Революційні події 1917 року в Російській імперії стали причиною переведення з великих міст Балтійського регіону на південь України низки навчальних закладів. Восени 1917 року в Херсон евакуювали Юр'ївський учительський інститут (найстаріший навчальний заклад міста Тарту (Естонія), який пізніше реорганізували в Херсонський педагогічний інститут. А в Нижні Сірогози — Олександрівську гімназію з міста Ревеля (Таллінна)
Архівні документи дали поштовх до краєзнавчого розслідування
Майже рік тому на сторінці Державного архіву Херсонської області було опубліковано пост ось такого змісту:
“Інколи звороти архівних документів приносять несподівані відкриття. Джерелом інформації про події, що пов’язують Україну і Естонію у період визвольних змагань 1917–1921 років, став фонд державного архіву Херсонської області Р-1110 Нижньосірогозький волосний виконавчий комітет Мелітопольського повіту Запорізької губернії.
Херсонщина, 1921 рік.
У с. Нижні Сірогози (нині районний центр Херсонської області) діє професійна педагогічна школа, створена на базі колишніх старших класів Ревельської Олександрівської гімназії (Ревель — колишня назва м. Таллінн, Естонія). На звороті пожовклого аркушу архівного документу подано список службовців школи у складі 7 осіб, датований 13 квітня 1921 року. У ньому значиться 5 працівників, які, за інформацією з відкритих джерел, викладали в Ревельській гімназії.
Так, головою ради Нижньосірогозької педагогічної школи було обрано Хваленського Василя Івановича, статського радника, директора Ревельської гімназії з 1913 року.
Серед працівників — Перзеке Сергій Конрадович, викладач історії; Корчак-Чепурковський Валентин Федорович — священник, законовчитель православного віросповідання; Григор’єв Федір Федорович — викладач стародавніх мов, Фроте Зоя Євгеніївна — донька Фроте Євгенія Івановича, статського радника, викладача французької мови. При чому до Нижніх Сірогоз викладачі прибули з сім’ями.
Фото з Державного архіву Херсонської області. Касовий звіт Ревельської гімназії за січень 1917 року
На зворотах архівних документів збереглися окремі відомості про відрядження Хваленського В. І. до м. Мелітополя з виробничих питань, педагогічний стаж викладачів, табель успішності випускниці 2 класу Агафонової Марії, заява вдови священика Заславер Марії Федорівни від 21 вересня 1919 року до педагогічної ради Ревельської Олександрівської гімназії з проханням звільнити її сина-першокласника Павла від сплати за навчання.
Фото з Державного архіву Херсонської області. Прохання Марії Заславер, удови священика, про звільнення її сина від сплати за навчання. 1919 рік
За відкритою інформацією, Ревельська Олександрівська гімназія діяла з 1872 по 1917 роки. Тож яким чином педагогічний колектив гімназії на чолі з Хваленським В. І. продовжив роботу, перемістившись з берегів Балтійського моря у степи півдня України? Як склалася подальша доля колективу, який започаткував заклад професійної педагогічної освіти на Херсонщині?
Зрозуміло, що тема потребує подальших історичних розвідок.
Приєднуйтесь!”
Ця інформація, а також матеріали зібрані раніше сірогозьким краєзнавцем Юрієм Безухом і стали основої статті про Ревельську Олександрівську гімназію в Нижніх Сірогозах.
З історії Ревельської гімназії
Найстаріша з нині діючих в Естонії гімназія Густава Адольфа була відкрита у 1631 році. Навчання проводилися грецькою, латинською та шведською мовами. А з моменту проголошення незалежності Естонії у 1918 році і по сьогодні — естонською.
У 1710 році указом Петра Першого цю гімназію перейменували в губернську Ревельську гімназію, де навчання велося грецькою та латинською мовами, а з 1890 року також російською і німецькою. Це була найстаріша гімназія в Російській Імперії.
На противагу їй у 1872 році утворили Ревельську Олександрівську гімназію з російською мовою навчання, якою вона залишається і понині.
Гімназія була створена на базі Ревельського головного народного училища, яке існувало з 1789 року (3).
Пряжка на ремінь учня Ревельської Олександрівської гімназії
Саме перебуваючи в цієї гімназії, видатний поет Інокентій Анненський (1855-1909) написав один з найвідоміших своїх віршів “Старые эстонки” (4).
Інокентій Анненський
Як Ревельська гімназія стала Нижньосірогозькою
Ревельську Олександрівську гімназію евакуювали до села Нижні Сірогози в жовтні 1917 року. В цьому велика заслуга жителя села Дем’янівки Білоконя, який зміг відстояти в Мелітопольському земстві інтереси Нижньосірогозької волості.
Про зацікавленість місцевої влади у власному середньому закладі свідчить той факт, що під освітні потреби гімназії Нижньосірогозька волосна управа відвела будівлю волосного земства. За власний кошт облаштувала їдальню та інтернат, на що витратила близько 20 тис. крб.
Мелітопольське повітове земство витратило 10 тис. крб на обладнання інтернату меблями та інвентарем, придбало на 5 тис. крб підручників, а також заснувало 20 стипендій по 300 крб (2).
Гімназія також було надано можливість користуватися приміщенням першого солідного навчального закладу Нижньосірогозької волості — 2-х класного сільського училища Міністерства народної освіти, яке було відкрито в Нижніх Сірогозах 7 грудня 1876 року.
Карта-схема довоєнних Нижніх Сірогоз. Автор Юрій Безух
Цегельне приміщення було збудовано на березі балки Великі Сірогози, на сучасній вулиці Садовій (Леніна).
Нижні Сірогози, вулиця Садова
Юрій Безух показує де розміщувалася евакуйована Ревельська гімназія
Воно знаходилося напроти сільської управи (на цьому місці зараз архів), поруч зі старою церквою. Це приміщення знищено гітлерівцями в 1943 році.
Училище складалося з 2-х просторих класів. Під час громадянської війни тут проводилися бали з участю білих офіцерів. Строк навчання (5 років) дозволяв після відповідної підготовки і здачі екзаменів вступати до гімназії.
Естонські педагоги на Сірогозщині
Разом з гімназією до Нижніх Сірогоз прибув великий колектив високоосвічених дворян-педагогів на чолі зі статським радником Хваленським Василем Івановичем, який був директором Ревельської гімназії з 1913 року.
Довідково. Василь Іванович Хваленський (24 грудня 1864 року -?) — закінчив Вищу духовну семінарію в 1883 році, в 1888 СПб Історико-філологічний інститут, з 1898 викладач Мітавської гімназії; Чин / титул: статський радник, директор Ревельській Олександрівської гімназії Ризького навчального округу на 1917 року.
Співпрацював у виданнях “Ризький вісник” (1891), “Школа і життя” (1897), “Лібавський вісник” (1900), “Ризький вісник” (1904). Один з ініціаторів створення газети “Ревельське слово” в 1916 році.
В Нижні Сірогози Василь Хваленський приїхав разом з дружиною Вікторією Іванівною, дочкою Галею та сином Володимиром.
До речі, Володимир Хваленський викладав право, трохи пізніше був сірогозьким суддею, а потім деякий час працював за спеціальністю в органах ВЧК.
Товаришем (заступником) голови шкільної ради була Ягодкіна Любов Дмитрівна. Секретарем цієї ради Фроте Зоя Євгеніївна — донька Фроте Євгенія Івановича, статського радника, викладача французької мови, який був свідком Паризької Комуни.
Отець Валентин Корчак-Чепурковський Фото 1912 року, з оцифрованих фондів Естонського історичного музею
Серед працівників: Перзеке Сергій Конрадович, викладач історії та його дружина Олександра Миколаївна, а також Корчак-Чепурковський Валентин Федорович — священник, законовчитель православного віросповідання; Григор’єв Федір Федорович — викладач стародавніх мов, Кудінов Іван Іванович.
Як бачимо до Нижніх Сірогоз викладачі прибули з сім’ями (2,6).
Нижньосірогозька гімназія, як центр освіти для всіх прилеглих волостей
За свідченням директора гімназії Василя Хваленського на новому місці гімназія відчула новий подих розвитку й зацікавленість у ній місцевого населення (2).
За рівнем освіти тогочасна гімназія наближалася до сучасного інституту. В Нижньосірогозькій гімназії вивчали такі предмети: російська мова і література, латина, французька і німецька мови, математика та фізика, природознавство, історія, географія, філософська пропедевтика, Закон Божий, малювання та каліграфія, гімнастика, співи (2).
Оскільки спеціальної підготовки в жителів навколишніх волостей не було, то був полегшений набір з менш прискіпливими екзаменами для вступників.
Для підготовки до вступу був підвищений статус частини шкіл і вони стали вищими початковими школами.
В гімназії навчалися діти з Сірогозької, Покровської, Іванівської, Агайманської, Великолепетиської та інших прилеглих волостей, які традиційно тяжіли до Сірогоз (6).
На момент відкриття, 10 листопада 1917 року, в усіх класах гімназії вчилося 253 учня, з яких тільки 22 особи були учнями “колишнього” закладу, інші ж гімназисти походили з місцевого населення (7).
Вочевидь в одному приміщенні відбувалося навчання як гімназистів так і учнів Міністерського училища. Серед його викладачів випускник цього училища, житель Нижніх Сірогоз Волович Тимофій Пимонович згадує такі прізвища:
Матєв Василь Григорович, директор,
Широкий Гордій Тимофійович,
Широка Катерина Павлівна,
Малаховський Степан Степанович, математик,
Попова Любов Дмитрівна, географія, природознавство,
Хваленська Вікторія Іванівна, німецька мова,
Перзека Зоя Іванівна, природа (ініціали, очевидно, переплутані) (8). Останні явно викладачі гімназії.
Репресована освіта
Після встановлення радянської влади гімназія була розділена. На базі старших класів утворено професійно-педагогічну школу, де працювало 12 вчителів та навчалося 65 учнів (5, 6).
Викладання всієї європейської культури на той час трималося на трьох китах: античній культурі — грецькій та латинській і Біблії. Тож одразу після приходу до влади більшовиків, вони відрізали власний народ від світової культури, заборонивши вивчення грецької, латинської мов та Закону Божого. Завдання радянської влади було інше — виховати письменних, але неосвічених людей, задурених комуністичною пропагандою, безвідмовних гвинтиків, слухняних “будівників комунізму”. Якісь ази світової культури ще зберігалися в медичних та юридичних інститутах, де хоч і дуже поверхнево вивчалася латинська та основи грецької мови.
Юрій Безух розповідає про подальшу долю викладачів Ревельської гімназії
Високоосвічені, але не надійні (класово) викладачі колишньої гімназії були поставлені в такі умови, що в березні 1922 році вибули в село Благодатне Іванівського району, а далі “розлізлися межи людьми мов мишенята” в пошуках шматка хліба.
В своїй книзі «Іванівського краю історія жива» Павло Павлович Дереза, вчитель за фахом, цей педагогічний колектив навіть не згадує.
З книги «Реабілітовані історією» дещо дізнаємося про долю сина директора гімназії:
“Хваленський Володимир Васильович, народився у 1893 році в м. Таллінн (Естонія), росіянин, освіта середня. Проживав с Нижні Сірогози Нижньосірогозького району. Заарештований 15.05.1920 року. Звинувачення: служив у білогвардійських судових закладах. До суду не притягувався. Постановою Особливого відділу ВЧК 13-ї армії від 28.05.1920 справу припинено, направлений в розпорядження Олександрійського ревкому для використання за фахом юриста. Реабілітований” (9).
Дещо про подальшу долю викладачів ми можемо дізнатися з московських мемуарів Федора Москаленка.
Надаю мовою оригіналу.
“В гимназии работал священник Валентин Корчак-Чепурковский (при белогвардейцах вел Закон Божий, а при Красной Армии — русский язык в младших классах). Прибыл он из бывшей царской армии. По своим политическим взглядам этот поп был не только, естественно, антисоветчик, но и отъявленный украинский националист.
С согласия директора гимназии (статский советник Хваленский Василий Иванович) в помещении гимназии устраивались балы для офицерского состава белогвардейцев, на котором участвовали и гимназистки старших классов.
С директором гимназии мне пришлось еще раз встретится в 1931 году, когда я работал зав. рай/гор/ОНО в гор. Мелитополе. После того как его выслали из Крыма, он прибыл в Мелитополь к своему сыну юристу по образованию, работавшему тапером в кинотеатре “Червоный Факел”. Однажды Хваленский вместе с Семыкиным Николаем учителем пения Кизиярской школы (бывший гимназист, житель Зеленчука с Нижних Серогоз) пришли ко мне на прием с просьбой о предоставлении ему педагогической работы. Но мною было отказано в просьбе мотивируя тем, что бывший директор гимназии не владеет, мол, украинским языком”.
Хай короткочасне перебування дійсно високоосвітнього навчального закладу, все таки залишило свій слід на Сірогозщині. Закінчивши гімназію, в тому числі і екстерном, стали вчителями наші земляки: Москаленко Федір Сидорович, Мовлян Аксентій, Овсянніков Роман, Волович Яків, Фесики Іван та Костянтин, Семикін Федір, Піщемуха Іван, Романенко та інші. Районний відділ освіти в 1960-ті роки очолював Кудінов. Були підготовлені високоосвічені кадри, яким вдалося певною мірою зберегти той високий рівень навчання, яким славилася Нижньосірогозька середня школа.
Список використаної літератури
1. Юрій Безух. “Квітка степова”. – Херсон: Персей, 2001, - 400с.
2. Програми, розклади лекцій, плани навчання, витяги з протоколів педагогічних рад і списки викладачів гімназій, реальних шкіл і інших учбових закладів, листування з ними в освітніх справах, 1918-1919 рр., 414 арк. ЦДАВО України. Ф. 2201. Оп. 1. Спр. 421.
3. Відкриті Інтернет джерела.
4. Иннокентий Анненский. Лирика. – Ленинград: Художественная литература, 1979, - 368с.
5. Державний архів Херсонської області. URL: https://www.facebook.com/Kherson.archives/posts/119869792978417.
6. Ф. Москаленко “Воспоминание о прошлом Нижних Серогоз”. Нижние Серогозы – Москва, 1962-1964 годы (рукопись).
7. [Листування] про асигнування коштів для школи. 1918 р. 212 арк. ЦДАВО України. Ф. 2201. Оп. 2. Спр. 115.
8. Альбом воспоминаний о Нижнесерогозской средней школе/ Волович Т.П. Шкільний музей.
9. Реабілітовані історією. Херсонська область. – Херсон: ВАТ “Видавництво “Наддніпрянська правда”, 2005, - 944с. (ст. 718).
Висловлюю щиру подяку Гончару Михайлу Васильовичу, начальнику управління освіти, культури, молоді, туризму та спорту Бориславської міської ради за надану інформацію.
