Попри втрати, евакуацію, зруйновані редакції та постійний ризик — журналісти прифронтових областей залишаються для своїх громад джерелом правди й надії. Їхня робота — це щоденний вибір на користь життя, а не страху. На мініфорумі НСЖУ журналісти прифронтових регіонів поділилися історіями роботи в умовах війни.
Ми не тільки виживаємо, а й живемо…
Ця теза в одній з публікацій голови Національної спілки журналістів України Сергія Томіленка згадалася мені, коли слухала виступи колег-журналістів на мініфорумі керівників та працівників медіа — учасників проєкту “Зміцнення стійкості прифронтових медіа як інструменту боротьби з дезінформацією”, що реалізовувався НСЖУ за підтримки Міністерства закордонних справ Литовської Республіки. Адже кожен із них говорив про свої редакції, про втрати, про виклики, з якими стикаються щодня, і водночас — про те, як попри все залишаються ключовими джерелами правдивої інформації для своїх громад, опорою для людей, які живуть під постійною загрозою.
Відкриваючи форум голова НСЖУ Сергій Томіленко зазначив: “Для багатьох людей рідна районка — це і звʼязок зі світом, і певна надія, і включеність в інформаційний простір. До того ж це й ефективний спосіб боротьби з ворожою пропагандою”.
Учасники мініфоруму організованого Національною спілкою журналістів України. Фото: НСЖУ
Це підтверджували й колеги. З особливим захопленням та тривогою слухала виступи Анатолія Жупини (газета “Новий день”, Херсонська область), Наталії Пасюги (“Ворскла”, Сумська область), Тетяни Логвіної (“Вісті Зміївщини”, Харківська область), Максима Забелі (“Рідне місто”, Донецька область), Наталії Шутько та Юлії Міщенко (“Наш край”, Сумська область) та інших керівників медіа. У їхніх розповідях я ніби бачила себе та долю нашої редакції.
Журналісти з прифронтових регіонів поділилися досвідом роботи. Фото: НСЖУ
Більшість із них, як і ми, були змушені покинути свої домівки на окупованих або прифронтових територіях. Хтось утратив редакцію з усім майном, хтось — житло та все нажите.
Здавалося б, головне — знайти сили просто вижити. Але ні: кожен із нас намагається не просто триматися, а жити — разом зі своїми громадами, з подіями людей, про яких ми щодня розповідаємо.
Любов Рудя. Фото: НСЖУ
Представники прифронтових редакцій говорили, що попри обстріли, брак коштів, складнощі з логістикою доставки газет, іноді працюючи за мізерну плату або й зовсім волонтерськи, вони не полишають свою справу — інформувати земляків. Часто редакції тримаються завдяки грантам, донорській підтримці та власній наполегливості. І сьогодні їм вдається не лише зберегти зв’язок зі своїми аудиторіями, а й розширювати його завдяки новим читачам.
І це справді не про виживання — це про життя.
Історія видання «Сільські новини» багато в чому схожа з історіями інших «релокантів». Ми теж не здалися. Так, друк газети довелося зупинити, але інформаційну роботу — ні. Після окупації Горностаївки “Сільські новини” залишилися в інтернет-просторі й щодня давали й досі дають людям необхідну інформацію. У цьому допомагають колеги з херсонських локальних медіа — сайту Нижні Сірогози.City та газети “Новий день” — які також розміщують на своїх ресурсах мої матеріали.
Значну підтримку відчувають редакції від Національної спілки журналістів України, яка залучає нас до участі в різних проєктах.
На згаданому мініфорумі підсумували чотиримісячне навчання журналістів у межах проєкту “Зміцнення стійкості прифронтових медіа як інструменту боротьби з дезінформацією”, у якому брала участь і я — від редакції “Сільських новин”.
Цей проєкт дав відчуття приналежності до великої журналістської спільноти, можливість спілкування з менторами, нові знайомства, а головне — відновив відчуття відповідальності, безпеки й підтримки.
Заступник Посла Литви в Україні Донатас Буткус, голова Національної спілки журналістів України Сергій Томіленко та українські журналісти. Фото: НСЖУ
Заступник Посла Литви в Україні Донатас Буткус, присутній на зустрічі, був вражений тим, у яких умовах працюють українські журналісти. За його словами, Литва й досі, десятиліття після відновлення незалежності, бореться з російською дезінформацією та фальсифікаціями. Тож підтримка прифронтових медіа в Україні важлива для всього світу, адже саме вони показують правду про агресію та злочини росії.
“Нам потрібно вчитися в українських журналістів”, — сказав Донатас Буткус і підкреслив, що Литва системно підтримує Україну на шляху до євроінтеграції.
Мені вдалося поспілкуватися з паном Буткусом і розповісти про свою колегу з Лівобережної Херсонщини, яка співпрацює з литовським журналом, де публікують її матеріали про злочини росіян в Україні.
Дякую Литві за підтримку свободи слова в Україні, за солідарність.
Для представників медіа було важливо, що експерти й представники держави визнають унікальну роль прифронтових медіа. Участь у форумі взяли Олег Наливайко, голова Держкомтелерадіо, Юлія Янчук із Міністерства культури України та Ігор Соловей, керівник Центру стратегічних комунікацій.
Тренінгові заняття, які в проєкті проводили Тетяна Іванова, Юлія Суркова та Андрій Юричко, були справді особливими. Під час обговорення тем — фейки, пропаганда, етичні стандарти воєнного часу, комунікаційні технології — залучалися всі учасники, що робило навчання насиченим і корисним. Я дуже вдячна менторській команді НСЖУ за те, що вони навчили розрізняти фейки та маніпуляції, відкрили можливості штучного інтелекту, дали досвід написання історій та навичок емпатійної журналістики — здатності розуміти та відчувати емоції, думки та переживання інших людей. А Ірині Хроменко — за гарну, доброзичливу та ефективну комунікацію.
Залишатися в професії — хай навіть волонтерськи — мені допомагає Національна спілка журналістів України та колеги з Херсонщини. Я дуже вдячна їм за це.
Для мене були важливими моменти, коли голова НСЖУ Сергій Томіленко телефонував під час мого перебування в окупації й пропонував допомогу з евакуацією; коли я стала переможницею творчого конкурсу «Інформаційна передова-2022»; коли нашу редакцію залучали до навчальних проєктів для медіа прифронтових територій, зокрема й цього литовського проєкту з підтримки місцевих ЗМІ.
На форумі презентували навчальний посібник “Журналістика під обстрілами” та дослідження «Інформаційні потреби мешканців прифронтових територій України» та, створені на основі анкетування, менторських консультацій та реальних запитів редакцій.
На форумі презентували навчальний посібник «Журналістика під обстрілами» та дослідження «Інформаційні потреби мешканців прифронтових територій України». Фото: НСЖУ
Узагальнили результати Ліна Кущ, Ірина Хроменко та Віталій Голубєв. Вони відображають інформаційну реальність прифронтових громад — там, де щодня чути вибухи і де найголовніше для людей — життєво важлива довіра місцева. Саме в дослідженні видно: друкована преса та локальні редакції зберігають феноменально високу довіру.
Приємно, що в результатах дослідження серед популярних регіональних журналістів Херсонщини названо мене та Олега Батуріна. Це означає, що нам довіряють. Тому ми не можемо зупинятися. Адже, як показують дослідження, окрім новин, люди потребують роз’яснень щодо соціальних пільг, компенсацій за зруйноване майно, підтримки ВПО, порядку отримання медичних і психологічних послуг.
Тішуся, що один із моїх матеріалів, які ми писали на задані теми, менторка Юлія Суркова відзначила з-поміж найкращих у проєкті.
Учасники мініфоруму організованого Національною спілкою журналістів України. Фото: НСЖУ
Сьогодні я усвідомлюю, що мої публікації потрібні землякам — і тим, хто виїхав із тимчасово окупованої території, і тим, хто там ще залишився.
І знаєте, все це — не про виживання. Це про життя. Про те, що ми тримаємо зв’язок із людьми й допомагаємо їм долати труднощі. І поки цей зв’язок є — ми живемо.
***
Щойно прочитала новину, що НСЖУ визначила 25 прифронтових газет, які отримають піврічну фінансову, менторську та освітню підтримку від шведських видавців за новим проєктом для зміцнення друкованого медіа в умовах війни. Дуже рада за них — більшість редакторів цих видань знаю особисто.
Неабияк тішуся, що і херсонська обласна газета “Новий день” також увійшла до цього проєкту і матиме підтримку на видання друкованої газети. Адже вона єдина, яка охоплює мешканців не тільки деокупованої Херсонщини, а й тимчасово окупованого Лівобережжя — тих, хто сьогодні живе зі статусом ВПО в різних областях України. ЇЇ треба зберегти.
Втім, сумно і прикро, що на жаль лише одна газета з Херсонської області ввійшла до проєкту...
Хотілося б там ще побачити Нововоронцовську газету “Вісті” — вона єдина з колишніх районних газет Херсонської області, друк якої вдалося відновити на Херсонщині. Редактор та дизайнер видають газету без зарплати — на ентузіазмі. Для них стимул — те, що люди чекають газету. Крім того, вони подають поточні оперативні новини в інтернет-виданні “Вісті Нововоронцовщини” та на Фейсбуці-сторінці. Тож їм особливо потрібна підтримка, щоб зберегти вихід друкованої газети.
Будемо сподіватися, що у наступних проєктах буде більше медіа з Херсонщини.
І все ж редактори прифронтових медіа вважають, що окрім проєктів з підтримкою міжнародних донорів, доречними були б і особливі заходи з підтримки місцевої преси на територіях та регіонах за затвердженим Урядом переліком. Окрім вирішення питань постачання паперу, дуже потрібна цільова урядова програма прямої фінансової підтримки таких друкованих місцевих видань, які відновлюють свою роботу або зазнали втрат від війни. Це б ґрунтовно підтримало друковану пресу там, де вона беззаперечно потрібна.
