Фемінітиви — данина моді, чи “репресований” український правопис? Сім запитань і відповідей

Пояснює вчителька української мови та літератури Вербівського ліцею Анжела Романовська:

— Зі здобуттям Україною Незалежності українська мова крок за кроком почала свій самостійний шлях. Так, у 2019 році прийняли нову редакцію Українського правопису, в якій, зокрема, затвердили правила творення фемінітивів. Тобто, якщо раніше такі слова використовували лише у розмовному чи художньому мовленні, то зараз фемінітиви можуть вживатись в усіх сферах мовлення, включно з науковій і офіційно-діловій. 

Тож фемінитив — це іменник жіночого роду на позначення жінок за їх професіями, посадами, видами зайнятості.

Коментує вчитель історії Вільненського ліцею Віталій Джеліп:

— Ще з часів навчання в школі пам’ятаємо “Повість врем’яних літ” (“Повість минулих літ”)

Нестора Літописця, в якій він писав, звідки пішла Руська земля, і хто в ній почав спершу княжити, і як Руська земля постала. Вже тут, у першій рукописній праці, що дійшла до нашого часу, ми зустрічаємо такі фемінітиви як, жінка, жона, сестра, дочка, поганка, княгиня тощо. Це переконує в тому, що вже в давньоруській мові кінця І тисячоліття були відомі словотворчі засоби для позначення осіб жіночої статі.

Також із запровадженням християнства у Київську Русь прийшло чимало нового, зокрема і фемінітиви. Серед таких давно відомих нам слів були: аристократка, гімнастка, корифейка, аптекарка. До того ж, назви глави держави тоді також були фемінітивами. Всі ми добре знаємо княгиню Ольгу, пізніше була і гетьманша Анастасія Скоропадська-Марковська.

Існування фемінітивів ми можемо відстежувати за весь час існування України як держави. Різниця лише в тому, що кількість фемінітивів, які використовувалися в українській мові в різні періоди або зростала, або зменшувалася. Це залежало від державного устрою країни, а також від того, хто в даний період перебував при владі.

Розповідає вчителька української мови та літератури Нижньосірогозького опорного ліцею Любов Герасимова:

— Насправді фемінітиви в українській мові — явище не нове. Дослідниця історії українських фемінітивів Марія Брус вказує, що виникнення фемінітивів сягає ще дописемної доби. А найдавніші писемні пам’ятки фіксують перший фемінітив — княгиня. 

У перших словниках, випущених ще у XVI столітті, вже були присутні фемінітиви. До складу першого українського друкованого словника — “Лексиса” Лаврентія Зизанія 1596 року —  увійшли сім жіночих найменувань (горбата, дочка, медведиця, молодиця, невістка, скорчена, сляка). Із часом їхня кількість постійно збільшувалася. 

У “Словарі” Бориса Грінченка (1907–1909 років) наявно вже 935 найменувань осіб жіночої статі. Потім цю тенденцію продовжив Агатангел Кримський (1924-1932 роки), де можна зустріти такі слова як лікарка, професорка, викладачка тощо. 

До речі, найбільший український словник СУМ в 11 томах (1970 – 1980 років) містить близько 3500 фемінітивів. 

Потім радянська влада задля асимілювання української мови з російською вилучила чимало слів зі словників. Дослідники-мовознавці наголошують, що таким чином на українському правописі позначився вплив російської мови, у якій переважають іменники чоловічого роду. Наприклад, якщо в російській мові “врач”, то це і чоловік, і жінка. Українська ж мова має два варіанти: він — лікар, вона — лікарка, він — письменник, вона — письменниця тощо.

Значна кількість науковців, наприклад – Іван Огієнко та Михайло Гінзбург, стверджують, що гендерні мовні особливості були витіснені з української мови у 30-х роках ХХ століття під впливом російської, однак поступово вони почали відновлюватися з 1991 року.

Вживали у своїй творчості фемінітиви і знамениті українські письменники, поети та поетеси. Так, Тарас Шевченко часто використовував у своїх віршах назви жінок за їх станом чи видом діяльності: царівна, генеральша, попівна, артистка, крамарівна. Швачці поет і взагалі присвятив окремий вірш, який ми всі пам'ятаємо зі шкільної програми. 

Не дивно, що вживала фемінітиви у своїй творчості і відома феміністка Леся Українка. Вона навіть дякувала критикам, які звертають увагу на її твори, чим зрівнюють у правах поетів та поетес.

Коментує нижньосірогозький краєзнавець Юрій Безух:

— Те, що фемінітиви були здавна в нашій мові, можна підтвердити, звернувшись до словників, які були укладені у ХІХ столітті та на початку ХХ століття. Я також працював із архівними документами, які є прикладами офіційно-ділового стилю цього періоду, і там теж послідовно вживалися фемінітиви.

Чому ж виникла певна прогалина у використанні фемінітивів, яку ми почали сприймати за їх відсутність у мові? 

Справа в тому, що з 30-х років розпочалася серйозна русифікація. Однак система російської мови трохи інша. І оскільки для російської мови є не таким властивим творення та вживання фемінітивів, тож під час тиску русифікації відбулося певне витіснення фемінітивів з української мови.

Але попри це понад 700 фемінітивів є навіть в Академічному тлумачному словнику, який часто сварять за те, що він написаний під впливом російської мови. Тобто навіть такий вплив не зміг вимити велику кількість фемінітивів із української мови.

Із 2005 року і до сьогодні вживання фемінітивів збільшилося приблизно в 10-11 разів, якщо ми беремо ЗМІ, публіцистичні тексти. Багато з тих, що зафіксовані у словниках, ми досі повноцінно не використовуємо. Наприклад, слово депутатка давно є в словнику, однак люди ще досі дискутують, чи можна його вживати.

Пояснює вчителька української мови та літератури Нижньоторгаївського ліцею Світлана Сидоренко:

— Відповідно до правил українського словотворення іменники на позначення осіб жіночої статі утворюємо від іменників чоловічого роду за допомогою суфіксів — -к-, -иц-, -ин-, -ес- та інших.

Найуживанішим є суфікс -к- , бо він поєднуваний з різними типами основ (авторка, дизайнерка).

Суфікс -иц- приєднуємо насамперед до основ на -ник (верстальник – верстальниця) та -ень (учень – учениця).

Суфікс -ин- сполучаємо з основами на -ець (кравець – кравчиня, плавець – плавчиня) та на приголосний (майстер – майстриня, філолог – філологиня).

Суфікс -ес- рідковживаний, зустрічається у небагатьох лексичних одиницях, які варто запам’ятати: дияконеса, патронеса, поетеса тощо.

В українській мові досить багато суфіксів для утворення фемінітивів, а деякі правила є розмитими, що ускладнює їх вживання. Наприклад, маємо кілька варіантів від слова «фотограф»: фотографка – фотографиня – фотографеса. Більше ясне розуміння вживання паралельних форм дасть їхнє системне використання в різних сферах і стилях, що з часом усталить мовну традицію. 

Розповідає редакторка сайту Нижні Сірогози.City та Нижньосірогозької газети “Червоний промінь” Віта Копенко:

— Рух за гендерну рівність у мові можна простежити не лише в Україні, а й у країнах Європи. Наприклад, фемінітиви офіційно ввели до мовних правил у Франції. Тут визнали правомірність вживання фемінітивів для позначення професій.

Про це повідомляє ВВС Україна.

“(Французька) академія вважає, що будь-які зміни, які мають на меті визнати в мові місце жінки в сучасному суспільстві, можна прийняти, якщо вони не суперечать елементарним і основоположним правилам мови”, —  йдеться у звіті установи.

Раніше академія заперечувала використання фемінітивів, називаючи такі зміни “варварськими”. Проте зараз “безсмертні” її члени назвали це явище “природною еволюцією” французької мови.

Тож тепер академія допускатиме використання, зокрема, слова professeure (професорка) замість чоловічої версії professeur (професор).

До речі, в академії зазначили, що деякі фемінітиви вже широко використовуються. Наприклад, існує кілька фемінітивів для позначення професії auteur (автор) — auteure, autoresse та autrice.

Втім, в установі, яка пильнує чистоту французької мови з XVII століття, заявили, що не визначатимуть повний список назв професій, вважаючи це непосильним завданням.

Німеччина теж активно займається покращенням гендерної чутливості мови. І німецька мова зазнала серйозної фемінізації. Кожна назва людини за професією чи родом занять подається у формах жіночого і чоловічого родів (Lehrfrauen und Lehrlinge — учениці й учні). На письмі для позначення статі вводяться окремі графічні знаки (StudentIn — студентКа, LehrerIn — викладачКа). 

Також прийнято вживати фемінітиви у сучасній чеській мові: autor — autorka, kolega — kolegyně.

В інших франкомовних країнах, таких як Бельгія, Швейцарія і Люксембург, та канадській провінції Квебек вже вживають фемінітиви для позначення професій.

У англійській мові, навпаки, уникають будь-яких форм, що вказують на стать у назвах професій та занять (замість policeman чи fireman — police officer і firefighter, замість sportsman — athlete). 

Коментує директорка Нижньосірогозького опорного ліцею Ольга Клочко:

— Людям цілком легко мовно дається сказати такі фемінітиви, як вчителька, покоївка, телеведуча, журналістка, медсестра, асистентка. А ось такі фемінітиви, як викладачка, директорка, менеджерка, адміністраторка, продюсерка, редакторка, лікарка, професорка — ще доволі маловживані.

Просто подумайте: а чому? Можливо, тому що це незвично? Бо тривалий час на одних позиціях було більше жінок, а на інших — питомо більше чоловіків. А можливо ви не звикли увиразнювати жінок в професії, не помічали і для вас це не є важливим? Не важливо: фахівець чи фахівчиня — аби ж діяли професійно? Від того, що ви вимовите слово “фахівчиня” ефективність та професійність людини не зменшиться.

Вживання фемінітивів для позначення професії жінки не є способом акцентування на статі. Навіть самі слова творяться за структурою професія + суфікс, що вказує на стать, тобто професія має першочергове значення. Фемінітиви показують, що жінка є активним сегментом суспільства й бере участь у різних суспільних процесах. 

На мою думку, назви професій та посад у жіночому роді будуть і надалі поширюватись. І підстави саме так вважати для цього є.

По-перше, у 2017 році уряд скасував наказ Міністерства охорони здоров’я України щодо переліку заборонених професій для жінок, а отже, жінки офіційно отримали право опанувати близько 450 професій, що раніше вважались винятково “чоловічими”. 

Коли виникає явище, то має виникнути й слово, що його називає, а тому у ЗМІ тепер можна зустріти слова офіцерка, машиністка, пілотеса тощо.

Раніше в офіційно-діловому мовленні, насамперед, керувались офіційним Класифікатором професій, де були зазначені переважно маскулінітиви, тому фемінітиви були обмежені у вживанні в документації та професійному мовленні. Проте у 2020 році наказом Мінекономіки від 18.08.2020 року № 1574 затверджено Зміну № 9 до Національного класифікатора професій.

 Тому нині при внесенні до кадрової документації запису про назву роботи окремої працівниці, професійні назви робіт можуть бути адаптовані для позначення жіночої статі особи, яка виконує відповідні роботи. Наприклад, інженер — інженерка, верстатник широкого профілю —  верстатниця широкого профілю, соціолог — соціологиня.

Наведу слова Урядової уповноваженої з питань ґендерної політики, докторки юридичних наук Катерина Левченко, яка в своїй книзі “Ґендерне тяжіння” пише про звичку і страх перед фемінітивами як про страх перед “реальною участю жінок в управлінні державою”. 

Не варто боятися. Можна не сприймати фемінітиви, але можна і спробувати їх застосовувати. Бо нашу мову творимо ми самі.

Матеріал створено в межах проєкту “Гендерночутливий простір сучасної журналістики”, що реалізовується Волинським прес-клубом у партнерстві з Гендерним центром Волині та за підтримки Української медійної програми,  що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) і виконується Міжнародною організацією Internews