Система державних інтернатів і дитбудинків в Україні — безнадійно застаріла. Вона дісталася нам в спадок від Радянського Союзу. Нині держава шукає і знаходить рішення для цього комплексу проблем. В 2017 році прийнято Національну стратегію реформування системи інституційного догляду та виховання дітей, скорочено — “деінституалізація”
“Деінституалізацію” запустили для того, аби зникли інтернати
Систему інтернатів уже намагалися реформувати, ці спроби були спрямовані саме на влаштування дітей у сімейні форми виховання. Вся програма 10 років тому була зосереджена на розвиток сімейних форм виховання для сиріт. І на сьогодні вже є досить непоганий альтернативний догляд для таких дітей у прийомних сім’ях, дитячих будинках сімейного типу. Також частішають випадки усиновлення. Утім, самої системи зміни не торкнулися. Адже бачення, як перейти зі старої системи на нову, не розробили.
Проте влітку 2017 році стартувала реформа під назвою “деінституалізація”. Вона спрямована на те, щоб потреба в інтернатах зникла. Її координує Мінсоцполітики за допомогою Національного офісу з реформи деінституціалізації (DI-офіс) при уповноваженому президента з прав дитини
Реформа розрахована на 2017–2026 роки. У об’єднаних громадах до того часу мають розвинутися всі необхідні соціальні послуги, 50% із них мають надавати неурядові організації на ринкових умовах.
Інтернати — не сиротинці
За даними Офісу уповноваженого президента України з прав дитини в 2019 року в інтернатних установах системи освіти перебувало понад 92 тисячі дітей. З них 37 тисяч не ночували в закладах — вони щодня поверталися додому в родини. Усі інші діти, які не є сиротами, ночували в закладах протягом тижня, а на вихідні поверталися до батьків
Із цього можна зробити висновок, що інтернати — не сиротинці, як вважає більшість, а заклади, куди батьки з певних причин віддають своїх дітей. Здебільшого “на виховання”, адже левова частка інтернатів — підпорядковується Міністерству освіти. Тобто їхня мета — навчати цих дітей.
Лише 38 установ — це так звані будинки дитини, де живуть малюки від народження та до п’яти років, вони підпорядковуються Міністерству охорони здоров’я. Матері, які народили дітей, але не можуть їх утримувати і віддають у будинок дитини. Половина дітей тут має статус сироти і дитини, позбавленої батьківського піклування.
У закладах Мінсоцполітики живуть діти з інвалідністю. Частина таких установ — центри соціально-психологічної реабілітації, де дитя може перебувати до дев’яти місяців. Зазвичай це ті, які тимчасово опинилися без батьківського піклування, і потім або повертають їх у родину, або дають їм статус і влаштовують у нову сім’ю, або віддають до інтернату.
Експертка, яка захищає права дітей
Онлайн-інтерв'ю з однією з найбільш авторитетних та досвідчених експерток у сфері захисту прав дітей, заслуженою працівницею соціальної сфери, кандидаткою політичних наук Людмилою Волинець, для журналістів регіональних видань організував Український кризовий медіа-центр. Мова йшла про проблеми у сфері захисту дітей та їх права.
Людмила Волинець
Пані Людмила вже 25 років займається питаннями усиновлення і захисту прав дітей. Вона працювала науковицею, досліджувала проблеми дітей, була директоркою державного департаменту з усиновлення і захисту прав дитини та заступницею міністра Міністерства у справах сім'ї, молоді та спорту. Також вона створювала, а потім працювала керівницею офісу уповноваженого з прав дитини в Україні. Нині Людмила Волинець очолює у Верховній Раді секретаріат міжфракційного депутатського об'єднання “Захист прав дитини — пріоритет держави”.
Хто опікуватиметься органами опіки в ОТГ
Замість голів райдержадміністрацій після проведення адміністративно-територіальної реформи з'являться керівники округів, а замість голів облдержадміністрацій — префекти. Однак досі немає відповіді на питання, хто візьме на себе функції опіки в нових структурах.
— Відповідно, ми втратимо оператора з виявлення дітей, які залишилися без піклування батьків; з питань їх тимчасового влаштування; оформлення під опіку, а також усиновлення, оскільки виконавцем усієї цієї системи нині є районні державні адміністрації, — розповідає Людмила Волинець.
Вона зауважує, що “деінституалізація” спрямована на реформування інтернатних закладів, а реформу потрібно проводити через призму того, що у нас немає дітей які потребують виховання в інтернатних закладах.
— Або ми реформуємо інтернати, або працюємо над тим, щоб у нас не було дітей, які потребують виховання в інтернатних закладах. Поки що реформа проводится в точності до навпаки — знищуються інтернатні заклади. До речі, карантин показав, що “деінституалізація” здійснюється абсолютно неправильно, — інформує експертка. — Так, на час карантину 42 тисячі дітей повернули в сім'ї. За моїми підрахунками, 15 тисяч дітей віддали в критично небезпечні родини, де батьки в важкій алкогольній залежності, панує шалена бідність, і взагалі немає догляду за дитиною.
За словами пані Людмили на сьогодні склалася ситуація, що в інтернатах є діти, які рахуються начебто “домашніми”. Однак насправді того дому у них немає. Адже в Україні вже чотири роки триває судова реформа — суди є, а суддів подекуди немає. Тож діти по кілька років чекають коли відбудуться судові засідання з позбавлення їх батьків батьківських прав. Таким чином накопичилася певна кількість дітей, які вже не мають сім'ї, але ще не мають статуса позбавлених батьківського піклування.
ОТГ хочуть свята, а не “репресій”
В Україні майже одна тисяча об’єднаних територіальних громад, з них лише 20 відсотків створили служби у справах дітей і перебрали на себе повноваження по захисту прав дитини. На це є певні причини вважає експертка у сфері захисту прав дітей Людмила Волинець.
— На мій погляд дуже багато недопрацьовує з цих питань Міністерство соціальної політики. Тож, як наслідок, ОТГ не перебирають на себе повноваження органів опіки і піклування — компетенцію по вирішенню питань дітей. З іншого боку життя рано чи пізно змусить об’єднані громади вирішувати питання дітей. Поки що, їм більше хочеться займатися позитивом — створювати свята, асфальтувати дороги, встановлювати освітлення, ремонтувати дитсадки. А повноваження по захисту прав дитини передбачає проведення певних “репресій”, і ОТГ не хоче перебирати на себе ці функції. Наприклад такі, як захист дітей від питущих батьків.
Власне на сьогодні Міністерство не децентралізоване, там не відбулося ніякої перебудови. В цьому комплексі проблем воно не забезпечило послідовну передачу повноважень по захисту прав дитини.
Експертка додає, що Мінсоцполітики абсолютно не готове до того, що зникне районний рівень. Адже нині вся система захисту прав дитини повністю перебуває на плечах районних державних адміністрацій.
— На сьогодні немає відповіді на питання, як працюватиме мережа спеціалістів по захисту прав дітей після проведення адміністративно-територіальної реформи. Хто займатиметься питаннями усиновлення, подаватиме пакети документів в суд, вчитиме прийомних батьків і батьків вихователів, створюватиме прийомні сім'ї і дитячі будинки сімейного типу. Питань виникає чимало, однак кожна дитина повинна отримати повноцінне виховання і проживання в родині.
