Про понад п'ять місяців спільної роботи з однодумцями-благодійниками і волонтерами на території тимчасово окупованих Горностаївської та Костянтинівської громад Херсонської області, розповідає редакторка Горностаївської газети “Сільські новини” Любов Рудя.
Вижити на окупованій території допомагають лише волонтери
Протягом більше п’яти місяців від початку 2022 року в смт Горностаївка працював волонтерський центр з надання допомоги найбільш незахищеним громадянам двох територіальних громад Херсонщини, які опинилися в тимчасовій окупації — Горностаївської та Костянтинівської. Тоді ми — громадський актив селища, який вирішив створити волонтерський центр у Горностаївці, навіть не думали про виклики з якими через деякий час нам доведеться стикнутися та загрози, які змусять призупинити роботу волонтерського центру.
Тим, хто не був в окупації важко зрозуміти і складно відчути, як це волонтерити, не маючи для цього ніяких матеріальних і фінансових резервів. Саме тому я хочу розповісти про події, які довелося пережити горностаївським волонтерам в умовах окупації та яку допомогу вони надавали людям. Однак на сьогодні я не можу назвати імена цих добровільних помічників, бо наразі це небезпечно — території громад ще не звільнені, тож страшно за їхні родини.
За кілька днів у магазинах зникли всі продукти, навіть хліб
Тоді, у лютому 2022 року, в одну мить немов усе обірвалося: і робота, і мир, і життя…
Все почалося в перші дні війни — з 24 лютого, коли Херсонська область, в тому числі й Горностаївщина, опинилася в окупації. Того дня до місцевих читачів не було доставлено надрукований черговий номер газети “Сільські новини” — пошта вже не мала такої можливості через бойові дії на території області. Номер газети, який надрукували 24 лютого до цього часу так і не потрапив до своїх читачів — залишився в Херсонській друкарні.
Колектив редакції зрозумів, що друкованої версії газети надалі не зможемо випускати, тож ще продовжили розміщати матеріали на сайті газети Горностаївка Info та на сторінці сайту у Фейсбуці. На жаль, важко це було робити, коли відсутній тижнями Інтернет та мобільний зв’язок.
Аби вивести себе із шокового стану, потрібно чимось займатися. Тож виникла думка організувати волонтерську групу, тим більше, що ситуація складалася для життя людей дуже критична.
Вже на третій день вторгнення російські війська були присутні на території Горностаївщини. Водночас, здається зненацька, за кілька днів у магазинах зникли всі продукти, навіть хліб. Підприємці без ризику для життя не могли нічого доставити, адже неподалік у місті Нова Каховка вже йшли бої, дорогою за 5 км від селища пересувалася російська техніка. У Горностаївці місцеві сільгоспвиробники вивозили на ринок овочі та фрукти й безкоштовно роздавали людям. Втім це не вирішило проблему, адже здебільшого ця продукція не потрапляла до найбільш вразливих категорій населення.
Херсонщина стала ізольованим регіоном, де виникли труднощі з видачею пенсій і соцвиплат через “Укрпошту” та отриманням готівки клієнтами банків, які не мали виплатних карток. Не вистачало продуктів, ліків, дитячого харчування, засобів гігієни, а в багатьох людей не було й грошей для покупки найнеобхіднішого. Найбільше страждали, втративши роботу, багатодітні родини та одинокі пенсіонери — тому саме ця категорія людей стала пріоритетною у наданні благодійної допомоги.
За цих обставин редакція виступила ініціатором створення волонтерського центру і з цієї пропозицією звернулася до голови Горностаївської громади Дмитра Ляхна. Він підтримав наше починання і надав приміщення в комунальній установі для волонтерського центру. Далі ми через соцмережі запросили всіх охочих стати волонтерами, щоб бути корисними жителям Горностаївщини у найважчі місяці війни. Так з 1 березня при селищній раді почав працювати волонтерський центр.
Згуртувалися і, практично, кожен став благодійником
У перші дні російського вторгнення, насамперед, важливим для керівників громад Херсонщини було забезпечити мешканців населених пунктів хлібом. Місцеві підприємці не мали потужностей для випічки такого об'єму, та й борошно закінчилося. Не було і пекарських дріжджів. Тож голови Горностаївської та Костянтинівської громад з допомогою місцевих керівників сільгосппідприємств привезли з Великої Лепетихи борошно із запасів Держрезерву. Це борошно передали на старостинські округи, щоб роздали людям і місцевим приватним підприємцям, які випікали хліб.
Сухими словами не передати, як доставляли те борошно в об’їзд балки Болгарки та поміж ворожими колонами техніки на дорогах. Та ще й на мосту через балку, утворилася вирва від ракетного удару завданого військовими рф.
Дріжджі замовляли на підконтрольній території України і через Дніпро горностаївські сміливці-волонтери на лівий берег перевозили їх човнами з правобережжя (тоді ця територія ще не була захоплена окупаційними військами).
Керівники громад доклали зусиль, щоб відкрити законсервовані круподерню, млин та пекарню, які могли забезпечити дві громади хлібом і крупами. Організували й доправляння хліба в кожен старостинський округ автомобілем комунального підприємства — і робили це майже 5 місяців. Це авто було також засобом зв'язку зі старостинськими округами та передачі продуктів і ліків.
У надзвичайно важких умовах мешканці Горностаївки швидко згуртувались, практично, чи не кожен ставав волонтером та благодійником. Здається, в той час не було байдужих у громаді: двоє місцевих доброчинців за власні кошти купили 2 тонни борошна для роздачі пенсіонерам; до волонтерського центру фермери та сільгоспвиробники передали картоплю, овочі, яблука та крупи; небайдужі громадяни приносили консервацію, передавали м'ясо, мед, свіжу рибу та інші продукти, якими могли й бажали поділитися. Здавалося, що волонтерить уся громада.
Видача борошна і продуктових наборів у волонтерському центрі
Ми у волонтерському штабі складали списки, приймали індивідуальні звернення від мешканців, формували продуктові набори та з допомогою керівників громад розвозили їх тим, хто цього потребував найбільше.
Протягом березня волонтери охопили допомогою понад 4 тисячі мешканців двох громад — і це лише те, що вдалось зафіксувати.
Насамперед, продуктові набори видавали вразливим категоріям населення
Робили стратегічний запас: ліпили вареники
Є борошно, картопля, цибуля — чому б не наліпити вареників про запас?
Цю ідею підхопили колективи двох місцевих Горностаївських шкіл і дитячого садка. Загалом на вареники витратили 5 мішків борошна.
Стратегічний запас — вареники
Напівфабрикати помістили в морозильні камери в шкільних їдальнях і магазинах місцевих підприємців. Ми називали це “стратегічним” запасом.
І справді, наші вареники згодом знадобилися для харчування пацієнтів центральної лікарні, територіального центру громади та Каїрського психоневрологічного будинку-інтернату в якому перебувало 330 підопічних — людей з інвалідністю.
У цих комунальних закладах час від часу виникали проблеми із забезпеченням продуктами (через відсутність своєчасного фінансування установ), позаяк Держказначейство перемістилося в іншу область, а Інтернет періодично зникав на два-три тижні. Ми, за можливості, передавали туди й іншу провізію, щоб підтримати людей.
Волонтерська доставка продуктів у медичні заклади Горностаївки
Втім продукти мали таку властивість — закінчуватися… А на тимчасово окуповані території централізовано ніхто не поставляв гуманітарної допомоги. Ми говорили: “Роздавати гуманітарку добре, коли вона є, — а нам треба її вибігати”.
Для поповнення запасів волонтерам доводилося звертатися до приватних підприємців, які працювали на території селища — просто ходити і просити. Допомагав нам і голова Горностаївської громади Дмитро Ляхно, який просив сільгоспвиробників та фермерів поповнити запаси продуктів у волонтерському центрі. До речі, голові ніхто не відмовив і допомогли всі, хто чим міг.
Працювали ми і через старост округів, а Молодіжна рада, яку ще до війни створили при селищній раді, опікувалася молодими сім'ями.
Підключилися до роботи і працівники територіального центру з обслуговування одиноких громадян, вони розносити пенсіонерам продуктові набори. Таким чином, багато хто долучився до волонтерства.
Неймовірним плюсом стала згуртованість земляків-горностаївців. Здається всіх стимулювало єдине — віра в перемогу і бажання її наблизити своїми добрими справами.
Найбільшу потребу мали в ліках — їх волонтери доправляли, ризикуючи життям
Тим часом ми відчували, що необхідно шукати гуманітарну допомогу на підконтрольній території України. Потрібні були засоби особистої гігієни, дитяче харчування, памперси, медикаменти. А ліки стали справжньою цінністю для багатьох односельців — до нас не прилітали снаряди, але люди потерпали через відсутність медикаментів. Це була особливо гостра потреба на тимчасово окупованих територіях, де залишається багато мешканців і мешканок похилого віку, людей з інвалідністю й важкими захворюваннями.
Насампочатку вторгнення російських військ всі аптеки, які функціонували на території Каховського району, позакривались: ліки розкупили, а можливостей їх доставити не було. Ми почали з того, що запропонували землякам поділитися медикаментами, що залишилися в домашніх аптечках, а потім роздавали тим, хто конче їх потребував.
Залишками ліків з домашніх аптечок горностаївці ділилися з земляками
Деякі ліки доводилося буквально ділити по пів пластинки. Ін'єкційні препарати передавали в терапевтичне відділення Горностаївської центральної лікарні.
За пропозицією голови громади Дмитра Ляхна керівники підприємств та фермери створили благодійний банк коштів для закупівлі медикаментів, але, на жаль, на Херсонщині їх не було де придбати.
Як ми раділи, коли першу партію ліків нам доставили наші горностаївські волонтери — для цього вони під кулями з ризиком для життя переправилися човном на правий берег Дніпра, де волонтери з Кривого Рогу чекали їх із закупленими медикаментами.
Ліки, які доставили горностаївські волонтери
Це можна сказати був героїчний вчинок. Назвати б імена цих сміливців... Та не маю права наражати на небезпеку їхні родини, які ще знаходяться на тимчасово окупованій території.
Досить нагадати, що за тиждень потому на тій переправі розстріляли в човні 7 чоловік.
Доставлені волонтерами ліки ми разом з керівником Центру ПМСД розділили між стаціонарними відділеннями лікарні, фельдшерськими пунктами у старостинських округах, сімейними лікарями та волонтерським центром. Також нам передали ще й дитяче харчування та памперси.
Для найменших мешканців громади – памперси і дитяче харчування
Наступним надбанням ліків, дитячого харчування, підгузків і засобів гігієни ми теж були задоволенні — нам помогли херсонські волонтери “Котики-патріотики”.
Ліки від херсонських “Котиків-патріотиків”
Але чекали ми на цю доставку довго. У херсонських колег також були проблеми з відправленням вантажів — ліки закуповували на підконтрольній території України. Бувало, що медикаменти на російських блокпостах забирали...
Згодом доставив ліки з Дніпра своїм автомобілем наш горностаївський хлопчина. Досі дивуємося, як йому вдалося провезти все те через кілька десятків блокпостів! Тоді ми змогли підтримати медикаментами Горностаївську підстанцію екстреної медичної допомоги, мешканців Каїрського психоневрологічного інтернату та територіальних центрів для одиноких громадян у Горностаївці і Костянтинівці, Допомогли препаратами та людям, які хворіють на діабет та щитоподібну залозу.
Важко налагодити логістику, коли надовго зникає зв'язок
Ми розуміли, що потрібна логістика для постачання ліків і харчів з підконтрольної території України. Знали: все прив’язане до гуманітарних коридорів, а їх окупанти майже не надають. Згодом “коридор” до Херсону взагалі закрили і треба було організовувати логістику через Запоріжжя. Так один вантаж з ліками доставляли понад 2 місяці — спочатку спробували через Херсон, а потім через Запоріжжя.
Волонтерам важко було контактувати, бо часто і надовго зникав зв'язок. Ми місяцями жили в цілковитій Інтернет-блокаді. Зникло й українське телебачення, працювали лише російські канали. Навіть не могли нікому подзвонити. Дізнавалися, де можна “зловити” Інтернет на березі Дніпра — ходили туди.
Коли росіяни зовсім заблокували українських провайдерів та запровадили свій зв'язок, довелося купувати російську сім-карту та через VPN підключатися до Інтернету. Викладати новини в соцмережах можливості майже не було. Але інколи вдавалося інформувати про події в громаді.
Будні волонтерів минали у постійному пошуку. Ми шукали благодійні організації поза межами Херсонщини. Завдяки тому, що у волонтерському центрі була людина, яка декілька років працювала з програмами розвитку громад, у неї залишилися зв'язки, тож ми просили допомоги у керівників програм та знайомих волонтерів-земляків на підконтрольній території України.
Однак проблематично було доставити вантажі на майже 200 км у глибину контрольованої ворогом території. У нас не було постійного перевізника. Ми дізнавалися хто виїхав чи заїхав, щоб передати ліки. І ніколи не були впевнені — доїдуть вони чи ні.
Ліки для людей з хронічними захворюваннями доставили!
Словом, будні минали в постійному пошуку ліків, продуктів, маршрутів та водіїв, у спробах знайти контакт з людьми, які потребують допомоги, і в намаганні уникнути контакту з окупантами...
І кожен з маршрутів був складний по-своєму. Поки що не можу всього розказати та показати, хоча історій чимало. Але, мабуть, надовго запам'ятається: як ми самі їздили в Херсон та везли звідти важливі ліки й продукти через Антонівський міст; як добиралися до Запоріжжя та назад автомобілем швидкої допомоги — треба було забрати памперси для дорослих і дітей на 100 тисяч гривень, а також ліки доставлені Новою Поштою зі Львова та Івано-Франківська.
Їхати дорогами, де переміщалася ворожа техніка, було важко й небезпечно — треба було “пережити” зо два десятки російських блокпостів, тиждень стояти в автомобільній черзі. А ще пройти нескінченні перевірки, постійно “чистити” телефон, переборювати страх і ненависть аби не провокувати військових з автоматами. Тільки за таких умов мали шанс довезти ліки цілими.
А ще перевозили із Запоріжжя посилки для інших громад Херсонщини. Звісно, посилки були підписані — кому належить віддати. З-поміж них були й на Чорнобаївку. Не знаю, як ми їх провезли, адже Чорнобаївка тоді вже була відома мабуть всьому світу. Та ризик був того вартий — ми прекрасно розуміли, що повинні це зробити, щоб допомогти людям.
Жити в окупації не просто скрутно матеріально, але й важко морально
До волонтерського центру місцеві мешканці приходили не лише за продуктами та ліками. Насамперед, вони хотіли почути добре слово та укріпити надію, що скоро минеться і все буде нормально. Інколи це було важливіше, ніж пакет цукру чи пляшка олії. Йшли до нас за порадами: як оформити та отримати пенсію, соціальну допомогу, стати на облік у центрі зайнятості, адже жодна державна установа на окупованій території вже не працювала. Люди потребували сприяння як налаштувати VPN, перереєструвати картку в українському банку, дізнавалися, як видалити з телефону “зайву” інформацію, оформити заявку на соціальну допомогу від держави. Тому організовали консультації спеціалістів відповідних служб та працівників селищної ради. І це все відбувалося в умовах, коли не було мобільного та інтернет-зв'язку — вишукували в селах району або вилазили на дах будівель аби “спіймати” Інтернет.
Ми не думали, що стільки, зможемо зробити за ці 5 місяців. Фізично та психологічно. Нам потрібно було багато чого, аби надати людям підтримку.
Для малечі — памперси і дитяче харчування
Можливо комусь дивним видається, що ми раділи памперсам. Але на Херсонщині їх ще треба було знайти. А якщо і знайшов то ціна була непомірна — за упаковку памперсів для дорослих потрібно віддати 1 200 гривень. Якщо хтось і міг собі дозволити, то треба ще знайти готівку — банкомати вже не працювали, а терміналом майже ніде неможливо розрахуватися. Ми тоді змогли забезпечити памперсами всіх людей з інвалідністю двох громад та Каїрського психоневрологічного інтернату.
У Каїрському психоневрологічному інтернаті
На той час волонтерський центр розгорнув ще одну допомогу — створив “банк одягу” для багатодітних сімей та біженців, які приїхали з Херсону і Нової Каховки, де йшли бої.
“Банк одягу” для багатодітних сімей та біженців
Приємно, що й у цій справі зустріли розуміння та щире бажання земляків допомогти — вони приносили одяг мішками, а дівчата-волонтерки двічі на тиждень гуманітарку роздавали на місцевому ринку.
Забігаючи наперед, скажу, що вони продовжували цю роботу навіть після того, як волонтерський центр припинив свою роботу.
Як витримати російський терор і не стати колаборантами
Волонтерство — це нелегка праця. Особливо, коли тобі ніхто не доставляє централізовано гуманітарні вантажі. До того ж інколи знаходилася людина, яка думає, що їй всі зобов‘язані, і щось вимагає. Бувало приходили до волонтерського центру із запитанням: «А що тут роздають?”
Копітка щоденна робота волонтерів
Часто зверталися одні й ті ж, і ми їм вимушені були їм відмовляти: “Не можемо кожного дня лише вам допомагати, є ще ті, хто потребує більше“. Ображалися, мовляв, вам що жаль, це ж безплатно. А були й такі, що висловлювали нам претензії, мовляв, чому не берете російської гуманітарки тоді й мали б що роздавати?!
Нам справді каховські гауляйтери привезли повний КАМАЗ гуманітарки, викликали до голови громади в кабінет і примушували роздавати людям. Військові з автоматами та заступник голови Каховської цивільної адміністрації колаборанта Філіпчука (його згодом ніби то ліквідували) розмовляли з нами та головою громади жорстко і погрожуючи: “Мы здесь надолго, так что вы подумайте как вам лучше поступить”.
Ми категорично відмовилися співпрацювати з ними. Ту гуманітарку вони повезли назад, бо ніхто не погодився роздавати. А їм, так розумію, потрібна була “картинка” про співпрацю.
Лише згодом, аналізуючи ті події, коли ми ще не до кінця сприймали погрози військових, які періодично приходили з обшуками до людей та декого забирали “на підвал”, думаю: як безпечно ми поводилися... Можливо на той момент нас підтримувало те, що українські прапори ще майоріли в селищі, голова громади Дмитро Ляхно знаходився на своєму робочому місці, керував громадою та розв'язував проблемні питання.
Та з кожним приїздом у селище росгвардії на БТРах зі снайперами, перевірками помешкань горностаївців, зростала тривога: що буде далі? “Барометром” ситуації був український прапор біля адмінбудинку — якщо не зняли, то ще жити можна. У той час у сусідніх громадах уже познімали прапори...
Момент зняття прапора в Горностаївці ми спостерігали з вікон адміністративного будинку селищної ради. Це вже був сигнал тривоги. Та волонтерський центр продовжував працювати. Голова громади Ляхно також не покидав свого кабінету.
Працювати з кожним днем ставало все небезпечніше
Коли нам повідомили, що військові рф побили і забрали голову Горностаївської територіальної громади Дмитра Ляхна та керівника комунальної установи, волонтера Олександра Слісаренка, ми зрозуміли: надалі тут працювати не можна. Хоча ми нічого протиправного не робили, а волонтерська діяльність не заборонена в жодній країні світу. Голова громади від початку війни відповідально виконував свої функціональні обов'язки. Не зважаючи на непоодинокі погрози з боку окупантів — не погодився на співпрацю. Це було 3 серпня... До цього часу вони в полоні й про них нічого не відомо.
Того ж дня з самого ранку до нас у волонтерський центр прийшли російські військові з автоматами. Розмова почалася із запитання: “ Кто здесь старший?” Потім мене відвели в куток коридору та почали допитувати: де ми беремо гуманітарку та чому не роздаємо російську. Після 10-хвилинної розмови, повернулися в кабінет волонтерського центру, за вимогою старшого їхньої групи ми відкрили ще кабінет, де були памперси. Він схопив упаковку памперсів і, погрожуючи зброєю, кричав: “Выносите всю гуманитарку и грузите в машину!” Люди (а їх було чимало — отримували консультації та гуманітарну допомогу) стали на наш захист. Не знаю, що вплинуло, але росіяни нас залишили і почали тероризувати спеціалістів селищної ради, пенсійної служби та центру зайнятості. Ставили умови: або погоджуєтеся співпрацювати, або йдете “на підвал”.
Потім до нас прийшли з комендатури військові з автоматами — їх привела місцева мешканка, яка згодом стала колаборанткою, наразі працює у їхній адміністрації. Знову допитували, знову погрожували. Відчуваючи що насуваються якісь зміни, ми зрозуміли: надалі залишатися в адмінбудівлі селищної ради небезпечно. Тому вивезли всі залишки ліків та передали їх центральній лікарні.
А наступного дня в супроводі російських військових, в Горностаївку привезли гауляйтера — керівника районної адміністрації. Вивісили триколори, закликали співпрацювати, збили тризуб на пам’ятнику Незалежності (згодом вони його розваляли повністю та встановили бюст Леніна). Роздавали гуманітарку, яку привезли, а також нашу, що залишилася у волонтерському центрі.
З того часу почався масовий виїзд людей з Горностаївки та навколишніх сіл на територію підконтрольну Україні. Було очевидно, що за таких умов, коли розпочались репресії проти всіх, хто публічно висловлював спротив, залишатися небезпечно. Тож люди, які займали активну позицію й працювали для розвитку рідної громади, мусили чимшвидше евакуюватися.
Декілька днів думала, чи виїздити... Але знала, що в зоні ризику і як волонтер, і як журналістка та редактор газети. Спостерігаючи за обшуками і затриманням активістів, учасників АТО, волонтерів, керівників підприємств та підприємців — вирішила, що треба їхати. Але то вже інша тема.
Прикро і жаль було покидати все напрацьоване. Адже на той час вже було багато напрацювань з волонтерськими організаціями, ми отримували допомогу з підконтрольної території України від благодійних організацій “Фундація добрих ініціатив” (Івано-Франківськ); Медико-логістичний центр “Від серця до серця”; “Бізнес мережа сільських жінок”; “Центр розвитку місцевого самоврядування в Чернівецький області”; Бюро гендерної стратегії та бюджетування; “STADU TORNS TO POLAND”; Фундація добрих ініціатив; з Херсону ГО “Місто сили” та Херсонська обласна організація Червоного Хреста України, Благодійний Фонд “I.Corre” (Роман Моток, м. Жоква), з підприємцями Нової Каховки та Горностаївки. Вже налагодили й логістику доставки через своїх земляків. І мали все це покинути...
Після деокупації у волонтерів буде ще більше роботи
Сьогодні на тимчасово окупованій Херсонщині біль, руйнація та відчай. Наразі, коли пишуться ці рядки, надходять повідомлення, що на лівобережжі Дніпра, де розташована і Горностаївка, “понаїхало” чимало російських солдатів, вони риють окопи, облаштовують загороджувальні споруди, мінують берег. Людей, котрі живуть в оселях на березі Дніпра, примусово виганяють з дому. Натомість туди заселяються військові рф.
Окупаційна влада примушує місцевих жителів евакуюватися до Росії, штучно створює гуманітарну кризу: забирають у сільгоспвиробників продукцію та техніку; закривають лікарні та вивозять обладнання; не дозволяють роботу ринків та магазинів; забороняють випікати та продавати хліб...
Російські військові викрадають керівників сільгосппідприємств, фермерів, учасників АТО, вчителів, волонтерів — саджають у підвали, б’ють та катують... Вже майже 100 днів знаходяться в полоні голова Горностаївської територіальної громади Дмитро Ляхно та директор Горностаївської комунальної установи “Терцентр”, волонтер Олександр Слісаренко.
Люди, які залишилися в населених пунктах Херсонщини, як ніколи потребують допомоги. Але як їм допомогти? Коли це було можливо, у критичний момент, волонтери, із залученням громади зробили все, що було потрібно і що у наших силах. Тепер залишається підтримувати лише добрим словом і вселяти віру в те, що Херсонщину звільнять і Україна обов’язково переможе.
