Журналісти кількох регіонів об’єдналися, щоб зібрати фрагменти мозаїки окупаційного терору. Так з’явилася карта російських катівень — свідчення того, як працює система насильства на захоплених територіях України. Вони діяли не хаотично, а як єдина система залякування, придушення спротиву та знищення української ідентичності.
Станом на жовтень 2025 року українські суди засудили 202 російських військових за порушення законів та звичаїв війни (ст. 438 ККУ), з них лише 19 були присутні в суді. Загалом правоохоронні органи задокументували понад 179 000 злочинів, включаючи тортури, вбивства цивільних та атаки на інфраструктуру. Але це лише частина того, скільки злочинів насправді щоденно коїть в Україні Російська Федерація.
Журналісти лівобережжя Херсонщини, Херсона, Запоріжжя та Донеччини об’єднали зусилля, щоб зібрати інформацію про злочині та російські катівні на окупованих територіях.
Катівні лівобережної Херсонщини
Як Росія перетворила окуповані громади на мережа страху і знущань
Лівобережна Херсонщина вже понад три роки живе під російською окупацією. За цей час загарбники вибудували тут цілу систему незаконних місць несвободи — катівень, підвалів і імпровізованих в’язниць, де катували, принижували, знищували людей. Сьогодні відомо про десятки таких місць у селах і містах регіону. Люди, яким вдалося вирватися з полону або виїхати з окупації, розповідають про пережите. Українські правоохоронці ідентифікують катів і відкривають провадження — навіть якщо поки що заочно.
“Про лівий берег ми знаємо все: де катівні, що там відбувається, хто катує. Люди виїжджають і свідчать. Є вже два успішні кейси — встановлені конкретні військові РФ, справи передані до суду”, — зазначають слідчі.
Лазурне і Скадовськ: перші вироки за катування
У селі Лазурне та місті Скадовськ російські військові облаштували катівні ще у 2022 році. Саме ці два місця стали першими на лівобережжі Херсонщини, де вдалося довести причетність конкретних осіб до катувань цивільних.
За цими епізодами до відповідальності вже притягнуто чотирьох російських військових. Розгляд справ у судах триває. Хоча процеси відбуваються заочно, сам факт встановлення катів і передачі справ до суду є принциповим: злочини задокументовані, імена названі, покарання — неминуче.
Одрадівка: катівня під будинком культури
Одне з найстрашніших місць несвободи окупанти облаштували у підвалі будинку культури села Одрадівка Новотроїцької громади Генічеського району. Саме тут навесні 2023 року опинилися десятки викрадених мешканців лівобережжя.
Будинок культури в селі Одрадівка. Скриншот відео
“Коли нам відкрили очі, ми побачили камеру. Усі стіни — в кривавих слідах і написах. Було зрозуміло: тут пройшло дуже багато людей”, — згадує колишній бранець.
У підвалі утримували цивільних чоловіків і жінок, переважно молодих. Камери були переповнені. Людей змушували спати на цементній підлозі. Російських військових, яких також тримали там за відмову виконувати накази чи пияцтво, розміщували в кращих умовах — на дерев’яних нарах.
До весни 2024 року бранців майже не мили. У туалет виводили двічі на день, з пакетами на голові, на десять хвилин. Повітря, світла і медичної допомоги бракувало. Знущання тривали щоночі.
І водночас — над катівнею вирувало “культурне життя”. У фойє будинку культури працювали дитячі гуртки, проводили репетиції й концерти. Поруч із дітьми чергували військові РФ.
“Вони прикривалися цивільними і дітьми”, — каже колишній бранець.
Фойє будинку культури в Одрадівці. Фото з окупаційних пабліків
Окупаційні медіа вихваляли будинок культури як “осередок розвитку талантів”, а у квітні 2025 року сюди приїздив гауляйтер Володимир Сальдо, пообіцявши капітальний ремонт.
Саме в Одрадівці у 2024 році росіяни утримували викрадених у Горностаївці Дениса Шума та братів Івана й Антона Штепів, яких ФСБ примушувала взяти на себе провину за удари по російських позиціях.
Горностаївка: катівня в колишньому відділку поліції
У Горностаївці Каховського району росіяни перетворили на в’язницю приміщення колишнього відділку поліції, який не функціонував майже десять років.
Захоплене відділення поліції — тут російські окупанти облаштували катівню. Скрін із фільму “Тіні на лівому березі”
Тут у серпні 2022 року опинився Дмитро Ляхно – очільник Горностаївської ОТГ, а нині начальник Горностаївської СВА. Його 3 серпня викрали з власного дому і відвезли в Нову Каховку до місцевого відділку поліції, де облаштували катівню. Тут чоловіка тримали два тижні звинуваючи в організації терористичного угрупування: били, водили “на розстріл”, катували під час допитів. Після чого перевели до Горностаївки, де утримували у одиночній камері в ізоляторі тимчасового тримання.
Дмитра Ляхна (ліворуч) росіяни утримували в горностаївській катівні півроку, доля Олександр Слісаренко (праворуч), якого росіяни викрали в один день з Ляхном – до сьогодні невідома. Фото з архіву Нижні Сірогози.City
Було все. Декому просто подобалась влада над людиною. Після кількох місяців полону я схуд на 20 кілограмів”, — згадує Ляхно.
У камерах було холодно, сиро, люди тижнями сиділи без передач і без зв’язку з рідними. Під час псевдореферендуму ув’язнених змушували “голосувати”, обіцяючи звільнення.
Вбивство Руслана Руснака і безкарність катів
Кульмінацією терору в Горностаївці стало катування і вбивство 28-річного Руслана Руснака у листопаді 2023 року. Колишнього учасника АТО звинуватили в передачі інформації ЗСУ. Його били у відділку поліції, і 20 листопада він помер на очах катів.
Раїса Руснак з сином Русланом. Фото з соцмереж
Мати Руслана побачила тіло сина у морзі з ознаками жорстоких побоїв. Окупанти швидко поховали його, намагаючись стерти сліди злочину.
Після міжнародного розголосу росіяни формально затримали кількох поліцаїв, зокрема Ігоря Пімєнова, який зізнався у катуваннях. Однак “розслідування” швидко згорнули, а система терору продовжила працювати.
У Горностаївці зникли десятки людей: Олександр Слісаренко, Олег Гарькавий, Денис Шум, брати Штепи, Рустам Чижик. Їхня доля досі невідома.
Гола Пристань і Чаплинка: голод, підвали і повна безправність
Після вивезення з херсонського ІТТ багатьох бранців утримували у Голій Пристані. Там людей тримали в камерах, розрахованих на трьох, по десятеро. Харчування — раз на день, третина порції. За десять днів люди були виснажені до межі.
Найгіршими в’язні називають умови в Чаплинці. У занедбаному з 1990-х підвалі райвідділку поліції не було води, каналізації, нормальних ліжок. Перші два місяці — майже повна відсутність їжі. Хоча системних катувань там не було, побої застосовували за найменшу “провину”.
Злочини без строку давності
Катівні в Лазурному, Скадовську, Одрадівці, Горностаївці, Голій Пристані та Чаплинці — це не окремі епізоди, а ланки єдиної системи окупаційного терору. Її мета — залякати населення, зламати спротив, знищити будь-які прояви української ідентичності.
Попри окупацію, злочини фіксуються, свідчення зберігаються, імена катів відомі. І навіть якщо сьогодні вони ховаються за російською формою та фейковими “посадами”, відповідальність їх неминуче наздожене.
Окуповане Запоріжжя
У лютому 2022 року вздовж центрального проспекту Богдана Хмельницького через кожні 10 метрів стояли по два автоматники з білими пов'язками на руках і ногах.
На дахах будинків розміщувалися снайпери. Під їх прицілами мелітопольці виходили в місто на мітинги протесту проти окупації.
Акції протесту в Мелітополі проти окупації, фото РІА Південь
Пізніше в місто завезли карателів — Росгвардію. Вони носили чорну форму і відрізнялися особливою жорстокістю. Саме росгвардійці розганяли мітингувальників з вулиць, кидали їх в автозаки, били.
“Вже всередині автозаку я побачив, що там лежить чоловік, якому стало зле, мабуть, через удари. Він почав втрачати свідомість, йому надавала першу допомогу якась дівчина. Потім “завантажили” ще кілька людей, і через якийсь час машина рушила.
Нас вивезли за місто в поле, дівчат випустили ближче до міста, а хлопців відвезли далі. Нас привезли в поле біля с. Мирне, Якимівського району, це приблизно 30 км від міста Мелітополя. Після чого по одному витягали, наливали на руки зеленку, щоб ми вмилися, деяких повторно побили і під постріли в повітря змушували бігти через поле. Після чого залишили нас там і поїхали.
Ми вирушили в населений пункт, де нам допомогли місцеві жителі, за що їм величезне спасибі. Ну а потім вирушили до Мелітополя вздовж траси. Небайдужий водій допоміг нам дістатися до міста, — розповів РІА Південь Єгор — один з учасників мітингів проти окупації.
Багатьох мелітопольців, які не погоджувалися з російським режимом, окупанти просто депортували.
Окупований Мелітополь 2022. Фото з архіву РІА Південь
До жителя села Веселе Мелітопольського району Анатолія Грибка окупанти прийшли додому за доносом у вересні 2022 року. Під час обшуку знайшли значок «Євросоюзу» і визначили, що чоловік «польський шпигун».
“Почали кричати, що я був учасником відкриття біолабораторії. Потім знайшли мій блокнот-записник. А там написи на малюнку Буковина, Поділля, Слобожанщина, Полісся. Вони прочитали “Польща” замість “Полісся”. Як почали кричати: “Що це таке?! Так ви вже приєднали до себе Польщу!?” і робили мене винним у цьому. Я їм пояснював, що Полісся — це не Польща. Що це частина України”, — згадує Анатолій.
Обшук тривав півтори години. Далі рашисти наказали Анатолію віддати ключі від машини. Пояснили, мовляв, повертатися ж потрібно буде на чомусь у Веселе. Це був останній день, коли Грибко бачив свою машину. Ніхто й не збирався її йому повертати. Чоловікові замотали рушником очі, посадили в машину і повезли в невідомому напрямку.
“Завели в якусь кімнату. Руки вже були замазані скотчем, до пальців приєднували щось, як скріпки. А потім вмикали струм. Боляче. Розумієте, ось сила струму, коли йде, тебе ж всього трясе.
Наступного дня знову в ту ж кімнату, де мене катували струмом, завели. Знову допит струмом. Я не пам'ятаю, на третій чи на четвертий день вже почалися знущання з “родзинкою”. Сила розряду і тривалість додавалася все більше і більше.
Потім довели до такого стану, що я вже сказав їм: “Давайте я напишу, що потрібно. Тільки скажіть, що писати, бо я не знаю”.
Чоловіка змусили обмовити себе і записали зізнавальне відео з ним. Потім Грибко дізнався, що його депортують.
Депортація українців через блок-пост у Василівці , скріншот з росТБ
Окупанти кілька разів підкреслювали, що Балицький (нинішній так званий губернатор Запорізької області, авт.) його помилував. Анатолія вивезли до блокпосту в Василівці, зачитали на камеру рішення Балицького про депортацію і сказали йти пішки до Запоріжжя.
У 2022 році в Мелітополі затримали першого цивільного журналіста Євгена Ільченка. Юрист за фахом, він не зміг змиритися з окупацією і терором Росії. Створив новинний ТГ-канал “Милый Тополь”. Євген сміливо розповідав про свавілля загарбників і військові злочини, а також про колабораціоністську діяльність місцевих зрадників. Чоловіка затримали 10 липня, коли він вийшов зі свого під'їзду, щоб винести сміття. Саме в цей момент до будинку під'їхали три автомобілі, на одному з яких із закритими номерами був символ Z.
Невідомі в чорній формі і балаклавах скрутили мелітопольця і посадили в машину. Після чого загарбники увірвалися в квартиру Євгена. Дружину з дочкою закрили в кімнаті, поки самі проводили обшук, вкравши телефони, комп'ютерну техніку, документи на квартиру, годинник.
Понад два тижні чоловіка утримували в невідомому місці і катували. А наприкінці липня російські окупанти зняли відео, де в головній ролі виступив полонений Ільченко. Загарбники видали викраденого мелітопольця за чергового “терориста”.
Чоловік за три тижні посивів, виглядав блідим.
Євген Ільченко, скріншот з пропагандистського відео
Він зізнався, що створив ТГ-канал, де нібито розпалював ненависть між російськими та українськими громадянами. Його змусили сказати на камеру, що він наводив точку “У” на рідне місто.
У повідомленнях, які чоловік встиг надіслати одному зі своїх родичів, йдеться про тортури його та інших затриманих — їх регулярно били електричним струмом, особливо по статевих органах. Іноді ув'язнених вночі гнали в ліс, голих, для імітації страти, а потім повертали до в'язниці, кажуть правозахисники, спираючись на слова полоненого в повідомленні.
Починаючи з вересня 2022 року, росіяни залучали Ільченка до примусової праці. Він був змушений протягом декількох місяців допомагати будувати окопи для ворога і чистити їхню зброю. Тоді мелітопольця утримували біля села Вербове Запорізької області. Про це свідчать фото, надіслані ним під час перебування в полоні.
Після декількох місяців риття оборонних рубежів для загарбників Ільченка повернули до в'язниці.
За останніми даними, його утримують у СІЗО Таганрога.
На жаль, трагедія сталася і в команді РІА Південь. Двоє наших журналістів — Анастасія Глуховська та Георгій Левченко з 2023 року перебувають у російських в'язницях.
З 2013 року Георгій працює в команді РІА-Мелітополь (зараз РІА Південь). З 2021 по 2023 рік — адміністратор українського ТГ-каналу РІА-Мелітополь. Працював в окупації, інформуючи світ про те, що відбувається на захоплених територіях України.
Під час нагородження молодих журналістів. Георгій Левченко праворуч. 2014 рік, фото з архіву РІА Мелітополь.
У серпні 2023 року Георгій перестав виходити на зв'язок, окупанти зламали ТГ-канал. Пізніше з'ясувалося, що співробітники ФСБ разом з озброєними російськими військовими захопили в полон Георгія Левченка. Майже через місяць російські пропагандисти показали відео, як проводять обшук у будинку Георгія, а самого журналіста виводять на допит з камери ІТТ захопленого ворогом Мелітопольського управління поліції.
В рамках власного розслідування журналістам РІА Південь вдалося дізнатися, що Георгія спочатку тримали в гаражах у Мелітополі і жорстоко били. Пізніше перевели в ІТТ.
Георгій Левченко в камері Мелітопольського ІТТ, 2023 рік, скріншот пропагандистського відео
Далі його етапували до Маріупольського СІЗО. Судили в так званому Запорізькому обласному суді, який знаходиться в Мелітополі.
Через два роки полону Георгій Левченко почув вирок.
Окупаційна влада звинуватила журналіста в тому, що він був проти окупації території України.
36-річного Георгія Левченка російський суд визнав винним у скоєнні злочинів, передбачених ст. 275 (державна зрада) та ч. 2 ст. 280 КК РФ (публічні заклики до здійснення екстремістської діяльності з використанням інформаційно-телекомунікаційної мережі “Інтернет”).
Йому призначили покарання у вигляді 16 років позбавлення волі з відбуванням покарання у виправній колонії суворого режиму із забороною діяльності, пов'язаної з адмініструванням сайтів, у тому числі з використання інформаційно-телекомунікаційної мережі “Інтернет” строком на 1 рік, з обмеженням волі на 1 рік.
У Георгія є 13-річний син, дружина і батьки, які залишаються в окупації.
Карта катівень Мелітополя
Журналісти РІА Південь на основі інтерв'ю з полоненими, яких депортували, і тими, кому вдалося самостійно виїхати з окупації, склали карту місць ув'язнення цивільних в'язнів, створених окупантами в Мелітополі.
- Гаражі колишнього психдиспансеру під мостом на Новий Мелітополь (вул. Інтеркультурна)
- Камери ІТТ Мелітопольського РУП вул. Гетьманська
- Будівля прокуратури на вул. Бейбулатова
- Корпус колишнього ліцею “Творчість” на вул. Івана Алексєєва
- Колишнє приміщення Мелітопольської Самооборони на вул. Івана Алексєєва
- Будівля військкомату
- Будівля колишнього шостого відділу вул. Чернишевського
- Будівля Укртелекому просп. Богдана Хмельницького
- Жіноча колонія
- Будівля заводу “Русланкомплект”
- Підсобні приміщення колишньої держохорони вул. Олександра Невського
- Будівля колишнього корпусу інституту ЗІЕІТ просп. 50-річчя Перемоги
- Будівля колишнього ПТУ 24 бульвар 30-річчя Перемоги
А ось найбільш відомі катівні на території Донеччини
Після встановлення контролю над частиною Донецької області у 2014 році проросійські збройні формування створили розгалужену систему незаконних місць утримання — катівень, підвалів, тюрем і “фільтраційних пунктів”. Ці місця стали інструментом репресій проти цивільного населення, а також центрами допитів, катувань і примусових “зізнань” для військовополонених та цивільних, яких окупаційна влада вважала чи вважає “нелояльними”.
Найбільш відомі катівні на території Донеччини описали журналісти Бахмут IN.UA.
“Ізоляція”
Район “Ізоляції” в Донецьку / фото Google Maps, 2025 рік
Найбільш відомим “символом” системних катувань стала колишня територія арт-центру “Ізоляція” в Донецьку. Після окупації, колишній арт-центр перетворили на тюрму, де утримували цивільних і військових. За оцінкою Музею російської агресії, через цю катівню пройшли кілька тисяч людей — серед них військові, волонтери, місцеві жителі, що виявляли проукраїнську позицію.
Багатьох людей утримували місяцями або роками без будь-якого процесуального статусу, катували. Відсутність медичної допомоги, жорсткі умови та приниження були і залишаються частиною системи залякування.
Волноваська виправна колонія №120
Волноваська виправна колонія / фото Google Maps, 2025 рік
У селищі Молодіжне, що поблизу Оленівки, розташована ще одна відома тюрма окупованої Донеччини — Волноваська виправна колонія №120. Після російської окупації у 2014 році колонія фактично перестала функціонувати, однак із початком повномасштабного вторгнення росіяни повернули її до “життя”. Окупаційні сили перетворили заклад на чергову катівню, офіційно назвавши її “фільтраційним табором”.
Саме в стінах цієї установи відбувся теракт 29 липня 2022 року — масове вбивство українських військовополонених. Серед убитих були й бійці “Азову”, які здалися у “почесний полон” відповідно до міжнародних домовленостей. Однак російська сторона знехтувала будь-якими нормами гуманного поводження, перетворивши колонію №120 на місце систематичного катування, знущань і знищення людей.
За свідченнями родин військовослужбовців, з якими нам вдалося поговорити, їх рідні перебували у бараках колонії, де умови утримання були нелюдськими. Приміщення були переповненими настільки, що українським військовим доводилося чекати черги на сон, бо ліжок і місця просто не вистачало. Жінки, які мали змогу поспілкуватися з рідними через рідкісні канали зв’язку, розповідали про майже повну відсутність їжі: порції були настільки мізерними, що люди стрімко втрачали вагу і підривали здоров’я.
Окрема тема — поранені та тяжкохворі полонені. Їм не надавали жодної медичної допомоги. Навпаки, за свідченнями тих, кому вдалося вижити або вийти на зв’язок, охоронці регулярно вдавалися до побиттів і катувань, використовуючи біль як інструмент покарання та тиску.
Застосування побоїв як метод залякування
Місцеві мешканці Горлівки та Шахтарська, від яких нам вдалося отримати інформацію, підтверджують використання побоїв до населення: починаючи з 2022 року, на окупованих територіях різко зросла кількість примусових мобілізацій до російської армії. За їхніми словами, чоловіків призовного віку примушують вступати до війська, а ті, хто відмовляється або намагається уникнути служби, ризикують бути затриманими.
Свідки розповідають, що такі люди нерідко доставляють до місцевих “відділків міліції” так званої “ДНР”, де, за їхніми словами, до затриманих застосовують побої та інші форми тортур. Мова йде не про спеціально обладнані катівні — найчастіше це звичайні приміщення поліцейських відділків, де в камерах людей б’ють, знущаються над ними, залякують та психологічно тиснуть, змушуючи погодитися на мобілізацію у вигаданих правопорушеннях.
Така практика є частиною ширшої системи репресій, яку росія розгорнула на захоплених територіях. Побої та катування, які окупаційні сили використовують як інструмент залякування та примусу, стають системним елементом політики контролю над населенням на захоплених територіях. Це не поодинокі випадки, а частина чітко налагодженої репресивної практики, спрямованої на придушення будь-якого спротиву.
За даними міжнародних розслідувань, зокрема “Проєкту Вікторія”, сьогодні у незаконних тюрмах та фільтраційних таборах на тимчасово окупованих територіях України та на території Російської Федерації утримують понад 16 000 цивільних осіб.
Російські катівні на правобережній Херсонщині
Найбільш відома катівня у Херсоні — ізолятор тимчасового тримання (ІТТ) по вул. Теплоенергетиків, 3.
Ізолятор тимчасового тримання (ІТТ) у Херсоні по вул. Теплоенергетиків, 3
Є дані про те, що там утримували чоловіків, над якими вчиняли сексуальне насильство, є також жінки, які свідчили про тортури росіян саме в цій локації. Ймовірно в цьому ІТТ певний час перебував також і чинний Херсонський міський голова Ігор Колихаєв, якого росіяни викрали 28 червня 2022 року і який досі перебуває в полоні росіян.
Ще одну катівню росіяни облаштували в будівлі ГУНП у Херсоні — це самісінький центр міста. Було відомо про те, що через дві катівні росіян у Херсоні — на Теплоенергетиків та в будівлі ГУНП – пройшло близько 600 людей.
Правоохоронці продовжують встановлювати обставини і особи жертв тортур. Це тривалий і складний процес.
Загалом на Херсонщині правоохоронці ідентифіковували 12 катівень. Вони розміщувались в різних будівлях: школах, будівлях поліції, слідчих ізоляторах тощо.
Катівня в Біляївці
Після деокупації правобережної частини Херсонщини до місць колишніх катівень отримали доступ правоохоронці. Одним із найбільш відомих місць катівні стала школа в селі Біляївка Бериславського району Херсонщини.
Вхід до школи в Біляївці, де росіяни облаштували катівню / ZMINA
Місце, де утримували полонених у школі в Біляївці / ZMINA
У своєму звіті ”Torture chamber at school” Правозахисний центр ZMINA, який підготували на основі свідчень колишніх бранців, родичів загиблих та очевидців, аналітики та документатори воєнних злочинів детально проаналізували те, що відбувалось у цій катівні. Йдеться не про поодинокий випадок жорстокого поводження, а про системне незаконне утримання і катування цивільного населення, яке тривало з квітня до кінця вересня 2022 року.
Катівню облаштували у приміщенні школи у Біляївці. Камера незаконного утримання знаходилася у технічному приміщенні на другому поверсі школи, тоді як у самій будівлі розміщувався штаб російських військових. За даними ZMINA, у цій катівні утримували щонайменше 20 цивільних — мешканців Біляївки та навколишніх сіл Бериславського району. Людей затримували без будь-яких правових підстав: за підозру у “коригуванні вогню”, фото обстрілів, повідомлення в телефоні, волонтерську діяльність, родинні зв’язки з українськими військовими або навіть за доноси сусідів.
Приміщення, у якому тримали людей, не було пристосоване для перебування людини: площа близько 18 кв.м; без вікон, освітлення, вентиляції та туалету; багатоярусні нари з дощок, частина людей спала на підлозі; 8–13 осіб одночасно.
Харчування було епізодичним — рідка юшка раз на кілька днів. Воду давали вкрай обмежено: одна п’ятилітрова пляшка на всіх на 1–2 дні. Через сильне зневоднення деякі утримувані намагалися пити власну сечу. Медичної допомоги не надавали взагалі — навіть людям із переломами, хронічними захворюваннями та втратою свідомості.
Звіт ZMINA фіксує системне застосування фізичних, психологічних і сексуалізованих тортур. Серед задокументованих методів:
- побиття руками, ногами, прикладами, дерев’яними молотками;
- удари по нирках, хребту, голові;
- катування електричним струмом, зокрема підключення струму до геніталій;
- затискання пальців і геніталій плоскогубцями;
- введення ін’єкцій невідомих речовин, після яких люди втрачали свідомість або мали важкі психічні порушення;
- імітації розстрілів, погрози вбивством родичів;
- приниження, заборона говорити українською мовою.
У звіті фігурують позивні конкретних катів — зокрема “Шаман” та “Ельбрус”, які, за свідченнями потерпілих, відігравали ключову роль у допитах і побиттях.
Під час утримання в катівні загинули щонайменше двоє чоловіків:
Олег Ковалик, фермер і учасник територіальної оборони, помер після катувань електричним струмом і удушення. Його тіло російські військові вивезли в невідомому напрямку.
Дмитро Журавльов, мешканець Біляївки, перебував у стані тяжких психічних розладів після ін’єкцій невідомих речовин і помер після кількох тижнів тортур. Його тіло також зникло.
Ще двоє колишніх бранців померли після звільнення — зокрема внаслідок самогубства та різкого погіршення здоров’я, що, за оцінкою правозахисників, може бути прямим наслідком катувань.
Перед звільненням російські військові змушували людей записувати пропагандистські відео. Полонених під погрозами розстрілу змушували зачитувати тексти про “хороше ставлення”, відсутність катувань і навіть визнавати себе “коригувальниками вогню”.
Також відомо, що тортур зазнавали мешканці Херсонщини на території Північної виправної колонії №90 у Херсоні, в будівля СБУ та ОДА у Херсоні та інших локаціях. Наразі кілька катівень є на території окупованої частини Херсонщини: у Голій Пристані, Олешках, Скадовську, Каховці, Новій Каховці тощо. Так само на лівий берег Херсонщини — нині окупований — доправили чимало в’язнів з Херсона після деокупації.
Катівні на Херсонщині не були ізольованими точками. Вони діяли як елементи єдиної системи незаконного утримання, у якій частина місць виконувала роль постійних катівень, а частина — транзитних пунктів. Після допитів і тортур у Херсоні, Бериславі або Новій Каховці частину цивільних етапували на територію тимчасово окупованого Криму. Там людей утримували вже в слідчих ізоляторах і підвалах ФСБ, а згодом — перевозили далі, до СІЗО та колоній на території Російської Федерації.
Катівні в Криму
Слідчий ізолятор №1 у Сімферополі (так званий «Сімферопольський СІЗО») з 2014 року є одним із головних інструментів репресій окупаційної влади РФ у Криму. Після початку повномасштабної війни проти України у 2022 році він став центральним вузлом для цивільних і військовополонених, яких незаконно вивозили з півдня України, зокрема з Херсонщини.
Слідчий ізолятор №1 у Сімферополі (так званий «Сімферопольський СІЗО»)
Йдеться не просто про місце утримання, а про простір системних тортур, ізоляції та “легалізації” насильницьких зникнень.
У 2022 році окупанти відкрили новий СІЗО №1. Про це розповідав Голова Правління КримSOS Олексій Тільненко.
“Новий СІЗО відкрили на території виправної колонії № 1 у місті Сімферополь. Його місткість — понад 300 осіб, що в майже вдвічі менше за місткість СІЗО № 1”, — розповів тоді Олексій Тільненко.
Цей слідчий ізолятор, розрахований на 747 осіб, був переповнений. У деякі часи кількість арештантів у СІЗО № 1 перевищувала припустиму майже вдвічі. Тривалий час він залишався єдиним слідчим ізолятором на території окупованого півострова.
“Відкриття додаткового СІЗО може свідчити про те, що до Криму наразі переміщується велика кількість утримуваних громадян України з «новоокупованих» територій, втім арешти у Криму також продовжуються, і тому окупаційна влада вбачає гостру необхідність у нових подібних закладах”, — додав Олексій Тільненко.
Саме туди, до СІЗО №1 у Сімферополі, доправляли велику кількість ув’язнених росіянами людей з Херсонщини, але переважно для того, щоб далі доправити їх до в'язниць і СІЗО у Росії.
У загальній логіці окупаційних репресій СІЗО №1 виконувало одразу кілька функцій: місце вторинних катувань після первинних допитів у Херсоні;
- фільтраційний пункт для цивільних;
- пункт “юридичної легалізації” незаконного утримання;
- транзитна ланка перед етапуванням до СІЗО та колоній у РФ (Ростов-на-Дону, Краснодарський край, Башкортостан тощо).
