Голодні 1932 – 1933 роки у Нижньосірогозькому районі: архівні відомості.

Як державна політика СРСР: розкуркулення, хлібозаготівля, заслання в Сибір, на фоні неврожайного року створили в Україні штучний голод. Наводимо до прикладу факти з минувшини Нижньосірогозького району.

Як “перекроїли” адміністративну карту Сірогозщини

В 1923 році було проведено адміністративну реформу. Замість повітів утворюються округи, а замість волостей дещо більші утворення — райони. З цього часу Нижні Сірогози — районний центр Мелітопольського округу Катеринославської губернії.

Та незабаром губернії в УРСР (Українській Радянській Соціалістичній Республіці — ред.) було ліквідовано, і округи безпосередньо підлягали тогочасній столиці Україні — місту Харкову.

Нижньосірогозький район створюється з двох волостей — Покровської і Сірогозької, а також Нижньоторгаївської сільради Агайманської волості. До цієї сільради відносились також села Вознесенка і Захаровка (з 1932 року — Іванівського району).

У його складі 10 сільрад: Нижньосірогозька, Верхньосірогозька, Новоолександрівська, Дем’янівська, Покровська, Косаківська, Анатолівська, Верхньоторгаївська, Нижньоторгаївська та Новодмитрівська. До складу останньої, крім Новодмитрівки, входили Новопавлівка, Лермонтовка, Володимирівка, Зелена Нива.

У лютому 1932 року знову проведено адміністративну реформу: округи ліквідують і створюють області. Відтепер Нижньосірогозький район у складі Дніпропетровської області.

Відбуваються територіальні зміни і в складі Нижньосірогозького району: Іванівському району передається Новодмитрівська сільрада, Веселівському —Червонопартизанська селищна Рада, куди на той час входили також села Вільне (Ворошилівське) та Змагання.

У зв’язку з ліквідацією Верхньорогачицького району — Нижньосірогозькому передаються Запорізька, Микоалївська, Зеленівська та Рубанівська сільради. Площа району майже подвоюється і становить 143677 гектарів.

У такому вигляді Нижньосірогозький район проіснував до 1945 року. За цей час район встиг побувати — з січня 1939 року — в складі знову створеної Запорізької області, а з 30 березня 1944 року – Херсонської.

Голодна зима 1932 – 1933 років

Зима 1931 – 1932 років на Сірогозщині вже була голодною. Щоб запобігти виходу селян з колгоспів (а в 1932 році в Дніпропетровській області, до складу якої входив і Нижньосірогозький район, подали заяви про вихід з колгоспів 269 селянських родин) і остаточно ліквідували одноосібників, у грудні 1932 року була остання масова висилка селянських сімей з Нижньосірогозького району.

Виселяли переважно в Архангельську область (Росія). Просто доводився план по виселенню, туди потрапляли не тільки бідні одноосібники, а й ті, хто вступив у колгоспи, а тепер був визнаний заможним. Приміром, у селі Зеленівка за відмову розкуркулювати бідняків і середняків, першою виселили сім’ю голови сільської ради.

Всього до 1933 року по Україні було розкуркулено 200 тисяч сімей.

Непродумане і поспішне ламання сформованого віками ладу призвело до голоду. Перші ознаки його з’явилися ще у неврожайному 1929 році. Тоді держава виділила деяку допомогу і 30 тисяч дітей Херсонщини одержували продовольчі пайки. І хоча погодні умови в 1931 – 1932 роках були більш сприятливі, виробництво товарного хліба скоротилося вдвічі, тому зима 1931 – 1932 років була вже голодною.

В лютому 1932 року округи ліквідовуються, створюються області. Нижньосірогозький район входить до складу Дніпропетровської області.

Весна 1932 року була доволі сприятлива, сходи піднялися дуже дружно, прекрасно збереглися озимі. Однак керівництво області, яке на прохання селян допомогти посівним матеріалом, звернулося до Кремля, у відповідь отримало категоричне “НІ!”.

Та якось відсіялись. Дощі що пройшли в кінці квітня, зробили непролазними дороги, а насінний фонд зберігався централізовано в райцентрі. До того ж за голодну зиму загинула 1/4 колгоспних коней, а з решти зосталися, як кажуть, шкіра та кістки. Малопотужні МТС (машинно-тракторні станції — ред.) ще мало чим могли допомогти, до того ж було заборонено використовувати трактори для доставки зерна з району.

В 1933 році багато коней захворіли на сап і їх постріляли. Були випадки, коли насіннєве зерно з центру на периферію доставлялося на плечах колгоспників. Це природно, затримувало сівбу.

Хлібозаготівля на безхліб’ї

В 1932 році в Україні був доведений нереальний план хлібозаготівель. У тому числі для Нижньосірогозького району, який отримав рознарядку на 13300 тонн. Між тим, з квітня 1932 року, керівництво УРСР вже знало про голод, пояснюючи його невіглаством місцевої влади.

З літа 1932 року органи ОДПУ (об’єднане державне політичне управління за часів Радянського Союзу — ред.) фіксують випадки людожерства.

Для проведення хлібозаготівель на Мелітопольщину почало вчащати високе керівництво країни. Тут побували Голова Раднаркому СРСР В. М. Молотов та секретар ЦК ВКП (б) Каганович Л. М. Прибув у Мелітополь і об’їздив усі райони округу перший секретар обкому ЦК ВКП(б) України Косіор С.В. Також у листопаді 1932 року в Нижніх Сірогозах виступив Голова Раднаркому УРСР Чубар В. Я. Всі вони прагнули перш за все залякати керівництво районів.

У цей час організовуються гучні оріхівська, токмацька та інші справи. Судові репресії були застосовані до керівників 11 районів Дніпропетровської області, в області за «саботаж» засуджено 71 голів колгоспів.

“За мовчазну незгоду з політикою ЦК” знімають першого секретаря партії Строганова, на його місце призначають Хатаєвича.

Приймається закон, охрещений у народі “про п’ять колосків”. Згідно з ним, у Дніпропетровській області до листопада було засуджено 3937 чоловік, з них — 1112 до розстрілу, а з 1 листопада по 5 грудня засуджено ще 1242 чоловіка, в тому числі — 62 розстріляно. Господарства, які не виконали план, потрапляють на Чорну дошку, з них вивозять усі товари з магазинів, і припиняється будь-яке державне постачання.

На хлібозаготівлі мобілізують комуністів з міст, у тому числі 130 чоловік з Дніпропетровської області. Ще раніше на керівну роботу в села направляли робітників. Зустрічали їх по-різному. Та коли 8 березня 1930 року в Мелітополь прибуло 140 робітників з Дніпропетровська, їх там ніхто не зустрічав. В Партизанській МТС 12 робітників поселили в одній кімнаті. Але в більшості випадків селяни непогано зустрічали робітників і пропонували їм роботу… за фахом, іще просили надіслати слюсарів і механіків. На пропозицію керівництва вибрати новоприбулих на керівну посаду селяни відповідали: «Спочатку навчись, а потім ми виберемо».

Машина придушення ще працює, але з села вже взяти нічого. В документах Нижньосірогозького РУ партії сказано, що хліб заготовляють методом вилучення, при цьому в кількості буквально 10-12 кілограмів, у кращому випадку 2 – 3 пуди (1 пуд = 16,3804815 кілограма — ред.).

Голод у безводному степу

За офіційними даними ОДПУ від 12 березня 1933 року з 49 районів Дніпропетровської області голодують 35, населених пунктів — 336, усього голодують сімей — 6436, у тому числі хворих — 16211 чоловік, померло — 1700 чоловік.

Особливо страшний голод у безводних степових районах, де немає ні річок, ані лісів — цих рятівників від голоду. До зими 1932 – 1933 років були давно з’їдені всі продукти, спіймані і з’їдені горобці, коти, собаки, ховрахи. Щоб якось вижити люди їдять кукурудзяні стрижні, з яких обібрали зернівки, і кукурудзяні стебла, обмолочують і варять курай, просіяне лушпиння, солому, дикоростучі трави, гнилі кавуни і буряки, картопляне лушпиння, стручки. Ходять на салотопки і скотомогильники. Дохлих коней розривали на м’ясо тут же. За даними ОДПУ (березень 1933 року) в Нижньосірогозькому районі голодують жителі 5 населених пунктів, 81 сім’я (в тому числі 73 родини колгоспників), 315 чоловік опухлих, 80 померло з голоду, а 3 осіб отруїлися неїстівною їжею.

Масштаби голоду в різних селах були різними, більше всього постраждали великі села: Нижні Сірогози, Верхні Сірогози, Новоолександрівка. У Верхніх Сірогозах вимер цілий край Бужаківка, в районі колишньої першої бригади. В маленьких селах, а особливо хуторах, голод був меншим.

Найбільше постраждали від голоду розкуркулені. Вони лишилися без житла, майна, запасів. Їх ніде не приймали на роботу. Вони змушені були залишити своїх малолітніх дітей в чужих селах, сподіваючись, що їх заберуть до дитячих будинків.

Для надання якоїсь допомоги малолітнім сиротам відкриваються дитячі будинки в Малій Лепетисі, Верхніх Сірогозах, Благодатному (Іванівський район). Спочатку умови в цих будинках були дуже погані, але пізніше поліпшились.

Людська пам’ять зберегла багато страхітливих епізодів голоду… Але ж Нижньосірогозький район вважався відносно благополучним. З літа 1932 року органи ОДПУ фіксують випадки людоїдства в Рубанівці, Великолепетиському, Якимівському, Мелітопольському та інших районах.

В записі голови облвиконкому Олексієва від 28 лютого 1933 року зазначається про різке скорочення відвідування шкіл, тяжкі захворювання на підставі голоду, випадки смерті дітей у ряді районів області, в числі інших названий і Нижньосірогозький.

Рятувались ті сім’ї, у яких збереглися корови. Селяни пішки йдуть до міста, щоб виміняти одяг на їжу. Не всі повертаються. На початку березня в Мелітополі і Бердянську підбирають 30 – 40 трупів щоденно. Щоб зупинити потік сільського населення в місто, з 1932 року міським жителям видаються паспорти…

На початку березня почалося сильне похолодання: страшний снігопад з сильними бурями та заметілями. Необхідно було починати сівбу. Приймається рішення знизити план хлібозаготівель. Додатково для голодуючих виділяють хліб, у тому числі 250 пудів для Нижньосірогозького району (пізніше виділяють ще 500 пудів хліба). Допомога подається насінням трав віки та магару. Виділяється допомога і хлібом — 100 грамів на двір. Тих, хто працює в полі, 2 рази на добу годують, в основному затіркою, а в тракторних бригадах дають ще й хліб.

А ось норми харчування для керівного складу на місцях, які затвердженні рішенням партійних органів 8 січня 1932 року для Мелітопольського та навколишніх районів (на місяць на 1 чоловіка), для членів сімей дещо менші:

Створюються ясла в тому числі сезонно, де діти отримують хоч якусь їжу. І хоча допомога була явно недостатньою, нею було охоплено приблизно 11 відсотків нужденних, все таки з'явився якийсь шанс вижити. Трагедія була ще і в тому, що, незважаючи на поліпшення харчування смертність від наслідків голоду зростала до липня 1933 року.

Будь-яка згадка про голод була заборонена. Було знищено всі матеріали про загальну кількість померлих. Нема таких даних і по Нижньосірогозькому району.

За даними РАЦСів по Україні в 1927 році народжуваність перевищувала смертність на 661,8, а в 1933 році смертність перевищила народжуваність на 1379,6.

В Нижніх Сірогозах народилося у 1931 році — 294 дитини, в 1932 — 298, у 1933 — 242, 1934 — нема даних, 1935 — 117, 1936 — 150 дітей, у благополучному 1926 році у Нижніх Сірогозах народилося 553 дитини.

Якесь уявлення про масштаби трагедії дають такі дані: населення Рубанівки після революції — 15 тисяч, 1937 — 4 тисячі; у Верхніх Сірогозах у 1913 році — 6,1 тисячі, 1923 — 4,3 тисячі, 1936 — 2 тисячі; Агаймани — 20 тисяч, напередодні Другої Світової — 4 тисячі.

За різними оцінками від голоду в Україні померло від 3,5 до 9 мільйонів чоловік. А населення України зменшилося з 32 мільйонів у 1927 році до 28 мільйонів у 1939 році.