Олена Гнітецька пройшла шлях від веловолонтерки в окупованому Херсоні до журналістки, яка пише про свій край у прифронтових умовах. Про цю унікальну, сміливу й натхненну ентузіастку я писала ще у 2022-му як про веловолонтерку в окупованому Херсоні. За цей час у житті Олени відбулися зміни: здатність говорити, передавати емоції, бачити історії людей дали можливість стати журналісткою. Нині вона змінила велосипед на ноутбук і камеру, гуманітарні набори — на тексти й репортажі. Вона не зламалася й дає сили іншим триматися. Про все це — в новому інтерв’ю з Оленою Гнітецькою.
Нас об’єднує рідне селище і спільна мрія
Олена Гнітецька, журналістка
Чому мені цікава життєва історія Олени Гнітецькою? Бо нас пов’язує багато спільного: ми народилися в одному селі Горностаївської громади Херсонської області, вчилися в одній школі — хоч і в різні роки. Моєю вчителькою була бабуся Олени, а потім я навчала її маму. Ми обидві стали журналістками, які пишуть про рідну Херсонщину.
І найважливіше — ми мріємо про спільний репортаж зі звільненої лівобережної Херсонщини.
Зрештою, ще тому, що вражає стійкість Олени, її безстрашність, уміння бачити в людях цінне та передавати їхню душу.
Веловолонтерка під обстрілами Херсона
Під час окупації Херсона Олена Гнітецька у складі команди веловолонтерів розвозила ліки й продукти містянам
До повномасштабної війни Олена працювала в Херсоні маркетологинею, захоплювалася спортом і фотографією. У перші місяці окупації обласного центру вона стала частиною “двоколісної швидкої допомоги” — команди волонтерів, які на велосипедах під обстрілами, розвозили ліки й продукти туди, куди машиною не можна було дістатися.
— Як соло-мама, я вивезла з окупованого Херсона доньку в безпечне місце, але не могла сидіти осторонь. Повернулася в окупований Херсон, де разом із веловолонтерами допомагала людям. А коли окупанти почали мене розшукувати — виїхала, та продовжувала збирати допомогу й передавати її в місто, — пригадує Олена важкі дні окупації.
Після виїзду з окупованого Херсона Олена продовжувала збирати допомогу й передавати її в місто
У соцмережах Олена писала не лише про обстріли й блокпости. Її слова стали підтримкою для інших, бо люди чекали хоча б натяку на надію. І вона давала надію: “Ми сильні, ми вистоїмо”. І вірила, що ці слова справді допомагали.
“Інформація — це зброя”: небезпечний репортаж 9 травня
Той самий репортаж, після якого Олена зрозуміла, що інформація це зброя, і вона може бути корисною в якості журналістки — відбувся ще в окупації. Це було 9 травня 2022 року. Росіяни готували “парад” у Херсоні та звезли багато “акторів” — колаборантів, російських військових і представників силових відомств РФ.
“Побєдобєсіє” в Херсоні. 9 травня 2022 року
Тоді Олена виконала прохання СБУ: зробила понад 300 знімків, які допомогли ідентифікувати колаборантів і військових РФ.
9 травня 2022 року Олена Гнітецька зробила понад 300 знімків, які допомогли ідентифікувати колаборантів і військових РФ
Цей крок був небезпечним: хтось її впізнав, і за нею почали “полювати”. Зрештою, Олена змушена була виїхати через десятки ворожих блокпостів. У той час вона втратила батька — навіть без можливості попрощатися. Та навіть після цих випробувань не зламалася.
Вона опублікувала фото в соцмережі, які стали доказами не лише для спецслужб, а й допомогли херсонцям упізнати зрадників.
— Фото попереджували мешканців Херсонщини бути обережнішими з людьми на кадрах. Адже в ті дні вже треба було бути максимально обережними у висловлюваннях, оскільки все частіше почали забирати людей на “підвали” та допити, — говорить Олена.
“Я бачила біль звільнених сіл” — від волонтерки до журналістки
Олена змінила велосипед на ноутбук і камеру, гуманітарні набори — на тексти й репортажі
Після виїзду з окупованого Херсону Олена продовжувала займатися волонтерством. А згодом зрозуміла: її тексти й фото теж потрібні людям.
— Ми з друзями розвозили допомогу в щойно звільненні села правобережної частини Херсонщини. І я бачила зруйновані оселі, розпач і біль. Люди дуже хотіли, щоб їх почули, бо пережили стільки болю та випробувань, що не могли тримати це в собі. І я теж не могла мовчати. Щось писала на особистій сторінці, щось — розповідала в інтерв'ю. Так у мене відродилася мрія дитинства — стати журналісткою, доносити важливу інформацію щодо моєї Херсонщини, — каже вона.
З лютого 2023 року Олена працювала у херсонському онлайн-виданні “Мост”. Писала репортажі й інтерв’ю прямо з прифронтового Херсона. Саме цей період розкрив її як сміливу, відважну, пряму і чесну журналістку. Нині Олена Гнітецька пише для всеукраїнського медіа про Херсонщину і херсонців.
“Зі страхом я навчилася боротися”
Репортаж із Херсону після руйнування будівлі облдержадміністації. 05.06.2025 року
Попри небезпеку перебування у прифронтовому Херсоні, Олена приїздить в Херсон працювати кожного місяця на півтора-два тижні, бо для неї це “певною мірою спротив, який почався ще під час окупації”.
— Зі страхом борюся по-різному. Це внутрішня мотивація. Мій дім на лівобережжі в окупації. Мого дядька закатували росіяни. Мої близькі віддають життя та здоров'я як в бою, так і в спротиві росіянам. Я знаю, навіщо це роблю. Інформація — моя зброя, — говорить Олена Гнітецька.
Журналістські будні. 13.03.2025 року
І вона була в небезпечних місцях, писала повідомлення, репортажі з місця подій, інтерв'ю з цікавими та героїчними людьми. Неодноразово отримувала відгук від колег і херсонців: «Смілива, чесна і талановита журналістка»; “Більше за все — вразили ваші світлини з дня побєдобєсія в окупованому Херсоні 9 травня 2022 року. Смілива робота”; “Дякую Олено, у тебе неймовірні репортажі. Ти була як кажуть “на передовій”.
Олена зізнається: досвіду в неї ще не так багато, навчатися системно немає часу, бо треба хоч трохи уваги приділити доньці. Але вона вчиться в процесі роботи “на полях, на ходу”. І дуже вдячна колегам, які допомагають, діляться досвідом.
— Чула раніше, що журналістика — це конкуренція. У Херсоні я цього не відчуваю. Тут залишилися лише ті, для кого робота — це боротьба. Спостерігаю величезну мотивацію і серед тих журналістів, що виїхали, але продовжують писати як про звільнені, так і про тимчасово окуповані населені пункти, — каже медійниця.
Найбільше потрясіння — Каховська ГЕС
Під час затоплення Херсона внаслідок підриву дамки Каховської ГЕС, Олена працювала разом з ДСНсниками, рятуючи цивільне населення. Червень 2023 року
Олена Гнітецька була свідком і репортером багатьох подій, що відбувалися на Херсонщині: окупація, визволення, затоплення, постійні обстріли... І все ж, за її словами, найбільше вразили події пов'язані з руйнуванням росіянами Каховської ГЕС.
Херсон — наслідки військового злочину росіян. Червень 2023 року
І якби у неї була можливість розповісти світу одну історію про Україну — то, вона говорить, що це була б історія про те, як єднання всіх людей допомогли пережити ті жахливі події на правобережжі Херсонщини не з такими масштабними наслідками, як на тимчасово окупованій лівобережній території.
Під час затоплення Херсона внаслідок підриву дамки Каховської ГЕС, Олена допомагала рятувати людей. Червень 2023 року
— Це була трагедія та виклик для Херсонщини, які можна порівняти хіба що з окупацією на початку 2022 року. Тоді мене вразило, як всі об'єдналися задля порятунку людей. Наслідки затоплення допомагав долати увесь світ. Тоді долучалися люди як з України, так і з-за кордону. Хтось допомагав донатами, хтось передавав допомогу постраждалим, хтось приїздив і допомагав фізично на місці, — зазначає Олена.
Мрія про репортаж зі звільненого Лівобережжя
На запитання, що надихає, Олена відповідає:
— Моя донька. Загиблі рідні та близькі люди. Друзі в полоні. І мої херсонці, яких я люблю. Я пишаюся, що можу писати про їхню хоробрість і боротьбу.
Вона говорить про нашу спільну мрію — репортаж зі звільненого лівобережжя Херсонщини, з тих населених пунктів, де проходили наше дитинство та юність.
Олена Гнітецька: Я мрію повернутися додому — і разом з Вами написати історію нашого краю
— Зараз ми про Лівобережжя мало пишемо — через небезпеку для місцевих мешканців, але події, що там розгортаються, страшні та одночасно героїчні, — говорить Олена Гнітецька. — У мене особливі емоції викликають матеріали про людей, що обробляють землю, розміновують, працюють під загрозою обстрілів та атак дронів, Я, “татова донька”, зростала серед таких людей — на полях, серед комбайнів, тракторів, сівалок, віялок. Я знаю, що мешканці села — вони інші. У них в крові — боротьба, тому це дуже сильні люди. Я мрію повернутися додому — і разом з Вами написати історію нашого краю.
