Раковий діагноз не повинен тяжіти над людиною. Життя має тривати. Так стверджує героїня нашої розповіді, Тетяна Москаленко з Нижніх Сірогоз, яка зараз бореться з важкою недугою
Не всі, до кого я зверталася з пропозицією розповісти про те, як живуть з онкодіагнозом, погодилися розмовляти на цю делікатну тему. Говорили: “Про що тут розповідати. Нічого хорошо сказати не можу. Це нікому крім мене і моєї сім’ї не зрозуміти”.
Звісно, у кожного пацієнта своя ситуація, з якою не можна не рахуватися. Але ж не секрет, що вчасно сказане слово може підтримати, підбадьорити і допомогти.
Та все ж знайшлася людина, яка дала згоду на те, щоб поділитися своїм досвідом “життя” з онкохворобою. Це Тетяна Москаленко — людина знана не лише на Сірогозщині, а й за її межами.
“Позитивно мислити — це значить максимально наблизити перемогу”
Цілеспрямована і енергійна Тетяна Вікторівна ніколи не плачеться і не скаржиться на проблеми і хвороби. Завжди привітна і усміхнена, а також стурбована проблемами численної рідні та друзів. Вона весь час кудись поспішає, бо все хоче встигнути зробити і всім допомогти. Навіть перебуваючи у лікарні телефонує до нашої редакції і стурбовано говорить, що ледь не забула когось привітати з днем народження.
Для редакційного колективу Тетяна Москаленко — рідна людина. Свого часу вона працювала відповідальним секретарем в редакції газети “Червоний промінь”, а потім була редакторкою місцевого радіо “Скіф”.
2013 рік. Нижні Сірогози. Запис інтерв’ю для телеканалу “Скіфія”
Скільки душевних програм, яскравих, глибоких репортажів зробила Тетяна Вікторівна — не злічити. Сотні слухачів впізнають її мелодійний голос з тисячі.
Та більшість сірогозців знають Тетяну Вікторівну, як начальника Нижньосірогозького відділу культури. Концерти, урочисті і розважальні заходи під керівництвом нашої колишньої колежанка збирали чимало глядачів.
З вдячністю згадують сірогозці святкування 200-річчя Нижніх Сірогоз. Адже таке масштабне дійство в селищі організували вперше. Його головним ідейним натхненником та організатором була Тетяна Москаленко.
Однак за станом здоров’я Тетяна Вікторівна залишила цю посаду. В 2014 році їй поставили онкодіагноз на фоні цукрового діабету.
— Лікарі навіть не бралися мене оперувати. Рівень цукру в крові “зашкалював”. Цілих 15 одиниць замість норми — 3-5 одиниць, — пригадує події шестирічної давнини пані Тетяна. — Але знайшовся лікар, який попри “погані” аналізи зробив мені операцію. Хоча через цукровий діабет процес реабілітації та загоєння рани тривав дуже довго, майже два з половиною місяці. Однак звернулася до лікаря я вчасно, пухлину успішно видалили. Тож я знову повернулася до нормального життя. Рак — не вирок. Просто потрібно лікуватися і зробити це вчасно.
2019 рік. Славське. Тетяна Москаленко
Розповіла Тетяна Вікторівна про те, що за час лікування вона добре зрозуміла, як важлива підтримка рідних і друзів.
— Біля мене знаходилися чоловік, доньки, свекруха, подруги. Звичайно, було важко і фізично, і морально, але я в кінці кінців зрозуміла, що хвороба хворобою, а треба йти на роботу щоб бути поміж людей. Це і відволікає від проблем, і дає сили тримати себе в формі. Не варто лежати і стресувати. Бо від дурних думок, які лізуть у голову — можна зійти з розуму. Не можна лежати і чекати, як поведе себе хвороба далі, треба їй протистояти.
“Чому це сталося зі мною?”
2020 рік. Нижні Сірогози. Тетяна Москаленко
На Новий 2020 рік Тетяна Москаленко загадала бажання, щоб в прийдешньому році, насамперед, все гарно склалося у її доньок. Адже старша Людмила змінила місце роботи і переїхала до столиці, молодша Наталка — закінчує ліцей і вступатиме до вишу.
2019 рік. Херсон. Тетяна Москаленко з доньками і чоловіком
За сімейними клопотами на своє здоров’я не звертала уваги, адже вже пройшло шість років після онкооперації. Однак періодично здавала аналізи, і все показувало норму. Та наприкінці зими почало непокоїти серце, затруднилось дихання, з’явився кашель. В лікарні спочатку сказали, що перевтома та сезонна застуда. Однак Тетяна почувалася все гірше й гірше, і в середині березня записалася на прийом до обласного кардіолога. Однак він ошелешив жінку направивши її до онколога. Після огляду і проходження обстеження їй повідомили, що вогнище хвороби виникло в легенях, саме це й утруднює дихання і серцебиття. Та найстрашніше, що це не було рецидивом (поверненням хвороби), а виникло нове вогнище злоякісного новоутворення, яке швидко прогресує.
— Попередній діагноз — карцинома 4-ї стадії, — розповідає Тетяна Вікторівна. — В почуте не хотілося вірити. Тож звернулася на консультацію до онкологів Києва і Черкас. Вони підтвердили висновок херсонських колег. Втішають тим, що лікарі стверджують: вижити можна і з четвертою стадією раку, а можна загинути від не пролікованих першої або другої. Я теж вірю, що все дуже індивідуально і складається з низки причин: лікування, збіг обставин, особливості організму і вищі сили.
“Ми не повинні боятися і показувати раку свій страх”
— Головне, прийняти онкохворобу, як випробування. І пережити шок після почутого діагнозу, — говорить Тетяна Москаленко. — Хоча я оптимістка по життю, але діагноз став для мене глибоким потрясінням, тому що ніхто не чекає цього. Природна реакція, що ти починаєш прощання з життям, прораховувати, скільки ти ще можеш протягнути, що буде з твоїми рідними. Але це теж потрібно пережити, сприйняти хворобу і прийняти рішення що робити далі. Чи скласти руки і чекати кінця, чи вступити в боротьбу з пухлиною.
Ці слова Тетяна Вікторівна вимовляє спокійно. А потім розповідає, як проходить лікування.
— Препарати лікар підбирає індивідуально. Потім починається хіміотерапія — вводять ліки (внутрішньовенно), що пригнічують ріст ракових клітин. Однак вони впливають і на здорові клітини. В результаті чого відбувається отруєння організму. Серед побічних ефектів хіміотерапії — облисіння.
Тетяна Вікторівна відчула це на собі. Тож нині їй доводиться одягати перуку або хустку.
2020 рік. Нижні Сірогози. Тетяна Москаленко
— Але це не найстрашніше, волосся відросте, — додає наша землячка. — Зараз чекаю результати аналізів, щоб мені призначили подальше лікування. На проходження обстеження і лікування онкохвороби потрібні величезні кошти. Спасибі, що знайшлися люди, які підтримують мене фінансово. Адже рак — це хвороба, яку потрібно лікувати офіційною медициною. Також мій багаторічний особистий досвід спілкування з онкохворими свідчить, що оптиміст швидше одужує. Той, хто б'ється з хворобою — перемагає. А перемога починається в голові. До того ж медицина не стоїть на місці, і зараз є такі препарати, яких не було навіть 6 років тому. Тож вірю, що знайду сили боротися з хворобою. Одного разу мені вже це вдалося.



