Цю фразу, або принаймі її першу половину, хоч раз у своєму житті чув кожен з нас. У ній сконцентровано ставлення грузинів до гостей — повага, дружелюбність, щедрість і доброта.
Ще кілька років тому про чудову країну Сакартвело ми майже нічого не знали — старше покоління пам'ятало колишню радянську республіку, але не здогадувалося, чим живе країна зараз. Останнім же часом Грузія стала справжнім відкриттям для багатьох українців.
Виноградне вино - один з символів Грузії
Їздити в Грузію — модно!
Здається, за останні 3-4 роки в Грузію не з'їздили тільки найледачіші та ті, в кого є алергія на кінзу. Кожні травневі свята, щоліта та на новий рік моя стрічка новин у Facebook заповнюється фотографіями з Грузії. А в містах з’являються як гриби після дощу заклади грузинської кухні. У якийсь момент Грузія стала модною, причому не тільки у нас. Вже не раз зустрічаю цей напрям в списках країн з швидкозростаючим туризмом і всілякими “Топ-5” чи “Топ-10” незвичайних напрямків, куди варто поїхати.
Під крилом літака столиця Грузії - Тбілісі
У вересні цього року мені випала нагода побувати в Грузії у складі делегації українських журналістів та взяти участь у Міжнародній конференції “Грузія, Україна, Естонія: європейський вибір і медіа”, що проходила в Тбілісі.
Тбілісі. Вид на Європейську площу з оглядового майданчика
Чи могла я собі уявити тоді, що це буде однією з найцікавіших поїздок року? Хоча в Грузії мені довелося бувати, але ще за радянських часів. І незалежна Грузія, або Сакартвело, як нині часто називають свою країну самі грузини, стала прекрасним відкриттям!
Тбілісі. Вид з вагончика канатної дороги
Архітектурні експерименти сучасного Тбілісі
Так як в Грузії українські журналісти перебували з робочим візитом, лише ввечері могли самостійно прогулятися по історичній частині Тбілісі — Старому Місту.
Тбілісі. Вдалині - храм Миколи Чудотворця всередині фортеці Нарікала на горі Мцатмінда
Навіть по українськи міркам столиця Грузії — відносно невелике місто. Тут проживає близько 1,1 мільйона чоловік. Центральна частина — Старий Тбілісі — наймальовничіша: з теракотовими дахами старовинних будиночків, що розташувалися на березі річки Мткварі (Кури), з незвичайними вкрапленнями сучасних споруд зі скла і металу.
Тбілісі. Пам'ятник засновнику Тбілісі Вахтангу Горгасалі височіє на скелі на березі річки Кури поруч з храмом Метехі
Проте українських журналістів вразив модерновий міст Миру, що в темну частину доби посилає зашифровані азбукою Морзе послання в космос.
А ще — “перевернуті амфори” або “труби” — недобудований театр музики і драми та виставковий зал.
Тбілісі. Недобудований театр музики і драми та виставковий зал
“Грибочки” — Будинок юстиції.
Тбілісі. Будівля юстиції
“Хвиля” — будівля Нацполіції.
Тбілісі. Будівля Нацполіції
Ще один штрих по портрету Тбілісі, який осучаснює його і вирізняє з поміж інших міст. Це особливий стиль їзди місцевих водіїв. Практично всі вони їздять в “стилі камікадзе”, а ще постійно сигналять, підрізають і, здається, зовсім не дотримуються правил дорожнього руху.
Гала Петріашвілі — наша грузинська колега-журналістка одразу всіх попередила: “Забудьте про те, що існують правила дорожнього руху! Їх на грузинських дорогах немає!”.
Тбілісі. Проспект Шота Руставелі
У будь-якому випадку допоможуть поліцейські!
Від Гали ми почули також про те, що можна без побоювань гуляти по Тбілісі навіть в темну пору доби.
“У нас безпечно, — зазначила грузинська колежанка. — Адже поліція сумлінно виконує свої обов’язки!”
Послухавши настанови Гали, ми спокійно гуляли вечірнім Тбілісі.
Тбілісі. Проспект Шота Руставелі
Завертали навіть у темні закутки та провулки. Саме там можна побачити справжнє міське життя без прикрас. Ходили без супроводжуючих та без карти і ні разу не заблукали. Адже скрізь є інтерактивні карти міста, чергує туристична поліція, та й місцеві жителі залюбки допоможуть і покажуть, куди вам потрібно йти.
Проте кілька разів зрозумівши, що прямуємо не туди, зверталися до поліцейських. У відповідь — люб’язне пояснення, або пропозиція відвезти куди нам потрібно.
Тбілісі. Колишній Будинок Уряду Грузинської РСР, колишній Парламент незалежної Грузії
І знову ж таки слід зауважити, що поліцейських патрулів у Тбілісі дуже багато, особливо в туристичних і паркових зонах.
Тбілісі. Сувенірні ряди неподалік фортеці Нарікала на горі Мцатмінда
До речі, в один з вечорів спеціально спостерігали за роботою правоохоронців, аби пересвідчилися, що вони дійсно допомагають усім та володіють кількома іноземними мовами. На дивовижу, туристи (і не лише вони) до поліцейських підходили доволі часто. І з усіма вони спілкувалися, принаймі людям були зрозумілі пояснення людей у формі.
Тбілісі. Вуличні музиканти на площі Свободи
Головне, що згадується про Грузію — це люди
Коли згадую якусь країну, перед очима найчастіше постають якісь красиві і не дуже місця, іноді їжа, а часом і ще щось. Так ось, головне, що згадується про Грузію — це люди.
Храм Джварі
Так уже склалося історично, що грузини — неймовірно гостинний народ. Тут переплітаються стародавні звичаї з релігійними поглядами, адже гість вважається посланцем Бога, в будинку господаря він недоторканний. Споконвіку гостинність вважалася однією з найважливіших рис справжнього грузина, нарівні зі сміливістю, хоробрістю і вмінням володіти зброєю.
З грузинською гостинністю довелося зіткнутися вже на борту літака. Стюарти (а не стюардеси, як ми звикли!) роздали ланч-бокси з обідом і пропонували випити по келиху червоного Кінзмараулі або білого Сапераві, проголошуючи при цьому тости. Не хочете вина — тоді скуштуйте знамениті лимонади Лагідзе: тархун, дюшес, лимон, або не менш відомі грузинські мінеральну воду, чай, каву.
На борту літака Georgian Airways
По приземленню в Тбілісі ситуація не змінилася. Скрізь, де б не довелося побувати журналістам з України, гостинні грузити пригощали стравами місцевої кухні та напоями. А ще розпитували про Україну та українців. Адже в грузинів шанобливе ставлення до нашої країни та народу.
За час перебування в Грузії ми встигли познайомитися з багатьма. Це були колеги-журналісти, продавці на ринку та в магазинах, обслуга готелю, екскурсоводи, і просто перехожі на вулиці.
Про одне з таких випадкових знайомств я навіть написала пост у Facebook. Мова йшла про хлопчика, який роздавав на вулиці рекламні буклети, і помітивши нашу розгубленість (а ми шукали проспект Шота Руставелі), детально пояснив, як туди ліпше пройти. Вже повертаючись вночі до готелю, ми знову зустріли цього юнака. Власне це він нас здалеку упізнав і підійшов аби спитати, чи знайшли ми те, що шукали.
Тбілісі. Площа Свободи
Обговорюючи цей епізод з колегами, ми завели філософські теревені про те, а як би ми вчинили на місці цього юнака, чи б звернули увагу на заклопотах перехожих чи ні. А він — як справжній представник грузинського народу — просто запропонував свою допомогу незнайомим людям, які опинилися в незнайомому місці.
