища. Щоправда, лише в суху погоду. Асфальтованої дороги на вулиці Куйбишева ніколи не було, лише маленький пішохідний тротуарчик. Коли ж починалися дощі, то ґрунтовий шлях перетворювався на суцільну непроїзну багнюку. Тож восени і взимку, щоб сісти на автобус, йшли на зупинку на початку вулиці. Однак все одно це було зручно. Пізніше, вже наприкінці 80-років минулого століття, дорогу все ж таки зробили — половину вулиці заасфальтували, а іншу частину засипали щебенем. Також на всій протяжності вулиці встановили освітлення.
А ще Валентина Журавська додала, що майже всі діти з їхнього кутка відвідували Жданівську восьмирічку, до якої рукою подати: десять — п’ятнадцять хвилин, і вже у школі.
Згодом, під час декомунізації у 2015 році вулицю Куйбишева перейменували. Вона отримала нову назву — Перемоги.
— Було багато інших пропозицій, стосовно того, як назвати вулицю, — розповідає пані Валентина. — Приміром, на честь Грушевського. Та під час громадського обговорення практично всі куйбишевці вирішили, що вулиці потрібно дати ім'я — Перемога. Адже свого часу на цьому краю Нижніх Сірогоз розташовувався колгосп “Побєда”, а також проживало багато ветеранів Другої світової війни.
Про “Ромашки”, “Лантухи”, “Зеленчук” та “кривенківську” греблю
Вулиця Перемоги (раніше імені Куйбишева) починається там, де закінчується вулиця Чкалова. Вона тягнеться майже до Нижніх Торгаїв. Вперше про неї згадують ще у ХVІІІ сторіччі. На правому березі балки Великі Сірогози виникають поселення під назвами Ромашки та Лантухи, з яких пізніше і сформувалася вулиця імені Куйбишева, названа ім'ям радянського партійного діяча Валеріана Куйбишева.
В просторіччі вулицю називали “Ромашки”.
Ромашок і нині багато росте на вулиці Перемоги
А увесь куток — власне вулицю Ромашки і провулок в напрямку Жданівської, на той час, семирічки — Зеленчуки. Ще одна назва нинішньої вулиці Перемоги, про неї мало хто знає, це “Руська” вулиця.
Одна з версій, чому цей куток назвали Зеленчуком — тут завжди було зелено
Посеред вулиці був пробитий глибокий артезіанський колодязь. Нині місце, де він знаходився, засипано землею, а на його існування вказує лише прогин на грунті. Вода в колодязі була солона: тягали її діжками вручну і використовували для господарських потреб. Для пиття вживали воду з криниць, які копали в низині біля балки. Робили це чоловіки, що вміли не лише копати, а й вірно знайти місце, де була підземна вода на невеликій глибині.
Будиночки всі були охайні і доглянуті, біля них росли акації, які й нині піднімаються у височінь, ніби хочуть підкреслити своє давнє походження. Навесні квітнули бузок і півники (іриси), влітку — буяла різнобарв’ям квітів.
Про те, хто жив на вулиці Перемоги (Куйбишева) поділилася спогадами Клавдія Гомон (Філатова), яка народилася тут ще до Другої світової війни.
Клавдія Гомон
— Вулиця була густо заселена і налічувала більше 200 дворів, — згадує пані Клавдія. — Тут жили, починаючи від самої балки Ждани, Назарови, Чабани, Грушки, Кислі, Святунівські, Лозова (бабуся), Філатови, Качкаров Семен Прокопович, Євпураші (переселенці із західної України). А ще — Кузнецові, Горбачови, Гриценки, Стурки, Качкаров Антон Кузьмич, Козлови, Качкаров Стефан Семенович, Качкаров Іван Прокопович (треба відзначити, що пізніше тут мешкали Конюхи — Марія Трохимівна, яка була передовою дояркою).
Далі Клавдія Яківна продовжує послідовно називати мешканців вулиці Куйбишева:
— Жили тут Гусаки, Логвінови, Карпачов Андрій Іванович (відомий спортсмен-бігун), Пшеничні, Черевки, Кутіщева Любов Іванівна (вчителька), Кутіщев Іван Федорович, Одотюки, Кононенки, Пуні.
Пенсіонерка добре пам’ятає, що по другу сторону вулиці була ветаптека, далі жили Зеленіни, Трибунські, Довбні, Чернікова Ольга Єрофіївна та Філатова Марія Антонівна, її дочка від першого шлюбу і внучка Антоніна, Татаринцеві, Дундуки, Качкарови, Гордієнки, Качкарови, Флюри, Дички (пізніше жила сім'я Шачків), Качкарови Прокіп Семенович, Пшенична, Фомічові, Онищенки, Черевки, Дички.
— За будинком Дичків, далі по вулиці, розміщувалася колгоспна контора, — додає пані Клавдія. — За нею жили Дундуки, Сушко Ніна Павлівна, Дєєви (Дєєв Михайло був відомим наїзником на колісницях, брав участь у змаганнях), Сушко Олександр, Рязанови, Сушко Володимир Павлович, Дєєв Федір, Підгірні, Степанові, Чернікови Дмитро та Марфа, Дундуки.
Олександра Чернікова проводили в армію всією вулицею
До речі, будинок Дундуків зберігся (нині це будинок Табасів) як історична пам'ятка тих часів. Поряд з ним йшла дорога вгору до “горянської” школи (бо розташована вона була на підвищеній частині вулиці). Біля школи були будинки для вчителів. Поруч зі школою був ще один будинок, у ньому жили Кривенки. Від цих будинків дорога йшла до траси в напрямку на Каховку і Херсон, а вниз — до греблі, що називалася “кривенківською”. Далі була територія колгоспу “Новый мир”. А на сьогодні там продовжується вулиця Перемоги аж до іншої греблі.
Раніше в руслі балки, немов оаза серед степу, були сади. Завдяки вмілому використанню дощової води, яка накопичувалася в глибоких ровах навколо саду, її вистачало для поливу на весь посушливий період.
Післяслово
Невідомо, який вигляд матиме вулиця Перемоги за декілька років… Можливо, навіть змінить нинішню назву. Адже робили це вже не один раз. Але сьогодні ми ще маємо можливість зберегти у пам’яті те, якою вона була.
