Проблема домашнього насильства не з'явилася в українських родинах “учора”. Вона існує і набула нових рис в умовах повномасштабного російського вторгнення. На жаль, в умовах війни складно виявити та розслідувати факти насильства в сім’ях, які знаходяться на окупованих територіях. Також “випали” з поля зору правоохоронців схильні до насильства особи, які змінили своє місце проживання через бойові дії. Та домашнє насильство — не приватна справа і потребує спільних зусиль для його подолання від органів державної та місцевої влади, громадськості і власне й самої сім’ї.
Насильство — складова воєнної агресії
Війна — це зовсім інша реальність в якій завжди є прояви різного роду насильства. І мова йде навіть не про те, що відбувається на фронті чи на окупованій території, де насильство є складовою воєнної агресії. А про насильство, що існує по обидві сторони фронту — насильство в сім’ях. Нині в Україні воно має тенденцію до зростання. Це обумовлене тим, що під час війни люди втрачають навички мирної поведінки і посилюється вплив людей з фізичною перевагою, яку вони застосовують для вирішення конфлікту.
Також рівень внутрішньосімейної агресії зростає через втрату житла, роботи, звичного способу життя і стан невизначеності. Тому через деякий час сімейні конфлікти переходять в площину насилля. Така ситуація стала одним з викликів, з якими стикнулося українське суспільство в умовах повномасштабного воєнного вторгнення російської армії.
І хоча домашнє насильство в Україні нині відійшло на другий план, поступившись першістю збройному протистоянню, випадки фізичного, психологічного й іншого тиску в сім’ях фіксуються як і раніше.
Однак варто зауважити, що безпекова ситуація в українських родинах в умовах війни в кожному регіоні держави є різною. Приміром, виявлено, що в західних областях України, які порівняно з іншими не мають безпосередньої близькості до бойових дій, частіше фіксуються і розглядаються справи, що стосуються домашнього насильства.
Приміром, у Львівській області за підсумками першого півріччя 2022 року суди розглянули більшу кількість справ порівняно з іншими областями — 38%, в Києві — 27%.
До речі, в березні нинішнього року в столиці розглянули на 85% менше справ порівняно з червнем місяцем. Експерти вважають, що таку тенденцію обумовлює той факт, що в березні бойові дії точилися на околицях Київської області, і безпекова ситуація тут була вкрай напруженою. Саме це змусило багатьох людей покинути своє житло і виїхати в інші регіони країни та за кордон. З цієї причини суди поодиноко розглядали справи, пов’язані з домашнім насильством.
В червні 2022 року безпекова ситуація в Києві поліпшилася, і відповідно збільшилася кількість розглядів справ, пов’язаних із вчиненням домашнього насильства.
Найменший відсоток розглянутих справ, що стосуються домашнього насильства припадає у першому півріччі 2022 року на Миколаївську область — 7% та Харківську область — 3% справ.
На підставі цих даних можна константувати, що ті регіони України, в яких не відбуваються активні бойові дії, мають вищі показники розгляду справ про адміністративне правопорушення, пов’язане з домашнім насильством. Натомість ті регіони країни, в яких відбуваються активні бойові дії або які знаходяться поблизу фронтової зони, мають нижчі показники розглянутих справ, пов’язаних з домашнім насильством.
Владислав Сєчин
“Говорити про зниження домашнього насильства не доводиться, швидше про загострення ситуації. Проблема полягає у тому, що люди стали менше повідомляти про такі випадки”, — зауважує голова ГО “Соціальний ХАБ “Безпечне Місто” Владислав Сєчин. Він вважає, що потерпілі рідше звертаються по допомогу — мовляв, є важливіші проблеми.
Без комунікації родинні конфлікти поглиблюються
Щоб краще розібратися, як часто фіксуються в Україні факти насильства в сім’ях в умовах війни, і чи мають ці факти тенденцію до зростання, або зменшення, звернемося до відомостей підтверджених статистикою.
За словами Катерини Левченко, Урядової уповноваженої з питань гендерної політики, в Україні не так давно почали фіксувати кількість встановлених випадків домашнього насильства.
Левченко Катерина
“Виникає запитання: невже 20 років тому не було домашнього насильства і насильства за ознакою статі? Відповідь є очевидною: було! Проте, на нього не звертали уваги. Не було закону про запобігання домашньому насильству, Міністерство внутрішніх справ, як і Міністерство у справах сім'ї молоді та спорту бездіяло”, — констатує факти пані Левченко, і додає, що ситуацію з реагуванням на домашнє насильство вона, як урядова уповноважена, відслідковує з 2018 року.
Посадовиця стверджує, що у сім’ях, де конфліктні чи проблемні ситуації не вирішувались миром або шляхом комунікації, вони почали поглиблюватися.
Павліченко Катерина
Про фіксацію збільшення випадків домашнього насильства в Україні розповіла і заступниця Міністра внутрішніх справ Катерина Павліченко: “За минулий, 2021 рік до поліції про домашнє насильство заявили на 56% більше громадян, ніж у попередньому 2020 році. Складено на 10% більше адмінпротоколів, внесено на 19% більше термінових заборонних приписів щодо кривдників, на 11% кількість кривдників, які перебувають на обліку”.
За отриманими від Національної поліції України даними у першому півріччі 2022 року порівняно з аналогічним періодом 2021 року на 27,5% зменшилася кількість звернень до Нацполіції України з приводу домашнього насильства; на 43% — винесених термінових заборонних приписів; на 36% — самостійно виявлених поліцейськими випадків домашнього насильства.
Така тенденція свідчить про те, що введений воєнний стан в державі вплинув на доступ постраждалих до системи правосуддя і загалом відобразився на динаміці звернень в правоохоронні органи.
Мах Дмитро
“Через війну в Україні викликів щодо домашнього насильства поменшало”, — констатує начальник сектору протидії домашньому насильству відділу превенції Івано-Франківського районного управління поліції Дмитро Мах.
Він називає фактори, що вплинути на такий стан справ: тимчасова окупація окремих територій України, активні бойові дії, вимушене переміщення людей в інші регіони країни та за кордон.
До прикладу, пані Тетяна з Херсонщини, протягом останніх 5 років регулярно зверталася до відділу поліції щодо постійних конфліктів у сім’ї з чоловіком-алкоголіком, який у стані сп’яніння частенько піднімав на неї руку.
Тетяна, щоб втихомирити домашнього насильника, писала на нього заяву до поліції. Все закінчувалося тим, що правоохоронці проводили з кривдником виховну бесіду, вручали йому тимчасовий заборонний припис аби він протягом 10 днів не наближатися до дружини і дітей, забороняли йому вхід до приміщення, де проживала постраждала, обмежувати їхні контакти. Було й таке, що за порушення припису поліцейські складали новий протокол на домашнього насильника та направляли його до суду.
Але комусь після оформлення адміністративного протоколу достатньо штрафу. Людина розуміє, у чому вона помилилася, і більше так не вчиняє. А ось до Анатолія, чоловіка Тетяни, правоохоронцям доводилося їздити постійно. Бо після десятиденного “перепочинку” він каявся, плакав і просив вибачення, і жінка його жаліла й пускала до дому. Та спокій у сім’ї зазвичай тривав до чергової пиятики господаря, що супроводжувалася скандалом з мордобиттям.
В перші місяці російського вторгнення, за словами Тетяни, Анатолій став сумирним, не випивав, навіть взявся господарювати. Та через 2 місяці стосунки подружжя повернулися у старе русло — чоловік почав вживати алкоголь, і у стані сп’яніння скандалити, принижувати і бити жінку. Чергова сварка з чоловіком закінчилися для Тетяни струсом мозку. Щоб уникнути подальшого насилля жінка змушена була перебратися у сусіднє село до своєї сестри, а в кінці серпня виїхала до Запоріжжя.
Зараз Тетяна говорить, що “горбатого могила виправить”, маючи на увазі свого чоловіка, і за тих обставин, які стали вирішальними для прийняття рішення про виїзд, вона зрозуміла, що її від домашнього насильника на окупованій території ніхто не захистить.
Наразі жінка разом з дітьми орендує кімнату в одному з запорізьких гуртожитків. Вона влаштувалася на роботу прибиральницею, діти навчаються у школі дистанційно. Для Тетяни та двох її дітей почалося спокійніше життя хоч і під щоденними обстрілами росіян.
Ситуація, що склалася в родині цієї мешканки Херсонської області, — на жаль, відображає загальні тенденції щодо проявів насильства в родині під час окупації. А саме те, що постраждалі, які опинилися на тимчасово окупованій території Україні, не можуть повідомити про ті чи інші випадки кримінальних правопорушень так як перебувають на територіях, на яких нині не функціонують органи державної влади України.
Природа насильства глибша, ніж нам здається
Якщо насильство має місце у родині, слід його зупиняти. Це можливо навіть в окупації та у зоні бойових дій, проте тут доведеться залагоджувати конфлікт без допомоги правоохоронців.
Жертвам насилля потрібно знати, як себе поводити під час сімейних сварок і конфліктів. Насамперед, спробувати зрозуміти, що передує нападам агресії — і відслідковувати, який погляд, предмет, слово чи дія починає дратувати та “заводити” домашнього тирана.
До того ж у кризових ситуаціях, якщо є телефонний зв’язок чи інтернет, можна звернутися до фахівця за телефонами “гарячої” лінії для постраждалих від домашнього насильства, і отримати психологічну допомогу та поради, як врегулювати і змінити ситуацію.
Можливо комусь стане у нагоді методика "рівний рівному", коли колишні жертви домашнього насильства, які змогли вирватися із замкненого кола сімейного пекла, діляться власним досвідом як подолати агресію і налагодити життя без сімейних сварок.
Якщо розмови не допомагають, і психологічне насильство переросло у фізичне — постраждалим від насильства в сім’ї слід подбати про місце безпеки. Можна звернутися за допомогою до батьків, друзів, знайомих, і попросити у них хоча б тимчасовий прихисток. Адже на окупованій території нікому фіксувати факти і свідчення насильства і очікувати на допомогу правоохоронців.
І зрештою, потрібно прийняти рішення й діяти.
Віта КОПЕНКО
*****
Матеріал підготовлений в рамках проєкту ГО “Ла Страда-Україна” та ГО “Жінки в медіа” за підтримки International Media Support (IMS).
