Зазвичай в перші дні нового навчального року школярі пишуть твір на тему: “Як я провів літні канікули”. Нижні Сірогози.City вирішили не чекати 1 вересня і розпитати у сірогозців різних поколінь якими були їхні літні канікули
Фролов Анатолій
Народився в 1946 році, тож шкільні роки припали на 50-ті роки.
— Про літній відпочинок шістдесят років тому школярі могли тільки мріяти. Все літо доводилося допомагали дорослим — працювали в радгоспі. На Сірогозщині в 50-ті роки в кожному господарстві були виноградники. Працювали там зазвичай тільки жінки. Ми ж підлітки носили на виноградники відрами воду з села, бо іншого способу поливу не було. Правда іноді нам давали стару шкапу, яку запрягали у воза на якому стояла бочка з водою. В такі моменти хлопчаки, яким доручили цю справу відчували себе справжніми “королями життя”. А як же — довірили транспортний засіб! А на те, що стара конячина ледве волочила ноги, уваги ніхто не звертав.
Ще в нас був сезонний бізнес. До речі, теж пов’язаний з водою. Ми виливали ховрахів з нір. Брали відро з водою і йшли в поле. Шукали ховрашині нори, лили в них воду і чекали коли звідти вискочить ховрах. Бо ховрахи то була валюта! За його шкірку в заготконторі платили 3 копійки. Зароблені гроші зазвичай не обліковувалися в сімейному бюджеті, тож ми їх могли витратити на свої витребеньки чи кіно. А м'ясо ховраха йшло на стіл для всієї сім'ї. Тушкована ховрашатина — це ж смакота! Зараз би сказали, що це екологічно чистий продукт. Адже харчуються ці степові гризуни лише зерном.
Анатолій Фролов. Літні канікули в Києві
Яскравими спогадами дитинства стали поїздки до Києва. За роки навчання в школі, під час шкільних літніх канікул бував там три рази. Їздив в гості до тітки. Мама відправляла мене з постачальником з радгоспу “Степовий” Гавриловим, якого регулярно командирували у столицю за запчастинами. У мене навіть фото збереглося з однієї з таких поїздок. До речі, на ньому я і мої двоюрідні сестри вдягнені за тодішньою київської модою — у вишиванки.
Мевша Сергій
Народився в 1959 році, дитинство і шкільні роки припали на 60-ті роки.
— Якби в наш час хтось з моїх однолітків сказав дорослим, що літо — це час відпочинку, то точно б отримав по зашийку. Бо літо в сільській місцевості в дні мого дитинства і юності — це час роботи в полі або на бурту. Там роботи вистачало і дорослим, і дітям. Приміром підмітали територію бурта та підгрібали зерно до кучі зазвичай школярі. А ще в кінці літа ми йшли на роботу на баштан. Молодші учні кавуни збирали на кучі, старші — вантажили в причіп. Платили за це невеликі гроші і можна було їсти кавуни скільки хочеш.
Сергій Мевша, учень 5 класу
З літніх розваг — футбол, ставок, кіно. Правда ставок був за кілька кілометрів від села. Їздили туди велосипедом. А так як велосипед — це розкіш і був він не в кожного, то сідало на нього і по троє і по четверо пасажирів. Як можна було педалі крутити в такій компанії зараз навіть не збагну. А тоді непогано виходило.
Кінофільми крутили у сільському клубі ввечері, і нас, школярів, на вечірні сеанси не пускали. Та ми все одно тирлувалися під клубом, чекали, коли в залі стане спекотно (бо народу був повен зал) і нарешті відчинять на вулицю бокові двері. Тоді ми старалися непомітно пробратися до середини приміщення. Однак такий номер не проходив. Чергові виставляли нас на вулицю.
На роботу в радгосп брали, а в кіно на вечірній сеанс не пускали. Сергій Мевша (праворуч) з однокласником Сергієм Гребельним
Справжнє свято було в ті дні, коли в село привозили індійський фільм. Адже таке кіно крутили на вулиці. На стіні клуба чіпляли екран (простирадло), глядачі приходили кожен зі своїм стільцем чи ослінчиком. А як переймалися всім селом за бідних Гіту і Зіту. Ридали так, що від сліз потім трава буяла під сільським клубом. Оце так емоції! Зараз все більше кіно ми дивимося вдома. Кожен перед своїм персональним телевізором.
Пірог Тетяна
Народилася в 1971 році. Дитинство випало на 70-ті, а юність на 80-ті роки.
— Для мене літо в роки дитинства асоціюється з відпочинком у піонерському таборі. З 1 по 10 клас, кожного року літні канікули проходили за майже одним і тим же сценарієм. Для моїх однолітків поїздка літом на море була справою звичайною і звичною.
По-перше, — це було зручно для батьків, які увесь час працювали. Адже вони знали, що діти в піонерському таборі будуть під наглядом. Їх вчасно нагодують, покладуть спати, ще й розваги влаштують.
По-друге, — діти також були не проти такого літнього сценарію відпочинку. Адже це море, сонце, нові знайомства, цікаве дозвілля і можливість показати всі свої таланти.
Мене батьки щороку відправляли на 21 день на Азовське море в піонерський табір “Орлятко”. Путівка в цей табір коштувала 24 карбованці. І ціни на неї залишалися незмінними всі роки.
А ви бачили цілий загін веселих чортенят? День Нептуна в “Орлятку”
Тетяна Пірог — веселе чортеня на День Нептуна
Мої тато і мама працювали в Нижньосірогозькому РЕЗ. На той час це був структурний підрозділ Новокаховського підприємства електромереж. Тож профком цієї організації закуповував для дітей своїх співробітників путівки у суміжного підприємства — Новокаховського електромашзаводу.
Найбільше мені запам’яталися 3 та 4 зміни 1982 року. На оздоровлення в “Орлятко” привезли дітей з Угорщини. Для нас це стало справжнім дивом.
1982 рік. Делегація угорських школярів
Хоча Угорщина на той час була країною соціалістичного табору, однак рівень життя там був вищий ніж в СРСР. А ще нам угорські піонери привезли подарунки — кубики Рубика! Це був справжній скарб. Більшість з нас про цю модну головоломку могли лише мріяти. Також на згадку про зустріч ми обмінялися з угорськими друзями піонерськими галстуками і значками. З багатьма угорськими однолітками ми потоваришували. У мене теж була подруга — Бернадет Ковач.
Тетяна Пірог (ліворуч) і Бернадет Ковач (в центрі)
Харченко Давід і Матвійко
Матвій і Давід Харченко
Що таке канікули брати Давід, йому шість років і восени він вже піде до першого класу, та Матвійко йому лише три рочки, вже добре знають. Адже їх бабуся Віра і дідусь Віктор працюють в Нижньоторгаївській школі. Хлопчики розповідають, що на роботі до бабусі потрібно звертатися Віра Василівна, бо вона директорка школа. А от дідуся вони ніяк не звикнуть називати на ім’я та по батькові. Тож він просто — дід Вітя.
Як проходять сільські канікули розповідає старший з братів Давід.
— Люблю бувати у дідуся і бабусі в гостях, бо з ними завжди весело. Ми з Матвійком катаємося на гойдалці, граємо в хованки і м’яча. Ходимо з бабунею до школи і вона мені дозволяє писати крейдою на дошці.
Разом з бабусею Вірою ми вивчили букви і я навіть вмію писати своє ім’я.
Давід вже навчився писати своє ім’я
Вдень, коли на вулиці дуже жарко нам бабуся Віра читає казки. Вона вміє міняти голос і розмовляти як лисичка, або як ведмідь. Це так класно і весело.
Увечері ми з Вірою (від редакції — Давід часом звертається до бабусі просто Віра) поливаємо квіти. Їх у бабуні дуже багато і всі вони різні. А Матвійко порається разом з дідом. У них спільні справи. То їм треба телятко напоїти, а ще козу покормити, куркам зерна насипати.
Улюблена бабусина квіточка — внучок Матвійко
Брат разом з дідом майструвати любить. Бо дідусь Віктор дозволяє йому гвіздки молотком забивати. А тато з мамою вдома нам кажуть що таке робити не можна.
А ще дідусь з бабусею нас возили в парк на атракціони і в зоопарк. Ми так класно провели час!
Нам на канікулах у бабусі й дідуся весело і цікаво. Хочу щоб канікули були довго довго!
Висоцька Олена
Народилася в 1938 році. Післявоєнне дитинство. Шкільні роки припали на кінець 40-х – початок 50-х років.
— Як такого дитинства, у нас — народжених до Другої світової війни не було. Мої дитячі роки пройшли на Харківщині в місті Валки. Щоб якось вижити сім’ї (окрім мене в родині ще були братик і сестричка), мама під час війни віддала мене на виховання своїй бездітній сестрі.
Тітка Галя була дуже добра до мене (забігаючи наперед скажу, що вона мені була як рідна і прожила зі мною все своє життя).
Олена Висоцька з тіткою (мамою) Галею
Та роки були такі, що вона та її чоловік днями працювали. А так як ми тримали невелике господарство, влітку майже всю домашню роботу доводилося виконувати мені. Я пасла і доїла кіз, рвала траву для кролів, сама прала свій одяг. В кінці нашого городу був ставок. Проте часу піти туди щоб покупатися ніколи не було.
Олена Висоцька (праворуч): «Ставок був в кінці нашого городу, проте не було часу, щоб туди піти скупатися»
Бувало за день так наробишся, сядеш на лаву за двором і чекаєш батьків з роботи. А сон зморить враз, то й спиш на тій лаві поки мама Галя не прийде додому і не занесе на руках сонну до хати.
На час літніх канікул в школі нам давали ланку — розподіляли ділянки в саду, на городі, в квітнику. Туди треба було регулярно навідуватися — сапати, поливати, обрізати.
Починаючи з 5 класу, а потім ще два роки поспіль до закінчення школи (школа була 7-річна), я займалася селекційною роботою в пришкільному саду — прививала дерева. В мене це виходило дуже добре. Приживаємість прищепи була майже сто відсоткова. Тож мене навіть хотіли направити на якусь агровиставку ділитися досвідом.
Кілька разів за літо в мене були вихідні. В такі дні я пішки йшла за чотири кілометри в сусіднє село аби провідати свою рідну маму та брата і сестру.
Дитинство моє, як і шкільні роки були нетривалими. Після закінчення школи-семирічки почалося доросле самостійне життя.
Випускний клас. Олена Висоцька в першому ряду четверта праворуч
Ностальгія від покоління 80-х
Ці троє хлопців вчилися в одній школі — Нижньоторгаївській, але з різницею в кілька років.
Тимур Мамуладзе, Євгеній Сінкевич і Олександр Гієш написали і прокоментували пост про свої літні шкільні канікули, які припали на 90-ті –двохтисячні роки.
Щось переписувати — немає сенсу. Тож нижче скріншот їх публікації.
