Жорстока війна, розв'язана росією, забирає кращих та приносить горе в оселі українців. Захищаючи рідну землю та свободу її народу гинуть наші бійці. Горностаївщина також втрачає на війні своїх синів. Редакція газети “Сільські новини” збирає спогади про земляків, хто віддав своє життя за Україну. Ким були ці люди, що залишили по собі і як їх згадують близькі, знайомі, побратими... І розповідаємо, щоб не забулися імена Героїв. Наразі розповідь про оборонця Херсонщини Данііла Целгородцева з смт Горностаївки Каховського району
Уже й рік минув з того часу, коли загинув Данііл Целгородцев (позивний “Херсонець”), молодший сержант 248-го батальйону 129-ї ОБрТрО. Йому на той час виповнилося 35 років.
Трагедія сталася 29 серпня 2022 року при виконанні бойового завдання під час звільнення населеного пункту Архангельське Бериславського району, що на Херсонщині, де точилися запеклі бої.
Данііл, який був кулеметником, разом з побратимом Андрієм Ромашко, який був другим номером кулеметного розрахунку, прикривали підрозділ під час штурму селища. Хлопці першими зустріли ворога, бій був не рівний, обоє загинули. Але ціною своїх життів вони зберегли життя побратимів.
Данііл Целгородцев був надзвичайно добрим, порядним, розумним і сміливим, людиною не тільки слова, а й дії. Про таких говорять: справжній чоловік, справжній друг. Таким запам'ятали його в 129-й окремій бригаді Сил територіальної оборони Збройних сил України.
Данііл Целгородцев
“Я з Даніілом Целгородцевим недовго був знайомий. Але у мене, як і в побратимів, про нього залишилися незабутні спогади: гарний, сильний, статний чоловік, справжня козацька душа, завжди з посмішкою, ні на що не скаржиться, всього йому вистачає і все у нього є. Хлопці Даню любили, насамперед, за доброту, яка просто випромінювалася з нього, за тепло, яке він дарував всім навколо. І це до нього притягувало людей. “Херсонець” усіх міг підтримати, жартував — без цього там важко було б...
Він завжди був при ділі, першим відгукувався на будь яке завдання. Пригадую, ми з ним були в різних групах і мали виконати кожен своє завдання: моя група — переправитися на протилежний берег річки, а його — працювати на цьому березі. Я приїхав до другої групи, щоб розвідати ситуацію на протилежному березі, там був і Даня. Запам'яталося, що саме він висловив бажання не те що розказати, а й показати все особисто.
Загинув “Херсонець” під час першого штурму селища Архангельське, яке декілька разів наші війська намагалися взяти, й зрештою таки відбили у ворога, на жаль ціною життів наших побратимів. То був перший бій, а Даня був кулеметником і рухався в першому дозорі. Вони з Андрієм Ромашко одні з перших зустріли противника”, — розповів у телефонній розмові командир роти, капітан Василь Рога.
***
Данііл Целгородцев народився в селищі Горностаївка на Херсонщині, там навчався, жив і зростав. Закінчив школу №1, яка нині має статус ліцею. З ним ніколи не виникало проблем ні в школі, ні вдома. Він не був якимось особливим. Просто скромним і відповідальним, занадто справедливим і занадто добрим. Саме таким запам'ятала Данііла його перша вчителька Любов Степанова, нині директорка ліцею № 1 Горностаївської селищної ради.
“Навчала Даню у початковій школі. Він завжди був спокійним, товариським, відповідальним і добрим. Я ніколи не виділяла когось зі своїх учнів, просто дехто з них запам'ятався яскравіше. Так і Даня запав у душу. Вихованість і толерантність дуже відрізняла його від інших дітей. При зустрічах він завжди посміхався. Навіть коли став дорослим і вже працював, вітаючись, теж посміхався. Тому, чарівна посмішка і прекрасні оченята Дані завжди в мене перед очима, коли його згадую. На випускному в 11 класі, неочікувано для мене, Данііл з мамою подарували мені м'яку іграшку, яка для мене є і залишиться гарним спогадом про нього. Даня був дитиною, яка мала велике добре серце. Сьогодні саме такі захищають нашу країну”, — сказала Любов Володимирівна.
Ріс Данііл без батька. А чоловіче виховання отримав у горностаївських козаків. Ще за шкільних років він долучився до місцевого козацтва, а тодішній козацький отаман Олексій Баранов опікувався хлопцем, був йому за батька. На канікулах Данііл вже заробляв гроші — працював (звісно з дозволу матері). З козаками охороняв засіяні поля підприємців та фермерів. Його козаки дуже любили, тож коли він йшов на строкову військову службу — влаштували йому патріотичні проводи.
Після служби у внутрішніх військах МВС України в Севастополі, Данііл Целгородцев закінчив сержантську школу поліції, деякий час працював у поліції міста Херсона. Але там йому щось не пішло і він звільнився.
Мама Данііла, Галина Іванівна, пригадує, що син мав гостре відчуття несправедливості і його будь-яка необ'єктивність тривожила.
“Він мав характер і коли його щось не влаштовувало, він відкрито про це говорив. Був занадто правильним для цього світу. Таких людей мало і їм дуже важко”, — розповідає вона.
Данііл був занадто справедливий, але з почуттям особистої гідності. Вона згадала випадок, про який їй розповіла тодішня директорка школи Надія Кочмарук. Коли складали випускні екзамени, учні обирали самостійно предмет для здачі. Данііл, один зі всього випуску, обрав історію. Коли йому запропонували обрати інший предмет, бо мовляв “заради тебе одного доведеться збирати атестаційну комісію”, він відповів: “А що, я не годен того, щоб ради мене зібралася комісія?”
Данііл дуже захоплювався українською історією, краєзнавством, археологією. У нього була мрія ще зі школи — пізнати світ. Коли почав працювати на гроші які заробляв, старався брати різні туристичні тури. А згодом влаштувався у будівельну фірму, яка працювала в країнах Європи. І де б не бував — відвідував найвизначніші місця та цікавився історією тих країн. А історію України знав досконало, міг годинами розповідати і про Україну, і про Горностаївку. Ще змалечку, коли бачив занедбані пам'ятні місця, говорив: “Мамо, ну чому люди так не поважають історію?”
“Мій син ніколи не ховався за спинами інших людей, а найголовніше йому не було байдуже в якій країні він живе. Ще в 2014 році Даня сказав мені: “Якщо війна прийде в нашу область я піду воювати”, — ділиться пані Галина.
Галина Целгородцева. Скріншот відео ТРК “Рудана”
Характер визначає долю. Мати здогадувалася, що син піде воювати, бо коли почалася війна, він виїхав з окупованого Херсону до Кривого Рогу, сказав по телефону, що знайшов роботу — тоді ще був зв'язок з окупованим Лівобережжям Херсонщини. Та не зізнався, яку роботу, лише додав, мовляв, не переживай, все буде добре. Виявилося, що виїхавши з Херсону перше, що він зробив — пішов до військкомату.
Але про це не говорив. І згодом про військову службу не розповідав нічого. За словами матері, напевне не хотів хвилювати. Надсилав СМС-ки: “Мамо, у мене все добре. Я тебе дуже люблю, ми переможемо”.
“Наші хлопці, які воюють з окупантами — незламні, вони патріоти, у них є віра. У Дані теж була віра і він усе робив для перемоги. Я пишаюся ним. Він мій син, а по духу — він син України”, — каже мати бійця.
Коли Данііл вже загинув, мати три дні ще чекала дзвінка від нього, намагалась заспокоювати себе, знаючи відповідальність сина, що він на завданні, тож не може відповісти, або не взяв телефон.
У такі моменти починаєш вірити в якісь знаки нам згори…
“Я сьогодні згадую, скільки ним було сказано пророчих слів. Коли почалася війна, я йому вранці зателефонувала і повідомила про це. Даня якось незрозуміло зреагував... Потім все мені говорив: “Мамо, ми так рідко бачимося. Чи ще побачимося?” Він пробув в окупованому Херсоні до квітня 2022 року. Саме тоді були обстріли зі сторони Чорнобаївки і я його просила нікуди не ходити... Як опісля виявилося, він тоді волонтерив: ходив роздавати хліб, охороняв торгові точки. Там було дуже небезпечно залишатися, тож згодом таки син виїхав до Кривого Рогу. Я, як і кожна мати, була рада, що він вибрався, бо на той час в Херсоні почали забирати на “підвал” усіх, хто потрапляв у поле зору окупантів. У Кривому Розі Даніілу сподобалося і я тоді йому сказала, що може він там залишиться... Як наврочила, бо так і сталося — Даня навічно залишився в Кривому Розі, адже його похоронили там... без мене”, — з біллю та сльозами зізнається пані Галина.
Це був перший наступ українських військових при звільненні смт Архангельське. Треба було вийти на позицію, зайняти плацдарм, щоб потім основна група могла долучитися до бою. Командир запропонував добровільно відгукнутися, хто піде першим. Визвалися кулеметник Данііл Целгородцев та його другий номер Андрій Ромашко, хоча знали, що це може вартувати їм життя. Вони першими прийняли бій на себе, ціною свого життя врятувавши своїх побратимів.
Три доби хлопців не могли звідти забрати. Ворог щільним вогнем не давав можливості туди підійти. А забрав їх з поля бою через три дні один місцевий дідусь.
Цей чоловік, житель смт Архангельське вивіз загиблих Данііла Целгородцева і Андрія Ромашка з поля бою. Скріншот відео “Суспільне Дніпро”
Він, ризикуючи, вивіз загиблих бійців з місця загибелі на тачці та переправив у найближче село і передав нашим військовим. Про це чоловік розповів Суспільному під час знімання відеорозповіді про те, як допомагали землякам під час окупації.
Про загибель Даніїла Целгородцева матері сповістили 3 вересня, а наступного дня вже похоронили з почестями у Кривому Розі на Алеї Героїв Центрального кладовища. Без матері...
Кривий Ріг. Алеї Героїв на Центральному кладовищі
Рідне селище Данііла — Горностаївка, окуповане з першого дня війни, тож забрати й поховати бійця на малій батьківщині не було можливості.
Андрія Ромашко, старшого солдата мінометного взводу, поховали на території рідної Апостолівської громади.
Обох героїв провели в останню дорогу “живим коридором” людей, що віддали шану і безкінечну подяку воїнам, які ціною свого життя звільняли Херсонщину від окупантів.
Галина Іванівна зізнається, що перший місяць після смерті сина був ніби в тумані, крики, сльози, нестерпне бажання знову почути його голос та обійняти, почути пораду та відчути підтримку і розповісти йому все, що не встигла розповісти…
Мамин куточок пам’яті. Скріншот відео ТРК “Рудана”
І всі, хто знав Данііла Целгородцева, не хотіли сприймати розумом, що він загинув. Всі любили його, про це свідчить навіть те, що в розмові на прохання поділитися яким він був за життя, всі називали ласкаво “Даня” вже дорослого чоловіка, воїна.
“Я не можу говорити про Даню в минулому часі, хоча ворожа куля обірвала його життя. Для мене він залишається живим, світлим, позитивним, життєрадісним, завжди усміхненим і турботливим. Він усіх жалів і мені здається, що він навіть не міг ображатися, бо сам ніколи нікого не ображав. А ще запам'ятався своєю безпосередністю. Він так щиро дивувався, що міг розвеселити навіть екзаменаційну комісію — пригадую такий випадок на екзамені з біології. Але вже тоді було помітно, його пориви до справедливості, до добра. Він мав таку доброту, якої здавалося б вистачило б на цілий світ. Коли я зустріла Даню після його служби в Збройних силах, то це вже був дійсно дорослий чоловік, який по дорослому цінує життя, по-іншому дивиться на світ. Він мав багато планів, ідей і мрій, вступив до херсонської школи поліції, і так багато хотів ще зробити в цьому житті. Не встиг... бо клята війна обірвала його життя. Звичайно, в усіх нас був шок від страшної звістки, що Даніїл загинув. Але для мене він живий!” — саме так згадує свого колишнього учня його “класна мама” Ольга Васильєва.
***
Цей біль не мине ніколи. Бо через це важко проходити, і кожен чекає в цей момент бодай слова підтримки. Пані Галина говорить, що її підтримують побратими Данііла. Ще з того часу, коли вона виїхала з окупації на підконтрольну територію, в кінці вересня 2022 року. Тоді місцеві хлопці прийшли до неї й сказали, що їй треба терміново виїхати, бо залишатися небезпечно. Не роздумуючи, взяла фотографії Данііла, — бо то говорить, єдине, що в неї залишилося від сина — та й вирушила в дорогу з невеликою сумкою. Їхала через пропускний пункт Василівки, а в Запоріжжі її зустріли посланці з військової бригади, де служив Данііл. Так потрапила до Кривого Рогу. Хоча з самого початку знала, що саме туди поїде — до сина... Живе в тих людей, які допомогли Даніілу виїхати з Херсону.
“Я все ще й досі думаю, що може він живий і повернеться, що мені зателефонують і скажуть, що це була помилка. Адже його я не бачила в домовині. Кожного тижня відвідую могилу на військовому кладовищі, яке на жаль розростається”, — говорить мати бійця.
Не забувають про побратимів, які загинули, у військовій частині. Хлопці морально допомагають матері, часто спілкуються. Час від часу нагадують про загиблих бійців на своїй сторінці в соцмережах та вшановують їхню пам'ять.
Виталий Белкин пише у Фейсбук на сторінці 248-й ОБТрО 129 ОБрТрО м. Кривий Ріг. Маємо честь битись за Україну !:
“Бійцям ТРО після війни, на мою думку, треба поставити величезний пам’ятник. Все буває, але тим з нас, хто стояв на смерть, не будучи професійними військовими та не маючи бойових можливостей регулярних підрозділів, не один пам’ятник світу не може здатись достатньо високим… Під час штурму населеного пункту Архангельське Херсонської області, захищаючи територіальну цілісність держави, обірвалось життя наших побратимів. Така ціна миру і свободи, ціна наближення перемоги.
Целгородцев Данііл “ХЕРСОНЕЦЬ” та Ромашко Андрій “РОМАХА” — ви назавжди в строю РВП 248-го ОБТрО!
Спочивайте з миром… Вічна слава і шана Героям!”
Пам’ятний стенд Даніілу Целгородцеву та Андрію Ромашко в Кривому Розі. Скріншот відео ТРК «Рудана»
Пані Галина розповідає, як підходила до батюшки у військовій церкві і запитала: чому так сталося, що син загинув? Священик відповів: ”Ваш син народився, щоб віддати життя аби в той момент врятувати інших”. Мати вірить, що тепер син і її Ангел-охоронець.
“Коли в Кривому Розі 31 липня поряд з нашим будинком, де я нині живу, російська балістична ракета влучила у 9-поверхівку і було багато жертв, мені наснився Даня: ніби я вдома в дідівському будинку, і чую, що на мене щось летить, а в цей момент Даня мене прикрив собою...”
У річницю загибелі Целгородцева та Ромашка, військові побратими, рідні та священик зібралися біля пам'ятного стенду, де описується героїчний подвиг бійців:
Скріншот відео ТРК “Рудана”
Скріншот відео ТРК “Рудана”
“Кулеметний розрахунок у складі солдата Андрія Ромашко та молодшого сержанта Данііла Целгородцева брав участь у розвідці боєм при звільненні смт Архангельське Бериславського району Херсонської області. Рухаючись вулицею села в авангарді підрозділу, вони вийшли на засідку окупантів з якої було відкрито раптовий вогонь. Проявивши мужність та хоробрість кулеметники миттєво зайняли позицію та відкрили вогонь у відповідь, прикриваючи бойових побратимів. Взяли вогонь ворога на себе. Під час бою отримали чисельні поранення, які виявилися смертельними...”.
Тоді бійці таки відвоювали Архангельське, і нині цей населений пункт і вся правобережна Херсонщина під українським прапором завдяки таким героям, як Даніїл Целгородцев та його побратим Андрій Ромашко.
Галина Іванівна намагається жити звичайним життям, ходить на роботу. Але, каже, що всередині неї наче щось перегоріло. І кожного тижня буває на кладовищі аби провідати сина.
Могила Данііла Целгородцева. Скріншот відео ТРК “Рудана”
Вечорами переглядає відео, що його, дізнавшись про загибель Данііла, матері прислали поляки з якими він працював. Тут її син живий, усміхнений. Перебирає фотографії, згадує щасливі колись моменти життя.
Іноді ділиться своїм болем з друзями в соцмережі:
“Даня, Данічка, Данюша, ти — моє сонечко, мій сіроокий красень, мій козак, моя гордість, мій всесвіт, моя довічна журба і смуток... Як же мені важко без тебе синок. Згадую твої плани на майбутнє, свої надії і сподівання. Живу спогадами про твої щовечірні дзвінки, твоє коротке “Мам, як ти?”
Тепер я знаю точно, що найтяжче — продовжувати жити, коли немає твоєї дитини.
Даня завжди був чесним, добрим і світлим. Не вірю, що його немає. Його номери телефону лишаються в адресній книзі. І відчуття, що Даня все одно з нами”.
***
За особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов’язку Президент України Володимир Зеленський нагородив орденами “За мужність” III ступеня Даніїла Целгородцева (посмертно) та Андрія Ромашка (посмертно).
Скріншот з сайту president.gov.ua
Данніла Целгородцева відначено орденами «За мужність» III ступеня (посмертно)
Відважні бійці удостоєні високої нагороди, але на жаль її ніколи не побачать.
Вони з честю виконали свій службовий обов'язок, героїчно загинули на полі бою. Загинули, щоб ми жили, народжували дітей та виховували їх гідними нащадками вільної держави. Щоб кожен з нас завжди пам'ятав про сміливість воїна та високу ціну, яку він заплатив за мирне майбутнє для нас та України.
Герої України не вмирають, а залишаються небесними захисниками!
Авторка Любов Рудя
