Україну вбивають не лише ракетами. Разом із життями українців ворог забирає нашу пам’ять, нашу історію, наші корені. Росія продовжує грабувати культурні цінності, так само як робила це століттями — від часів царської імперії до нинішньої війни. Те, що колись належало українській землі, нині опиняється у вантажівках, окупаційних музеях та російських каталогах.
Вже майже чотири роки Росія продовжує знищувати сусідню, колись братську державу, використовуючи для цього всі можливі способи. Окупанти б’ють по секторах життєзабезпечення України, руйнуючи критичну інфраструктуру, скидають бомби на торговельно-розважальні центри саме в ті години, коли там перебуває найбільше відвідувачів. Знищують дитячі садки, школи, лікарні, житлові будинки. Кількість жертв серед мирних жителів зростає щодня.
Але сьогодні я хочу зосередитися на ще одному вимірі цієї війни, головна мета якого — знищення України як країни й нації. Йдеться про багату українську культурну спадщину, яку фізично нищать на вільних територіях і системно вивозять до Росії з окупованих регіонів.
Ще 1 квітня 2022 року — у рік повномасштабного вторгнення — ЮНЕСКО заявила, що війна повністю або частково знищила близько 53 культурні об’єкти України: церкви, історичні будівлі, музеї, пам’ятники. А вже у вересні 2024 року кількість знищених пам’яток зросла до 500.
У липні 2023 року ЮНЕСКО підтверджувала руйнування чи пошкодження 281 об’єкта культурної спадщини України: 118 релігійних споруд, 103 історичних і культурних будівель, 19 пам’ятників, 27 музеїв, 13 бібліотек. Об’єкти Світової спадщини ЮНЕСКО тоді не постраждали, але обстрілами було пошкоджено будинки у буферних зонах історичних центрів Львова та Одеси.
За даними 2024 року, російська агресія знищила або частково зруйнувала 1946 об’єктів культурної інфраструктури, з них 317 — повністю. Найбільше постраждали місцеві будинки культури. Найзначніші втрати культурних цінностей — у Донецькій, Харківській, Херсонській, Київській, Миколаївській, Луганській та Запорізькій областях.
З окупованих територій Росія вивозить не лише предмети мистецтва, а й документи, книги, газетні архіви. Так, архів газети “Таврійські вісті” — суспільно-політичного видання Великолепетиської громади Каховського району Херсонської області — починаючи з другого випуску 1931 року, нам з колегами вдалося винести з редакції та сховати, але вивезти до підконтрольної Україні території не змогли: жоден перевізник на це не погодився.
Під час короткострокової окупації Херсона російським військам вдалося вивезти з Херсонського художнього музею понад 10 тисяч експонатів — для цього їм знадобилося 70 вантажівок. Про це керівниця музею Ольга Гончарова повідомила моїм колегам із видання “Новини Приазов’я”. З Херсонського краєзнавчого музею окупанти забрали всі експонати епохи Великого переселення народів — прикраси гунів, а також сарматське й скіфське золото, картини Айвазовського.
Розграбовано музеї всіх окупованих населених пунктів, зокрема заповідник “Кам’яна могила” неподалік Мелітополя Запорізької області. Із Мелітопольського краєзнавчого музею вивезли скіфське золото.
Нині у Криму зберігається близько 10 тисяч цінних картин, вивезених із окупованих українських територій.
В онлайн-колекціях Ермітажу та Державного історичного музею Росії міститься приблизно 110 тисяч археологічних знахідок, які у різні історичні періоди були вивезені з території сучасної України. Більшість — це фрагменти давньої кераміки, знаряддя праці, але є й справжні коштовності.
В Історичному музеї Росії зберігається багато експонатів із Михайлівського Золотоверхого монастиря (близько тисячі предметів XI-XIX ст.); з острова Березань у Чорному морі (Миколаївська область); з поселень Полтавської та Харківської областей; з курганів біля Мелітополя та з Криму.
Каталог Ермітажу містить дані про те, коли саме українські артефакти потрапили до музею. Тисячі знахідок привезли в радянські часи, сотні — вже за часів незалежної України. Є навіть десятки предметів, датованих 2014-2015 роками.
Російська Федерація намагається використати вивезені знахідки, щоб продемонструвати «зв’язок» сучасної Росії з Київською Руссю, вибудувати міф про “глибоке історичне коріння росіян” і привласнити найдавнішу історію України — палеоліт, трипільську культуру, скіфську добу.
Розповідаючи про вкрадені цінності, не можна оминути Вишгородську ікону Божої Матері, яку нині росіяни називають “Богоматір Володимирська”. Її вважають одним із перших артефактів, вкрадених Росією на українських землях. Константинопольський патріарх подарував її київському князю Мстиславу Великому — ікона була однією з найбільших святинь Київської Русі. Нині вона зберігається у Третьяковській галереї в Москві. У 1155 році під час нападу на Київ її з напівзруйнованого Вишгорода вивіз володимиро-суздальський князь Андрій Боголюбський, син Юрія Долгорукого.
Київ завжди мав сакральне значення для Росії, яка вперто намагається ідентифікувати себе як спадкоємницю Київської Русі, щоб позиціонуватися культурною та цивілізованою державою з давньою історією, візантійсько-київською церковною традицією.
Одним із перших системних злочинів царської Росії проти української культурної спадщини стали археологічні розкопки другої половини XVIII століття. На території Наддніпрянщини, біля сучасного Кропивницького, знайшли один із найдавніших курганів Північного Причорномор’я — Литу (Червону) Могилу, споруджену у другій половині VII століття. Курган відомий в Україні та у світі. За наказом Катерини II тут ініціювали розкопки, і, знайшовши скриню з артефактами, назвали знахідку Мельгуновським скарбом — на честь російського генерала Олексія Мельгунова. Уже за лічені дні артефакти відправили до Кунсткамери у Петербурзі.
Із часів Московського царства, а пізніше й Російської імперії, культурні цінності з України постійно вивозилися до сусідньої держави. Два основні методи: стихійний грабіж військами та організоване вилучення цінностей з окупованих територій до імперського центру. Минули століття, а схема не змінилася. У Російській імперії існували спеціальні укази й розпорядження, систематично проводили археологічні експедиції для викачування історичної спадщини з колонізованих земель. Пізніше ця практика стала нормою в СРСР.
За радянських часів найбільше постраждало сакральне мистецтво України, оскільки влада СРСР реалізовувала послідовну антирелігійну політику. Серед найцінніших предметів — царська брама кінця XVIII століття, вкрадена з Церкви Різдва Пресвятої Богородиці Києво-Печерської лаври. Її викрали більшовики та продали на аукціоні. Під час радянської окупації Львова 1939 року було вкрадено Михалківський скарб — колекцію золотих прикрас VIII-VII століть до н. е.
Велика кількість культурних цінностей була вивезена й під час розпаду СРСР, коли Україна виборювала незалежність.
Єдиного реєстру музейних цінностей, викрадених Росією з України після 2014 року, досі не існує. Є лише окремі свідчення, журналістські розслідування, списки окупованих музеїв, храмів, культурних центрів. Масштаби вивезеного за століття практично неможливо осягнути. Це унікальні археологічні знахідки, рукописи, першодруки, козацькі та церковні реліквії, зброя, коштовності.
За оцінками ЮНЕСКО, збитки, завдані Росією українській культурній спадщині в цій війні, становлять близько 2,6 мільярда доларів. Для порівняння: під час Другої світової війни з території України окупаційні війська знищили або вкрали близько 500 тисяч музейних експонатів і 51 млн книг. А лише в Криму РФ з 2015 по 2023 рік провела понад 1385 археологічних розкопок і вивезла приблизно 5 мільйонів артефактів.
Серед найцінніших артефактів, викрадених під час російсько-української війни, — картини Архіпа Куїнджі та Івана Айвазовського, грецьке Євангеліє 1811 року, 200-річна Біблія, архівні документи та фонди дореволюційних видань із наукової бібліотеки імені Гончара. Загалом від рук російських грабіжників постраждали близько 30 музеїв на окупованих територіях. Також із храмів на окупованих територіях вивозять церковні реліквії, прикриваючись тим, що це “храми російського патріархату”, тоді як будівлі української православної церкви просто знищують.
Війна триває — триває й російське пограбування, на тлі того, що у світі сьогодні активно повертаються цінності, вкрадені нацистами у євреїв під час Голокосту. Обговорюються також можливості повернення артефактів країнам, які колись були колонізовані — Індії, африканським державам.
Але чи має шанс Україна повернути культурну спадщину, яку століттями вивозили на територію Росії?
