Сірогозький краєзнавець Юрій Безух розповідає про заселення і становлення Нижніх Сірогоз в період з 1812 по 1912 роки
-
Балка Великі Сірогози
Засноване селище Нижні Сірогози в 1812 році і вже зустріло своє 200-річчя. Його назва походить від назви балки Великі Сірогози (найдовшої в Херсонській області), на берегах якої й розтяглося майже на 12 кілометрів.
Сірогози у перекладі з татарської мови – Жовтий Бик. Скільки років цій назві, можна лише здогадуватися.
Безліч народів прокотилося нашим Диким Полем, зберігаючи та перекладаючи цю назву. А люди облюбували береги балки ще 20 тисяч років тому.
Почати можна хоча б з Птолемея. Відомо що балка Великі Сірогози – це залишки могутньої водної системи, описаної Геродотом як шостої з восьми найважливіших річок Скіфії – Гіпакіріс. А починалася вона з озера Бика. Зараз балка до моря не добігає. Вона закінчується у Великому Агайманському поду. До речі, теж найбільшому на Херсонщині.
Щодо назви, то тут «помилочка вийшла». На давніх картах назва поду Гаймани, та й балка в нижній течії називалася Сірогоз-Гайман (від автора: гаймани – це ті спритні й сильні чумаки, яким довіряли гайманити – гальмувати на спусках важкі чумацькі мажі). Так типова українська назва стала незрозумілою ні слов’янам, ні татарам.
Мажа – чумацький віз (VІІ – VІІІ століття).
Роботи чумакам-гайманам вистачало. В Сірогозах сходилося три шляхи: північна гілка Великого Шовкового шляху (Тірас – Танаїс, пізніше Акерман – Азов); Муравський шлях, та його північне відгалуження – Старий Чумацький шлях; Кримський шлях відомий за руськими літописами як Солоний (існував він ще в скіфські часи й дороговказом цього шляху служили велетенські скіфські кургани: Огуз, Козел, Солоха, Чортомлик, Олександрополь. А в князівські часи закінчувався в Києві Золотими воротами. Багатство йшло на Русь з півдня нашим шляхом).
Балка Великі Сірогози розмежовувала землі кочових (північніше та західніше) і царських скіфів. Свідченням цього є дві царські могили – усипальниці, розташовані на відстані якихось 10 кілометрів, – Огуз та Козел. Правобережний Козел є класичним похованням кочових скіфів, таким як Чортомлик. Лівобережний же Огуз (до речі, найбільший курган
Причорномор’я) абсолютно унікальний. Його поховальна камера зроблена з величезних брил вапняку. Тобто, така як у керченських похованнях царських скіфів, наприклад, Куль-Обі.
-
Сірогозька слобода
У 1812 році нащадки українських козаків, що жили вздовж Білгородської укріпленої лінії, побоюючись стати кріпаками, покинули свої домівки й поїхали за землею та волею в далеку Таврію. Державні селяни зі Слобожанщини заснували слободу Сірогози. Спочатку в поселенні було лише 48 дворів. А коли в 1821 році (за іншими даними в 1817 році) північніше оселилися вихідці з центральної Росії, село отримало назву Великі або Нижні Сірогози, а сусіднє – відповідно Малі або Верхні Сірогози.
Млин – символ багатства і економічної незалежності таврійського селянина в ХІХ – на початку ХХ століття.
Перша вулиця села йшла вздовж правого берега балки і літньої гілки Муравського шляху. Її першими поселенцями були – Черевки, Міщенки, Бабенки, Кутіщеви, Пшеничні, отож вуличка отримала назву Черевківська. Йшла вона від Тунікової греблі до базарної (ярмаркової) площі. На цій площі здавна відбувався весняний (6 травня) Георгіївський (Юр’ївський) ярмарок. Здавна, вочевидь, ще до заснування села, ярмарок – один з найбільших у Таврії – славився продажем худоби: коней, волів, корів, овець. А товар цей був ходовий ще з часів кочових народів.
-
Стрімкий розвиток волосного центру
У 1821 році в Нижніх Сірогозах було освячено Свято-Миколаївську церкву. З 27 вересня 1829 року село незмінний волосний, а з 1923 – районний центр, у складі якого на той час були села Нижні та Верхні Сірогози, Нова Олександрівка, Веселе, Іванівка та Рубанівка. Зручне географічне розташування, перетин шляхів зумовило те, що сусідні великі села тяжіли до Нижніх Сірогоз. Це, а також те, що на території волості ніколи не було кріпосного права, й стало головною причиною стрімкого розвитку села.
Дореволюційні світлини родини нижньосірогозців
За короткий проміжок часу в селі було відкрито кінську поштову станцію, телеграфне відділення, резиденцію земського начальника, якому підлягало 5 волостей із загальною кількістю населення близько 100 тисяч чоловік. Тут же була призовна дільниця, резиденція мирового суду та станового пристава, лікарня на 10 ліжок, аптека, ветеринарна лікарня, банк і, звичайно ж, волосна управа.
В селі було збудовано дві церкви й планувалося будівництво третьої, Міністерське 5-класне училище, дві церковно-парафіяльні та чотири земські школи і близько 10 шкіл грамоти. Все це в добротних цегляних будівлях, більш того, в центрі було прокладено тротуар. Саме 1890 та 1900 роки – це роки найбільш інтенсивного розвитку Нижніх Сірогоз, як за приростом населення, розбудовою центру, так і за темпами зростання асигнувань на освіту та охорону здоров’я.
Світлини часів Першої світової війни (1914 – 1918 рр.). На них наш земляк, нижньосірогозець Іван Кирилович Євсєєв.
В 1912 році жителі Нижніх Сірогоз з радістю та гордістю відзначили столітній ювілей рідного селища.
